Артемій Єгоров: Всіма зараз керує біль, тому пробачайте людям їхні слабкості

Канал ICTV2 дознімає останні епізоди третього сезону серіалу «Розтин покаже», який планують випустити в ефір в 2024 році.

Головні ролі так само грають Артемій Єгоров (слідчий Олег Гончар) та Ольга Гришина (судмедекспертка Яна). Але з’являться й нові обличчя. Наприклад, працівник відділку Свят. Новий експерт займе місце вундеркінда-лаборанта Ростика, який пішов на фронт, як і виконавець цієї ролі Михайло Досенко.

Ми поговорили з Артемієм Єгоровим про зйомки в серіалі «Розтин покаже», про те, як не полишав надію повернутися в кіно, як абстрагується від хейту в соцмережах та про його день народження. 30 листопада актору виповнюється 33.

Мирне небо – ось що мене гріє

- Артемію, готуючись до розмови з вами, згадала, як ми кілька років тому всі разом були в Карпатах на зйомках «Карпатського рейнджера», так тоді було душевно. Нещодавно розмовляла з Дмитром Совою, він тепер в ЗСУ. Режисер стрічки Сергій Крутін теж на фронті. Життя кожного перевернулося кардинально. Які спогади вас гріють?

- Мирне небо – ось що мене гріє. І - надія, що воно таким скоро стане знову.

- Власне, зараз на фронті і ваш колега по серіалу Михайло Досенко. Важко психологічно грати, коли ти знаєш, що твій партнер, з яким ви разом знімалися, тепер на війні?

- Дуже важко. Наша група серіалу «Розтин покаже» вже стала мені як сім’я. З Сергієм Сипливим, Мішкою Досенком ми товаришуємо ще з першого сезону. І коли я дізнався, що їх не буде, у мене були такі відчуття, наче ти втрачаєш друзів. Вони живі-здорові, все добре, але от такі відчуття. Міша, ми з ним неодноразово спілкувалися, дуже шкодує, що він не з нами. Сподіваюся, в наступних сезонах, якщо вони будуть і до того моменту скінчиться війна, Міша повернеться до своєї ролі Ростика. Я вірю в найкраще.

- Ваш герой також міняється внутрішньо?

- Він дуже хоче на фронт, але керівництво залишає його тут, бо й тут є багато роботи. Він стає дуже злим, особливо, коли ситуації стосуються таких речей, як розкрадання гуманітарної допомоги чи коли підставляють військових. Мій Олег Анатолійович дуже жорстко реагує на такі речі.

- Ви казали, що «Розтин покаже» - це надважливий для вас проєкт, один із улюблених серіалів. Чому саме він?

- По-перше, тут у мене з’явилося дуже багато справжніх друзів. По-друге, це єдиний проєкт в моїй кар’єрі, який має продовження. Я навіть не думав, що буде другий сезон, а коли ми почали знімати третій – це ж взагалі вау! До того ж, кожен сезон «Розтину» знімає по кілька режисерів. Другий, наприклад, знімали чотири режисери. Зараз теж чотири. І я багато чому в них вчуся, спостерігаю, як вони працюють, адже у кожного різний підхід.

- У вас гарна вимова. Як вам, одеситу, дається перехід на українську? Одеса, так склалося, була російськомовним містом.

- Так, це російськомовне місто. Але розкажу таку історію. Російська, так би мовити, моя рідна, я навчався в російськомовній школі, але вчив у школі й українську. І з української літератури у мене оцінки були кращі, ніж з російської. Вірші українською я вчив легше, ніж російською. Просто в мене не було практики, тому можу забувати деякі слова.

Кілька сотень разів вже прощався з життям

- Наше минуле з вами інтерв’ю вийшло 22 лютого 2022 року. Тоді ви казали, що кар’єра йде вгору, робочий графік забитий на пів року вперед. Але через два дні все обнулилося. Це був болісний момент? Бо перші місяці у нас був просто шок.

- Був забитий навіть на два роки вперед. Сказати, що це був шок, це нічого не сказати. Як і більшість людей, я був розгублений, кілька сотень разів вже прощався з життям. Потім наступив період відчаю. Я сидів і думав, що все, що було до цього - зйомки, тренування, просто не мало сенсу. Але згодом зрозумів, що треба витягувати себе із цього стану.

Я був одним з небагатьох кіношників, хто вірив, що зйомки будуть. Мені писали Сергій Крутін, Тарас Дудар, мовляв, забудь, ніяких зйомок років п’ять не буде. А я казав – будуть! У мене всі навіть запитували: а звідки ти знаєш? Не знав точно, але я цього хотів, якось інтуїтивно відчував, що все-таки кіно буде. Моя дружина на другому тижні війни знімалася на Одеській кіностудії для фотостоків. Потім почалися дозйомки тих проєктів, які не встигли зняти до повномасштабної війни. Життя все одно мало продовжуватися. Тому моя надія, віра давали сили і мені, й іншим.

- Напевно, найбільшої впевненості додало відновлення у липні 2022-го зйомок серіалу «Гарячий». Це, здається, були перші зйомки з початку повномасштабної війни.

- Так, перші зйомки. Пам’ятаю, як отримав на пошту вибірку на знімальний день «Гарячого» - я тоді просто розплакався (вибірка - це сцени, які будуть зніматися у певний день. – Авт.). Переді мною було те, чого я хотів, у що вірив! Це дуже приємний і зворушливий момент.

- Я ще пам’ятаю ваш допис минулого року, коли ви запитували у колег, хто чим займається, сидячи без роботи. Олексій Смолка писав, що підтаксовує, Катерина Рубашкіна розповідала, що працює в ресторані. Це була така наче перекличка, хто і як живе. Та й актори на позитиві щось писали, незважаючи на те, що довелося змінювати професію.

- Так, всі тоді жваво обговорювали, були на позитиві. Але коли спілкувався з кожним окремо, всім було дуже-дуже хріново. Тому таке спілкування в соцмережах все ж таки давало хоч якісь надії. Люди розуміли: я зараз не на зйомках, але я такий не один. Це дуже показово. Сподіваюся, колись, коли фейсбук буде нагадувати про ці пости, ми будемо згадувати ці історії виключно з посмішкою.

- А ваша фраза, що це буде неймовірна осінь та зима, - це особисті плани чи це про надію?

- Це про надію. Ми всі увесь час чекаємо лише на щось погане, що знову будуть блекаути, обстріли. Я вірю в те, що коли ми багато думаємо про погане, так воно і буде. Тому завжди кажу: люди, будьте готові до хорошого! Адже коли ти готуєшся до поганого, а приходить хороше, ти його просто не помічаєш. Це пост-підтримка. До речі, багато людей в Інстаграмі дякують мені, що я пишу такі пости. Люди періодично втрачають надію, тому десь їм треба нею підживлюватися.

- Тим паче, коли зараз в соцмережах багато хейту, ненависті, образ. Важко зрозуміти, що керує людьми, які хочуть нищити інших людей.

- Зараз фейсбук перетворився на якусь клоаку, вибачте. Людьми керує біль. І кожен переживає цей біль по-своєму. Хтось просто закривається, а хтось виливає все назовні. Куди людина може це вилити? Тільки в соцмережі. Це погано. Вважаю, треба все ж таки якось себе стримувати і давати надію. Але людей, які несуть позитив, людей мудрих - більше. Просто ті, хто несе негатив, дуже гучні, тому їх чути голосніше за інших.

Я раджу всім просто відписуватися, видаляти з друзів, не спілкуватися з такими людьми. Звісно, важко не включатися, коли ти бачиш пост якогось гівна, коли розумієш, що він несправедливий. Та це цього не варте. Під час війни я остаточно зрозумів, що справедливості в принципі немає. Це абсолютно ідіотське слово – забудьте про нього. І коли ви це зрозумієте, вам стане легше. Пам’ятайте – всіма зараз керує біль. Тому просто пробачайте людям їхні слабкості.

- Що вам з дружиною допомагає тримати себе в руках, бо, думаю, інколи теж хочеться прямо сказати все, що думаєш?

- Я по натурі людина запальна і агресивна. Але війна мене трішки приструнила. Не хочу витрачати свій час марно. Ми з Альоною дивимося в Ютюбі мотивуючі відео, історії сильних людей, проводимо чайні церемонії, спілкуємося з позитивними людьми, ходимо на тренування. Фізичне навантаження допомагає позбутися зайвих думок. Це наші фішки, як можна допомогти собі. Комусь, може, достатньо просто погуляти на природі.

Мені здається, я можу помилятися, та найголовніше - це закінчити спілкування з людьми, котрі тягнуть тебе на дно. Припинити спілкування з тими, хто постійно на негативі. Я точно зрозумів – допомагати їм не потрібно. Якщо людина сама не дійде до того, що треба йти до внутрішнього світла, ти їй не допоможеш.

Сценарист «Бучі» вклав у цей проєкт свою душу

- Як зараз з роботою? Є пропозиції?

- Графік є на місяць чи два вперед, не більше. Є плани, дуже багато чого запускається. Щось буде зніматися вже у грудні. Весною, сподіваюся, взагалі буде кіношний бум, то ж віримо, живемо, сподіваємося.

Кіно знімають, бо це потрібно. Зараз в сценаріях все крутиться навколо війни, але те, що я читав, це все одно позитивні історії. І це класно. Наведу такий приклад. В Японії людей, які пережили ядерний вибух в Хіросімі та Нагасакі, не називають постраждалими. Їх називають людьми, які вижили. І з жертви вони одразу перетворюються на сильних людей.

Українці чомусь звикли страждати. Тарас Шевченко страждав, Леся Українка страждала, ми всі страждальці. Та ні! Ми сильний народ. Є історія про Шевченка, яку в школі не розкажуть. Чувак влаштовував оргії, жив, малював, творив, писав вірші, любив цей світ. Подивіться на його фото – як він сфотографований! Та він піжон! Шевченко був сильним духом, він не був страждальцем. У Лесі Українки були стосунки з жінками, вона любила, була пристрасною, вона ніколи не була страждальницею.

Тому сподіваюся, що в кіно ми будемо показувати себе не як страждальців, а як сильний народ, який бореться. В принципі, в тих сценаріях, які я зараз читаю, це все вже є. Ми не страждальці! Про це треба забути.

- Головне, щоб при кількості не страждала і якість.

- Така проблема є. Але, чесно, вона була й раніше. Не скажу, що зараз щось дуже сильно змінилося. Все залежить від команди, режисера, акторів. Помічаю, що після важкого стресового року у людей більше вдячності за все, що вони мають. Я, наприклад, брався за якісь ролі, про які раніше сказав би – мені це не цікаво. А зараз ти знімаєшся в епізоді і дякуєш Всесвіту, що у тебе є можливість бути на знімальному майданчику.

- Ви знімалися у фільмі «Буча». Про цю стрічку багато говорили, йшли дискусії щодо її доцільності. Що у вас там за роль?

- Не знаю, чи можна детально розповідати про мою роль. Я граю українського солдата. Скажу таку річ. Я був на презентації трейлеру, де був присутній Костянтин Гудаускас, який допомагав людям виїхати з Бучі. Там були люди, яких він вивіз. Він розповідав про людей, яких він не зміг вивезти… У мене просто не вистачало серветок, щоб витирати сльози. Плакали всі.

Так, зараз багато розмов про цінність цього проєкту, чи потрібен він. Потрібен! Всі повинні знати, що там відбувалося. Саша Щур, сценарист цього проєкту, зустрічався з людьми, які всі ті жахіття пережили, з родичами загиблих, це реальна історія, там дуже багато справжніх фактів. І якщо люди не дивляться документалки, принаймні через художні фільми зможуть побачити, що це за трагедія. 

До біса, росіяни зняли фільм про Бучу! Чому ми не маємо права знімати, щоб показати правду?! Навпаки, ми маємо давати контраргументи. Вважаю, цінність цього фільму дуже велика. Я вдячний долі, що потрапив у цей проєкт.

Саша Щур готувався до цього фільму дуже ретельно. Повірте, він вклав туди дуже багато себе і своєї душі. У Саші в дуже маленькому віці померла дитина, він знає, що таке страшний біль.

Моя мрія - зіграти «Привида Києва»

- Ви з Альоною переїхали з Одеси до Києва. Через роботу чи з інших причин? Адже ви завжди називали себе морезалежною людиною.

- В Київ ми переїхали ще років п’ять тому. Я дуже морезалежна людина, тому в Києві живу на Русанівці, бо там є вода. В Одесі немає чого робити в нашій професії, увесь кіношний процес у Києві. В Одесі треба відпочивати, і ми з дружиною їздимо туди відпочивати. 2 грудня там у нас буде вистава «Основний інстинкт», то ж скористаємося можливістю і з’їздимо додому, я покупаюся в морі, передам йому вітання.

- «Основний інстинкт», бачу, популярна вистава, ви з нею багато їздите в Україні.

- Так, вже майже рік. У нас всюди повні зали. Повні - це коли не лишається жодного квитка. Євген Олійник зібрав найкращих акторів. Він взяв реально офігенну п’єсу, яка просто пробиває мозок. Це дуже крута вистава. І ми вже гарно розігралися, нам в кайф. Тому приходьте до нас: 2 грудня ми в Одесі, 12-го – в Черкасах, 14-го і 24-го – в Києві.

- 30 листопада у вас ще й день народження – 33. Любите цей день?

- Давно не люблю день народження, напевно, років з 18-ти. Дуже рідко святкую. 30-річчя святкував. Були всі мої найближчі люди, їх всього 12. Цього року я в цей момент буду вже в Одесі. Думаю, увесь «Основний інстинкт» захоче мене привітати, тому кудись сходимо, посидимо разом.

Але зараз такий час, коли фраза Memento mori («Пам’ятай про смерть») дуже актуальна, тому мені все ж таки хочеться якось відзначити цей день, ще один рік, що я живий-здоровий. Це важливо.

- До речі, а що це за дівчина на ім’я Аня, яка називає вас татом?

- Це донька Альони. Але я її називаю донькою, вона мене - татом. Звичайно, це більше прикол, враховуючи наш вік, але я до неї дуже тепло ставлюсь, вона мені реально як донька. Дуже люблю її, дуже переживаю за неї. Слава богу, зараз у Ані все добре, вона в Канаді під захистом.

- Ви закликаєте своїх підписників повертати собі свої бажання, мрії, кайфувати і навіть просто чогось хотіти у житті. Які у вас бажання?

- Єдине бажання з усіма українцями – щоб закінчилася війна, щоб було мирне небо, щоб всі були живі-здорові. До початку повномасштабної війни хотіли з Альоною зайнятися кайтсерфінгом, тому ставимо собі цю ціль на наступне літо. Хочу потрапити в якийсь крутий проєкт до своїх улюблених режисерів. Бажання є.

Тому рекомендую всім ставити собі цілі, бо без мети, бажань життя таке собі. Я розумію, що з війною у нас просто забрали, обрізали бажання чогось хотіти, але треба намагатися собі це повертати.

- Крутий проєкт – це який? Кого б хотіли зіграти?

- Колись я хотів зіграти ганстера. Дуже довго у мене була мрія зіграти Ісуса Христа. А зараз у мене мрія зіграти «Привида Києва». Тому запускаю цю мрію в космос, нехай вона здійснюється.