Замість серіалів документалістика? Кіноіндустрії України підріжуть крила

Згідно з даними державного бюджету, на розвиток кіноіндустрії (історико-патріотичний сегмент) планується виділити 650 мільйонів гривень. Як уже писали Vesti.ua, експерти кіногалузі зазначають, що цих грошей навряд чи вистачить навіть на якісний фільм. Зважаючи на все, це розуміють і в коридорах влада, тому вирішили змінити модель фінансування галузі, віддавши перевагу документалістиці.

Відмова від ігрового кіно

У розпорядженні Vesti.ua опинилася ексклюзивна інформація про те, як планують використати 650 мільйонів гривень, передбачених бюджетом 2024 року на кіно.

За словами нашого джерела, Держкіно отримає цю суму, якщо змінить підхід до проєктів, які потребують фінансування: 450 мільйонів гривень має піти на виробництво документальних фільмів і лише 200 мільйонів гривень на покриття боргів перед студіями, які виграли минулі пітчинги.

За такого розподілу коштів зовсім не залишається грошей на виробництво нових фільмів та телесеріалів.

Нагадаємо, раніше говорили, що 650 мільйонів, переважно, будуть витрачені на виробництво телесеріалів. Більшість їх після прем'єри на телеканалах увійдуть до каталогу держканалу "ДІМ".

За словами наших співрозмовників, цю на цю суму кінокомпанії та телеканали мали зняти близько 50 серіалів. Окремо обговорювалося, що якість цієї продукції за таких витрат буде невисокою, але допоможе тримати на плаву індустрію.

У разі ставки на документалістику існування української кіноіндустрії, за словами експертів, взагалі під великим питанням. Величезна кількість акторів, режисерів та сценаристів залишаться без роботи, і ми взагалі можемо втратити те, що так довго відбудовували. А потім, після війни, все доведеться робити заново, оскільки фахівці, які з'явилися останнім часом, вже змінять професії або взагалі покинуть країну, як це вже сталося з багатьма актрисами.

І це в рази прикро після того, як цього року стався сплеск українського кіно, коли глядачі масово пішли у кінотеатри на наші фільми. Хоча, слід зазначити, що жодна українська картина, що вийшла 2023 року, не стала прибутковою в українському прокаті. Втім, і до війни кількість успішних картин нашого виробництва можна було перерахувати на пальцях однієї руки. Це дві комедії: "Божевільне весілля" та "DZIDZIO контрабас".

"Проблема ще й у тому, що якщо на ці гроші знімуть, приблизно 200 фільмів із бюджетом у 2 мільйони гривень, то їх просто не буде куди подіти. Телеканали, де їх можна буде показувати масовому глядачеві, будуть перенасичені цією продукцією", – каже наше джерело.

Документальні фільми не є топовою продукцією, яка приваблює масового глядача. Лише окремі проєкти досягають пристойних рейтингів. Про низьку популярність подібного продукту побічно свідчить той факт, що більшість українських документальних фільмів, які опинилися в YouTube, мають досить низькі перегляди.

Наприклад, нещодавня прем'єра "Голодомор. Літописці", яка відбулася на Суспільному, набрала за добу лише 55 тисяч переглядів. Лідерами ж YouTube є документалки про Степана Бандеру. Зокрема, фільм "Секрети Бандери" знятий телеканалом 1+1 8 років тому, наразі має 4,3 мільйона переглядів.

Проєкти інших телеканалів подивилися менше глядачів. Однак інші особи української історії не можуть похвалитися подібним інтересом до них. Той самий Роман Шухевич, керівник УПА за часів Другої світової, не викликає рівнозначного інтересу. Фільми про нього збирають лише десятки тисяч переглядів. 224 тисячі переглядів – в інтерв'ю дочки Шухевича.

Ці цифри дають зрозуміти, що навіть якісно зроблені документальні фільми не матимуть широкого охоплення глядачів, а отже, будуть недостатньо ефективними в пропагандистських цілях для внутрішньої аудиторії.

Надія на документалістів

Існує думка, що виділення фінансування документального кіно – це ставка на західного глядача. Крім цього, в Європі та США проходять рейтингові фестивалі документального кіно. І це найбільше схоже на правду, оскільки українська документалістика хоч і не має в Україні масового попиту, але є досить розвиненим жанром.

Почнемо з того, що одним із лідерів української документалістики є режисер Сергій Буковський. За 40 років роботи він зняв понад 30 фільмів, а також став переможцем багатьох міжнародних кінофестивалів. А його картини присвячені різним аспектам, від Голодомору та Другої світової війни, до біографічних стрічок про композитора Валентина Сильвестрова та про перший стадіонний концерт "Океану Ельзи".

Окрім нього, є ще чимало молодих режисерів, які за останні п'ять років перемагали на різних міжнародних фестивалях. Наприклад, "Будинок "Слово" режисера Тараса Томенка про розстріляне покоління українських письменників 20-30-х років ХХ століття, "Українські шерифи" Романа Бондарчука, "Жива ватра" Остапа Костюка та "Земля синя, наче апельсин" Ірини Цілик.

Деякі із цих картин мали навіть прокат в українських кінотеатрах. Зокрема, "Жива ватра" за бюджету у 163 тисячі гривень зібрала у світовому прокаті 1,2 мільйона гривень.

Що ж до документальних фільмів, на які держава планує виділити близько 450 мільйонів гривень, то ці гроші будуть розподілені за підсумками пітчингу, який Держкіно має провести, орієнтовно, у лютому 2024 року.

"Про методички щодо того, про що і як знімати, не йдеться. Їх просто немає", – каже наш співрозмовник.

Хоча на початку жовтня під час Куіv Media Media Week глава Держкіно Марина Кудерчук заявляла наступне:

"Ми проводитимемо конкурси, нам потрібен контент для фестивалів, кінотеатрів та телебачення. Правила проведення конкурсів не зміняться, у пріоритеті будуть теми історії України та документування сьогодення".

Читайте також: