Перший рекордсмен СРСР з "Динамо" симулював, щоб не грати в ненависній Москві, бив унікальну дугу і зловив "збоченця"

У листопаді була вже сьома річниця смерті знаменитого півзахисника київського "Динамо" та збірної СРСР Віктора Серебряникова. Учасник трьох чемпіонатів світу та майстер штрафних ударів ще за радянських часів не любив Москву, а потім відкрито зізнавався у тому, що у збірній СРСР змушували їсти допінг.

1961 року Серебряников у компанії з іншими представниками золотої плеяди "Динамо" – Войнов, Каневський, Базилевич, Біба, Лобановський, Сабо – приніс київському клубу перший титул чемпіонів СРСР, а потім завойовував його ще чотири рази. Двічі брав Кубок країни, 9 разів входив до топ-33 гравців сезону, а 1969-го газета "Український Футбол" назвала Віктора футболістом року в Україні. І вболівальники просто обожнювали півзахисника.

МОЛОДИЙ З ХАРАКТЕРОМ Серебряников був вихованцем запорізького "Металурга", який на той момент не грав в еліті радянського футболу, а боровся в класі "Б", проте півзахисник досить рано привернув увагу своєю результативністю. Його запрошували до юнацької збірної країни, яку на той момент тренував В'ячеслав Соловйов. А буквально через місяць після свого приходу до "Динамо" Соловйов покликав у київський клуб і 19-річного Віктора.

Однак через те, що запорізький футболіст не хотів грати на лівому фланзі, де його бачив тренер, вже на початку співпраці у них із Соловйовим стався конфлікт. Наставник столичного колективу розлютився, мовляв, він "молодому" виявив довіру, поставив одразу в основу, а він так віддячив...

На покарання Віктора відправили в дубль, щоби боровся за влучення в першу команду. Але поставили правим інсайдом. І ця позиція виявилася доленосною для гравця. Півзахисник став одним із лідерів "біло-синіх" при Соловйові.

Але потім уродженець Запоріжжя одним із небагатьох буквально одразу ж вписався і у філософію Віктора Маслова, де не було поділу на "солістів" та "чорноробочих", які "тягають рояль" – усі повинні вміти підтримувати і розвивати атаку і всі повинні вміти відбирати м'яч, пресингувати і захищатися.

ЗАГАДКОВА ДУГА. Крім універсалізму у Серебряников виділявся майстерним виконанням стандартів, особливо фірмових штрафних ударів "дугою". Таким чином він забив чимало голів зі своїх 70 у чемпіонаті СРСР.

"М'яч огинав стінку, вишикувану з суперників, обертаючись і по вертикалі, і по горизонталі. Здавалося, шкіряний снаряд злетів у небо, та ще осторонь воріт, але потім, незрозуміло яким чином, немов примагнічений до "дев'ятки" створу воріт, він опускався саме туди", – писали Семен Случевський та Володимир Кулеба у книзі "Першопрохідці".

Сам Віктор не приховував, що підглянув техніку в середині 60-х під час заокеанського турне збірної СРСР: "Коли футбольні дороги привели до Південної Америки, я вперше побачив виконання штрафних їх найкращими гравцями в обвід стінки. Багато тренував цей удар. Він був не стільки. складний, скільки болісний для зв'язок коліна. Під час кожного удару зазнав фізичного дискомфорту, тому незабаром припинив його виконувати".

Однак до того, як Серебряников відмовився від фірмової "дуги", з ним встигли познайомитися із суперниками "Динамо" у єврокубках. Наприклад, 1969-го він забивав так у Кубку європейських чемпіонів австрійської "Аустрії" та італійської "Фіорентини". Особливо шикарним вийшов гол ворота чинного чемпіона Італії – з кута штрафного майданчика.

ПЕРШИЙ У СОЮЗІ. Тренери та експерти цінували Серебряникова за світлу голову та винахідливість, казали, що він легко вигадував атаки з "нуля". Звичайно, талант Серебряникова був затребуваний і в збірній СРСР, де півзахисник провів 21 матч, в яких забив 3 голи, і першим у Союзі взяв участь у трьох чемпіонатах світу – 1962-го, 1966-го та 1970 років.

На мундіалі-1970 у другому таймі матчу відкриття Мексика – СРСР (0:0) Віктора Серебрянникова замінив Анатолій Пузач і таким чином автор "дуги" став першим заміненим гравцем в історії чемпіонатів світу. Але найуспішнішим для півзахисника був ЧС-1960 в Англії, коли збірна Союзу стала четвертою, а футболісти мали можливість підзаробити.

"За нами постійно представники компаній Puma та Adidas лазили: матч у бутсах Adidas відіграв – отримай гроші. За четверте місце нічого мені не дали, Союз – нічого, а на машину я завдяки тому заробив, що у бутсах Puma грав", – згадував Серебряников.

"Мені шкода, що його знають тільки як майстри штрафних ударів. 12 років ця людина показувала футбол найвищого рівня. Дуже технічний гравець з відмінним баченням поля. Коли закінчив грати, при зустрічах вражав мене глибоким та професійним розбором матчів", – згодом шкодував легендарний партнер Серебряникова Володимир Мунтян.

НЕЛЮБОВ ДО МОСКВИ. Після закінчення кар'єри Серебряников зізнавався, що не любив Москву і перед матчами у столиці навіть симулював біль, щоби не виходити на поле.

"Пам'ятаю, у Москві матч із французами. Думаю: ну його, у Москві грати – недолюблював це місто. А як його любити, якщо до чужинців там зверхньо ставилися? Костянтин Бєсков, коли тренував збірну, казав нам, "динамівцям": "Ви ж село! Ви – ніхто!", – пояснював своє ставлення до столиці СРСР півзахисник.

І у матчі з французами зірка "Динамо" вирішив схитрувати і сказав наставнику збірної, що в нього болить шлунок: "Але тренер у перерві (ми програвали з рахунком 1:2) каже мені: "Виходь давай! Який живіт!" Я вийшов. Рахунок – 3:3. Хороша була гра. Після матчу Морозов пригрозив: "Ще раз прикидатися, я тобі так дам – кров піде з носа!".

ДОПІНГ ДЛЯ "ПСА". Після розвалу Союзу український півзахисник не приховував, що допінг був звичною справою у збірній СРСР. Сам же він погодився з'їсти "чарівну" пігулку лише раз – під час підготовки команди до чемпіонату світу-1966, коли біля її керма стояв Микола Морозов.

"Ми тоді по Південній Америці два рази в турне їздили. Я у нього найкращий запасний був: ніяк на поле потрапити не міг, за збірну всього два матчі зіграв, а так ігор багато було – комерційних. 15 хвилин на полі побуду, 20, півтайму, тайм: весь матч – майже ніколи", – згадав Серебряников.

"А допінг у Чехословаччині я прийняв. Їхня збірна – це ж призери чемпіонату світу в Чилі. Морозов підійшов: "Вітю, або Масопуста немає, або тебе – з'їж його!". Я: "Ну який же з мене пес? Я ніколи так не граю, я атакуючий півзахисник". Ну, у нього ж "Блатний" кличка була, і я з ним його блатною мовою розмовляв, але Морозов наполягав: "Вітя, треба!". Я сказав: "Добре". А сам думаю: "Ну я ж Масопуста цього, не з'їм, обсяг роботи у нього колосальний", – розповідав футболіст.

Але Морозов зумів переконати Віктора, що той зможе закрити лідера суперників, є спосіб. Вранці перед грою українець підійшов до лікаря, який дав йому пігулку.

"Вийшли на поле, гімни грають, а я вже горю: рано прийняв, неправильно, – вперше, тому й не знав, коли треба і як діє. 3:1 ми виграли – не дав я Масопусту дихати і ще з-під нього атакувати примудрявся. Він сердився, матом російським лаявся, а я мовчав. Потім уже, коли з поля ми йшли, зі злості мені в обличчя плюнув…", – згадував півзахисник.

Щоправда, пізніше, на банкеті, чехословацький володар "Золотого м'яча" підійшов до Серебряникова і за всіх вибачився, мовляв, дуже засмутився, що програли.

В БАСЕЙНІ. Ще 1970-го Серебряников грав на чемпіонаті світу, а 1971-го змушений був завершити професійну кар'єру травми коліна. Спортсмену тоді було 31. Після цього він попрацював тренером у "Фрунзенці", з яким виборов 16-те місце у Другій лізі, спробував сили у напівпрофесійній "Ниві" з Тернополя, проте незабаром залишив тренерську справу.

Повернувшись до Києва, півзахисник обрав несподівану для колишньої футбольної зірки професію – старший інструктор у басейні. І там він примудрився спіймати збоченця: "Він через вікно пробрався в жіночу роздягальню, сів нагорі і підглядав. Вдається бабуся: "Вітя, там мужик!"

Той, хто підглядав, виявився начальником будівельного тресту і в голову Серебряникову прийшла чудова думка – не здавати його, а використати на благо басейну: "Я запропонував: "У нас у басейні ремонт затіяли, з матеріалами біда. Допоможи. І приходитиш до нас плавати, а не підглядатимеш за бабами…"

Начальнику тресту нічого не залишалося, окрім як погодитись. А Віктор Серебряников пропрацював інструктором близько 15 років, доки у 90-х басейн не переробили під автостоянку, а колишній півзахисник збірної СРСР пішов на пенсію. Життя талановитого футболіста обірвалося на 75 році життя – у листопаді 2014-го...

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!