Серіал «Перевізниця»: шоуранер Євген Тунік – про ідею, актор Ігор Колтовський – про роль зрадника

За сюжетом, з початком повномасштабної війни психологиня Лідія залишається в Україні та стає перевізницею для людей, які змушені покинути свої домівки у гарячих точках та їхати у безпечніші місця. Так розпочинається 10-серійна українсько-європейська стрічка «Перевізниця», головну роль в якій грає Анастасія Карпенко.

KP.UA побувала на знімальному майданчику воєнної драми, прем’єру якої ми чекаємо у лютому 2024 року на СТБ.

Ідея серіалу народилася в дорозі

Шоуранер Євген Тунік, який кілька років тому зняв успішний серіал «Перші ластівки», прискіпливо спостерігає за грою акторів в монітор. Каже, що намагається дуже обережно торкатися теми війни у кіно.

- У кожному герої є часточка мене, моїх знайомих, рідних, близьких, друзів. В першій серії прототипами героїв стали мої знайомі, у четвертій – мій близький друг, - розповідає нам Євген. - Але все-таки герої «Перевізниці» - це художні образи. Наша історія про те, як змінюються люди під час війни, як їх змінюють події, в яких ми зараз всі живемо. Ми живемо в реальності, про яку потрібно говорити на весь світ, але важливо знайти шляхи і способи, як про це говорити правильно. Я не ставив за ціль відображати події, які ще надто болючі, мені здається, ще не час. Ми не акцентуємося на тому, щоб занурити глядача у страшні трагедії. Ми розповідаємо історії про людей, які живуть в Україні під час війни.

Ідея серіалу «Перевізниця» з’явилася у шоуранера ще у квітні 2022 року.

- Мені допомагали з переїздами, я когось перевозив, - згадує режисер. - І одного дня, коли я їхав забирати маму з Чернівецької області, в мене й народилася така ідея. Також я багато радився із професійною психологинею, про що з допомогою нашої стрічки можу зараз говорити з глядачами.

Виконавиця головної ролі Анастасія Карпенко розповідає, що багато сцен знімаються саме в авто: тут відбуваються своєрідні сеанси психотерапії для попутників Лідії.

- Насправді такі зйомки – це дуже цікаво, - ділиться Анастасія. - І мені набагато ближче саме такий підхід, бо ти можеш максимально сконцентруватися на партнерах, тексті, меседжі, який хочеш донести, а не на якихось інших деталях. Це дає можливість максимально наповнити простір собою. От знімаємо ми сцену і чуємо справжню сирену. І в цей момент ти починаєш ще й переживати за свою дитину і маму, як вони та де. Думаю, це додавало справжності в усьому – у грі, відчутті страху, переживаннях. Це йшло на користь і персонажам, і нашому проєкту. Тут багато драми, сумних історій, але вони правдиві, і кожна у фіналі отримує надію на зміни, на щось краще. Є й гумору достатньо. Мені здається, він допоможе глядачеві легше сприйняти наше кіно. Адже дивитися про себе під час війни – це ще те випробування!

- Це невід'ємні жанри, - додає Тунік. - Звісно, «Перевізниця» - це драма, але щоб краще зрозуміти драму, треба вчасно усміхнутися. Іноді потрібно видихати.

Анастасію Карпенко запросили на кастинг після фільму «Як там Катя?»

Від роботи Анастасії Карпенко на майданчику в захваті всі. Режисер зізнається: запримітив Настю ще після перегляду стрічки Крістіни Тинькевич «Як там Катя?». 

- Ще до початку кастингів мені пощастило подивитися стрічку «Як там Катя?», - розповідає Євген. - Тоді ж одразу подумав, що в першу чергу маємо спробувати Настю, хоча й мав перестороги. Знаєте, буває, щось собі нафантазуєш, а потім розчаровуєшся. Але не в цьому разі. На кастингу я тільки впевнився, що роль Лідії має втілити саме Настя.

А от французьких акторів довелося пошукати. В одній із серій, за сюжетом, французька родина опиняється в Україні. Коли починається повномасштабна війна, чоловік з дружиною розшукують сина, аби разом виїхати, проте події, які стаються з ними далі, змушують їх не тільки залишитися на якийсь час, а й змінити ставлення до деяких подій.

- Оскільки це копродукція, ми хотіли зробити одну із серій, присвячену французам, - продовжує Тунік. - Ми підходили до кастингу насамперед з погляду того, хто готовий на цей крок. Адже ми живемо в цій реальності вже давно і пристосувалися до неї. А іноземці, навіть розуміючи, що ми дотримуємося правил безпеки, можуть боятися. Тому шукали тих, хто готовий приїхати в Україну. І знайшли чудових акторів - Антуана Ербе, Катерину Бут Орр та Андрієна Роба. Ми їм пояснили, як буде відбуватися увесь процес, де вони будуть жити, як ми їх будемо доставляти на знімання, як діятимемо, якщо починається повітряна тривога, і так далі, і їхні перестороги зникли. На щастя, в ті п'ять днів, поки вони були в Києві, не було повітряних тривог. Але колеги зізнались, що для них це був вражаючий досвід.

Зрада завжди залишається зрадою

Одну зі сцен – флешбек у події 2014 року - знімають у Жовтневому палаці у Києві. За сюжетом, це Луганський драматичний театр. У кадрі – актор Ігор Колтовський, який грає чоловіка головної героїні. 

- Історія Лідії тісно пов'язана з Донбасом, вона звідти родом, - пояснює нам Євген Тунік. - Тому фінальна серія буде безпосередньо присвячена їй, ми побачимо, що ж її так сильно тригерить в теперішньому часі, що саме змусило її стати перевізницею і яка насправді загадка криється в її минулому.

В перерві між зйомками заводимо розмову з Ігорем Колтовським про його героя.

- Я граю Дмитра, це чоловік головної героїні Лідії. Це людина, яка зрадила свою батьківщину, - розповідає актор. - Хоча й причина, чому він так вчинив, по-людськи достатньо вагома. Не можу сказати, яка саме, бо це розкриває сюжет. Як актор, адвокат своєї ролі, я маю якось виправдовувати для себе свого героя. Але зараз, чим більше ми граємо, тим більше розумію, що зрада завжди залишається зрадою. Тут вже ніякі виправдання не працюють. До речі, акторка Катерина Григоренко, яка грає тут мою доньку, сказала: «Якби в мене був такий батько, не знаю, чи змогла б я повернутися в Україну, знаючи, що він зробив, навіть маючи таку причину».

- Але є зрада свідома, коли ти стаєш колаборантом, а є ситуації, коли в окупації ти мусиш підлаштовуватися під якісь обставини, щоб вижити. Як у Дмитра? – намагаємося зрозуміти героя Ігоря.

- Це історія про зраду, але такі запропоновані обставини цього персонажа. Мені здається, тут більше історія про людську слабкість. Потрібна сила, щоб опиратися або зупинитися. Він не зміг зупинитися. Це людська слабкість, та він все одно залишається зрадником. І це його хрест.

- Зрадників і навідників важко взагалі називати людьми. Грати таких персонажів не гидко?

- Мені цікаво. У мене така фізіономія, що мені часто якихось бандюків пропонують грати, - продовжує Колтовський. - Я вже почав відмовлятися від таких ролей. Потім в якийсь момент пішли більш людяні ролі, як я собі їх називаю, коли не лише вбивати треба. Зараз знову негативний персонаж, але я намагаюсь знайти у ньому залишки людяності, адже є певні причини, чому він такий.

Ігор – родом із Луганщини. Зараз актор знову ввійде в кадр і відтворюватиме у кіно події 2014 року.

 - Я народився в Краснодоні, це місто недалеко від Луганська. З дому поїхав ще в 15 років, коли вступив в театральне училище у Дніпрі. Та до 2014-го кожного року у серпні приїжджав туди до батьків, - розповідає свою історію Колтовський. - З 2014 року я батьків не бачу – вже десять років. До повномасштабного вторгнення з ними ще був телефонний зв'язок, зараз немає. Лише подекуди якісь есемески прориваються. Іноді в мене виникає питання, чи побачу я їх взагалі, чи встигну, вони вже старенькі. Батько дуже хворіє, мама ще якось тримається. Я їм пропонував виїхати, але батько сказав: «Я тут народився, я тут і здохну». І я його розумію. Мама готова була виїхати, але сказала, що без батька нікуди не поїде. Це болить вже дуже давно. Для когось війна почалася у 2022-му, для мене – з 2014-го. В мене просто вкрали дім, просто вкрали дім…

Розмірковуючи про ролі, Колтовський, як і деякі його колеги, зізнається: сьогодні зіграти українського військового не зміг би.

- По-перше, думаю, сьогодні я не маю права грати військового. А по-друге, це не в моїй природі - бігати зі зброєю, вбивати героїчно, - пояснює Ігор. - У військовій історії я можу, наприклад, зіграти якогось вчителя. У мене вже були «Погані дороги» Наталки Ворожбит, і та ситуація мені знайома, я знав таких вчителів, вони в нас в школі були. Або – бандюка. У «Перевізниці» ми не показуємо бойові дії, наша історія відбувається в тих обставинах, в яких ми живемо. Думаю, час народить і сюжети, і сценарії цікаві, але нам потрібно всім осмислювати, що з нами відбувається, з кожним із нас.

Міжнародна прем’єра «Перевізниці» відбудеться у лютому 2024 року. Українські глядачі побачать її в ефірі телеканалу СТБ. Для європейської аудиторії серіал вийде під назвою In Her Car. Драму знімають Starlight Media спільно з французькою кінокомпанією Gaumont, 7 європейськими партнерами-мовниками з Франції, Німеччини, Швеції, Норвегії, Ісландії, Фінляндії, Швейцарії та партнером з міжнародних продажів компанією Beta Film.