Як долати труднощі в шлюбі, де важливу роль відіграють діти: думки психолога про сучасні стосунки

Вийти з кризи та співзалежних стосунків можливо і треба

Побудувати гарні та довготривалі стосунки завжди було складною задачею. А сьогодні знайти свою людину та зберегти близькість стало ще більшим викликом. Адже за час війни, у більшості людей відбулася переоцінка цінностей та внутрішні зміни.

"Телеграф" поспілкувався з психологом та телеведучим Володимиром Науменком про те, як впоратися з непорозуміннями, що робити коли у вас співзалежні стосунки або ж шлюб тримається на дітях?

— Зараз можна спостерігати багато розлучень, зокрема велика кількість пар розійшлися у перші місяці війни. Як це працює? Війна лиш загострила проблеми, які вже були у стосунках?

— Завжди існують якісь великі кризи. А війна це сама велика криза, яка тільки може бути в людському суспільстві. Війна — це як природня катастрофа. І те, і те максимально сильно впливають на людей, в першу чергу на стосунки між людьми. І зараз ми говоримо про пари. Не взагалі про відносини між людьми, а про стосунки саме між чоловіком та жінкою. А чи справді війна загострила проблеми, які були? Так, загострила.Тому що, по-перше, дистанція. Тобто, є дуже багато жінок з дітьми, які виїхали. Я багато разів вже пропрацював цей момент розлучення, коли люди взагалі не можуть знайти спільну мову, вже знаходячись дистанційно в різних місцях, тобто на відстані одне від одного. І потім, коли люди вже розлучаються, то вони не можуть зрозуміти, що робити далі. Ані чоловіки, ані жінки, які знаходяться за кордоном. Плюс бувало так, що люди до війни не мали конструктивного якісного дорослого діалогу. І на даний момент, коли є певна відстань між ними, а може чоловік пішов на фронт, а жінка, наприклад, вдома і в них взагалі стало менше спілкування. Або воно відбувається тільки через мобільний зв'язок. І тому кожна людина по своєму проживає це. Це велика кількість драми, це велика кількість самотності та безпосередньо велика кількість якихось своїх певних речей, які раніше люди не могли в парі проговорювати. А зараз тим паче тому, що не завжди взагалі є зв'язок. І на жаль, так і буде далі, доки є війна. І після війни теж будуть кризові моменти. Просто треба знайти рішення, як пройти, як прожити. Я бачу, що це безпосередньо треба робити за допомогою спеціалістів — тих людей, які знають, що треба робити, які знають, з чого треба починати, які знають, як будувати отой місточок між чоловіком та жінкою в таких складних ситуаціях.

— Поставити себе на місце партнера ― це допоможе порозумітися?

— Я вважаю, що ні. А можу пояснити чому. Тому що ми дуже мало знаємо себе. А коли ми ще ставимо себе на місце іншої людини, то це взагалі для нас щось на кшталт полетіти в космос чи на іншу планету. Тому це не допоможе порозумітися завжди. Всі фахівці, які займаються психологією, коучингом, саморозвитком, вони всі говорять одне й те саме. Починати треба з себе. Починати треба з того, чим я живу, які ролі я граю, що для мене є цінністю в житті, в стосунках, професійному плані. І тільки відштовхуючись від цього, можна вже шукати різні варіанти, як побудувати діалог з партнером.

— Від початку повномасштабної війни майже 7 млн українців виїхали за кордон, переважно жінки та діти. Сім’ї розділилися і почали жити окремо. Як зберегти стосунки на відстані?

— В першу чергу хочу сказати, що це реально. Тобто реально зберегти стосунки на відстані. Але дуже багато чого треба в стосунки додати. Треба додати щирості, додати більше теплих слів, додати більше уваги. І головне, це щоб був діалог. А не просто: — "Розкажи про себе. Або сьогодні я розкажу про себе". А щоб це був ДІАЛОГ: я розказую про себе, ти розказуєш про себе. Таким чином воно має бути і тоді все буде добре. Ну і знов таки, якщо виникають якісь моменти, складнощі, непорозуміння, то треба розуміти хоча б одному партнерові, що ми зараз ну, в різних містах, в різних країнах навіть і давай будемо шукати такі варіанти вирішення питань. Не просто мовчати, не просто блокувати одне одного, а щоб завтра чи за тиждень ми змогли знову нормально бути на зв'язку, особливо коли є діти. І це дуже важливо. Наприклад, почути тата. А коли мама на щось образилась і заблокувала тата, то тоді це біда. Знов таки, це дає можливість нам всім (я зараз говорю про стосунки на відстані) подорослішати.

За словами Володимира Науменка, для тих хто готовий дорослішати, все буде добре.

— Що робити якщо сім’я тримається на дітях та що рятуватиме розлучення, коли вони підуть з дому?

— В першу чергу я можу сказати, що коли сім'я тримається на дітях, то це вже не неповноцінна сім'я, а просто певна компромісна історія, на яку йдуть чоловік та жінка для того, щоб начебто, як вони вважають, дати можливість дітям зростати в повноцінній сім'ї. Але це насправді штучне уявлення. Ні, насправді це не так, Що рятуватиме розлучення, коли вони підуть з дому? А нічого воно не буде рятувати. Ну взагалі от "рятуватиме розлучення" саме формулювання вже наштовхує на певні думки. А для чого рятуватись від розлучення, якщо у людей немає кохання, поваги, сімейних цінностей? Того, що їх об'єднує? Я не бачу просто сенсу в рятуванні цієї сім’ї.І ще один дуже важливий момент. Коли сім'я тримається на дітях, то дорослі, тобто батьки, вони нещасливі. І вони слугують прикладом тих дорослих людей, які не щасливі, і якими вони роблять потім в майбутньому своїх дітей. Тому тут треба дуже добре все зважити. Якщо, знов таки, не вистачає розуміння свого досвіду, то звертатись за допомогою до спеціалістів, які допоможуть знайти правильне рішення і зробити максимально добре для себе та для дітей.

— Як сьогодні знаходити в собі бажання спробувати щось нове у інтимних стосунках? Зокрема чи прискорила війна ще вчора консервативних людей "спробувати все"?

— Перша частина питання: як знаходити в собі бажання спробувати? Має бути питання: а для чого це мені? Коли людина знає причинно-наслідковий зв'язок: "що це мені дасть, коли, наприклад, я спробую?", і людина готова піти на цей експеримент, на отримання нового досвіду, коли вона має це розуміння, що щось нове може поліпшити її інтимне життя, тоді в принципі, просто треба брати і пробувати. І бажання, воно завжди є, просто треба його випускати на волю.

Чи прискорила війна ще вчора консервативних людей "спробувати все"? Так, сто відсотків — це правда. Війна прискорила. Я навіть можу сказати, що люди, які ще вчора були консервативними, вони не тільки змінюються, а ще й слугують прикладом для тих людей, які сьогодні ще залишаються консервативними.Тому треба розуміти, що ти можеш допомогти не тільки собі, а й іншим людям.

— Буває коли складно зберегти близькість, але так само часто пари мають співзалежні стосунки. Як не розчинитися у коханні?

— Тут коротко можу сказати наступне. Коли в тебе є тільки кохання і більше нічого, і воно стоїть в пріоритеті і ти начебто все своє життя присвячуєш тільки виключно коханню, стосункам, то це — крайнощі. І дуже часто це призводить до співзалежності і до тих стосунків, в яких тобі начебто буде добре, але насправді це буде залежність і свого роду пастка. Тобто, крім кохання мають бути ще твої професійні цілі, потім твої плани щодо особистого розвитку. Тобто повний спектр. В коучингу, наприклад, є колесо баланса життя. Там є вісім напрямків, не тільки, стосунки, сім'я, а є ще і кар'єра, робота, фінанси. Є духовний розвиток, є відпочинок. Є здоров'я, купа всього. Тобто не треба фокусуватися тільки на коханні і більше нічого не бачити. Тим більше, коли, наприклад, жінка фокусується тільки на коханні, то чоловіку в якийсь момент стане дуже некомфортно. Тому що це жінка, яка постійно хоче бути присутньою в усіх його справах, постійно бути з ним на зв'язку. Тобто її стає забагато. І коли ми виходимо з цього стану балансу, тоді і жінка страждатиме, тому що не буде якісного зворотного зв'язку від чоловіка. І чоловік теж страждатиме, тому що буде забагато жінки в його житті.

— Що робити якщо один заради партнера готовий на все, а інший потребує часу, щоб побути на самоті? Яким чином впоратися з цим?

— Тільки домовлятися. Тільки говорити про те, що для мене має значення. І обов'язково питати, знати про позицію свого партнера. І також тут треба збагнути таку важливу річ, що всі люди різні. У кожного своя мапа життя. Є теорії, що розділяють людей за стихіями. Є вогонь, є повітря, є земля і є вода. Так само і тут. Для когось це абсолютно окей — бути постійно на зв'язку з партнером і бути готовим на все заради свого партнера. А є люди, яким дуже хочеться побути в такому місці, де ніхто тебе не буде чіпати, подумати про життя, подумати про себе, просто відпочити, просто побути в тиші. Ну не просто так люди, особливо до війни, дуже часто виїжджали на ретрити, випасани, там проводяться обряди і техніки для того, щоб побути з собою на одній хвилі. Це є дуже важливим. Я завжди своїм клієнтам кажу: якщо людині потрібно побути з собою на одній хвилі, а партнер не дає цього, то будуть страждати всі. Всі, хто будуть знаходитися поруч з цією людиною. Тому що саме знаходячись з собою на одній хвилі, ми можемо перезавантажитись. Це для нас як свіжий ковток якісного ментального повітря. І потім, коли ми вже повертаємося в стосунки, до наших якихось побутових справ, ми відчуваємо себе дуже добре.

— Війна — це колективне дорослішання?

— Так, це колективне дорослішання і не тільки. Це не тільки колективне, але й особисте дорослішання. Можу сказати, що не всі люди розуміють це. Не всі люди хочуть цього і не всі люди підуть в це. Тому з цим в колективному плані буває дуже складно. Головне для себе взагалі дізнатися якомога більше щодо Еволюції особистості. Є дуже багато інформації про це в інтернеті, можна прочитати і піти в нове через те, що людина отримує від дорослішання, чому це є дуже важливим. І тоді вже приймати безпосереднє рішення на своєму рівні.

— Як у такі важкі часи для країни розпізнати та ефективно боротися з відчуттям вини або безпомічності?

Я можу сказати тільки одну річ — найефективнішим є робота зі спеціалістом

— Скоро зимові свята. Чи важливо навіть зараз знаходити сили для святкування?

Так, обов'язково треба знаходити сили для святкування, для того, щоб жити якомога якісніше зараз. Якщо є певні звички і ти можеш собі щось дозволити, то треба це робити. Чому? Тому що зараз багато у кого є відчуття провини за те, що я не на війні. За те, що я знаходжусь в безпечному місці. І я не маю права, наприклад, святкувати день народження. Ні, це помилка, як на мене. Тому що кожна людина, вона сама вирішує за себе, що я буду робити, як я буду робити. Плюс не треба забувати це. Як спеціаліст можу сказати, що коли ми починаємо щось собі забороняти або відкладати на потім, то це буде квиток в синдром відкладеного життя. І це потім буде мати дуже негативні наслідки не тільки в плані нашого життя, але й в життя тих людей, які знаходяться поруч з нами чоловіка, дружини, дітей, родичів, клієнтів, партнерів по бізнесу, колег по роботі.

— Як уберегти свій психологічний стан, вистояти у цій війні, яка вже є війною на виснаження, коли ніхто не має відповіді, коли вона закінчиться?

Я раджу прочитати ці дві книги: "Вибір. Прийняти можливе" Едіт Єви Еґер та Віктор Франкл — "Сказати життю "Так!" Психолог у концтаборі"

— Багато людей бояться невизначеності, особливо зараз, коли важко бути впевненим у чомусь на всі 100%. Як боротися зі страхом майбутнього? Варто жити одним днем чи планувати?

— З цього приводу є багато різних підходів. Мені дуже подобається техніка, що має назву "Згадати майбутнє". А в чому сенс цієї техніки? Її обов'язково треба писати від руки. Це щось на кшталт листа, який ти пишеш собі з майбутнього, але в теперішній час. Наприклад, треба уявити, що зараз двадцять третій рік, а ти пишеш собі листа, наче ти вже знаходишся в двадцять восьмому році, тобто через п'ять років. І ти описуєш в теперішньому часі, що з тобою відбувається, чим ти займаєшся, що в тебе є, як ти живеш, де ти подорожуєш. Можливо, в тебе є діти, з'явилась сім'я. А що насправді це дає? Це дає можливість переконатися в тому, що якщо я собі пишу цього листа, то за п'ять років в мене все буде добре. І якщо через п'ять років в тебе немає якихось обмежень, ти маєш там, наприклад, свій будинок і автомобіль, який би ти хотів, ти написав книгу. То це дає тобі певну таку мотивацію в теперішньому часі зрозуміти, що є сенс в тому, щоб працювати зараз над тим, щоб через п'ять років в тебе реально все було окей. Це щось на кшталт майндхакіенгу. Тобто, українською, — взлому мозку. Тобто ти даєш мозку той сценарії, який ти хочеш, щоб був. І коли ти навіть робиш цю вправу, і пишеш від руки собі цей лист, ти вже себе програмуєш на те, що в тебе все буде окей, на те, що в тебе буде все так, як ти хочеш, або навіть ліпше. Знов таки, кажуть, куди людина направляє свою увагу, туди йде її енергія. В цьому випадку ти направляєш свою увагу на те, що в тебе все класно в майбутньому, але пишеш це начебто в теперішньому часі. Тому твоя енергія йде на те, щоб в теперішньому часі в тебе все було гаразд.