«Картковий будинок» в українському селі. Як автори ситкому «Голова» змогли уникнути усіх стереотипів про українське село

Зізнаюся, свого часу, після прочитання анонсу, я очікувала на черговий дурнуватий ситком про те, як понтовиті «городські» приїздять у «занюхане» село, в якому люди не бачили цивілізації та не знають, що таке інтернет. Травматичний досвід перегляду наших телевізійних шедеврів, на жаль, породив постійну настороженість і зневіру. 

Недавно ми писали про образ села в українських серіалах, матеріал можна почитати ось тут, але якщо коротко, то у багатьох авторів засів у голові саме радянсько-російський спосіб стібати сільських мешканців, який часом доходив до маразму. Коли побут сучасних людей показували таким, яким він був щонайменше століття тому. А самих героїв – наївними та недалекими. Це вчергове показувало абсолютне незнання авторами предмету. 

Також я не вірила, що з «Голови» може вийти щось пристойне, бо серіал знімали у вкрай короткі терміни – почали у травні, а в ефір він почав виходити вже у жовтні на «Новому каналі». Режисер Олег Туранський в інтерв’юнашому автору Віталію Бараннику сказав наступне: 

«…швидкість нашої роботи на якість кінцевого продукту ніяк не вплинула, хоча в нас було «виділено» в середньому по два дні на одну серію. Тобто якщо серія триває 24 хвилини, то в день ми знімали приблизно 11–12 хвилин готового матеріалу. Це багато.

Але через те, що група була дуже вмотивована, що вона складалася з професіоналів, таких як чудовий художник-постановник Олександр Тетерін, художниця з костюмів із чудовим смаком Наталя Степанєєва та художниця з гриму Ольга Давидян, які скучили за роботою, ми змогли зробити дійсно гарний серіал, насичений виразним реквізитом та яскравими образами».

Ага, подумала я, чергова локшина і видавання бажаного за дійсне. З таким настроєм я сіла дивится «Голову» і вже на третьому епізоді зрозуміла, що дуже помилялася. Зрозуміла і зраділа, адже не так часто є можливість спостерігати вітчизняний телемувік і практично не мати можливості до чогось придовбатися. 

Проте одразу варто сказати, що цей серіал я розглядаю в контексті усієї ситуації на нашому ринку ситкомів і порівнюю з іншими. «Голова» безумовно стоїть на голову вище, ніж решта продуктів у цьому форматі. Разом із тим, звісно, це не той серіал, який би я хотіла дивитися з доброї волі чи радити друзям. Усе ж, це ніякий не прорив на нашому телебаченні штибу «Перших ластівок». Ну і не думаю, що він авторами таким задумувався і вже точно не позиціонувався каналом. Проте як для легкого серіалу без претензій на щось неймовірне, «Голова» є чудовим прикладом дійсно серйозного підходу людей до своєї роботи і, не побоюся сказати, поваги до свого глядача. 

Отже, успішний, популярний, замозакоханий студент київського вишу Антон (Антон Князевич) б’ється об заклад із ректором, що здатен перетворити будь-яке українське село на вандерленд. Якщо він це зробить – отримає грант на навчання у США. Як ні – вилітає з універу. У помічники Антон бере друзів – ботаніка і математика Бодю (Дмитро Гирявець) та інстаблогерку Мілану (Поліна Фролова). Вони приїздять в Антонівку на милій міланиній машинці, виграють вибори і починають свою реформаторську діяльність, звісно, поступово розуміючи, що не усе так просто. 

Дуже часто автори серіалів чи фільмів, отримуючи нарікання на стереотипні образи, відповідають, що то ніякі не стереотипи, а їх обігравання. У «Голові» я чи не вперше справді побачила такий прийом і він не викликає жодних запитань. Огляд на ситком вже робила наша авторка Марія Спалєк і так само звернула увагу на цей момент. 

А ось і приклади. Мілану нам на початку показують, як таку мімішну та недалеку зірку інстаграму, яка тільки і переймається тим, як наробити гарненьких світлинок і постійно знімати відео. Проте вона виявляється далеко не дурною. Мілана здатна робити тверезі висновки та розробляє для команди PR-стратегії, бо добре розуміється не лише на розміщенні прикольних сторіз, а і на smm, комунікаціях та дослідженні суспільної думки. 

Також Мілана – феміністка. Перші серії, до речі, у мене постійно були емоційні гірки: спочатку складалося враження, що автори намагаються карикатурно та непривабливо зобразити важливі думки, але щоразу це виявлялося саме обіграванням. Наша героїня пробиває колесо і приїздить на місцеве СТО, яким заправляє Саньок (Олександр Рудинський). Саньок починає проявляти типові «токсичномаскулінні» методи залицянь і Мілана у відповідь  страшенно гнівається. Це має комічний вигляд і спочатку скидається на типовий стьоб над феміністками, яким «і слова не скажи». У таких випадках часто можна почути наступну реакцію: «Ну тоді хай ця борчиня за рівність сама спробує те колесо замінити». 

І Мілана замінює. До речі, дівчата, це зовсім не так складно, як здається. У подальших розмовах із місцевими жінками, надто із продавчинею у магазині, вона говорить справді важливі речі, які вже сприймаються цілком адекватно. Але разом із тим – легко, бо це не має вигляду лекції із занадто серйозним обличчям. Вона заспокоює продавчиню, яка від відчуття непотрібності вже почала трохи хиляти зайвого, що не можна оцінювати жінку лише за наявністю чи відсутністю у неї чоловіка. І взагалі – потрібно себе любити і поважати. 

Ботанік Бодя виконує роль фінансового директора у молодій команді. До Києва він приїхав навчатися із села, тому чудово знає місцеві реалії. В якомусь іншому проєкті його б, напевне, зобразили дещо пришелепкуватим чувачком у солом’яному брилі, але в «Голові» він нічим не відрізняється від решти друзів. 

Бодя – якраз втілення іншого стереотипу про українських селян. Не російського, а нашого. Про те, що вони перш за все вирізняються раціональністю. Богдан дуже відповідальний, порядний і постійно попереджає Антона, що той почав сходити із правильної стежки. І майже завжди виявляється правий. Також наш герой дещо схожий на Леонардо Дікапріо і дуже соромиться зав’язувати стосунки з дівчатами. На цьому автори будують його романтичну лінію з місцевою дівчиною Поліною (Марія Стопник). 

Поліна – також цікаво втілена персонажка. Стопник створює образ з одного боку вкрай наївної дівчинки, але це, по-перше, не пов’язане з тим, що вона із села. А, по-друге, вона настільки щира, чутлива і хороша людина, що її захоплення різними гороскопами і тренінгами не викликають бажання насміхатися. 

Окрема розмова має бути про бабу Галю, в якої герої поселилися. Вона з одного боку така типова «українська зла жінка», проте це лише на перший погляд. Просто вона – дуже продумана і чудово розуміє, що відбувається навколо. Вона дивилася «Матрицю» і радо знімається в різних образах для міланиного інстаграму. Взагалі, у цьому серіалі немає пласких персонажів – усі вони з якимось цікавим бекграундом, своїми мотиваціями та суперечливими рисами характеру. 

Надто це проявляється у головному герої, який начебто занадто самовпевнений, різкий, здається, що він керується лише егоїстичними переконаннями. Проте це не так – він здатен і на справжнє кохання, хай зі скрипом, але визнає свої помилки і справді хоче змінити країну на краще. Зрештою, це переважає бажання дременути за кордон на навчання. Це показують у першому та останньому епізоді. І тут ми підійшли до теми війни. 

Для виробників серіалів повномасштабне вторгнення справді стало викликом. До нього напад Росії майже не зображали, але це була загальна серіальна тенденція та гра із назвою «війни нема, а ми у доміку». Нині ж в доміку вже не посидиш. Отже на різних медіа заходах виробники говорять про те, що будуть знімати серіали різних жанрів і майже у кожен вплітати воєнні реалії. Проте якщо йтиметься про комедію чи любовну драму, то це буде лише тлом. Тут є багато думок. Зокрема я вже нераз від різних авторів та сценаристів чула, що це така певна відмазка. Вводиться якийсь, приміром, дуже другорядний персонаж, який нині на війні. Але на сюжет це ніяк не впливає – з таким самим успіхом він міг би поїхати на заробітки. Ну, будемо спостерігати. 

Але з «Головою» – трохи інша історія. Проєкт розробили ще до повномасштабного вторгнення, тому воно у сценарії і не було прописане. Авторам довелося щось вигадувати. Тому на початку ми бачимо, як Антон таки поїхав навчатися у США і під час виступу 24 лютого йому приходить повідомлення про обстріли. В останньому епізоді ми бачимо, як він кидає усе і повертається в Антонівку. Там вже на нього чекає команда, готова захищати своє село. 

Наостанок найголовніше – в «Голові» немає тупих жартів. Це просто неймовірно. Авторам справді вдалося дотриматися ось цього балансу, важливого для ситкомів. Коли ситуації мають бути не реалістичні, гіпертрофовані, але рівно настільки, щоб не перетворитися у суцільні кривляння, залишаючи місце для більш глибоких сенсів. А це – командна робота, взаємопідтримка, поява нового типу місцевих керівників, боротьба з корупцією та відстоювання людьми  своїх прав. 

Загалом ситком «Голова» – дуже добрий. Навіть негативні персонажі там зображені якось мило. Наприклад, бандит Сєрьога, якого зіграв Володимир Ращук.

Нині він служить в ЗСУ із позивним «Артист». Режисер Олег Туранський розповідав, що Володимира відпустили на короткий час у відпуску і він значною мірою присвятив її зйомкам. 

Кінець останнього епізоду водночас є закритим та відкритим. З одного боку – історія закінчилася, але її легко можна продовжити на другий сезон. Звісно, якщо автори примудряться вигадати комедію про трансформацію села, яке знаходиться недалеко від лінії фронту. Як на мене, цього зовсім не потрібно боятися. Тим паче, автори цілком довели свою спроможність працювати делікатно. 

Фото: «Новий канал»