Китай та Росія: скуті одним ланцюгом

У цій статті мені хотілося б поговорити про те, як протистояння Китаю зі США впливає на відносини Китаю та Росії, зміцнюючи їх зв'язки. А також про те, чому Китай значно посилив ці відносини, відмовившись критикувати російське вторгнення в Україну, що стало неприємним сюрпризом для багатьох у нашій країні та за її межами. Почати доведеться, звичайно ж, із геополітики.

Геополітичне становище Китаю

Всі ми чули про те, що Китай є «світовою фабрикою», до якої безперервним потоком йдуть ресурси у вигляді нафти (13,5% від загального імпорту,дані за 2022 р), газу (3,34%), залізної (4,7%) та мідної (2,1%) руди, сої (2,3%) та іншої с/г продукції. На виході вона видає масу різноманітних товарів: телефонів (7,7%), комп'ютерної техніки (5,2%), електроніки (5,1%), електрообладнання (4,2%), запчастин (1,4%) і багато чого ще. Рух усієї цієї маси ресурсів та продукції вимагає наявності великих і надійних логістичних маршрутів. Основне навантаження при цьому лягає на морський транспорт як найдешевший вид перевезень, н-р, понад 90% вантажів між Китаєм і Європою перевозиться морським шляхом.

Виділяють 3 основні торгові маршрути для експорту та імпорту Китаю: Південно-Китайське море ідеально підходить для торгівлі з країнами Південно-Східної Азії, Африки та Океанії. Східно-китайське море забезпечує доступ до країн Східної Азії, Північної Європи та Північної Америки. Жовте море особливо зручне для обороту товарів із країнами Східної Азії та Північної Європи. Зрозуміло, що надійність і безпеку цих глобально значимих морських маршрутів стає однією з найважливіших цілей національної безпеки країни. Тут і криється головна проблема для Китаю: більша частина цих маршрутів проходить через кілька вузьких місць. До них належить Ормузька протока на Близькому Сході, Баб-ель-Мандебська протока та Суецький канал між Африкою та Азією, Малакська та Тайванська протоки в Азії.

Особливу роль для Китаю відіграють Малакська та Тайванська протоки, що знаходяться в безпосередній близькості від материка. Малакська протока - це найкоротший шлях (і найуразливіша: у найвужчому місці вона всього 1,5 морських милі шириною) між Тихим та Індійським океанами, через нього проходить близько 40% світового товарообігу, у тому числі більша частина сирої нафти, що йде з Близького Сходу до Китаю. Судна, що перевозять товари з Китаю на ринки Європи, США та інших країн, в основному прямують через Тайванську протоку, проходячи через Японію, Південну Корею та Тайвань. У 2022 році через нього пройшли понад 80% найбільших за тоннажем суден і понад 40% світового контейнерного флоту. Важливість обох проток дуже добре видно на цій схемі, що показує головні шляхи руху контейнеровозів і танкерів.

Якщо внаслідок конфронтації зі США американці та їхні союзники в особі Японії, Південної Кореї та інших країн перекриють ці протоки, Китай виявиться відрізаним від життєво важливих товарів, ринків та торговельних шляхів. Країна є найбільшим споживачем нафти, 80% її потреб посідає імпорт. Введення блокади тільки на цих двох протоках поставить Китай у безвихідь на кшталт того, в якому була Японія після оголошення нафтового ембарго з боку Штатів у 1941 р. Чи мають Штати можливість до такої блокади? Цілком. Я не стверджую, що вони цього хочуть, але можливість її здійснити у них є, нехай і з великими труднощами, враховуючи віддаленість США від цих проток. Тут я наведу ще одну схему, цього разу розташування американських військових баз у цьому регіоні. Схема трохи застаріла, оскільки згідно з останніми домовленостями, Штати збільшують кількість своїх баз у Філіппінах до 9. Проте на ній добре видно ймовірний контроль США над усією морською торгівлею Китаю.

Як ми бачимо з цих схем, Китай стикається зі складною геополітичною ситуацією, незважаючи на всю свою економічну і військову вагу і має вагомі підстави турбуватися, що йому можуть відрізати доступ до ресурсів і ринків у разі кризи.

Важливість Росії для Китаю

До чого тут Росія? Відповідь це питання лежить у кількох областях відразу: географії, економіці та політиці.

Якщо подивитися на політичну карту світу, то побачимо, що Китай на суші межує з 14 країнами. Не з усіма з них у нього безхмарні стосунки, до цього можна додати 6 країн із морським кордоном, з кожною з яких Китай має територіальні суперечки. Індія - найбільший стратегічний суперник, з яким до того ж бували і збройні сутички. В'єтнам – усі ми пам'ятаємо в'єтнамо-китайську війну. Південна Корея ставиться з величезною настороженістю зв'язків Китаю з Північною Кореєю. Філіппіни мають тривалу територіальну суперечку з приводу належності островів та морських просторів в акваторії Південно-Китайського моря. Індонезія регулярно проводить спільні військові навчання із США. Ну і, нарешті, Японія – давній та злісний історичний ворог Китаю. У такому оточенні будь-яка розрядка у відносинах із Росією суттєво зміцнює можливість китайців зосередити свої сили в інших місцях замість кордону з Росією. А якщо вже вдається перетворити Росію на свого союзника, то це взагалі величезне досягнення. Поки Росія «кусає» Захід на європейському фронті через війну з Україною, Китай може зосередити свої військові та політичні зусилля на азіатському фронті, який займає його в першу чергу.

Економічні резони зближення Китаю та Росії добре видно з наведених вище двох схем. Природні ресурси Росії для Китаю — це одна з цеглинок у побудові її енергетичної безпеки. Країна дуже грамотно зменшує ризики у цій сфері диверсифікуючи постачання критичних ресурсів і Росія, із сухопутним кордоном, що важливо, відіграє тут не останню роль. Основні енергетичні продукти, такі як нафта, вугілля та газ, становлять приблизно дві третини імпорту Китаю з Росії. Лише сира нафта становить понад половину імпорту. Ще в довоєнному 2021 р. Китай імпортував російську сиру нафту на суму близько 40,5 мільярдів доларів, близько 16% від загального імпорту нафти, що зробило Росію другим за величиною постачальником після Саудівської Аравії.

Крім того, Росія може відігравати роль альтернативного торговельного маршруту на західні ринки як сухопутного, так і морського через Арктику. Щоправда, Путін своїм вторгненням в Україну значно зіпсував плани щодо сухопутного коридору до Європи та Китаю тепер змушений шукати інші варіанти через країни Центральної Азії. Проте розширення економічних зв'язків між двома країнами йшло ударними темпами ще за довоєнних часів: з 63,5 млрд доларів у 2015 р. до 146,9 млрд. у 2021-му.

І, нарешті, політика, мабуть, найяскравіший фактор. У політичному плані політичні лідери Китаю та Росії є чи не близнюками: обидва вибудували авторитарні вертикалі влади, обидва жорстко тиснуть незгодних, обидва претендують на довічного правління, обидва вважають себе збирачами земель. Одна з головних скріп нового союзу Китаю та Росії, яку часто недооцінюють в Україні — це особисті стосунки їхніх керівників.

Сі Цзіньпін також дев'ять разів їздив до Росії з 2013 року, що більш ніж удвічі перевищує кількість поїздок, які він здійснив до будь-якої іншої країни.

Обидві країни побоюються міжнародного порядку, в якому домінують США і який, на їхню думку, підриває їхні інтереси. Вони дотримуються схожих поглядів, за якими Вашингтон, за підтримки своїх союзників, прагне підірвати їхні політичні системи, поширюючи «бацилу» лібералізму. Як свого часу сказав Ден Сяопін,«якщо ви відкриєте вікно для припливу свіжого повітря, ви повинні очікувати, що з повітрям прилетять і мухи»у вигляді підривних політичних сил, «кольорових революцій» тощо. Для Китаю важливо якнайдалі підтримувати Росію, яка, по суті, тепер все більше виступає в ролі проксі-структури для підриву західного впливу по всьому світу. Тому не варто дивуватися чи спокушатися до тієї позиції, яку Китай зайняв по відношенню до війни в Україні. Захід вважає, що дії Росії є викликом, заснованому на правилах порядку, який у відповідь необхідно зміцнити. У Пекіні переважає думка, що конфлікт показує, що світ набуває період заворушень, викликаних занепадом могутності Заходу, і цей порядок має бути переглянутий, щоб розширити можливості інших країн, насамперед Китаю.

Чим союз Росії та Китаю загрожує Україні

Тепер, коли в союзі двох країн Росія зайняла чітку позицію молодшого, але дуже корисного партнера, Китай всіляко підтримуватиме її, і приховано, і явно, не даючи програти в конфлікті з нашою країною. У нас часто роблять помилку, коли міркують про здатність Росії до ведення тривалої війни, порівнюючи промислові ресурси Росії з сукупними ресурсами Західної коаліції, яка надає нам допомогу. Як на мій погляд, це докорінно неправильно за нинішніх умов. Як показано вище, Росія також є учасником коаліції, лише антизахідної коаліції. Порівнюючи військово-промислову міць (а не виробничу базу взагалі) Китаю, Росії, Ірану та Північної Кореї з сукупним ВПК США та Європи, слабкість яких, як я вже писав у попередніх оглядах, визнають самі американці, можна дійти невтішного висновку, що протистояння на даний момент Заходу не виграти, навіть якщо він захоче активно до нього включитися. Якщо одна Північна Корея змогла поставити Росії мільйон снарядів за кілька тижнів, тоді як об'єднана Європа насилу наскребла для нас 300 тисяч майже за рік, то що буде, якщо прихована підтримка Китаю перейде в явну, я навіть не уявляю. Вогняні вали по всій лінії фронту стануть нашою повсякденністю. Нам пора вже починати реально оцінювати становище України та перестати дурити людям голови про всеосяжну та швидку перемогу. Нам ніби й те, що так важко було відвойовано, не втратити знову наступного року, коли Росія почне ближче до літа свій черговий великий наступ. А вона його почне обов'язково: хай не бурхливим потоком, але гроші все також у країну течуть, промисловість працює, виробництво озброєння хоч і повільно, але неухильно зростає виборів» Путіна закликати під рушницю ще тисяч 400-500 чергових баранів на заклання (вже навіть до Данилова це дійшло). Що ми їм тоді протиставимо? Вечірні відеоролики Зеленського із закликами та казки з президентського офісу? Чи військові патрулі на вулицях, що крутять руки усі чоловікам призовного віку?

Залужний у своїй статті висловився чітко та ясно: ми зараз перебуваємо у позиції військового глухого кута. Захід ні психологічно, ні фізично не в змозі надати кошти, які б дозволили нам вийти на новий рівень і цей безвихідь прорвати. Міжнародна ситуація для України вже значно погіршилася і видається ще важчою в найближчому майбутньому. Тільки сліпий, та й президент із командою, цього не бачить чи не хоче бачити. Щоб нинішній безвихідь не перетворився для нас на ганьбу майбутньої поразки, нам потрібні нові підходи. Так, треба йти домовлятися з Польщею, потрібно вирішувати питання з Угорщиною, нехай і ціною поступок, потрібне повернення України в інформаційний порядок денний, нашим дипломатам треба день і ніч ходити телеканалами та редакціями країн перебування та з цифрами розповідати обивателям, чому їм вигідно нас підтримувати , Треба багато чого ще. Досить витати в рожевих хмарах, настав час опуститися на ґрунт реальності.

PS Судячи з останніх заяв президента навіть до нього та його офісу, починає доходити, наскільки серйозно змінюється обстановка для нас і у світі, і всередині країни. Шкода, що висновки з цього він не робить.