Пам’яті сержанта Андрія Яцеля

Андрій Яцель родом із Луганська. За освітою – інженер-технік. Друзі запевняють, що Андрій був інтелектуалом, любив вивчати історію країн та океанів. Чоловік воював із 2014 року: спершу – в Хмельницькому підрозділі, на Донецькому та Луганському напрямках.

«У 2016 році на одній із ротацій в Івано-Франківську він зайшов до нас у Центр психологічної допомоги, – розповідає депутатка Івано-Франківської обласної ради Наталія Чаплинська. – Пам’ятаю, ми пили чай, розговорились. Мене одразу вразила його історія, коли він спокійно сказав, що повертатись із війни йому нікуди, бо батьки в рідному Луганську померли. Брат теж помер… Він залишився один-однісінький. Тоді Андрій зізнався, що обирає, де йому жити – в Івано-Франківську чи Хмельницькому. Я запитала, де він зупиняється під час ротацій. Андрій сказав, що часом – у хостелі, часом – у друзів. Розповідав, що хотів купити невеличку ділянку, аби жити так, як його батьки – біля землі, щось вирощувати. Це була його мрія».

Пані Наталія пригадує, що в Івано-Франківську Андрій міг розповісти про кожну вулицю, був мрійником та оптимістом. У 2021 році чоловік демобілізувався з війська, почав шукати роботу, облаштовувати житло. Але все обірвалося 24 лютого...

«Уже вранці 25 лютого він мені зателефонував і сказав, що їде на передову в складі «десятки» (10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» – ред.) », – зазначила вона.

Востаннє Андрій телефонував Наталії, коли приїхав із фронту в триденну відпустку. Тоді попросив нікому не розповідати про свій приїзд. Зізнався, що має єдине бажання – просто відіспатись.

«Коли дзвонив, першими його словами були «Здоров’я бажаю». Жодних прохань, жодних подробиць про службу. Я була впевнена, що у Андрія –  великий бойовий досвід. Для мене стало великою несподіванкою, що він загинув», – зізнається жінка.

Ярослав Рега, сусід Андрія, зауважує, що чоловік до останнього не вірив, що буде війна з росіянами. “Це була світла людина, інтелектуал. Він міг підтримати розмову на будь-яку тему. Ми одразу з ним зблизились. Коли Андрій говорив, завше посміхався, жартував, навіть коли був дуже втомленим. Він мав велике бажання жити”, – додає Ярослав.

«Він любив точність, реальність, не сприймав «арт-хаус» (некомерційне кіно для вузького кола глядачів – авт.) – зізнається товаришка Андрія Олена. – Попри це цікавився мистецтвом, виставками. Пам’ятаю, якось подарувала йому керамічного котика, то він так ним тішився, мов дитина… Воювати за свою країну Андрій вважав гідною роботою. Говорив, мовляв, якщо все робити вірно, за правилами війни, то можна вберегти себе від ворожої кулі. Не розумію, чому це правило не спрацювало з ним».

Андрій Яцель загинув у боях за Бахмут 14 жовтня 2022 року. Поховали бійця на Алеї Слави у селі Чукалівка біля Івано-Франківська. Орден, яким військовий був нагороджений посмертно, передали Наталії Чаплинській. 

«31 жовтня мені, як опікуну і людині, яка найближче його знала, передали орден «За мужність» III ступеня. Вважаю, що має залишитися пам’ять про бійця, який з перших днів захищав нашу державу і нікого не мав із рідних. Тому вирішила передати орден у музей визвольної боротьби імені Степана Бандери», – зазначила пані Наталія. 

Мешканці будинку на Парковій, де жив Андрій, вирішили встановити на фасаді анотаційну дошку про свого сусіда-героя.

Цього року сержанту Яцелю мало б виповнитись 50 років.

Вічна слава і пам'ять Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Андрій Яцель, Суспільне