Скандал у Тернополі: заможна родина арештувала могилу військового, щоб не ставити хрест "як у всіх"

У Тернополі кілька місяців триває конфлікт навколо "Пантеону Героїв" — частини Микулинецького кладовища, де знаходять останній спочинок військові. Батьки одного з них — подружжя суддів Стадників — не погодились на встановлення уніфікованого хреста і намагалась облаштувати місце поховання на власний розсуд. Вже встановлені надмогильні плити демонтували, але справа перейшла в судову площину.

Відома у місті родина домоглася накладення арешту на могилу сина, а тепер хоче довести, що меморіал є незаконним. Тож "Телеграф" розбирався в делікатній справі

Однакове вшанування пам'яті для всіх

У Тернополі до питання вшанування пам'яті земляків, які гинуть у війні з росією, підійшли ґрунтовно: вивчили досвід військових поховань світу і розробили проєкт з урахуванням національних і місцевих особливостей. Тому поховання всіх полеглих здійснюється на однакових умовах, що передбачає встановлення на могилі пам'ятника у формі об'ємного хреста з викарбовним чорно-білим портретом, іменем, прізвищем, позивним та датами народження і смерті. Всі елементи надмогильної споруди мають виготовляти зі світлого пісковику, а міжряддя могил засаджують ялівцем.

— Обговорення почали наприкінці липня — початку серпня 2022 року, коли в новому секторі Микулинецького кладовища було вже 25-30 поховань військових, — розповіла "Телеграфу" дівчина загиблого під Попасною тернопільського журналіста і військового, Героя України Віталія Дереха, дизайнерка Дарця Веретюк. — Одразу йшлося про те, що пам'ятники мають бути уніфіковані, ця ідея комусь подобалась, комусь ні. Також виникли розбіжності в думках, коли місто запропонувало родинам загиблих варіанти надгробків у вигляді хрестів — пласких і широких з граніту темних відтінків — бордового, темно-сірого або чорного. Мені вони не припали до душі і я вирішила дослідити питання, зрозуміти, що не влаштовує в цій концепції й запропонувати іншу.

Протягом місяця навесні я 2023-го збирала зображення з різних військових поховань всього світу, з'ясовувала, чому вони виглядають саме так, які риси їх об'єднують, а в чому різниця залежно від територіального розташування, історичного контексту, національних особливостей. Наприклад, якщо брати загально відомий цвинтар Арлінгтон, то там просто вертикальні плити й газон. Але не в наших традиціях ходити по похованнях, — каже дизайнерка.

За основу тернополяни взяли уніфікацію та мінімалізм в оформленні військових цвинтарів, а також прості строгі форми та світлі відтінки пам'ятних знаків у поєднанні з озелененням території. Що ж стосується національного компонента, то тут, за словами Дарці, найбільше поставленому завданню мали підійти козацькі (різновид тамплієрських) хрести, як на меморіалі українських січових стрільців на горі Маківка. Крім того, створення "Пантеону Героїв" передбачало встановлення каплиці, флагштоків з прапорами та стіни пам'яті з іменами всіх жителів Тернопілля, які загинули на війні, незалежно від їхнього місця поховання.

На стадії обговорення проєкту, до розробки якого долучили фахівців з геодезії, архітектури, будівництва у мерії пройшло кілька зустрічей з родинами загиблих бійців. На стадії підбору місця поховання сім’ї та індивідуально попереджали про плани створити єдиний комплекс.

— Коли мені 23 січня принесли сповіщення про загибель сина, запитували, де я хочу його поховати, — розповіла Жанна Балдюк, мати 26-річного Артура-Артема Харіва, котрий пішов на війну добровольцем у десантно-штурмовий батальйон. — Давали місце на кладовищі в Довжанці (село біля Тернополя. — Авт.), де можна було забронювати місце і для батьків. Але я обрала Алею Героїв на Микулинецькому кладовищі, де мав бути створений Пантеон, бо мій син, як і решта, загинув за перемогу, за Україну, тож має бути однакове вшанування пам'яті для всіх.

Після схвалення від громади 16 серпня виконком Тернопільської міськради затвердив Положення про порядок надання ритуальних послуг на військовому кладовищі "Пантеон Героїв Тернополя". Паралельно почали реконструкцію сектору, на що в бюджеті передбачили 14 млн гривень.

— Ми почали облаштовувати поховання бійців, заливати фундамент, потім встановлювати плити і на них хрести, — розповідає директор СКП "Ритуальна служба" Сергій Тлумацький. — Також демонтували меморіал на честь радянських воїнів — стелу з надписом "Ніхто не забутий, ніщо не забуте", постать солдата і надгробні плити. Ексгумацію провела ліцензована організація, зараз останки на зберіганні, а навесні будуть перепоховані на міському кладовищі по вулиці Петра Батьківського. Вивільнене місце частково буде використано для поховань, тут також планується встановити з часом статую архангела Михаїла.

Зробимо так, як хочемо

До середини жовтня було виконано значний обсяг із запланованих робіт, тож почався вимальовуватися остаточний вигляд "Пантеону Героїв". Але на цьому етапі вибухнув публічний скандал навколо місця спочинку Віталія Стадника — тернополянина з династії юристів. Сам загиблий до повномасштабної війни працював у місцевій прокуратурі, його молодший брат є адвокатом, а батьки — суддями. Батько Олег Богданович — до 2018-го суддя Апеляційного суду Тернопільської області, мати — Марія Семенівна — чинна суддя Господарського суду області.

— До цього моменту не було загостреного конфлікту, хоча батьки Віталія постійно казали, що в них пам'ятник готовий і він буде інакший: статуя загиблого на повен зріст з автоматом в руках, а позаду — величезний чорний гранітний хрест, — каже Дарця Веретюк. — З ними розмовляли і директор "Ритуальної служби" Сергій Тлумацький, і міський голова Сергій Надал, шукаючи консенсус. Пропонували встановити на могилі сина уніфікований пам'ятник, а вже виготовлену статую розташувати в одному зі скверів міста і назвати його на честь сина, або дати його ім’я одній з вулиць Тернополя. Також пропонувалось провести перепоховання на іншій ділянці на тому ж кладовищі.

Але жоден з варіантів не навіть розглянутий. Ми до останнього сподівались, що вдасться врегулювати питання, та Стадники вирішили діяти по-своєму: самовільно залили фундамент більший і ширший, аніж це передбачено проєктною документацією. І тим самим залізли на сусідні поховання — сина колишнього міського голови Тернополя Михайла Левкова та 19-річного Владислава Ратниченка, уродженця Горлівки, який з родиною втік від війни ще дитиною, — продовжує Дарця.

— Замість 0,8 на 2,1 метра — розміру могил, передбаченого проєктом, Стадники забетонували 1,35 на 2,3 метра, — уточнив Сергій Тлумацький. — Це забрало місце на озеленення, виділене по обидва боки від поховань. Там не передбачено проходу, натомість ширшими зроблені стежки між рядами могил. Для цивільних кладовищ Закон про поховання та похоронну справу передбачає інші нормативи: ширина поховання має бути 1,5 метра. Але для військових поховань це питання віддано на розсуд місцевого самоврядування, й у Тернополі розміри визначено положенням про "Пантеон Героїв".

Найнята Стадниками бригада провела роботи без дозволу, про що поліція і склала протокол. Крім того, родині передали лист з вимогою провести демонтаж незаконної надмогильної споруди протягом чотирьох днів. Але вони цього не зробили, і ця робота була 24 жовтня виконана працівниками комунального підприємства, — каже директор "Ритуальної служби".

Такі дії комунальників родина Стадників розцінила як наругу й осквернення могили і теж звернулась до поліції. В коментарях місцевим ЗМІ батько загиблого бійця використав як аргумент у відстоюванні власної позиції невідповідність розміру поховання законодавчим нормам. Він також наголошував, що родина не розглядає ні варіант перепоховання сина, ні встановлення такого пам'ятного знаку, як у решти полеглих земляків: "Мій син — військовий, він загинув на фронті, то чого ж його мають ховати в іншому місці? Якщо інші хочуть оформлювати могили у сіре каміння, то нехай. У нашого сина такого не буде, ми зробимо так, як хочемо".

Небажання пристати на пропозицію оформити поховання в єдиному стилі з боку родини Стадників обурило інші родини загиблих на фронту тернополян. Люди вже кілька разів збирались на кладовищі і навіть організовували цілодобове чергування, щоб не допустити продовження робіт із встановлення відмінного від решти пам’ятника.

— Скільки цвинтарів військових по світу, але нема такого, щоб чийсь надгробок возвеличувався над іншими, будь-то генерал чи інший великий чин, — підкреслила в розмові Надія Щирба, мати 37-річного Тараса Щирби, який захищав країну з 2014-го року і з початком повномасштабної війни знову пішов до війська, хоча мав трьох дітей. — У нас всіх воїнів ховають у одностроях, всім однакову честь віддають, відповідно і пам'ятники мають бути однаковими. Родина Стадників вирішила, що козацький хрест — це бюджетний варіант, а вони як заможна родина можуть собі дозволити кращий і вилити постать загиблого на повний зріст.

Але уявіть, як то виглядало б, якби кожен почав так робити, бо всі хлопці різної статури?! Я вже пояснювала Стадникам, що наш цвинтар дуже старий, є поховання 1820-го року, багато польських. На них встановлювались гробівці з фігурами Матері Божої, Ісуса Христа, або святих, але ніхто не виливав чи не робив з каменя людину, яка померла. Це навіть по-християнськи неправильно, — каже "Телеграфу" мати героя.

По справедливість — до суду

На сьогодні родина Стадників намагається довести свою правоту у суді. За зверненням батьків полеглого воїна наприкінці жовтня поліція відкрила кримінальне провадження за ч.1. ст.297 ("наруга над могилою, іншим місцем поховання"), а окружна прокуратура спрямувала клопотання до Тернопільського міськрайонного суду про арешт майна на час проведення експертних досліджень та отримання висновків. Йдеться, про частину земельної ділянки, де похований Віталій Стадник та гранітних плит, демонтованих з місця поховання. Про це повідомляла Тернопільська міська рада.

Паралельно батько бійця задля отримання "заборони на здійснення будь-яких дій щодо влаштування намогильної споруди" звертався із заявою для забезпечення позову до Тернопільського окружного адміністративного суду, але отримав відмову у його забезпеченні. А прокурорське клопотання врешті решт було передано до одного з судів області.

— Справу не розглядали у Тернополі, бо тут у всіх судах у Стадників або родичі, або пов’язані особи, тому й розглядали у Збаражі у районному суді, — уточнила Дарця Веретюк. — Від прокуратури виступав скандальний прокурор Тарас Турчин, переведений недавно до нашого міста з Полтави (відомий процесом над рестораторкою, яка збила підлітка на смерть, та іншими справами). Він був на боці Стадників і проти інших родин загиблих, комунального підприємства і міської влади. В своєму виступі наголошував, що демонтаж надгробних споруд здійснювали нібито невстановленні особи, хоча насправді це робила бригада СКП, при цьому був присутній його керівник та правоохоронці. Також він зазначав, що намір встановити уніфікований пам'ятник у вигляді козацького хреста є "наругою і оскверненням могили". І врешті-решт для судді Галини Щербатої одна сім’я виявилась важливішою за інші і вона погодила арешт могили.

— Не зрозуміло, що родині дає це рішення, бо якщо вони проти, комунальне підприємство і так нічого не робило б, — каже Сергій Тлумацький. — В будь-якому разі ми оскаржили ухвалу суду першої інстанції, цього тижня має відбутися засідання Апеляційного суду. Чекаємо на його рішення. Окрім Стадників ще три родини загиблих воїнів — Гинди, Коваля та Дорохова — вирішили також не встановлювати хрести. Одні мотивують тим, що ще не минув рік по смерті їхніх рідних, інші, напевно, чекають, як вирішиться ситуація зі Стадниками. Вони, до речі, заявляли і про намір добитися скасування рішення виконкому, відповідно до якого створено "Пантеон Героїв".

Саме на правосуддя покладаються у вирішенні конфліктної ситуації й інші родини загиблих військових, хоча і висловлюють думку, що людям з цієї системи набагато простіше добитися рішення на свою користь. Хоч би яким абсурдним воно було, і хоч би як зачіпало інтереси інших людей.

— Людське горе як чинник, безумовно, має місце. Ми розуміємо горе батьків Віталія, брата, його дружини та дітей, воно таке, як і в інших, — каже Дарця Веретюк. — Але водночас вони хизуються статками, відкрито принижуючи інші сім'ї, до того ж ця родина скандально відома в місті, і їхня поведінка типова. І ми до останнього не хотіли порушувати ці питання в медіа, бо розуміємо, що це вигідна картинка для нашого ворога. Та, на жаль, без розголосу не сподіваємось на справедливе рішення.

— Дуже прикра ситуація. І виходить так, що батьки самі зневажають свого сина, фактично глумляться над його могилою, — зазначила Жанна Балдюк. — Тут не має йти мова ні про статки, ні про статуси, всі хлопці пішли з однією метою — захистити країну, вони всі були рівні, військові.

— Цих людей неможливо розуміти, просила їх на судовому засіданні дати спокій своїй дитині та іншим, не ятрити наші рани, — каже Надія Щирба. — Бо якщо на кладовищі війна, то для чого наші хлопці гинуть на фронті?

*На момент виходу матеріалу редакції не вдалося зв'язатися із сім'єю Стадників, але ми готові вислухати їхню точку зору на причини виникнення та можливі шляхи вирішення конфлікту навколо "Пантеона Героїв".

Як повідомляв "Телеграф", в Києві досі не створено Національний військовий меморіальний цвинтар, через що деякі родини загиблих воїнів змушені зберігати урни з їх прахом у себе вдома.