Директор ДРАМІКОМ у Дніпрі: Війна дарує нам глядача, якому театр цікавий

З початку війни найстарший театр Дніпра ДРАМіКОМ живе, працює та випускає прем'єру за прем'єрою. У грудні на глядачів чекає сюрприз – постановка дікенсівської історії про дядечка Скруджа та Різдво в жанрі, який наші актори опанували вперше. Упродовж новорічних канікул спектакль покажуть півтора десятка разів поспіль, так роблять театри в Європі та на американському Бродвеї. Те ще глядач на "Скруджа" прийде, несумнівно, бо ДРАМіКОМ у Дніпрі люблять. Люблять за сучасне ставлення до того, що відбувається, та за цікаву репертуарну політику.

Чому саме війна змінила ставлення глядача до театру, як ВПО "приманюють" у ДРАМіКОМ корінних дніпрян та як відбувається культурна українізація репертуару, в інтерв'ю Vesti.ua розповів директор – художній керівник театру Сергій Мазаний.

"З початку грудня у нас у театрі нарешті буде тепло"

– Новий сезон у ДРАМіКОМ розпочався однією прем'єрою – спектаклем "Лючія та Фелікс". Є відчуття, що ви знизили темп, враховуючи, що у 2022 році за пів року ви дали цілих п'ять прем'єр.

– Щодо прем'єр, ми 2022 року так ударно працювали, бо підтягнули здобутки 2021 року. Багато роботи було зроблено до війни: десь декорації готові, десь костюми відшиті. І все досягнуте вилилося у ці п'ять прем'єр.

Так, темп у прем'єрах ми трохи знизили через те, що ДРАМіКОМ зараз організовує велику благодійну програму "Дніпро. Доступне мистецтво". Вона реалізується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID. Ми вели з ними переговори з початку літа та 12 жовтня почали його реалізовувати. Він триватиме чотири місяці, і в рамках проєкту ми зіграємо 24 вистави. Частину вистав буде зіграно на базі театру, другий напрямок – це громади Дніпропетровської області. І третій вектор – це шість міст України: Запоріжжя, Чернігів, Суми – ми там уже були. А у січні у нас гастролі у Кривий Ріг, Миколаїв та Одесу.

– На кого розраховано цю благодійну програму?

– Програма "Дніпро. Доступне мистецтво" дає можливість долучитися до театрального мистецтва певним категоріям українців – ВПО, ветеранам війни, сім'ям загиблих військових, сім'ям воїнів АТО та нинішньої війни. Фонд бере на себе всі витрати з організації вистав – наймає автобуси, забезпечує майданчик. Ми ж відповідаємо за творчу частину та організацію глядача. Це масштабний проєкт, а люди та ресурси в театрі ті самі, тому хвилю прем'єр ми притримали на майбутнє.

– Окрім цього, у вас у театрі весь час тривають ремонтні роботи…

– Так, цього разу ми займаємося системою опалення зали. Річ у тому, що будівля театру стара, і в 50-тих роках ХХ століття опалення зали реалізовувалося завдяки тепловим насосам. У 90-ті роки ці насоси поступово "відійшли у вічність" і зал для глядачів не опалювався взагалі.

– Це як?

– А ось так. Але зараз, завдяки розумінню і підтримці Дніпровської обласної влади, у підпорядкуванні якої перебуває театр,  були виділені кошти на поточні роботи системи опалення яка  перебувала в аварійному стані. Зрозуміло, що ремонт впливає на перебіг репетицій. Але вже на початку грудня у нас буде тепло.

– Зважаючи на те, що вже зима, а ремонт не закінчено, гроші вам давали важко….

– Дуже багато часу витрачено на оформлення документації. Сама реалізація проєкту нового опалення зайняла у рази менше часу. Але ми точно встигаємо на початок різдвяних заходів. Адже у нас у грудні велика прем'єра – мюзикл "Скрудж та Різдвяне диво". А у першій половині 2024-го ще три великі прем'єри. І ми продовжуємо працювати над ними, попри ремонт.

"Ми вже замахнулися на мюзикл і хочемо ще замахнутися на театральне кабаре"

– І чого театралам Дніпра чекати від ДРАМіКОМу у 2024 році?

– На 2024 рік ми вже маємо три проєкти, які хочемо реалізувати на великій сцені. Дві прем'єри заплановані на лютий та одна – на Міжнародний День театру у березні.

У лютому в театрі вийде трагікомедія "Тваринні інстинкти" по п'єсі американського драматурга Дона Нігро  "Звірячі історії" та трагікомедія "Мадам Рубінштейн".

На кінець березня готуємо проєкт, подробиці якого я поки не афішуватиму, одне скажу: ми хочемо спробувати себе в жанрі театрального кабаре. Юліта Ран спеціально пише для театру п'єсу. Хочемо заглибитися в кабарешну історію з погляду естетики, форми подачі, але зміст, драматургія, сюжетна лінія будуть серйозними та змістовними. Жанр кабаре легкий тільки для сприйняття, але за цією легкістю стоїть серйозна робота. Крім того, кабаре має бути сучасним та стильним, бо глядач у Дніпрі сучасний – ось над цим усім ми сьогодні й працюємо.

– 23 та 24 грудня у вас прем'єра вистави "Скрудж та Різдвяне диво" за Дікенсом. Дніпром уже ходять чутки, що це буде особлива прем'єра.

– Та ось, вирішили відправити глядачів на Різдво до Лондона (посміхається). Сюжетна лінія та персонажі у нас здебільшого класичні, але є й абсолютно нові герої. Ми працюємо над виставою разом з автором ідеї та співрежисер Олександром Глумовим. Сергій Марен цю знамениту історію переклав та адаптував до сьогоднішнього дня.

ДРАМіКОМ сьогодні опановує жанр мюзиклу. Вперше на цих підмостках такий жанр. Щоб оцінити нашу сміливість у рішенні ставити мюзикл, треба згадати, що в нас не музичний, а драматичний театр. У нас немає ні оркестру, ні балету, ні артистів-вокалістів. Але у нас кожен актор талановитий настільки, що може подолати й мюзикл. І не забувайте, що попереду в березні на нас чекає кабаре, а це ще складніше.

– А що драматичні актори сказали вам, коли зрозуміли, що їм доведеться заспівати?

– Не приховую, актори підходили до "Скруджа" з деяким побоюванням, але зараз уже розсмакували й почали в цьому матеріалі купатися. Навіть не дуже співучі вже розспівалися. Музика допомагає, рух, діалоги та монологи – все походить з музики, а у нас за пластику відповідає Валерія Хижняк. Вона дуже талановита. Тому обіцяю, що у грудні-січні на глядачів чекає дуже цікаве дійство, абсолютно нове для нашого драматичного театру. А ще у нас є у виставі фокуси – герої переміщатимуться у просторі, і будуть навіть елементи лялькового театру: деякі актори зараз освоюють мистецтво ляльковика, циркові елементи та багато іншого.

– Різдвяна історія у вас виходить явно недешева.

– Із самого початку війни нам треба було виправляти репертуарну політику та наповнювати репертуар новими виставами. І наразі достеменно зрозуміло, що ми переходимо до стратегії якості. При цьому глядач сьогодні ходить до театру добре, тому, завдяки підтримці глядачів, є ресурс створювати якісний контент.

– А скільки глядачів міститься у залі?

– Зала розрахована на 577 осіб, але укриття здатне прийняти лише 400 осіб, тож більше глядачів ми й не приймаємо. Квитки ж у театр коштують від 100 до 350 гривень в залежності від вистави.

"Новий глядач нас усіх у театрі дуже мотивує"

– Який сьогодні у Дніпрі театральний глядач? Адже місто з початку війни дуже змінилося, у ньому багато переселенців.

– Наразі за статистикою у Дніпрі 300 тисяч переселенців. І ми бачимо у театрі дуже багато нових облич. Просто коли ти все життя живеш в одному місті, то можеш на якомусь підсвідомому рівні ідентифікувати місцевих від приїжджих. У нас сьогодні дуже багато ВПО. Завдяки гранту за програмою "Дніпро. Доступне мистецтво" багато хто опинився у нашому театрі вперше, і після цього люди повернулися до театру один раз, другий... Приводять дітей та друзів, купують квитки. Магія театру спрацювала.

Тут ще момент у тому, що до Дніпра почали повертатися люди, які поїхали на початку війни. А багато переселенців, які раніше сприймали Дніпро як тимчасовий пункт для свого життя, зупинилися, осіли... Багато хто знайшов роботу, організував свій побут. І тепер у них є можливість організувати своє дозвілля. І ось вони несміливо вперше заходять у ДРАМіКОМ, а далі вже не можуть зупинитись. Війна – це, звісно, ​​погано, але саме вона подарувала нам глядача, якому театр цікавий. Їх вражає абсолютно все. І це я зараз саме про ВПО говорю, бо, як відомо, ті люди, у яких театр завжди десь у полі зору, до нього звикають і відвідування відкладають на потім.

– І цей новий глядач, я так розумію, мотивує театр на створення нових вистав.

– Дуже мотивує. Але не лише нових. У нас було кілька вистав настільки давніх, віком у півтора-два десятки років, що ми вже збиралися їх списувати. Ми думали: це вже не актуально, вчорашній день. А тепер на цих спектаклях у залі така атмосфера, що ми вирішили дати постановкам друге дихання. Адже люди знаходять у них щось нове для себе.

– Мені здається, що місцеві  жителі Дніпра дуже скептично ставляться до всього, що відбувається у театральному житті міста. Ну от просто не вірять у те, що їм можуть показати зі сцени щось круте.

– Є такий момент. Не вірять і покладаються, можливо, на старий, не завжди вдалий досвід. Але сьогодні все змінюється. Завдяки ВПО ставлення до театру дуже змінилося. Адже вони після походу на спектакль починають ділитися в соціумі своїм захопленим враженням, та й "сарафанне радіо" працює – доносить це і до дніпровців. А тим вже теж стає цікаво: що ж це в ДРАМіКОМі викликає захоплення? А може сходити подивитися? І приходять. Я зустрічав деяких дніпрян – вони мені казали: "А ми не знали, що ви працюєте". Так, звісно, кому-кому, а вам я не вірю.

"Можу в очі сказати будь-кому – проблем із мовою в театрі немає"

– З початку війни театр, який до цього 95 років був театром російської драми, перейшов на українську мову. Як далася вам ця культурна українізація?

– Коли я прийшов до театру, лише дві вистави були українською мовою із сорока. А далі ми поступово почали запроваджувати нові постановки. Щось переклали, наприклад, популярну комедію "Занадто одружений таксист", бо ця вистава сьогоднішні теж необхідна.

З початку війни ми списали 29 російськомовних вистав та почали будувати нову репертуарну політику буквально з "чистого аркуша".

– А на мовному ґрунті ви глядача не втратили?

– Загалом жодних проблем не було. І тому, хто з самого початку говорив, наполягав, кричав, що через зміну мови будуть проблеми, що театр помре, можу сказати в очі: "Проблем з мовою немає жодних, абсолютно".

– У вас досвід промоутера, ви людина, яка успішно організовувала гастролі трупи оперного театру. Як ви зараз це використовуєте?

– У серпні 2023 року ми з'їздили на театральний фестиваль у Косово (Другий міжнародний фестиваль просто неба PrizrenFest, – прим. авт.). Внаслідок цього ДРАМіКОМ став першим українським театральним колективом, який прибув до Республіки Косово за роки незалежності обох країн. І щось містичне було в тому, що прем'єра вистави "Майдан Інферно" збіглася з Днем Незалежності Косова (17 лютого).

Приймали нас дуже добре. Ну, по-перше, приємно, що косовці привезли на фестиваль українських журналістів. Косово, хто не знає, є єдиною країною, яка запропонувала програму підтримки журналістам України. І ось ми зустрілися на фестивалі. Вони приїхали з українським прапором, із нашими піснями. Ми були вражені. Це було тим приємніше, бо в Косові українців практично немає. Тому що це 2 тисячі кілометрів та чотири кордони. Театр приймали дуже добре, влаштували нам чудову культурну програму. Ну тому, що у кінці 90-х косовці теж пережили війну і розуміють, як нам в Україні непросто. До нас підходили місцеві жителі, співчували, розповідали свої військові історії та говорили, що все було так само, як у вас зараз, "включно з фейками про "самі себе бомбардують" та "це не ми, нас там немає".

– Чи важко було трупу вивезти з країни?

– Складно, звісно. Але коли ти маєш десять років досвіду організації закордонних гастролей, ти спокійніше ставишся до багатьох питань і можеш прогнозувати багато моментів і правильно організовувати логістику. Це до питання, яке ви поставили вище. Так, у мене був досвід, коли дев'ять років поспіль вивозили до Італії велику трупу Дніпровського оперного театру. Ми всю Італію об'їздили. І це була організація процесів від початку до кінця. Але я вам скажу, що організація виїзду театру в сусідню область та виїзд театру в далеку балканську країну Косово відрізняються лише обсягом та складністю питань, а сама логістика подібна.

– До приходу у ДРАМіКОМ ви їздили з гастролями Європою, а зараз здебільшого перебуваєте у Дніпрі та відповідаєте не лише за мистецтво, а й за ремонт. Вам не нудно?

– А чому мені має бути нудно? Мені дуже цікаво спостерігати, як театр, який довго не виїжджав нікуди окрім обласних центрів, лише за 2022 рік побував на чотирьох міжнародних фестивалях. Нас приймали Франція, Румунія, Польща, тепер Косово. І все це – спілкування з іншими театрами, контакти з іноземними колегами. Спостерігати за тим, як люди відкривають для себе світ та як світ відкриває для себе наш театр – це відчуття, що надзвичайно надихає. Я спостерігав, як змінюється думка наших акторів. Адже далі йдуть буквально квантові стрибки щодо роботи, творчих процесів, переосмислення багатьох моментів життя.

Читайте також: Різдвяний грудень – 2023 у Києві. Куди піти з дитиною: топ-7 подій