"Геть від Європи": Микола Томенко назвав нове гасло урядової стратегії

Триває парад пропозицій від урядовців щодо революційної «освітньої реформи»у воюючій Україні. Ще днями всі обговорювали ідеї щодо нової моделі фінансування вишів, так званий вступ на галузь, можливість навчання контрактників від 3 до 8 років, ліквідацію заочної освіти та заборону Університетам мати у своїй структурі фахові коледжі як відокремлені структури…

Аж ось оприлюднена головна кадрова ідея освітньої реформи від Федорова- Лісового:

- призначені МОНом Наглядові ради, БЕЗ КОЛЕКТИВУ ВИШІВ, будуть обирати ректорів та затверджувати кандидатури проректорів і деканів! Владці, які до сьогодні ЖОДНОГО ДНЯ не працювали у вузах, кажуть що така система діє у всьому світі?!

З огляду на прагнення українського народу та керівництва нашої Держави якнайшвидше вступити до ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ подаю приклади обрання Ректорів у європейських країнах:

НІМЕЧЧИНА: обрання ректора відбувається через виборчий процес в університетському сенаті. Сенат є головним органом університетського самоврядування і включає представників професорсько-викладацького складу, студентів та інших учасників університетської спільноти.

ФРАНЦІЯ: ректора обирає Адміністративна рада університету в якій представлені викладачі, студенти, адміністративний персонал. Процедури обрання можуть відрізнятися у вузах, але найголовніше, що йдеться про внутрішній процес, який мусить врахувати думку різних груп університетської спільноти.

ІТАЛІЯ. Ректор обирається виборчим органом, який складається з усіх професорів, доцентів та двох найвищих рангів викладачів і викладачів найнижчого рангу відділів, а також представників персоналу, аспірантів та студентів.

ІСПАНІЯ. Ректор обирається з числа повних професорів шляхом прямих, вільних і таємних виборів усіх членів університету, включаючи студентів, дослідників і службовців. Кількість студентів, зазвичай, не перевищує 20 відсотків від загальної кількості. В деяких університетах ректор обирається своєрідним виборчим парламентом, в якому повинні були представлені всі групи університетської спільноти.

ЧЕХІЯ. Ректор пропонується Академічним сенатом університету та призначається Президентом Чеської Республіки. Кандидатура ректора має бути погоджена більшістю від усіх сенаторів шляхом таємного голосування.

НОРВЕГІЯ (хоч і не є членом ЄС, проте є учасником більшості освітніх та наукових проектів Європейського Союзу)

Ректор є демократично обраним керівником університету, якого обирають усі професори, академічні працівники, студенти та працівники вишу.

Думаю тут достатньо прикладів, щоб зробити висновок:

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД передбачає обовʼязковість ОБРАННЯ РЕКТОРА саме КОЛЕКТИВОМ або обраними колективом представниками університетської спільноти.

Дійсно маємо проклади північноамериканської традиції призначення ректорів Наглядовими радами в Університетах, які здебільшого фінансуються приватним бізнесом та меценатами.

Але ще раз зауважу, що Україна історично знаходиться в Європейському просторі вищої освіти, а з 2005 року ми стали учасниками Болонського процесу та взяли на себе зобовʼязання привести національну систему освіти до європейських стандартів та цінностей (нагадаю, що саме в період мого віце-премʼєрства 19 травня 2005 року міністр освіти Станіслав Ніколаєнко підписав Болонську декларацію від імені України).

А тепер найцікавіше. Більшість ідей так званої освітньої реформи від нинішніх урядовців (комерціалізація, а згодом корпоратизація і приватизація Університетів, обмеження автономії вузів та студентського самоврядування, зменшення державного замовлення і стипендій студентів… ) це все із сумновідомого проекту Закону «Про вищу освіту» Азарова-Табачника-Ківалова-Луцького… від 2010 року?! Нагадаю також, що це спричинило студентські страйки під гаслами:

«В загрібущі руки МОН універ не віддамо», «Свобода, рівність, студентська солідарність», «Азаров у кабміні - освіта в руїні» тощо Нетомість, в результаті спільної діяльності громадськості, освітян та науковців після Революції Гідності 1 липня 2014 року було ухвалено Закон України «Про вищу освіту», який гарантував:

- академічну, фінансову та господарську автономію вузів;

- сильне студентське самоврядування;

- обовʼязковість обрання ректорів, деканів, завідувачів кафедр, але не більш як на два терміни;

- стипендії на рівні прожиткового мінімуму;

- гарантоване цільове фінансування наукових розробок…

Тож я і запитує тут наших можновладців:

яких освітніх реформ вам ще бракує, особливо в умовах ВІЙНИ?

Чи може все набагато простіше і прагматичніше - треба через призначення МОН прилаштувати «одноразових депутатів» на посади ректорів, які й зроблять свою чорну справу - корпоратизують, а потім приватизують українські Університети?!

Микола Томенко, Голова Наглядової Ради НУБІП, співавтор низки Законів про соціальні гарантії вчителів, автономію вузів, розширення повноважень студентського самоврядування…