Морська піхота на лівобережжі Дніпра має особливі здібності, звідти може початися наступ: інтерв’ю з офіцером Лупаковим

Кілька плацдармів на лівому березі Дніпра на Херсонщині зайняли підрозділи морської піхоти. Це бійці з особливим характером та здібностями, які не збираються здавати завойовані позиції. Навіть більше – згодом вони зможуть підтримувати основний наступ Сил оборони на цьому напрямку або навіть спробувати своїми силами прорвати оборону російської окупаційної армії.

На жаль, цей майбутній наступ може відбутися не так швидко, як нам би хотілося, адже ворог досі має перевагу в повітрі, він щільно замінував підступи до своїх позицій та кинув у бій величезну кількість живої сили – "м’яса". Проте, сьогодні не південь, а схід став точкою докладання найбільших зусиль окупанта, і цей факт грає на руку українських захисників. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив перший заступник голови Спілки офіцерів України, капітан першого рангу Євген Лупаков.

– За даними аналітиків Інституту вивчення війни (ISW), Росія стягнула на лівобережжя Дніпра значні сили, втім, українські захисники продовжують втримувати тут плацдарм та навіть провели низку атак. За вашими оцінками, які перспективи наших Сил оборони саме на лівобережжі, враховуючи і погодні умови, і спротив окупанта, і перевагу ворога в небі?

– Перспективи однозначні. Якщо вже наші висадилися на лівому березі, то це морська піхота. А це особливі вояки, з особливим характером, з особливими здібностями. Вони не здадуть цей плацдарм однозначно. Більше того, звідти буде підтримка нашого наступу, який піде з півночі. Можливо, й самі прорвуть.

– Звісно, ми не можемо знати, яка кількість наших військовослужбовців на цій ділянці фронту, які сили та засоби вони мають. Проте, на вашу думку, наскільки це довга історія – ті наступальні дії, про які ви сказали?

– На жаль, дуже довга. Тому що ми стикнулися з сильною перевагою ворога в повітрі, про що ви сказали, і з величезними мінними та фортифікаційними загородженнями противника. Плюс з нескінченною кількістю "м’яса". Ці три фактори зараз заважають нам пробивали оборону ворога і йти вперед. Головне для нас – прорвати оборону, далі піде легше.

– Якраз щодо "м'яса", про яке ви згадали. Ми бачимо, які колосальні втрати несе ворог. До прикладу, за добу 28 листопада було "відмінусовано" 1140 окупантів. Проте, основні сили окупант зосереджує на сході нашої країни – в районі Авдіївки, Мар’їнки, Бахмута, в той час як на південному сході цього "м’яса" менше. Чи вважаєте ви, що Сили оборони можуть скористатися ситуацією, коли ворог відтягує свої сили на інший напрямок?

– Від тієї Авдіївки вже нічого не залишилося. Там вже каменю на камені немає. Так, наші тримаються на цих каміннях й відволікають ворога. Але ми знаємо, що історично традиційно в Росії наступи робилися під певні дати чи під якусь ідею. Наприклад, в них була ідея-фікс захопити Бахмут. Захопили. І що? Наступна ідея-фікс – захопити Авдіївку. Там лишилося лише каміння, але вони кидають туди величезну кількість особового складу. Тому проблема окупанта в тому, що підготовленого "м’яса" на всі напрямки не вистачає.

Чи можуть цим скористатися Сили оборони на півдні? Однозначно.

– Чи вважаєте ви, що за певних обставин вже не буде нагальної військової потреби втримувати Авдіївку?

– Як ми памятаємо, в ситуації з Бахмутом давно пропонували відійти на підготовлені позиції, але справа в тому, що в нас також є певні амбіції. Я кажу не про військових. Тому зараз не треба заважати військовим. Їм видніше, що доцільно робити. Перед ними актуальна карта бойових дій, вони знають противника, знають умови.

В будь-якому випадку щодня метр за метром ми відвойовуємо нашу землю. Так, раніше ми відвойовували сотнями кілометрів, а зараз йдеться про десятки й сотні метрів. Так чи інакше, уся військова допомога, яку нам надають союзники, йде на користь і прискорює наше просування вперед.

Авдіївка як така військової цінності вже не має, але вона дійсно відволікає значні сили окупантів на тому напрямку. Так, їх дуже багато, але ця кількість не безкінечна.

– Колишній спецпредставник США в Україні Курт Волкер заявив, що сьогодні НАТО ненавмисно фактично надсилає сигнал Путіну продовжувати війну в Україні, оскільки зволікає із членством нашої країни в Альянсі. Волкер вважає, що Україна якнайшвидше має стати членом НАТО, і це перетворить війну Путіна на безцільну. Чи погоджуєтеся ви з такими оцінками? Чи дійсно членство в Альянсі було б панацеєю, яка б врятувала нас від агресії Росії – сьогоднішньої і майбутньої?

– Членство в НАТО повинно було врятувати Україну від цієї широкомасштабної війни, але якщо Україна стане членом Альянсу сьогодні, це означатиме обов’язок НАТО захищати нашу країну. А це означатиме, що війна переросте у Третю світову. Проблема не лише в тому, що в Україні не подолана корупція і є інші проблеми. А в тому, що не можна переводити війну двох держав у світову війну.

– Добре, наразі НАТО з об’єктивних причин не може доєднати до себе Україну. Але на адресу Альянсу часто звучать закиди про те, що він надає недостатню військову допомогу Україні. Зокрема, очільник МЗС Литви Ландсбергіс заявив, що країни НАТО мають зброю, що може забезпечити "технологічний прорив" України, проте, надають її третім країнам. Ми спостерігаємо за дуже довгою історією з винищувачами F-16, з ракетами ATACMS дальністю щонайменше 300 кілометрів. Якби ми отримали все це вже сьогодні, чи могло б це зрушити ситуацію на фронті?

– Ми вдячні усім тим, хто нам допомагає. Вимагати від тих, хто може щось дати, ми не маємо ані морального, ані будь-якого іншого права. Ми можемо лише просити.

Дійсно, і ATACMS, і F-16 дуже важливі. Важливі й машини для розмінування, які вже пішли в Україну. Якби ми мали все, війна набула б іншого характеру. Але не варто нахабніти і сварити нас з тими, хто нам допомагає.

– Повертаючись до теми лівобережжя Дніпра. Можливо, до кінця поточного року, отже, вже за кілька тижнів Україні можуть надати перші зразки F-16, до десятка. Чи могли б вони бути кинуті саме на цей напрямок?

– У нашого Генерального штабу напевно є свої плани. F-16 – це дуже добре, але, на жаль, на сьогодні вони вже не вирішать тих величезних проблем, які стоять перед нами. Звичайно, їхня передача означатиме певний позитив, певний прогрес у бойових діях. А якщо їх буде не десять, а сто і більше, якщо ATACMS зможуть діставати до Москви, то взагалі буде чудово.