Адаптація або поразка: виклики для України та Зеленського у 2024 році

2023 року повністю змінився контекст, у якому Україна веде боротьбу за виживання. Зовнішня ситуація різко погіршилася. На фронті поставленої мети досягти не вдалося. Відбувся розрив між баченням влади та реаліями як у внутрішньому, так і у зовнішньому порядку.

На тлі конфлікту між політичним керівництвом та військовим командуванням зростає внутрішня турбулентність.

При збереженні тенденцій все це неминуче спричинить поразку у війні та колапс державності.

Давид Арахамія в інтерв'ю Наталії Мосейчук зазначив, що потрібно міняти стратегію. Проте цілісного бачення Зеленський та його оточення поки що не пред'явили. Натомість багато хаотичних кроків та помилок, що показують, що Банкова судорожно шукає варіанти.

Опишу основні сюжети, в рамках яких Зеленський змушений буде адаптуватися, щоб зберегти шанси на успішне завершення війни та не закінчити життя на еміграції.

Зовнішня кон'юнктура

Глава СЗР Олександр Литвиненко у колонці для «Інтерфаксу» окреслив рамки стратегії Кремля. Путін зміцнює режим та готується до тривалої війни. Він проводить внутрішню мобілізацію влади та населення, переводить Росію на військові рейки та збирається активно створювати проблеми Заходу через треті країни. Не повинно бути ілюзій, що війна швидко скінчиться.

Наступний рік – наймасштабніший рік виборів на планеті. США, Індія, Пакистан, Євросоюз, десятки важливих для України країн пройдуть через виборчі кампанії. Політичний ландшафт трястиме, багато держав перекинуться у внутрішній порядок денний.

Сигнали з Нідерландів, Словаччини, Угорщини та висока ймовірність перемоги Трампа в США показують, що через рік ситуація може бути значно гіршою, ніж зараз. Чинник Ізраїлю та інших потенційних вогнищ занепокоєння спрацює як мультиплікатор ризиків.

Щоб не втратити підтримку, Україна має вписатися у глобальний порядок денний із новим набором аргументів. Відсилання до спільних цінностей та претензії на межі шантажу вже не працюють. Тому що Україні нема чого «продавати» - немає успіхів на фронті, зате маса скандалів.

США через натяки Пенні Пріцкер уже надіслали сигнал, що Україні можуть серйозно урізати фінансову допомогу. Потрібно шукати внутрішню опору.

Військова допомога в якомусь обсязі точно буде, але є передумови зниження динаміки, що видно за заявами країн-партнерів, розміром і змістом пакетів.

Для Заходу йдеться про порівняно невеликі бюджети. Тому основне питання для них – навіщо вкладати? Ці тези позначені у відомому зверненні республіканців – «що і навіщо ми робимо в Україні?»

Зеленський має пред'явити чітке бачення переможного сценарію. Йому повірять лише у випадку, якщо стратегія буде пов'язана з реальністю і швидко виявиться через конкретні кроки, що підвищують ефективність всього – економіки, армії, соціальної сфери, дипломатії тощо.

Серед іншого, йдеться про чесну оцінку перспектив на фронті. Поки що все йде за «фінським сценарієм» 1939-1940 років. Влада має визнати, що за нинішніх умов звільнення окупованих Росією територій у межах 1991 р. нереалістичне. Це стратегічна мета, але заради її досягненню потрібно готуватися.

На це можуть піти роки, якщо не десятиліття. Потрібно не лише вистояти, адже Росія нас у спокої не дасть, а й знайти джерела для розвитку.

Тому основний зміст – що відбуватиметься на території, яку Україна контролює. Саме це визначатиме, як ми впишемо свої інтереси до партнерів. Необхідно створити фундамент для максимально сильної переговорної позиції, з якої можна входити у забезпечення процесу припинення вогню та отримання гарантій безпеки.

Перезавантаження влади

Перше завдання, яке має вирішити Зеленський – забезпечити стійкість, легітимність та ефективність влади. Попереду важкі часи та непопулярні заходи. Україну можуть змусити переговори, сам факт яких стане шоком для багатьох і буде використаний для внутрішньої дестабілізації. Потрібно йтиме через шторм.

Парламент вже працює довше за конституційні повноваження. Сам Зеленський опиниться у такій ситуації навесні 2024 року. З цього моменту Росія посилить атаки з метою дискредитації української влади та нав'язування думки про її нелегітимність. Щоб залучити на свій бік незадоволених, Кремлю вторитиме деструктивна опозиція в особі угрупування Порошенка та подібних.

Банкова вже окреслила контури тактики у цьому напрямі.

По-перше, Арахамія зазначив, що доленосні питання проводитимуть через референдуми. Це може стати запобіжником від надмірного тиску з боку партнерів та страховкою від звинувачень у нелегітимності.

По-друге, сам Зеленський, а потім і Арахамія означили, що 2024 року жодних виборів не буде.

Це сигнал місцевому самоврядуванню, у якого відібрали ПДФО військових, і парламентарям, які нервували через невизначеність.

Раніше Банкова показала народним депутатам, що у разі непослуху з ними швидко розправляться по одному. Зеленському потрібна дисциплінована Рада, яка останніми місяцями почала хитатися. Багато депутатів у «Слузі народу» зрозуміли, що у наступній Раді вони не опиняться, тому намагаються монетизувати те, що мають сьогодні. Офісу стало складніше проводити свої рішення, тому шукають інструменти примусу до послуху. І корупційні «зальоти» нардепів – один із таких елементів.

Також Зеленський надіслав сигнал військовим, що не визнає ігор у політику.

У ОП серйозно розглядали можливість проведення виборів президента навесні. Проте результати соцдосліджень змусили відмовитись від цієї ідеї. Як і від ідеї негайно звільнити головкома Валерія Залужного. Хоча дуже хочеться.

За даними соцопитувань, у другому турі президентських виборів Зеленський обходить Залужного з відривом у розмірі статистичної похибки. Це величезний ризик не лише для влади, а й для країни. Саме виштовхування Залужного в політику загрожує справжнім розколом і сценарієм 1917-1920 років.

Тому вибори зрушені щонайменше на осінь. Найближчими місяцями ОП вестиме торг із головкомом, одночасно граючи на зниження його популярності.

По-третє, ключовою подією стане перезавантаження Кабміну.

З одного боку, є об'єктивна потреба перевести економіку на військові рейки та підвищити загальну адекватність влади на всіх рівнях. Ситуація, коли Україна випрошує гроші, а Київ збирається будувати метро на Троєщину за 34 млрд грн, виглядає як повний ідиотизм перед смертельною небезпекою.

З іншого боку, Захід хоче більш щільного контролю за використанням допомоги.

На початку березня 2024 року виповниться 4 роки з моменту, коли Денис Шмигаль очолив Кабмін. Цей зручний для Зеленського прем'єр-довгожитель точно не може стати уособленням та драйвером прориву.

У політтусівці вже практично відкрито кажуть, що прем'єра змінять у лютому – на початку березня. Після зими, яка обіцяє бути дуже складною, і напередодні другої річниці повномасштабного вторгнення РФ зміна уряду буде сигналом до змін. Зеленський використовує цю нагоду, щоб зафіксувати нову стратегію.

Боротьба за крісло прем'єра вже триває. Причому на двох рівнях.

На верхньому рівні Банкова намагається відстояти перед Заходом зручного для себе кандидата і зберегти допомогу. На роль нового прем'єра ВП хотіла рухати Ростислава Шурму, але заважає негативний шлейф. Запасним кандидатом є голова "Нафтогазу" Олексій Чернишов.

На рівні нижче йде змагання між самими претендентами.

Наразі основним кандидатом є посол України в США Оксана Маркарова. Маркарова зрозуміла Заходу і має гарну репутацію, вона ідеальна з погляду контролю над грошима може символізувати новий курс. Замість неї послом до Вашингтона можуть відправити чинного главу МЗС Дмитра Кулебу, а його місце займе заступник голови ВП Андрій Сібіга. За моїми джерелами, сама Маркарова не хоче заходити до уряду раніше лютого. Тому що треба розуміти, яка буде ясність із наповненням бюджету на 2024 рік. А цю ясність можуть дати лише американці, без фінансової підтримки яких Україна не зможе закрити величезну бюджетну дірку.

На сайті президента нещодавно розмістили дивовижну новину, де Андрій Єрмак (після провального візиту до Вашингтона) дзвонить до Маркарова, і вони щось обговорюють. Це не формат президентського сайту. Виглядає як сигнал партнерам, що їхні побажання не ігнорують.

Віце-прем'єр Олександр Кубраков випав із числа фаворитів президента, хоча ще навесні він був ключовим кандидатом на пост прем'єра. Над ним і, навіть більшою мірою Мустафою Найємом, згустилися хмари. Кілька днів тому НАБУ на якийсь час врятувало обох проблем з боку Банкової, підсвітивши їхню визначну роль у викритті корупціонерів. Джерела в Кабміні кажуть, що саме «викриття» було формою «прикриття» на тлі звинувачень щодо нецільового використання коштів для будівництва бетонних укріплень для об'єктів енергосистеми України. Про що нещодавно розповідав у мене в ефірі Віктор Куртєв і про що він писав на «Хвілі» в матеріалі "Бетон на крові".

Втім, Кубраков зберігає добрі стосунки з послом США в Україні Бріджіт Брінк, яка регулярно з ним зустрічається. І загалом він у американців на хорошому рахунку.

Водночас НАБУ звинуватило у багатомільйонних зловживаннях керівництву Держспецзв'язку. Держспецзв'язок – сфера відповідальності віце-прем'єра Михайла Федорова. Через цю структуру освоюють 40 млрд грн із бюджету на дрони, їй же передадуть ПДФО військових.

Федорова в корупції публічно поки що не звинуватили, але це витає у повітрі. Він також розглядався як потенційний прем'єр, але зараз став більш уразливим для критики.

Важливо відзначити, що голову Держспецзв'язку Юрія Щиголя та його заступника Кабмін звільнив за пару годин до вручення підозри, тобто НАБУ заздалегідь передало інформацію в уряд. Таким чином, маємо низку доказів, що НАБУ активно використовується для форматування політичного ландшафту явно за межами своїх повноважень.

Новий дизайн сектору оборони

Другий напрямок, де потрібні глобальні зміни, – це оборона.

Величезне значення матиме, як вишикується баланс між Міноборони, Мінцифри та Мінстратегпромом. Тут багато підводних каменів та суб'єктивних моментів.

Найважливіша роль у міністра оборони Рустема Умерова. Він опинився у дуже складній ситуації.

У середині серпня я детально розбирав логіку, у рамках якої Зеленський готував заміну міністра оборони.

З одного боку треба було зберегти міжнародний трек. На момент відставки Олексія Резнікова актуальним завданням Міноборони на міжнародному треку було формування абрису української армії майбутнього (Future Force Concept), включення потреб України щодо створення цієї армії у процес оборонного планування країн-партнерів та прийняття довгострокових програм підтримки.

З іншого боку, новий міністр мав відпрацьовувати внутрішньополітичні завдання:

• покращити комунікації та менеджмент у сфері оборони;
• відсікти від можливості монетизації на армії нелояльних;
• чітко позначити сфери відповідальності та каналізувати негатив від помилок військових на них самих, підбадьорити Генштаб та командування.

Померов розпочав роботу саме у цій логіці і вже можна дати перші оцінки.

По-перше, Умеров зайшов на посаду без своєї команди. Це потребує додаткового часу на злагодження.

Більш того. Заступником міністра оборони з цифрової трансформації стала Катерина Чорногоренко, яка раніше займалася у Федорова «Армією дронів». Федоров через свою людину контролює найважливіший сектор зсередини Міноборони. Це прямий конфлікт інтересів, тому що раніше Міноборони виступало категорично проти низки ініціатив Мінцифри та Держспецзв'язку. На тлі скандалу зі Щиголем, що розпалюється, ситуація стає ще більш двозначною.

По-друге, однією з головних переваг нового міністра називали його контакти в мусульманських країнах і особливо – в Туреччині. Після атаки ХАМАС на Ізраїль контекст змінився. Ці країни сконцентруються на своїх проблемах.

Як зазначив головний дипломат ЄС Жозеп Боррель, мусульманські держави висловлюють невдоволення, що Євросоюз ставиться до потреб України з більшою увагою, ніж до палестинців. Що вплине на політичну підтримку. Тобто напрям, де Умеров міг забезпечити швидкий результат, вимагатиме більше зусиль.

По-третє, загалом незрозумілою є ситуація з міжнародними контактами по лінії Міноборони.

Помер на посаді майже три місяці, але йому в команду досі не призначено заступника з міжнародних зв'язків. Це важливо, тому що хтось повинен на постійній основі супроводжувати не лише війну, а й трек підготовки до саміту НАТО у Вашингтоні та багато інших питань. Інерція рано чи пізно закінчиться.

На «Рамштайні» у вересні Умеров озвучив заготовки Резнікова про створення «Коаліції здібностей» (йдеться про ті довгострокові програми підтримки). Спадкоємність збереглася, але різко змінилася обстановка.

На другий «Рамштайн», який проходив у Брюсселі одразу після подій в Ізраїлі, поїхав Зеленський із оточенням. Це була правильна хода, щоб зберегти Україну у фокусі, але це відсунуло Умерова на другий план.

У листопадовому "Рамштайні" (онлайн) вперше взяли участь головком Валерій Залужний та голова ГУР Кирило Буданов.

Померов, мабуть, таким чином хотів наголосити на єдності військово-політичного керівництва. Але медіа-ресурси та спікери з орбіти Порошенка перекрутили те, що відбувалося, і почали розганяти сигнал, що міністр оборони США Ллойд Остін під час візиту нібито зажадав допустити Залужного. Це звична для угруповання Порошенка гра на зіштовхування Зеленського та Залужного. Але її підхопили частиною аудиторії.

Загалом, міжнародний вектор у Міноборони з об'єктивних та суб'єктивних причин поки що буксує. Тобто, помер у себе в міністерстві де-факто без «цифри» і з усіченою міжнародкою.

Особливий напрямок – закупівлі. Тут поки що немає наочних результатів. Вони мають з'явитися у грудні-січні, коли розпочне роботу нова закупівельна агенція. Але саме тут виникла перша серйозна криза Умерова, про яку я вже писав. Ця криза може мати серйозні наслідки.

Померів має вирішити питання з головою закупівельного агентства МОУ Арсеном Жумадиловим, який після 2014 року неодноразово відвідував Крим, і дружина якого має російський паспорт .

Жумадилов сприймається Генштабом як уразливий для російського тиску чиновник. Усі, кого Умеров примушуватиме до порядку, почнуть заявляти, що міністр покриває одіозного підлеглого та сповідує подвійні стандарти.

Міністр Умеров зіткнеться з величезним опором у процесі реалізації змін. Тому йому потрібна всебічна підтримка. Однак він сам не повинен підставлятися під удари та послаблювати позиції.

Поки що Умеров діє у комфортних умовах. Його активно підтримує медіа-холдинг Томаша Фіали та громадські активісти, які збивали Резнікова. За місяць-два стане складніше. Міністр має показати результат, інакше при зміні Кабміну виникне питання щодо його перепризначення.

Новий формат по лінії Міноборони – Генштаб

Що вже помітно – це зміна відносин між Міноборони та Генштабом.

Екс-міністр Олексій Резніков півтора роки війни брав він весь негатив і за Міноборони, і за Генштаб. Цьому було логічне пояснення. Після клінчу часів Тарану – Хомчака потрібно було розблокувати роботу, а з початком повномасштабного вторгнення потрібно було згуртувати населення довкола армії. Чого вдалося досягти.

У жовтні – листопаді Умеров дав зрозуміти, що пріоритети скориговані.

За останні два місяці профільні заступники Умерова – Юрій Джигір та Дмитро Клименков – неодноразово підсвічували зловживання у ЗСУ. Махінації з виплатами бойових та з паливом, зловживання на продуктах, незрозумілий тендер із папками за завищеною ціною та ін. І скрізь – мільйони, якщо не десятки мільйонів втрат. І це все – сфера відповідальності Генштабу.

Найбільш показовим став епізод із закупівлею зимового палива: Міноборони вперше за 2 роки публічно перевело стрілки на ЗСУ. Через затримку з поданням потреб від ЗСУ Міноборони не встигало закупити паливо через Прозорро. Прес-служба відомства прямо написала – затримка на боці військових.

Мої джерела у Генштабі прокоментували це так. Дійсно у ГШ та військах величезні проблеми з плануванням. Частина викликана корупцією – коли все горить і закупівлі потрібно робити в останній момент, легко організувати схеми. Ще частина - це звичайне роздовбання людей, які звикли працювати в мирний час і не вчаться.

Але є ще один елемент. Подаючи до Міноборони заявки з нереальними термінами («на позавчора») та нереальними кількостями, ГШ так себе захищає від претензій на випадок невдач на фронті. Мовляв, ми у вас просили – ви нам дали згодом і не все. Тому ГШ завжди затягує та завищує потреби, перекидаючи відповідальність на МО.

Умеров показав, що тепер Залужному не дадуть бути виключно «главкомом перемог та хороших новин», йому доведеться брати на себе частину негативу та розгрібати проблеми. Зокрема – із мобілізацією.

Хоча військкомати перебувають у структурі Сухопутних військ, Залужний влітку публічно призначив на посаді кількох нових військкомів, зокрема – Одесу. Що відразу ж породило питання: якщо він може зняти і призначити, чому цього не зробив раніше, коли кричали про зловживання? Чи не знав чи не хотів? У мережі прямо писали: Залужний не може відповідати лише за добрих військкомів, а командувач СВ Олександр Сирський – лише за поганих. Це не правильно. Тим більше, що всі військкоми йдуть через сито начальника Генштабу Сергія Шаптали.

Корупцію у ЗСУ почали публічно викривати 1-2 рази на тиждень. Через деякий час це негативно позначиться на підтримці головкому. І тут дуже важливий момент.

Ми всі зацікавлені у підвищенні ефективності армії. Це життя наших людей. Від цього залежить результат війни. Важливо, щоб робота з проблемами не була сприйнята як атака на військове командування.

Багато залежатиме від того, чи порозуміються Умеров і Залужний. Генерали, напевно, накручуватимуть головкому, ЗМІ та солдатів в окопах. Конфліктам сприятимуть і неконструктивні випади у стилі Мар'яни Безуглої.

Тут усі мають виявити мудрість і стриманість. Ціна надто висока.

Стратегічна оборона

Крім операційних питань є і концептуальні виклики.

Питання переведення економіки на військові рейки залишається відкритим. Після призначення до Мінстратегпрому Олександра Камишина пішли сигнали про покращення динаміки у виробництві вітчизняних озброєнь. Колишній «Укроборонпром» після вигнання шкідника Юрія Гусєва нарешті активізувався. Однак цього замало.

Глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн днями наголосила, що Україна має бути інтегрована у довгострокові оборонні програми ЄС. Тобто вектор, який напрацьовувався Міноборони влітку, залишається актуальним. Новий Кабмін має зробити його пріоритетом у відносинах із ЄС, США, Канадою, Японією та іншими країнами вільного світу.

Щодо бойових дій, то головком Залужний визнав очевидне: нам загрожує позиційна війна. На порядку денному – перехід у стратегічну оборону, що вимагатиме перегляду маси установок.

Питання, яке на поверхні – чому літньо-весняна кампанія не принесла очікуваних результатів?

Чесна відповідь – були допущені помилки у плануванні та оцінці супротивника, а також прорахунки у реалізації задуму командування. Наприклад, коли одна з нових бригад, підготовлена ​​на заході та озброєна до зубів, але не мала досвіду реальних боїв, провалила своє завдання на півдні. Це зламало плани, які пише The Washington Post, були цілком конкретними – просунутися за перші 24 години на 15 кілометрів у районі Роботино, щоб у наступні дні вийти до Мелітополя.

Суспільство має ухвалити, що помилятися можуть не лише чиновники, а й військові. І відповідальність мають нести не лише політики, а й командування. Насамперед, це допоможе талановитим ініціативним офіцерам, які просто не можуть просуватися по службі в умовах тотальної кругової поруки та нездорової корпоративної етики, коли покривають совкових м'ясників та злодіїв.

Зеленський повинен запропонувати чесну позицію: був план, у ньому були помилки, завдання не вирішені з об'єктивних та суб'єктивних причин, висновки зроблено, стратегічна мета не змінюється, але задля збереження країни ми маємо змінити підхід – перейти у стратегічну оборону.

Заміна командування на війні – не трагедія. Якщо цей захід націлений підвищення ефективності оборони, а чи не усунення майбутнього політичного конкурента. Інакше це неминуче викличе бунт.

Залужний побоюється, що його зроблять винним, і, можливо, чисто психологічно не може прийняти критику після півтора року носіння на руках. Генералітет, який хоче залишатися недоторканним, під'юджує головкома. Зеленський має показати, що не має мети політично знищити Залужного, навпаки – є готовність підтримати його у справі очищення та модернізації армії.

Бойові дії вийшли на плато, лінія фронту загалом стабільна. Це зручний час для роботи над якістю. Якщо Залужний очолить зміни – його треба всіма силами підтримати. Якщо ж він поставить корпоративну солідарність вище за інтереси країни – його треба міняти. Армія, як і держава загалом, має зараз дуже швидко адаптуватися до реалій довгої війни.

Елементом нової якості оборони має стати нова інформаційна політика всередині країни та для західної аудиторії. Це має бути системна робота, розрахована на довгостроковий ефект. Потрібні, якісні продукти, як фільм «Буча», держава має бути замовником та драйвером їх створення. Не треба боятися почати говорити про проблеми. Телемарафон став деструктивним, оскільки тримає значну частину населення у неадекватному сприйнятті дійсності, а це не дозволяє потім приймати рішення, які розходяться із цим сприйняттям. Тому необхідний тверезий порядок денний, який дозволить швидко приймати правильні рішення і забезпечувати їх виконання.

Перезавантаження влади, військова економіка та модернізація оборони – це ті сфери нового курсу, де Зеленський має до кінця зими виявити волю та продемонструвати перші результати. Це дозволить до перевиборів Путіна зміцнити переговорну позицію. Нам треба дуже поквапитися, бо навесні Путін оголосить широкомасштабну мобілізацію та спробує завоювати лівий берег Дніпра. Зеленський одержав відповідні сигнали від західних лідерів. 2024 року Путіну буде вкрай важливо здобути нові перемоги в Україні, бо це битиме за позиціями демократів у ході президентських виборів у США. Поразки України посилюватимуть позиції Трампа та ізоляціоністів, тому Путін за ціною не постоїть. Це потрібно дуже добре розуміти всім в Україні – 2024 рік може бути набагато важчим, ніж нинішній.

Тому Україна більше не може вести війну у тому форматі, як це було майже два роки. Необхідно виходити з того, що ефективність оборони визначатиме подальшу підтримку Заходу. Україна більше не може собі дозволити собі неефективність, яка подібна до смерті. Необхідно переводити всю економіку на військові рейки, різати всі витрати, не пов'язані з обороною, зосередитись на радикальному зменшенні втрат на фронті, бо люди є ключовим ресурсом України. І зараз щодня на вагу золота. Не можна його бездарно просрати.

Інакше навесні Зеленський може опинитися у положенні Петлюри, який втратив суб'єктність, віддав території та відкрив шлях до угод про долю України, але без участі України.

Нещодавно у 90-ті роковини Голодомору ми вшановували пам'ять мільйонів загиблих. Ці жертви – прямий наслідок втрати державності України. Цей урок мають вивчити і політики, і військове командування, і громадяни.