Голова профільного підкомітету Ганна Бондар: «Законопроєкт №5655 посилює великих забудовників, які є бізнес-партнерами міністерства. Це не реформа»

Вже понад рік не вщухає дискусія щодо скандального проєкту містобудівної «реформи» №5655. Ухвалений Верховною Радою законопроєкт очікує на президентський підпис із грудня 2022 року, адже наразився в Україні на потужний суспільний спротив. За цей час Євросоюз уже двічі закликав не підтримувати ініціативи.

Водночас у Раді триває розроблення Містобудівного кодексу, який має цілісно систематизувати будівельне законодавство. Робочу групу очолює членкиня парламентського Комітету з питань організації державної влади та місцевого самоврядування від «Слуги народу», голова підкомітету з питань містобудування, благоустрою та земельних відносин Ганна Бондар. Одна з небагатьох парламентарів, які голосували проти ініціативи №5655. Також вона активно виступає за якісне реформування містобудівної галузі.

Рух ЧЕСНО поспілкувався з депутаткою та архітекторкою Ганною Бондар, аби дізнатися, що має змінити Містобудівний кодекс і на якому етапі нині його розроблення, які ризики для держави несе скандальний законопроєкт №5655, яка доля на нього чекає й на чому взагалі має ґрунтуватися повоєнна відбудова України.

Про проблеми містобудування, регіональний аспект та майбутнє зруйнованих міст

— Пані Ганно, що, на вашу думку, лежить в основі такої гострої боротьби навколо містобудівної реформи? В чому полягає основна проблема галузі й що державі реально потрібно змінити в підходах, аби запровадити чесні правила гри для всіх учасників будівельного ринку?

— По-перше, потрібно гармонізувати наше законодавство з ЄС. Ми докладно дослідили це питання, послухали іноземців, і я зрозуміла, що ми досі живемо у світі міфів і легенд. У ЄС є будівельна та регіональна політика. Жодної містобудівної політики у ЄС немає. Є принципи, які наслідують. Наприклад, будівельна політика передбачає енергоефективність. Тут у нас усе добре, діє закон. Європейці мають стратегічну екологічну оцінку під час розроблення планувальної документації. У нас теж є відповідний закон і цю вимогу виконано.

Окреме питання — переробка будівельного сміття. У ЄС заплановано до 2030 року 70% будівельного сміття переробляти на будматеріали. У нас наразі ні підзаконних актів, ні закону про це немає. Також ми досі не перейшли на єврокоди. У нас є Державні будівельні норми (ДБН), є Державні стандарти України (ДСТУ), але кодів немає. Оце — будівельна політика.

Але. У Євросоюзі є політика згуртованості — cohesion policy, — про це зараз багато пишуть експерти з регіональної сфери, й саме цю політику було закладено у відкоригованому влітку 2022 року Законі України «Про засади державної регіональної політики» та Державній регіональній стратегії до 2027 року. Яка, звісно, теж потребує корекції з огляду на війну. Але політика згуртованості ґрунтується на конкуренції. Наприклад, громаді потрібен міст, лікарня чи набережна, але грошей на будівництво немає. Потрібно подаватися на грант ЄС. Громада формує заявку й подається. У результаті громади конкурують між собою за ресурс на будівництво. Виграє той, у кого є містобудівна документація, стратегія розвитку, проведене громадське обговорення, виділена земельна ділянка, є спроможність органів місцевого самоврядування подати заявку з бюджетом, із відповідними строками та виконавцями. Це спонукає розвиватися.

Місцеві мешканці обрали мера, який нічого не робить і не має грошей? Обирають іншого. Поступово накопичуються знання, якість самоврядування. Усі громади ЄС нині конкурують за населення. Ніхто в Європі не каже, що треба мати генплани, але без них шансів на розвиток менше. Для мене це було відкриттям. Я очікувала, що на сайті ЄС чітко визначено, якими мають бути міста, але цього немає. Як хочете, так і живете. Мене це дуже вразило. Ми поки так не мислимо.

— Через повномасштабну війну міста в Україні також почали конкурувати за населення?

— Так, у нас є міста, які конкурують за населення, і мери роблять це свідомо. Наприклад, мер Миколаєва Олександр Сєнкевич. Я завжди його ставлю за приклад. Він розуміє, що місто може занепадати. Тому через свою діяльність залучає людей, бо люди — це основа. На жаль, через війну постійного населення в Україні може ставати менше, тому таку велику територію розвивати стане складніше. А вона дуже неоднорідна — прифронтові території, тилові, окуповані тощо. Отже, регіональна політика для нас дуже актуальна з урахуванням відновлення країни. На ній має будуватися майбутнє відновлення. Будівництво тут — хоч і ключовий, але інструмент.

Окрім того, всі іноземні експерти наголошували на двох принципах цієї роботи: децентралізація та участь громадськості. Це якраз і буде рух у напрямку гармонізації з ЄС. Війна — це дуже важливий виклик. Це суцільна руйнація. Ніхто не знає, як правильно реагувати на нього. Ми запровадили розроблення комплексних програм відновлення. Програми в процесі. Громадам важко, бо незрозуміло, на яку кількість населення розраховувати, й ситуація постійно змінюється. Додається руйнація, населення мігрує, евакуація, повернення — наразі це все дуже складно.

— Але ж після запровадження влітку 2022 року комплексних програм відновлення, про які ви кажете, відбулося дублювання планувальної документації. Тому що на рівні області діють регіональні стратегії та регіональні плани відновлення. Будівництво, бажаючи безпосередньо брати участь у розподілі грошей на відновлення, зайшло на територію регіональної політики. 5655 пізніше тільки закріпив цю стратегію влади. Нині маємо хаос у плануванні відновлення та розвитку громад.

— Так, ця проблема є. В комітеті працює окрема робоча група, яка опікується комплексними програмами відновлення тергромад під керівництвом голови комітету. На останньому засіданні цієї групи знову порушували це питання. Міжнародні партнери USAID висловили припущення, що ці програми треба втягнути до ЗУ «Про засади державної регіональної політики», але нам повідомили, що в Міністерстві відновлення над питанням дубляжу програм і планів відновлення працює окрема робоча група під керівництвом заступниці міністра пані Азархіної. Про результати роботи міністерство поки не звітувало.

— На рівні владних інституцій є розмови про доцільність відновлення знищених міст? Хто ухвалюватиме непрості рішення про те, чи відбудовувати Бахмут, Авдіївку…?

— Є поодинокі висловлювання. Політики щодо цього ще немає. Сподіваюся, Міністерство відновлення її розробляє, воно має розпочати відповідну дискусію. Але, на жаль, у Мінвідновлення регіональна тематика не в пріоритеті.

Окреме питання — розроблення Генеральної схеми розселення України. У нас вона була на 20 років, починаючи з 2000-го. 2021 року вона завершила своє існування. Того ж року була дискусія, чи вона взагалі потрібна. Я вважаю, що потрібна, особливо в ситуації, яку маємо сьогодні. В нас дуже змінився профіль регіонів через війну. Маємо переосмислити те, чим займаються в окремих регіонах і як саме це відбувається. На основі схеми зможемо дискутувати, чи відновлювати нам конкретний населений пункт, чи ні.

— Які основні виклики стоять перед законодавцями в темі відбудови?

— Тут немає конкретної відповіді. Адже відбудова має бути build back better, інакше Європа не підтримає фінансово. Те, що ми будуємо, має стати кращим. Водночас будівництво має бути недорогим, швидким і якісним. Але як цей трикутник розв’язати — це індивідуальне рішення.

— Чого бракує для процесу «будувати краще, ніж було»?

— Бракує виконання Євродирективи з держзакупівель у сфері архітектурного проєктування та пришвидшених процедур. Я обережно ставлюся до дерегуляцій, але все-таки щось можна спростити.

Про ризики, піартехнології та непрозорість законопроєкту №5655 

— Автори законопроєкту №5655 запевняли, що всі проблеми галузі та майбутньої відбудови вирішить їхній законопроєкт. Але чим насправді, на вашу думку, було зумовлено його появу?

— Не знаю, в кого виникла «геніальна» ідея щодо цієї розробки. Як у будь-якого законопроєкту, в цього є гарні та погані сторони. З хорошого — він передбачав створення страхового фонду проєктної документації. Тобто всі проєкти, розроблені бюджетним коштом, мають здаватися в архів. Також там було покращення цифровізації. Зафіксували право отримати містобудівні умови та обмеження перед проведенням архітектурного конкурсу.

Але проблема цього законопроєкту в іншому — хибна загальна концепція. Автори так і не пояснили, що вони реально хочуть змінити. Навіть депутати в комітеті так і не дізналися істинних намірів авторів. А коли було внесено всі правки, текст виявився написаним урозріз із очікуваннями людей. У цьому основна проблема.

— Про проблеми проєкту вже написано і сказано основними стейкхолдерами досить багато. Яка ваша думка стосовно цього?

—Якщо зовсім коротко, то в нас є п’ять основних сторін у темі містобудування: громадяни, фахівці в галузі містобудування, великі забудовники, органи місцевого самоврядування та центральна влада. Якщо вийти на вулицю і запитати українців, кого з цих гравців вони б хотіли посилити, то відповідь буде однозначною: громадян, адже саме вони живуть у цих містах і ходять вулицями. Інша частина опитаних точно зверне увагу на якість, а отже, йтиметься про посилення фахівців.

Чи згадає пересічний українець про посилення ринку великого капіталу? Дуже сумніваюся. Якщо обирати між органами місцевого самоврядування й держорганами, то громадяни оберуть усе ж таки місцеву владу. Бо тут є з кого спитати, просто прийшовши до ради.

— Але опоненти вам скажуть, що будівельний ринок, який добре функціонує, — це робочі місця, зарплати та гроші до бюджету. Тобто, як ми розуміємо, завдання держави — не знищити великих забудовників, а встановити чесні та прозорі правила гри для всіх?

— Але 5655 пропонує посилити ринок великого капіталу, який по суті є бізнес-партнером міністерства. Проєкт написаний у іншій парадигмі. Про жодні прозорі правила не йдеться. Він іде врозріз із уявленнями людей про реформу містобудування. Саме тому петиція про накладення президентського вето набрала 42 тисячі голосів. Це був прояв народного гніву через несправедливість.

— І непрозорість ухвалення?

— Так. У законопроєкті було 348 сторінок, і він з’явився дуже пізно. На засіданні комітету авторам правок слова не надали. Правки по суті не розглядали. До цього законопроєкту я особисто подала 348 правок. Я їх написала сама. Дві були технічні, але 346 були по суті. І кожну правку я представляла на підкомітеті. Всі 346 було відхилено, дві технічні врахували. Але справа не в мені, а в підході. Модель обговорення була несправедливою та недемократичною. Піднімається моя правка — я доповідаю. Голова підкомітету запитує, чи хоче хтось обговорити, але всі мовчать. Мовчать, але не підтримують. Правку відхилено. Наступна правка Бондар. І так 346 разів. Розбиратися ніхто не хотів. І я не згодна з таким підходом до законотворчої діяльності. Ну й відповідно я голосувала проти. Це очевидно.

— Потім зникли стенограми тих засідань.

— Так.

— Як гадаєте, чи підпише його президент?

— Мені важко сказати. Але я знаю точно, що ми можемо робити вже зараз: брати хороше із різних законопроєктів і втілювати.

— Як ви оцінюєте спроби «імплементувати» нечинний проєкт із боку його лобістів і профільного міністерства, хоча є застереження від Євросоюзу?

— Це такий метод просування. Чому не сказати «давайте по-новому», я не знаю.

— Олена Шуляк на одному із заходів висловила думку, що депутати більше не підтримають жодної ініціативи в темі містобудування, адже боятимуться публічного осуду. Як ви сприймаєте цю тезу?

— Це піар-технологія, не більше. Пам’ятаю, раніше по телевізору почали показувати одну попспівачку й називали її відразу «зіркою української естради». З часом вона закріпилася в уяві людей саме такою. Це певна технологія — систематично говорити про одне й те саме як про доконаний факт.

— Але ця піар-технологія погано впливає на нашу репутацію в очах партнерів. Адже виходить, що їм в очі кажуть неправду, про що вони згодом дізнаються.

— Це має погані наслідки. Я розумію, що партнери займають позицію спостерігачів, не втручаються й не нав’язують своєї думки. Так Європа дивиться на нас, наскільки ми подорослішали.

Якщо говорити про національний менталітет, то, на моє переконання, росіяни — це малі діти, які мають образу й намагаються завдати шкоди. Українці — це підлітки, запальні й пасіонарні, але не дуже зрілі. Ми часто перебиваємо одне одного, поводимося не надто добре, обманюємо партнерів. Європейці — дорослі, вони розуміють, що не можуть нав’язати нам свій рівень і уявлення. Ми маємо до цього дорости. Та вони досить витримано, але чітко позначили свою позицію щодо 5655.

— Чому, на вашу думку, НАЗК не мало чіткої позиції під час проведення експертизи законопроєкту №5655?

— Чому так сталося, я не знаю, але виглядало це дуже дивно. Спочатку ми отримуємо листа від заступника голови НАЗК про те, що є певні неузгодженості. Потім бачимо інтерв’ю голови НАЗК Олександра Новікова, де він каже, що все чудово. Його запросили на засідання комітету, але він не прийшов, і в депутатів не було змоги запитати в нього, що це було.

Я направляла депутатський запит Олександру Новікову з проханням пояснити позицію інституції та ще раз офіційно уточнити, чи всі зауваження антикорупційної експертизи було враховано. Новіков по суті не відповів, проте підтвердив два дуже важливі моменти: законопроєкт готували й ухвалювали непрозоро і вирішити проблему може тільки Містобудівний кодекс.

Також є глобальні моменти, пов’язані з регламентом проведення антикорупційної експертизи НАЗК. Формально фахівці агентства мають право долучитися на певному законодавчому етапі. Я їх запрошувала до робочої групи з розроблення Містобудівного кодексу, але мені сказали, що НАЗК не має повноважень входити до робочих груп із розроблення законопроєктів. Вони мають право включитися тільки після першого читання.

І це, як на мене, хибна історія. Бо замість того, щоб консультувати на стадії розроблення й не допустити марної роботи багатьох людей, бачимо реєстрацію ініціатив із подальшими скандалами. Якщо концепцію побудовано неправильно, то змінити щось уже неможливо. Я завжди підтримую попередні консультації. Що раніше залучати різних експертів, то стійкішим буде результат. Але НАЗК обмежене регламентом, і я впевнена, що це треба змінювати.

Про Містобудівний кодекс, політичний час та невідворотність справжньої реформи

— Чому Україні потрібен Містобудівний кодекс?

— Ми потребуємо систематизації законодавства та формування такої галузі права, як будівельне або містобудівне право. У нас нині є сфера суспільних відносин, а галузі права немає. Словосполучення «Містобудівний кодекс» не сьогодні з’явилося. Вже 30 років  українські правники сперечаються щодо його необхідності. Це велика юридична дискусія. У нас є 22 закони, що певним чином регулюють галузь. Вони були написані в різні часи й несуть різну ідеологію. Частину з них вихолощено, зокрема нашим скликанням, на жаль.

Має бути концепція та цілісна ідеологія, регулювання галузі єдиним великим документом. А не «закон про внесення змін до закону про внесення», бо це все дуже складно читається, неможливо пояснити. Кодекс — це систематизація, гармонізація з Європою, єдина ідеологічна рамка та створення правил галузі.

— Ідея розроблення Містобудівного кодексу виникла як альтернативна законопроєкту №5655?

— Ні. До речі, робочу групу запропонувала голова комітету Олена Шуляк. Це було неочікувано, скажу чесно. 26 лютого 2023 року вона запропонувала зайнятися його розробленням.

— Але створення робочої групи з розроблення Містобудівного кодексу не обійшлося без скандалів. На засіданні комітету переглядали організації, що увійшли до робочої групи, й вимагали голосувати за кожну окремо. Чи вже вирішено цю проблему?

— Я розуміла: якщо запрошувати тих, кого я вважаю експертами, це завжди супроводжуватиметься критикою. Бо на кожного експерта знайдеться опонент, із яким я можу бути незнайома. Тому ми написали всім суб’єктам містобудування в інституціях — гільдії, асоціації, спілкам та профспілкам, органам містобудування, міністерствам, громадським організаціям та будівельним палатам. Попросили делегувати представників, яких вони вважають експертами, навіть якщо ми з ними незнайомі. І ми зібрали велику робочу групу зі 189 людей, але в обговоренні участь беруть понад 300.

У нас є європейські традиції модерації, з людьми можна спілкуватися, процес дуже жвавий, але керований. Голова комітету затвердила створення робочої групи, але була критика щодо двох осіб, яких конкретно я не запрошувала, а запрошувала інституцію.

— У чому полягали застереження?

— Те, що було висловлено на комітеті: один із них є забудовником Голосіївського лісу, а інший — корупційним ділком із ДАБІ. Хоча ми просто надіслали запрошення інституціям, а вони направили до нас людей. Після того інформація поширилася, й дуже багато людей почали мені писати й телефонувати. Ми відчинили двері для всіх.

Нині до роботи залучено десь 300 людей. Я вела статистику, хто ходить, хто не ходить. Є такі, що записалися до робочої групи й жодного разу не були. Є незалежні експерти, які дуже хотіли, але не приходять. А є такі незалежні експерти, котрі відвідують кожне засідання.

Ми не можемо на це впливати. Просто треба розуміти: якщо член робочої групи або незалежний експерт не артикулює своєї пропозиції, її не буде включено. Все залежить від мотивації самих людей. Я вважаю, що цей кодекс має написати ринок. Ринок у сенсі п’ятьох суб’єктів містобудування: громади, фахівців, бізнес-середовища, місцевих органів і міністерства.

— Ну, тоді, по-перше, не ринок — ви самі на початку розмови говорили про те, що наріжним каменем має стати людина, яка отримує послугу. По-друге, робоча група в 300 осіб при тому, що у всіх свій інтерес, — це дуже ризиковано. Можливо, тому деякі критики вашої ініціативи кажуть, що ви цей кодекс ніколи не напишете й не ухвалите. Взяти лишень інтерес ОМС, які, звісно, зацікавлені, щоб у них залишилося більше важелів впливу на будівництво. Тобто як ви все це збираєтеся врегулювати? І якою має бути роль держави? Адже лише вона може/має захищати інтерес насамперед громадян. І крім наведення ладу на місцях — аби депутати нарешті ухвалили містобудівну документацію й припинили заробляти на землевідведеннях — в Україні має запрацювати цивілізований будівельний ринок. Із прозорими правилами гри, з банками, страховиками та гарантіями для громадян.

— Я мрію про консенсус, який може бути досягнутий колективним розумом. Ми намагаємося витягнути людей із власної професійної бульбашки з особистими інтересами та створити умови, щоби вони подумали про спільне. Тому велика група — це не ризик. Це — зменшення ризику, що чиясь «хотєлка», націлена на досягнення особистого інтересу всупереч спільному, пройде.

Що ми бачимо наразі за результатами міжнародного досвіду? Провідну роль у процесах містобудування відіграють органи місцевого самоврядування та фахівці. ОМС обрані мешканцями, тому змушені задовольняти їхні інтереси, а фахівці (архітектори, інженери, конструктори, археологи, геодезисти, землевпорядники та інші) ризикують репутацією та втратою сертифікату. Тому їхня робота є якісною.

Також активну участь у процесі містобудування беруть мешканці. Місцева влада створює всі умови для того, щоб мешканці були задоволені, вона не хоче політично ризикувати. Ось так це працює в розвинених країнах світу. Що це для нас означає? Посилення суб’єктності громадськості (наприклад, розширення повноважень ОСН у сфері міського планування), розширення видів участі громадськості й децентралізація у сфері містобудування, яку було розпочато, але не завершено. Посилення genius loci кожного міста через можливість установлювати індивідуальні правила гри.

Розвиток професійного самоврядування — наріжний камінь підвищення якості в будівельній галузі. Інструменти заохочення й стимули виконувати закон, зміна парадигми планування міст — вона має ґрунтуватися на здоровому глузді. Величезна кількість міст України (війна тільки погіршила ситуацію) є такими, що скорочуються. З 23 агломерацій, які показували приріст населення й пожвавлення економіки, внаслідок війни залишилося 12, десять — на окупованих територіях, одну (Краматорська) зруйновано на 70%.

— Як працювати з цим викликом?

— У нас навіть дискусії про це немає. До речі, ми запросили американських планувальників — піонерів у цьому питанні — на засідання робочої групи 30 листопада, вони поділилися досвідом планування міст, що скорочуються. Ми побачили, що роль держави в Європі — це формування національних політик, контроль над найнебезпечнішими об’єктами або такими, що мають гриф секретності, й ефективний нагляд за органами місцевого самоврядування.

Також, звісно, потрібна ефективна судова система, що гарантуватиме громадянам захист їхніх прав.

— І, напевно, правоохоронна, яка б вчасно давала по руках місцевим, а не була з ними у змові.

— Звісно. Але в нашій галузі це насамперед місцеві органи влади, потім регіональні, й лише потім — державні. Певна річ, ці принципи тепер треба накласти на українські реалії. Передбачити «хвороби росту», ризики й набуту багатьма властивість «порєшать». Можливо, деякі реформи треба робити в кілька етапів, враховуючи ризики.

Задачі можна вирішувати по-різному. Одна країна винаходила спеціальну кулькову ручку для космонавтів на орбіті, бо звичайні ручки не працюють в умовах невагомості, а інша видавала космонавтам олівці. Які саме механізми буде використано — говорити зарано. Над цим працюватимуть фахівці в підгрупах.

Наразі нічого не можна гарантувати. Але всі погоджуються з тим, що це треба змінити. Інакше вирішити проблему не вийде. Але вже зараз я можу сказати, що нікому не вдасться «занести» комусь за потрібні правки. Я в комітеті на цьому наголошувала, коли ми презентували орієнтовний план дій. В ідеалі це — консенсус. Якщо консенсусу немає щодо якогось пункту, то голосує робоча група. Якщо ж і там немає згоди — звернемося до Європи. Якщо Європа каже по-різному, ми можемо написати дві гіпотези в концепції. Далі буде розгляд депутатами в комітеті, а далі — голосування в залі. Механізми прямої демократії.

— А на якому етапі зараз ці робочі групи? І коли плануєте презентувати концепцію кодексу?

— Вже завершилася робота міжнародного блоку, де розглянули різні системи регулювання. Тепер перейшли до вузькоспеціалізованих тем. У нас є структура концепції, до неї вже подали правки. Незабаром опублікуємо їх на сайті комітету й у Фейсбуці буде розсилка. Можна буде подивитися, хто яку правку подав.

Далі представимо структуру та концепцію, до весни отримаємо драфт тексту концепції. А влітку представимо її на комітеті. Бо драфт треба буде показати великій кількості людей. У нас будуть круглі столи. Можливо, ми ще поїдемо по Україні.

— Яким є ставлення до ініціативи депутатів комітетів? Чи немає ризиків, що поправками-схемами буде вписано корупційні речі?

— Такого я не бачу. Мені б хотілося більшої активності депутатів. Але все ж таки це марафон, гра в довгу.

— Вам хтось на рівні комітету допомагає?

— Ні, не долучаються.

— А чому так? Вони розцінюють це як вашу особисту ініціативу?

— Не знаю. Там усе індивідуально. Хтось спершу стояв на позиції 5655 і вважає, що кодекс не має перспективи. Хтось у принципі не дуже активний, чекає, коли буде текст. Засідання робочої групи — це додаткова витрата часу, в середньому по 3,5 години на тиждень. Для депутата це багато.

— Що буде після концепції?

— Представимо концепцію, отримаємо фідбек і врахуємо його. Після схвалення робочою групою концепцію буде представлено на комітеті. Ми вислухаємо депутатів комітету, адже вони теж можуть мати зауваження. Після цього треба писати кодекс. Концепцію пишуть фахівці, а кодекс — юристи.

Всі хочуть, щоб текст був коротким, гарним і зрозумілим. А юристи запевняють, що так не буває. Основна робота кодексу — це суд. Кодекс працює в суді. Мовляв, ви що думаєте, кодекс — це для вас, фахівців? Ні, кодекс для суддів, а там — геть інша мова.

— Немає ризику, що ця ініціатива не встигне до кінця каденції реалізуватися?

— Це великий ризик. Будь-який законопроєкт має «політичний календар» — це така внутрішня фраза. Адже на державному рівні завжди включається політика, каденції та вибори. На цей проєкт я не можу зробити календар через війну. Ми поставили загалом два роки роботи, що для кодексу мало. Треба щонайменше чотири.

— Якщо кодекс не вдасться ухвалити в цьому скликанні, він перейде до наступного у спадок, але там можуть бути інші уявлення про містобудування?

— Може й так бути. Я до цього по-філософськи ставлюся. Якщо буде нове мислення — це нормально, адже в Україні дуже швидко все змінюється. Кодекс має дивитися на десятиліття вперед. Але, на жаль, це надзавдання в умовах війни ніхто не може втілити.

Очевидно, якщо кодекс буде ухвалено, нас критикуватимуть, що ми не подивилися на 10 років уперед. Я це розумію. Але якщо нові депутати відчуватимуть зміни та швидко їх упроваджуватимуть, це чудово. Навіть якщо буде низка законів, що ґрунтуватимуться на концепції кодексу з правильною ідеологією, це теж не страшно. 

Ба більше, всі справжні реформи проходять такий шлях. Але пул людей, які вболівають за галузь, нікуди не дінеться після закінчення повноважень цього парламенту. У будь-якій якості ми продовжимо роботу над кодексом і знайдемо аргументи для нових політичних команд.