Балерина Анастасія Шевченко: Сніговій королеві вдалося замінити Лускунчика

У середині грудня частина балетної трупи Національної опери України вирушає на гастролі до Японії. Замість відставленого "Лускунчика" українські танцюристи везуть до Країни сонця, що сходить, новий балет "Снігова королева".

Перед від'їздом вся балетна трупа багато репетирує, адже кілька поїздів їдуть, а кілька залишаються, щоб танцювати "Снігову королеву" на домашній сцені у Києві – вистав "Сніжки" в афіші багато, а квитки на них майже всі розкуплені. Ось тільки репетиції дуже важкі через постійні повітряні тривоги.

Партію Снігової королеви в Японії танцюватиме прима-балерина Анастасія Шевченко. Ця танцівниця відома своїм аристократичним почерком, вмінням грати на сцені справжню драму, а ще вона має нестандартний для балерини зріст – 182 см.

Перед початком гастролей Vesti.ua вирішили поспілкуватися з артисткою про майбутні гастролі та про новий балет "Мадам Боварі", де Анастасія Шевченко танцює головну партію.

"У "Сніговій королеві" є своя магія. Вона не така, як у "Лускунчику", але вона є"

– Коли музика Чайковського ще не була під забороною, ви танцювали у "Лебединому озері" Одетту та Оділію, у "Сплячій красуні" – головну героїню та Фею бузку, а у "Лускунчику" східний танець. Як ви вважаєте "Снігова королева" – це адекватна заміна "Лускунчику"?

– "Сніговій королеві" певною мірою вдалося замінити "Лускунчика". Я роблю такий висновок із того, що глядачі заздалегідь чекають на нашу нову новорічну казку. Минулого року були аншлаги, цьогоріч квитки розкуповують теж дуже швидко, попри те, що ми даємо багато вистав у грудні та січні.

У цій казковій історії є своя магія. Вона не така, як у "Лускунчику", але вона є. У "Сніговій королеві" є і диво, і почуття головних героїв, і кохання, яке допомагає пройти героям через випробування. Є й сніг, новорічна ялинка – вона присутня у першому акті, під нею грають діти. Загалом усе, що потрібне для святкового настрою.

Читайте також: Який зріст у Снігової королеви? Чим у Нацопері замінили "Лускунчика"

– Ваша Снігова королева – вона зла?

– Точно не зла. Ще коли цей образ задумувала Аніко Юріївна Рехвіашвілі (художній керівник балету Національної опери до 2019 року. – Ред.), це була гарна жінка, яка знає, чого вона хоче, але, на жаль, у її житті не з'явилася людина, яка б змогла оцінити її красу. Тобто вона створена такою холодною красунею, але водночас це багатогранний образ, бо він музично та хореографічно змінюється протягом вистави. Але якщо коротко, то Снігова королева – це жінка з характером.

– А Анастасія Шевченко у житті схожа на Снігову королеву?

– Не знаю, думаю, що ні, хоч так, я з характером. Деякі образи, як я пам'ятаю, Аніко Юріївна творила з мене. Але коли я була зовсім молодою, то не розуміла, як вона бачить у мені деякі речі. Але зараз, подорослішавши, я справді можу помітити у вигаданих нею партіях свої риси характеру. Не всі, але деякі. І це дивно.

– Ви везете "Снігову королеву" до Японії вперше?

– Так. Ми збираємося презентувати японцям абсолютно нове бачення новорічної вистави. Японський глядач на нас дуже чекає. Вони навіть створили аніме та комікси за мотивами нашої "Снігової королеви".

Японці дуже люблять балет і постійно запрошують до себе різні театри, тому в сенсі балету вони дуже "наглянуті" і дуже вимогливі.

Глядачі в Японії, наприклад, часто пишуть свої критичні розбори у соцмережах щодо наших виступів. І роблять вони це дуже професійно. Тобто жанр балету вони звели у своєрідний культ. Із цієї причини ми дуже ретельно готуємося до гастролів.

"У Японії є глядачі, які подорожують за нашим театром по всій країні"

– У вас для балерини нестандартний зріст – 182 см, як японці ставляться до нього?

— Так, вони реагують на мій зріст, але роблять це позитивно і, можливо, трохи захоплено.

– Звідки у японців взагалі потяг до слов'янського балету.

– Думаю, що їх захоплює чуттєвість нашого балету, його емоційність та відкритість. Для них це дуже цінно, про це свідчить той факт, що гастролі до Японії нашого балету Національна опера України організовує вже багато десятків років.

– Як японський глядач влаштовують овації артистам?

– Ну, вони насамперед завжди дуже активно плескають усі, як один. Від сили цієї хвилі оплесків буквально мурашки йдуть по шкірі. У цей момент ти розумієш, що нам вдалося так занурити глядачів у спектакль, що вони стали єдиним цілим. Це дивовижне відчуття, коли цей єдиний організм висловлює свою подяку.

А після вистави японці завжди чекають на артистів, щоб подякувати, подарувати квіти та маленькі подаруночки, які спеціально готують. Японці дуже трепетно ​​ставляться до артистів і дуже радіють, коли їм вдається сфотографуватися з ними. Причому не лише із солістами – вони дякують і артистам кордебалету. І це все дуже приємно.

– Так, це не наші глядачі. Багато хто, тільки но відзвучав останній акорд, мчить у гардероб, навіть не чекають артистів на уклін.

– У Японії є навіть такі глядачі, які подорожують за улюбленим театром по всій країні. Вони їздять із нами всіма містами, купують квитки, замовляють проживання та дивляться кожен наш виступ. Ось такі трапляються самовіддані балетомани. Таке взагалі мало де буває.

– Японія у цій війні на боці України. Чи стали вони менше запрошувати російські театри?

– Я знаю, що японці зараз багато запрошують на гастролі європейські та американські театри. А Україну вони справді підтримують. Глядачі приходять на спектаклі із нашими прапорами та часом навіть скандують "Слава Україні!". Вони щиро хочуть бачити український балет і ставляться до нашого мистецтва з великою пошаною.

"Чому жінка руйнує себе? Швидше задля того, щоб заповнити внутрішню порожнечу"

– Днями у Національній опері України відбулася прем'єра балету "Мадам Боварі". Зізнайтеся, ви прочитали цю страшну драму Гюстава Флобера, який описав руйнування однієї жіночої долі в найдрібніших подробицях?

– Я читала книгу та цікавилася аналізом цього роману. У мене подвійне почуття щодо персонажа Емми Боварі. Можливо, я не розуміюся в людях і в житті може бути всяке, але спочатку я не зрозуміла, чому вона вирішила занапастити своє життя. Все це від внутрішньої порожнечі, звичайно, і від егоїзму. Вона дуже егоїстична жінка і тому її не зупиняли ні чоловік, ні дитина. Та й фінал її життя (самогубство. – Ред.) – це теж наслідки егоїстичності натури.

– А який сенс вкладаєте в цей образ ви, тому що за романом Емма Боварі, мабуть, не зовсім розумна, а тому й не зовсім розбірлива у своїх зв'язках дамочка?

– Те, що я танцюю та проживаю цей образ, у будь-якому разі залишає відбиток на образі героїні балету. Я додаю до нього свої почуття та свою особистість.

У книзі Емма Боварі змінюється – від чарівної дружини до нещасної жінки, яка змушена обманювати весь світ та вести подвійне життя. Але в романі на цю трансформацію є багато часу, у виставі цей образ розвивається стрімко. Від першої сцени, де все спокійно та мило, до моменту, коли її забирає вихор з дорогих суконь або де вона свариться з коханцем. Вона змінюється всередині, стає злою та жорстокою. Чому жінка руйнує себе? Можливо, від нудьги, а скоріше заради того, щоб заповнити внутрішню порожнечу.

– Балет "Мадам Боварі" – це вже не класика, проте й не модерн.

– Насамперед це стиль балетмейстера Віктора Іщука. І це швидше за все неокласика. Балерини в постановці залишаються на пуантах, що є ознакою академічного театру. Водночас сама пластика повністю змінена. Для артиста це дуже добре, це розвиває його.

– У балеті немає звичних декорацій, натомість багато кольорів. Це такий задум постановника?

– Так, акцент робився на зміні тла. У постановці дуже багато складного світла, яке працює на контрасті з чорним оксамитом. Кожен відтінок передає зміни емоційних станів героїв. Відсутність декорацій – це сучасний підхід до постановки, тут нічого не відволікає від пластики артистів.

Героїня першу частину дійства танцює в одязі помаранчевого кольору – це напевно перегукується з її прагненням до чогось яскравого в житті. А коли душа цієї жінки згоряє та обертається на попіл, вона перевдягається в тотально сірий одяг.

– "Мадам Боварі" у сенсі музики – це компіляція творів європейських композиторів. "Снігова королева" теж. Це зараз модно чи це потреба?

– Це давня тенденція. Все через брак музики та музичного матеріалу, який надихав би балетмейстера. Але наскільки я знаю, Віктор Іщук (балетмейстер-постановник "Мадам Боварі". – Ред.) бачив у кожному відібраному музичному фрагменті риси змін героїні. Я абсолютно нормально ставлюся до компіляції різної музики у постановці. Мені це дуже цікаво. Так можна відчути різну музику та пластично її передати глядачеві.

Читайте також: Різдвяний грудень – 2023 у Києві. Куди піти з дитиною: топ-7 подій

Читайте також: "Війна дарує глядача, якому театр цікавий" - інтерв'ю з художнім керівником ДРАМІКОМ Сергієм Мазаним