"Вбивця" Фінчера. Розгадка таємничого бойовика від Netflix і як він пов'язаний із "Бійцівським клубом"

Прем'єра від Netflix другого повнометражного фільму Девіда Фінчера ("Соціальна мережа", "Бійцівський клуб") у співпраці з цією платформою після "Манка" (2019) з Гері Олдменом викликала потужну, але суперечливу реакцію. На Rotten Tomatoes рейтинг критиків на старті був 82%, а зараз — 86%, а рейтинг глядачів, навпаки, злегка впав: з 62% до 59%. У чому справа?

Фокус береться розгадати цю таємницю: чому глядачі вбачають у картині пересічну історію помсти, а критики — щось інше. Нагадаємо, що приблизно те саме колись відбувалося з "Бійцівським клубом", який провалився в прокаті, а тепер вважається культовим. Можемо натякнути, що фільми "Сім", "Гра", "Бійцівський клуб" і "Кілер" — це фільми однієї низки.

Річ у тім, що у цього фільму є зовнішній бік і внутрішній. Зовнішній виглядає як історія помсти професійного злочинця. В анонсі так і написано, що кілер (у виконанні Майкла Фассбендера) провалив завдання в Парижі, випадково вбивши сторонню людину. Йому прилетіла "відповідь" у вигляді тортур його коханої жінки в Домінікані. З цього моменту він починає мститися роботодавцям і виконавцям покарання. Додамо, що у кілера є принципи, які він завчено повторює.

Зовнішня канва схожа на картини про професійних грабіжників або кілерів із Джейсоном Стейтемом, на кшталт "Механіка" (2011) або "Паркера" (2013). У "Паркері" персонаж Стейтема постійно згадує про свої принципи, розпочинаючи помсту, типу: пацан сказав — пацан зробив. І багато глядачів сприймають стрічку Фінчера приблизно як "Паркера", але злегка дивуючись: так, детально показана помста кримінального профі. І що? І все? Ні, не все. Зовнішня атрибутика картини вводить в оману і критиків. Один дуже маститий навіть зауважив, що "напевно, це фільм про професіоналізм" — мовляв, скрізь "Фінчер показує у своїх фільмах професіоналів своєї справи!" Фантастична дурість!

Зовнішня канва обманює, якщо не прислухатися до принципів, які відтворює кілер-Фассбендер: тут і криється задум авторів, що перевертає все з ніг на голову.

Людина-машина

Що це за людина? Вона — граничний раціоналіст західного типу. Так, він може навіть займатися йогою, але при цьому все одно їсть у "Макдональдсі", тому що там "продають за 1 євро 10 грамів білка". Він "одягнений під німецького туриста, тому що їх цураються, як вуличних мімів" (Фассбендер за батьком — німець).

Він весь фільм повторює одне й те саме: "Дотримуйся плану. Прогнозуй, не імпровізуй. Нікому не довіряй. Не поступайся перевагою. Не піддавайся емпатії. Емпатія — це слабкість. Бийся тільки в тій битві, за яку платять".

Або більш філософське: "Усі поїдають усіх. Убий або будеш убитий. Виживає найбільш пристосований. Світ — для меншості, а не для більшості. Потрібно влізти в меншість" тощо.

Надлюдина за Ніцше і одночасно "Сторонній" Камю, суперхижак, дарвініст, схожий на біоробота: розум плюс воля. Почуттів практично немає: він слухає музику тільки для фону, щоб сконцентруватися на майбутній жертві.

Він постійно заміряє собі пульс: стріляє тільки, коли він не вищий за 65 ударів на хвилину.

Людина-машина пишається своєю "стовідсотковою" статисткою, розмірковуючи про долі інших кілерів.

І ось трапляється те, що не повинно було трапитися ніколи.

Відбувається катастрофа, яка заявлена в анонсі: замість замовленого, вбито випадкову людину.

На сердите запитання адвоката, через якого приходили замовлення: "Що це було?", кілер відповів розгублено, по-дитячому: "Так вийшло". І розтоптав мобільний.

Залягти на дно не вийшло: його жінку ледь не закатували до смерті.

І кілер стає на шлях помсти, продовжуючи, як мантру, повторювати свої заповіти. З боку це здається круто, але знущання в тому, що він тепер абсолютно всі їх порушує.

Він керується почуттям — помсти, яке продиктоване емпатією до його азіатської подружки (якщо пам'ятаєте, в "Механік" у кілера немає постійних зв'язків). Він вплутується в битви, імпровізуючи, без найменшого плану. Йому за це ніхто не платить. Він у цій ролі майже такий самий нікчемний, як безглуздий кілер Вінсент Вега в "Кримінальному чтиві", який застрелив колегу, випадково натиснувши на курок (у виконанні Джона Траволти). Саме тому він мало не гине, але "мантру" продовжує повторювати.

Кілер абсолютно роздвоюється: декларуючи одне, а здійснюючи — протилежне. Він майже божевільний, як герой "Бійцівського клубу", чия особистість, як відомо, розпадалася на дві.

Наскрізна лінія Фінчера

І ось тут прийшла пора згадати фільми Девіда Фінчера з подібною ситуацією: це "Сім" (1995), "Гра" (1997), "Бійцівський клуб" (1999) — і ось "Кілер", задуманий, до речі, 20 років тому. У цих стрічках завжди відбувалася ситуація, яка вибивала з-під героя опору: з-під слідчого, банкіра, страхового службовця і в цьому випадку — професійного вбивці. Слідчого допікав своїми страшними витівками маніяк, для банкіра замовили гру в альтернативну реальність, де він втрачав увесь капітал (щоб повернути почуття), службовець, втомлений від рутини, знайшов "бійцівський клуб", а кілер — не того вбив. До речі, відчуття нескінченної нудьги і відсутність сну — ще пара спільних рис, що пов'язують головних героїв "Клубу" і "Вбивці".

Сценарист "Кілера" Ендрю Вокер ("Сім"), який адаптував під фільм графічний французький роман, сказав у нещодавньому інтерв'ю журналу Rolling Stone про героя-кілера: "Його внутрішній голос, який ми чуємо, є не рецептом того, як мають жити інші, а тим, як він надає сенсу власному життю. Я тільки почав писати: "Дотримуйтеся свого плану. Прогнозуйте, не імпровізуйте. Боріться тільки в тій битві, за яку вам заплатили. Не довіряйте нікому... І ти розумієш, що саме це він говорить собі, навіть коли починає розвалюватися, і його дії суперечать тому, що він говорить собі..."

У цьому і є основна фішка фільму: кілер "розвалюється", як особистість, бо припустився помилки, яку від самого початку не запрограмував у себе, як у людину-машину. Він не допускав похибки.

І тепер ця зламана машина сіє смерть і себе наражає на смертельну небезпеку, бурмочучи під ніс свій, у такому разі, ідіотський кодекс — на цьому тлі.

Дещо протверезливо на героя подіє драконівський бізнес-план одного з персонажів. І тут теж криється іронія Фінчера: одна людино-машина поважає іншу людино-машину.

Вечеря з Тільдою Свінтон

Однак кульмінація стрічки, що розкриває нікчемність позиції героя Фассбендера, розкривається в діалозі з колегою — кілеркою, яку грає Тільда Свінтон. Хоча її героїню через пуховик саркастично називають "ватною паличкою", вона воістину чудова. І феєрично красива. І ставить цьому типу такі правильні запитання про їхню професію, які одразу ставлять "німця" в глухий кут. "Чи запитував ти себе про це?" — "Ніколи не питав", — дещо розгублено каже персонаж Фассбендера, який змінює імена, але не має душі. Ця бесіда — вершина фільму! Героїня Тільди волає до почуттів співрозмовника, але він не має жодних почуттів, окрім почуття помсти.

Єдиний недолік картини — вона не яскрава. Її підказки не очевидні. Згадайте, який грандіозний фінал був у "Бійцівському клубі". А тут Фінчер вирішив в образ кілера запхати і мешканця: адже персонажу Майкла Фассбендера в принципі нудна його професія, він називає її рутинною. І якби не НП — він би і далі продовжував зливатися з пейзажем.