Одна прем'єра у житті Нацопери або Чому в темні часи душа тягнеться до світла

У Національній опері України - новий балет "Мадам Боварі" у хореографічній постановці Віктора Іщука та оркестровій Миколи Дядюри. На прем'єрі (квитки на яку було дістати практично нереально) побувала наша колега Наталія Кудряшова. Своїми думками, емоціями та враженнями вона поділилася з редакцією. Ми ж вирішили передати її розповідь і читачам KP.UA

На кожній виставі у Національній опері аншлаг

Квитків навіть за кілька днів до вистави не купити.

Під входом крутяться типочки, які продають квитки з рук. Ціна 100 грн. - це в рази дешевше, аніж на офіційному сайті.

Запитую, чому так дешево - каже, дівчина не прийшла на побачення, тому хочу виручити хоча б частину вартості.

Пропоную йому пройти разом на контроль, якщо пропустять по цьому квитку - одразу з ним розрахуюсь.

Він у відповідь примружився і каже - "йди собі далі"

За два дні, коли я знову завітала до театру, я знову зустріла старого знайомого і знову він продавав квитки.

Квитки на вистави ще з часів "ковіду" продаються тільки через сайт Національної опери. Каси у приміщенні театру - не працюють. Квитки у продажу з'являються за 2-3 тижні. Тому що планувати як до війни вистави наперед на сезон неможливо. Театр, як і всі ми, живе коротким горизонтом подій.

Я помітила, що два верхніх яруси зачинені.

Із питаннями, чому діють такі обмеження, звернулась до керівника прес-служби Національної опери Лани Роксі. До речі, вона наголошує, що, як і всі у театрі, не просто працює, а служить. Тому і прес-служба, а не прес-центр.

До початку великої війни Національна опера могла запросити на вистави 1306 глядачів, зараз тільки 459. Це пов'язано із розміром власного сховища, яке може розмістити лише обмежену кількість осіб.

До зовнішнього сховища, яким є метро, - далеко, можна і не добігти. Тому ДСНС наполягає на використанні лише гардеробу театру, який знаходиться у підвальному приміщенні.

Тому театр змушений себе обмежувати майже в 2 з половиною рази по кількості глядачів.

На час тривог вистави зупиняються і всі глядачі запрошуються у безпечне місце.

Інколи у сховищі доводиться сидіти і по декілька годин. А особливо, коли вистави для дитячої публіки - у сховищі робиться просто там-тарарам.

Але у театрі знають, як з лимону зробити лимонад - на час зупинених вистав у сховище до глядачів приходять артисти, відбувається живе спілкування.

Така ситуація склалась 31 грудня 2022 року, коли під час показу балету "Снігова королева" тривога затягнулась настільки, що закінчилась, коли вже мала починатися наступна вистава, яка була заповнена глядачами повністю.

Така сама доля була і у вистави, яка мала відбутися 24 лютого 2022, квитки на яку були продані у солд-аут.

У цей день, який став чорним для України, планувалася "Баядерка". До речі, всі прохання глядачів про перенесення цього квитка на іншу виставу, були виконані.

- Невже ніхто не просив повернути кошти? - цікавлюсь я у Лани Роксі.

- Ні. У цій і в аналогічних ситуаціях люди просять перенести їх квиток на іншу виставу. Повертати кошти не вимагають. Взагалі люди стали більш лояльні, аніж раніше. Перший стресовий період для театру - це був ковід, коли вистави відмінялися, скасовувалися, "різалася" кількість глядачів у залі. Так от, в цей період ми повертали кошти за квитки майже рік, адміністративна служба, яка цим займалася, була у постійному стресі. Люди нервували, скандалили. Зараз все ввічливіше, тихіше.

Що робити, якщо вашу виставу "з'їла повітряна тривога? Звернутися у адміністративну службу театру, можна одразу на місці, вона знаходиться біля центрального входу. І вам запропонують шляхи вирішення питання.

В зв'язку із комендантською годиною і тим, що через тривоги вистава може розтягнутися на години - час початку теж був зміщений. На 17.00 по будням і на 15.00 по вихідним.

На вихідні проводити вистави серед дня попросили самі глядачі. Бо ж хочуть ще після театру не поспішаючи зайти в ресторан та прогулятися по місту.

Головна сцена для прогонів розписана похвилинно

У воєнний час Національна опера для глядачів відкрилася 21 травня 2022 року оперою "Севільський цирюльник", а 3 червня до виступів долучилась і балетна трупа.

- Як тільки прогнали орків з Київщини, одразу стали репетирувати, - зазначає Лана Роксі.

Балетна трупа на першу виставу налічувала 30 осіб. Замість 150 довоєнних артистів. На сцену виходили всі - здорові, хворі, із травмами. Артисти поспішали на улюблену сцену. Допомагали вирішувати проблему нестачі виконавського складу і студенти Київської муніципальної академії танцю імені Сержа Лифаря. Але це не завадило дати першу прем’єру балету-концерту "Танцюємо Штрауса", яка відбулася 24 червня 2022 року.

На новий сезон трупу кількісно докомлектували.

Запитую Лану, чи доєдналися до них артисти з театрів на окупованих територій.

- Багато таких артистів прийшло до Національної опери ще в 2014 році. Але всі проходили загальний конкурс на професійну майстерність.

Артистам в нових умовах теж не просто. Через тривоги репетиції проводяться замість балетних класів у сховищах, які не призначені для цього. Але інакше не встигнуть ні поставити нові вистави, ні прорепетирувати ті, що в репетуарі.

Головна сцена для прогонів теж розписана похвилинно. І тривоги збивають весь графік, тому артистам доводиться репетирувати в позаробочий час, після вистав, до початку робочого дня.

Так, незручно.

Так, тяжко.

Але це мінімальна плата, щоб мати змогу займатися в наш час професією.

Багато артистів веде паралельно волотерську діяльність, у ТРО у медичних підрозділах.

Багато зараз на передовій.

Заслужений артист України Олександр Шаповал поклав життя захищаючи Україну.

Але Національна Опера України, як і всі українці живуть заради однієї мети - перемоги і миру.

А для цього працюють далі.

Дуже тонко: від хореографії до колірного рішення

На перший погляд, "Мадам Боварі" має розважити публіку, вихопити її на годину із сьогодення, турбот, нервів, хвилювань і віднести у світ любовних перипетій та досконалої хореографії.

Цьому сприяє і любовно-романтичний сюжет, і музичне полотно зіткане із інструментальних хітів різних епох - від бароко до модернізму. У балеті за мотивами однойменного роману Гюстава Флобера використовується музика Георга Фрідріха Генделя (Пасакалія), Йозефа Гайдна (Симфонія № 103, із тремоло літавр), Фридеріка Шопена (Етюд мі-мажор, опус 10), Моріса Равеля (Вальс), Густава Малера (Симфонія № 2, ч. 2).

Коли оркестр вступив першими акордами творіння Генделя, жіночка, яка сиділа переді мною, закотила очі і промовила до супутника:

- Боже, яка чудова музика! Мій улюблений Моцарт!

- Це не Моцарт. Це Пасакалія. - Втрутилась я, але не встигла закінчити речення, як пані мене перебила загрозливо

- Не сваріться! Театр - храм, він не любить матюків!

Мабуть для неї Пасакалія - це щось ближче до перистальтики, аніж до музики.

Постановник ставив на меті показати не просто любовну драму через жіночу розбещеність і нестриманість, перш за все він хотів висвітлити розвиток депресивного стану у героїні.

І на це грали всі засоби виразності.

Музика - від сонячного і безтурботного Гайдна до безпросвітної чорноти Малера у фіналі. І як соло душі - кульмінація із варіаціями Емми Боварі під фортепіанну відвертість Шопена. Просто серед оркестрової навали - раптом тиша, і у світлі прожектора одиноке тіло із голосом фортепіано. Це було дуже відверто, справжня сповідь героїні. Бо ж коли ми найвідкритіші - ми не кричимо, не підвищуємо голос, ми тихо, але відверто озвучуємо самому собі нові істини.

Хореографія. В процесі розвитку сюжету вона ускладнювалась і грубішала. Чисто класична балетна школа на пуантах перемежовувалась сучасними приземленими, відвертими, іноді навіть вульгарними вставками, а у фіналі перейшла у ритмічний степ.

Рішення показати внутрішній світ героїні через розшарування особистостей - теж досить оригінальне і зрозуміле. Бо ж Емма шукала собі пригоди тому, що, перш за все, була дуже різнобічною людиною. В ній жила наївна дівчинка, яка вірила, що весілля і все, що буде після нього - то казка; велика мрійниця - яка закохувалась кожен раз, як останній; розважлива дама, яка все ж залишалась у шлюбі із лікарем, який їй приносив матеріальні блага. Таких особистостей можна нарахувати 11. І всі вони виходили на сцену разом із головною героїнею і танцювали її партію. Спочатку синхронно з нею, а у фіналі її личини розірвали їй душу, що і привело до самогубства. Так витончено, як зробив це постановник, можна виправдати на перший погляд дуже некрасиві і приземлені сторони характеру, як розпусту, недалекість, інфантильність Емми Боварі.

Оркестр теж займався не лише музичним супроводом хореографії. Коли чоловік Емми потрапляє у сон і бачить всі її личини, які йому зраджують, кожна із власним обранцем - використовується засурдинений звук та поміхи, які створює струнна група, граючи паралельно із твором какофонію. Таким чином слухач отримує ефект, ніби музика проривається крізь нашарування містики і нереальності. І в процесі того, як герой розуміє, що все це не сон, а правда - музика стає живою, чистою і реалістичною.

Цікаве кольорове рішення трансформації героїні. У першій варіації вона постає у яскравій, сонячній помаранчевій сукні. У фінальному па-де-де у неї сіре плаття.

Сірий - це коли чистий білий аркуш наївної души забруднився чорним.

Сірий - це колір депресії.

Депресія, та й взагалі ментальне здоров'я, це те, що зараз актуально, як ніколи. І приходячи до театрів глядачі шукають відповіді на питання, що турбують саме їх.

Вистава "Мадам Боварі" показує, що може статися, якщо пестувати власну депресію і не боротися з нею, не просити допомоги у оточуючих, а замикатися в собі. Це шлях в нікуди. Душевні хвороби - це такі ж самі хвороби як і тілесні, і їх потрібно лікувати, не соромитися. Ми ж не соромимося звертатися до лікарні із переломом або приступом апендициту? То чому ж так важко пересилити себе і піти до психолога?

Театр не завжди показує, як правильно. Показати як неправильно - це теж урок, для тих, хто їх вміє вчити.