Пам’яті дослідника, письменника і друга «Пласту» Олександра Меньшова

Він створював навколо себе в Херсоні власний осередок українського світу

Молодший сержант 22-ї окремої механізованої бригади Олександр Меньшов загинув 17 листопада 2023 року на Бахмутському напрямку поблизу села Кліщіївка. В останню путь воїна провели 27 листопада у Вінниці, куди його родина виїхала під час окупації Херсона.

Олександр народився у Херсоні 13 березня 1977 року. Навчався у Херсонському національному технічному університеті, згодом працював на комбайновому заводі.

«Завод, 2000-і роки, зарплати не було. Ми з ним тоді вже зустрічалися, шукав роботу, щоб гроші платили. Пішов працювати на приватні підприємства: спочатку меблі кухонні проєктував, потім став менеджером з продажу електротоварів», - розповідає дружина Людмила.

Олександр був дуже скромною людиною, мав хобі - досліджував історію Херсонщини, зокрема національно-визвольний рух на цих теренах. А ще підтримував «Пласт», бо був справжнім романтиком.

Також чоловік писав детективні романи й альтернативну історію.

«Це для нього віддушина була, він приходив з роботи і біг за комп’ютер. Я казала: Сашо, йди хоч поїш. А він мені: почекай, почекай, мені треба записати думку. Постійно щось писав, шукав. Коли карантин був, відкрили доступ до архівів, він в них копошився, шукав історичні факти про Херсон. Отак він свій вільний час витрачав. Хоча, ні - спочатку уроки з дітьми, а потім вже хобі», - розповідає жінка.

Перша книга Олександра вийшла у 2019 році, а четверта «Формікаріум» - коли родина разом із двома дітьми була в окупованому на той час Херсоні.

«Ми були в окупації, нам не могли вислати. І вже коли ми переїхали у Вінницю, то нам видавництво надіслало примірники книги», - пояснює дружина письменника.

Зараз у видавництві KM-Букс вийшов із друку щоденник «Я, Фокс і окупація», що його пів року вів Олександр, занотовуючи особисті думки, історичні факти, розповіді рідних та знайомих, плани і сумніви, смуток і радощі. Новину, що книга вже вийшла, він так і не встиг дізнатися.

Херсонка Ольга Новохацька познайомилася з Олександром завдяки «Пласту». Як згадує, то був 2020 рік, і вона була вихователькою юнацького гурту дівчат.

«Одного разу він побачив нас на тодішній Суворова (нині Європейська - пішохідна вулиця в історичному центрі Херсона. - авт.), ми сиділи в одностроях. Потім мені розповіли, що він почав шукати інформацію, де ми є, знайшов, познайомився, записав разом із дружиною свою доньку до «Пласту». Його зацікавленість історією краю привела до нас», - розповідає Ольга.

Вона згадує, що у Херсоні тоді «Пласт» потребував допомоги батьків, адже у групі підтримки було небагато дорослих. І Меньшови стали людьми, які заповзято взялися за цю діяльність.

«Є у нас така батьківська посада, яка називається приятель «Пласту». Загалом Олександра можна рахувати найбільшим приятелем «Пласту» серед батьків Херсона. Активно долучалися вони родиною до всіх акцій, знаходили на це час постійно», - каже Ольга.

Жінка припускає, що у цієї херсонської родини така пристрасть до «Пласту» з’явилася завдяки тому, що Олександр з дитинства цікавився пригодницькими творами, зокрема, про індіанців, писав їх сам, його цікавило все, близьке до скаутів. А ще Олександр Меньшов досліджував розвиток національного руху, діяльність Української повстанської армії на Херсонщині, зокрема, вивчав біографію близького друга Степана Бандери - Петра Цица, який був пластуном.

«Якщо так подумати, то в «Пласт» його привела юнацька романтизація хлопчачих "двіжів" і почуття справедливості. Він викопав історію з повстанськими осередками у Херсоні і зрозумів, що про це дуже мало інформації, вона була «затерта», але не може бути, щоб слідів не лишилося. Працював у бібліотеці Гончара з газетами того часу, в архівах, намагався там викопати крихти інформації, співставити з інформацією з німецьких архівів, з публікаціями у газетах», - розповідає Ольга.

Вражала глибина його знань, те, як виважено вмів представити власну думку.

«Можна було з ним безкінечно розмовляти, його було не переслухати. Умів подати інформацію. Був дуже спокійним. А ще скромний - коли я питала його, звідки він це все знає, він відповідав: та що ви, просто треба піти у бібліотеку», - каже Ольга.

Цікаво, що у своїй дослідницькій роботі Олександру доводилося працювати з німецькомовними джерелами, при цьому він німецької мови не знав, зате вміло користувався онлайн-перекладачами.

Політолог, керівник обласної організації Комітету виборців України Дементій Білий знав Олександра як письменника, одного з авторів групи «Старий Херсон», де спілкуються знавці минулого міста, і як земляка, чиї пости у соцмережах в період окупації підтримували морально.

«Він був дуже приязний, цікавий, писав дописи у нашій групі «Старий Херсон», перекладав з німецької мемуари часів Другої світової війни, документи, відкривав такі невідомі сторінки, іншомовні джерела, які ми ніколи не використовували. Я з ним бачився особисто кілька разів в окупації, ми розмовляли. Він мені подарував тоді усі свої книжки, підписав їх, хоч, до речі, одна у мене вже була, я її сам придбав. Коли Олександр пішов в армію, то скидав посилання на різні історичні матеріали, щоб вони і в мене були і не загубилися», - каже Дементій.

Чоловік розповідає, що Олександр писав у таких жанрах, як детектив, альтернативна історія. Наприклад, одна з його книг «Репринти незакінчених чернеток» - про Херсон часів окупації під час Другої світової війни.

«Він відпрацював газети окупаційного періоду, дуже цікава у нього історична основа цієї книги. Один з його героїв - Коновалець, за сюжетом не загинув у 1938 році (український державний, військовий та політичний діяч Євген Коновалець був убитий Кремлем у Роттердамі у 1938 році - авт.)», - зазначає Дементій.

Олександр не займався історією професійно, він був інженером, технарем, але творчою людиною, натхненником, мрійником, українським активістом. Дементій Білий каже, що чоловік створював навколо себе власний осередок упорядкованого українського світу.

«Побачив його останній пост із фото з війни: він там дуже змінився і було зрозуміло, як важко це - бути постійно на першій лінії», - каже Дементій.

На своїй сторінці у Фейбуці Олександр Меньшов писав про те, що бачив на війні.

«При перевірці одного з підвалів Кліщіївки, де колись переховувалися та певний час навіть мешкали пі..ри, нам на очі потрапив сімейний фотоальбом, який валявся біля сходів. Подивившись світлини та порівнявши їх із «пейзажем» навколо, мені в голову приходила тільки одна згадка з горезвісного періоду нашої історії, який звався Руїною. Тепер же цим терміном можна сміливо називати різницю між світом до приходу «спасітєлєй» та після. Покоління зміняли покоління. Діти, онуки, правнуки. Батьки, діди, прадіди. Своя земля, свій дім, своя справа, свої сімейні традиції... А потім раптом прірва. Руїна. Дике поле. Порожнеча. На роки...» - з гіркотою зауважив Олександр наприкінці жовтня 2023 року.

У війську Олександр книжок не писав – казав, що більше збирає матеріали для майбутнього. Напевне, під час цієї битви за Україну у нього народилося багато сюжетів та ідей, які вже ніколи не втіляться...