Уповноважена з прав дитини Дар’я Герасимчук: Росія використовує 6 сценарієв викрадення наших дітей

Днями Міноборони Великобританії, посилаючись на дані розвідки, оприлюднило інформацію, що у 43 так званих "таборах перевиховання" росіяни утримують щонайменше 11 000 незаконно вивезених із України дітей. Країна-агресор намагається вкрасти не тільки наші життя, наші території, наші культурні надбання, а й наше майбутнє. Про те, які сценарії використовують окупанти, що відбувається з вивезеними дітьми, яку мету переслідує ворог і як можна цьому протидіяти, KP.UA бесідує з радницею-уповноваженою президента з прав дитини Дарією Герасимчук.

Наша правда юридично підтверджена

- Дар’є, інформація від Міноборони Британії може свідчити про те, що за долю викрадених Росією дітей вболіваємо не тільки ми, а й увесь цивілізований світ?

- Безумовно, так. Після того як Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна та уповноваженої при ньому з прав дітей Марії  Львової-Бєлової, увесь світ зрозумів, що примусове переміщення українських дітей – це справжній злочин. А ніяка не евакуація, як намагається це представити країна-агресор. Це викрадення. Україна говорила про це від самого початку широкомасштабної агресії, і наша правда має юридичне підтвердження.

Попри те, що досі залишаються ті, хто прагне хоч якимось чином виправдати дії росіян, переважна більшість світової спільноти підтримує Україну і вимагає від РФ повернути кожну дитину в рідну країну, в рідний дім.

- А чи є важелі впливу?

- На жаль, тотальної безпеки дітей у світі просто не існує. Є добре прописані документи, як Женевські конвенції, Конвенція з прав дитини, міжнародне гуманітарне право.  Але весь цей комплекс працює тільки тоді, коли виконуються його вимоги. А РФ не збирається нічого виконувати. Отже, мають бути винайдені якісь механізми тиску на країну, яка відмовляється жити за законами гуманізму.

Зараз світова спільнота, і ми це відчуваємо, починає розуміти, що депортовані українські діти – це не лише проблема України, це проблема всього світу. Хоча,  звичайно, найболючіша вона для нас, бо йдеться про наше майбутнє – наше викрадене майбутнє.

Це не табір відпочинку. Це - полон

- Що відомо про оті “табори перевиховання”?

- У росіян є добре спланована геноцидна політика. За аналізом 387 випадків повернення додому наших дітей, ми можемо говорити, що росіяни вигадали щонайменше шість сценаріїв викрадення. Наймасовіший – це вивезення дітей у так звані “табори відпочинку”. А там починає працювати чітко прописана методичка.

Спершу дитина справді ніби відпочиває. А через три – чотири тижні, коли вона починає сумувати за домом і питати, коли поїде назад, їй кажуть, що повернення неможливе. І починаються розмови наодинці: “в Україні тебе ніхто вже не чекає”, “там небезпечно”, “ти маєш залишитися у нас”...

Відбувається тотальний тиск проти всього українського, запроваджується покарання за вживання нашої мови, за будь-які гарні вислови про батьківщину. А не дай боже дитині промовити до іншої дитини “Слава Україні!”, то за це її палицями можуть побити, залишити без їжі та прогулянок, ув’язнити в ізоляторі.

Про таке розповідають усі діти, яких вдалося повернути в Україну. В різних випадках все відбувається абсолютно однаково, за однією методичкою.

- Скільки дитину можуть утримувати в таких таборах?

- Скільки захочуть. Є випадки, коли нам вдавалося повернути дитину аж через 8 місяців і навіть через рік. Але в середньому через пів року утримання дитину починають готувати до передачі у прийомну російську родину або перевозять у різні табори, щоб у неї не складалися постійні стосунки з іншими дітьми.

Це ніякий не табір відпочинку, це справжній полон.

Під виглядом “оздоровлення” росіянам простіше тримати під контролем велику групу українських дітей і проводити з ними так звану доктринацію. Тобто чинити максимальний тиск з метою промивання мізків. Щоб діти і самі вже боялися повернутися додому, втратили віру, що батьки продовжують їх любити, щоб розривалися родинні зв’язки.

А в деяких таборах ще й мілітаризація відбувається. Наприклад, табори так званої Юнармії, куди росіяни відправляють своїх складних підлітків. Туди ж поміщають і українських хлопчиків віком 14 – 16 років, яких привчають до думки, що після 18-ти їм прийде повістка до російської армії. Примусову паспортизацію теж ніхто не відміняв.

“Давайте одну або всіх заберемо”

- Є думка, що найчастіше росіяни “рятують” дітей, позбавлених батьківської опіки. Але ви кажете про розлуку з люблячими батьками. Можно детальніше про всі сценарії?

- Так, я їх перелічу, щоб була зрозуміла тактика ворога.

• Сценарій 1. Дітей викрадають після смерті батьків. Тобто спершу росіяни вбивають дорослих, а потім удають, що рятують осиротілу дитину. Часто такі діти мають поранення після російських обстрілів.
• Сценарій 2. Дитину викрадають просто з біологічної родини, незаконно позбавляючи батьків їх прав. Наприклад, коли якась сім’я відмовляється співпрацювати з тимчасовою окупаційною владою або вигадують іншу причину. Можуть просто забирати дітей, які перебувають під опікою родичів.
• Сценарій 3. Дітей розлучають з батьками під час фільтраційних заходів. Після виступу у Давосі на весь світ стала відома історія 12-річного Сашка із Маріуполя, якого забрали від мами у фільтраційному таборі і сказали, що вона його кинула. Хлопчика розшукала та врятувала бабуся, а що сталося з мамою – ми не знаємо досі.
  Коли застосовуються ці перші три сценарії, у дітей, як правило, відбирають особисті речі, не дають можливості зв’язатися з рідними, не повідомляють родичам про долю дітей. Заяви російської влади про те, що вона робить все, аби воз’єднати сім’ї, – це абсолютна брехня.
• Сценарій 4. Це вивезення дітей із закладів інституційного догляду. Росіяни жодного разу не погодили запити на гуманітарний коридор, аби дітей можна було евакуювати на підконтрольну Україні територію. Жодного! Зате вони створюють гуманітарну кризу, коли на окупованих територіях закінчуються ліки, їжа - і знову так “рятують” дітей.
  Якщо ми говоримо про заклади інституційного догляду, куди росіяни вивезли після 24 лютого минулого року дітей, то ми знаємо їх поіменно всіх. А от якщо говоримо про 9 років анексії Криму, частини Луганської, Донецької областей, то тут питання складніше. Ми не знаємо, які заклади збереглися на даний час, які закрилися чи були створені. Але це все українські діти, які були позбавлені своєї батьківщини у насильницький спосіб.
• Сценарій 5. Це ті самі табори з “перевиховання”, про які ми вже говорили. Дітей розлучають з рідними і ламають їм психіку.
• Сценарій 6. Росіяни утворюють так звані примусові медичні огляди на тимчасово окупованих територіях, і у абсолютно здорових дітей раптом з’являється діагноз, який конче потребує лікування та реабілітації у РФ. Можуть обійтися і без медогляду. Наведу реальний приклад: у Херсоні до родини з п’ятьма дітьми прийшли представники окупаційної влади і  сказали, що одна дитина має поїхати з ними. Якщо батьки не згодні, то заберуть усіх п’ятьох.

- Це вже ніби якийсь оброк...

- Саме так. Або податок, який українці мусять сплачувати окупанту своїми дітьми. Нормальна людина не може таке навіть уявити!

Мета в усіх сценарієв одна: або знищувати наших дітей на українських територіях – вбивати, завдавати психологічного чи сексуального насилля, або викрадати, щоб поповнювати нашими дітьми свою націю, свою армію.

Механізму повернення не існує, кожна операція - індивідуальна

- В пресі були розповіді про те, що батьки ніби добровільно відправляли дітей у табори, вірячи в оздоровлення.

- Так, є батьки, які навіть переживають, що їх звинуватять у колабораціонізмі за те, що підписували якісь документи. Все це відбувалося і відбувається абсолютно під примусом, батьки просто не мали іншого виходу. Більшість батьків навіть нічого не підписували, документи на дітей в таборах були підроблені.

- А відомі випадки усиновлення росіянами викрадених детей? Це якось можна врегулювати?

- Про ніяке врегулювання не може йтися, бо мова про злочин. Ні Україна, ні жодна країна світу не визнає такі юридичні процеси.

Такі випадки, звичано, фіксували. І про взяття під опіку, і про усиновлення. З усиновленням ситуція складніша, бо скрізь у світі існує його таємниця, в РФ вона також є. Але жодним чином це не може бути законним. Кожна українська дитина має повернутися додому.

- Наскільки можна, розкажіть про механізм повернення. Чи є підтримка міжнародних гуманітарних організацій?

- Це дуже важкий процес. Саме тому, що не існує єдиного механізму. Механізм може працювати тільки тоді, коли держава віддає дітей. А тут ми говоримо про країну-окупантку, яка не визнає, що викрадає дітей, що утримує їх, по суті, в полоні.

Зараз ми намагаємося залучити всю світову спільноту, об’єднуємося, щоб створити таку процедуру, яка змусить Росію віддати всіх українських дітей. Вже бачимо певні варіанти, але то вимагає інформаційної тиші.

Що стосується міжнародних організацій, то найширший мандат в цьому питанні має Міжнародний комітет Червоного Хреста. Але він, на жаль, ніяк себе не проявив, ми розчаровані його бездіяльністю.

Однак ми також розуміємо, що в перемовинах про повернення дітей без посередництва не можемо обійтися. Мова йде про країни, які можуть взяти на себе таку місію, про активізацію міжнародних спільнот. Ми знову повертаємося до того, що це не тільки українська проблема, це проблема світова, бо таке лихо може трапитися в будь-якій країні, а ніхто не хоче, щоб воно трапилось.

Поки можемо говорити про розробки індивідуальних операцій з порятунку окремих дітей або невеликих груп. Повторюю, це надзвичайно складно.

Може йтися мова про 200 - 300 тисяч дітей

- Скільки дітей були депортовані або примусово переміщені?

- За даними державної інформаційної платформи “Діти війни” за станом на сьогодні, депортовані або примусово переміщені 19 546 дітей. Це ті, про які є достеменні відомості. Насправді може йтися про 200-300 тисяч дітей. Приблизно така кількість могла залишатися на тимчасово окупованих територіях.

Росія заявляє про 744 000 українських дітей, яких ніби-то “евакуювали”. Але про них нічого не відомо. Росія нікому не звітує, не надає списків чи персональної інформації. Ми вважаємо, що ця цифра дуже перебільшена, як і все в російській пропаганді.

- У прифронтовій зоні досі залишаються діти. Вони теж можуть потрапити в полон або загинути. А навколо примусової евакуації точиться полеміка.  

- Примусова евакуація діє вже зараз. Просто вона відбувається за обов’язкової участі одного з батьків. Ми мусимо турбуватися про життя та здоров’я дітей, але не можемо позбавляти їх родини.

Ми продовжуємо закликати батьків, родичів вивозити дітей із зони ризику, запевняємо, що підтримаємо в усьому. Але якщо люди постійно перебувають у стані стресу, їм важко приймати адекватні рішення. Єдина стабільність – це їх дім, от вони і твердять, що поки стоїть дім, нікуди не поїдуть.

Питання дуже складне. В жодній країні світу немає такого поняття, як примусова евакуація. Відповідальність за дітей несуть батьки. Ми намагаємося працювати з ними по максимуму, вмовляємо не ховати, вивозити дітей в безпечні місця.

- Багато хто не хоче виїжджати із зони постійних обстрілів, бо немає куди. Не мають люди за межами регіону рідних чи близьких. Такі сім’ї можуть розраховувати на допомогу?

- Звісно, можуть! Їх вивезуть, нададуть прихисток, матеріальну, гуманітарну допомогу. Діти зможуть ходити в школи, в дитячі садки, а не тремтіти від вибухів у підвалах. В Україні ніхто нікого не покине.