Україна припинила видобувати газ на великому родовищі… за рішенням українського суду. Пояснюємо, що сталося

На Харківщині, за пів сотні кілометрів від фронту, днями припинило роботу велике родовище газу.

Ні, щоденні обстріли області орками тут наразі ні до чого, впоралися й без них. Тут усе жорсткіше, йде боротьба за бабки. Сахалінське родовище — шматок ласий, його півтора десятка мільярдів кубометрів газу, що лежать зовсім поруч із Харковом, приваблювали багатьох.

На початку століття родовище хотіли зробити взірцем приватизації. Навіть залучили польський держконцерн. Прийшли туди й британці.

Взірцем воно й стало — бійка була показовою. Від годівниці перш за все відсунули рідну державу. Втім, Микола Злочевський, який промайнув там, свого часу бував і міністром.

Для юристів же на десятки років відкрилася годівниця, і тут тих, хто відкусив крихту, відразу й не порахуєш.

Наприклад, родовище майже на шару хотіла одержати компанія «Укрнафта», яка саме лягла тоді на два десятки років під «Приват», але не зрослося. Конкуренти теж були не в тім’я биті.

Після тривалої багаторічної боротьби Ігорю Коломойському все ж таки вдалося одержати контроль над компанією «Укрнафтобуріння» (УНБ), що працювала на родовищі. Хоча довелося ділитися частками й прибутком.

Із 2015 року на газовій плямі в три десятки квадратних кілометрів, що лежить під полями й посадками, сформувався тріумвірат з Ігоря Коломойського (як основного акціонера), Віталія Хомутинніка й харківського росіянина Павла Фукса. Там же вцілів невеликий 10-відсотковий пакет Полтавської газонафтової компанії (ПГНК) — «дочки» британської JKX Oil&Gas. Хоча її пан Коломойський теж із різним ступенем успіху підгрібав під себе. Плюс у самій «Сахалінці» в основному вони ж мали три компанії спільної діяльності.

Увесь цей вінегрет, хоч як дивно, пішов родовищу на користь.

«Зграя товаришів» уважно стежила за лапками одне одного, не даючи партнерам особливо нахабніти. На відміну від «Укрнафти», яку пиляли, паразитуючи на залишках радянської спадщини за влади всіх кольорів і відтінків (видобуток нафти впав удвічі, а газу втричі), на Сахалінському родовищі справи йшли непогано.

Почасти тому, що там від самого початку пиляти було особливо нічого, доводилося вкладати, аби щось отримувати. Це працювало — родовище непогано розвивалося. З 2015-го по 2019-й видобуток зріс із 440 млн кубометрів до пікових 860 млн. Причому в самій УНБ зростання потроїлося — з 237 млн кубометрів до 735 млн.

Потім обсяги видобутку трохи скоротилися, але впевнено перебували близько 700 млн кубометрів на рік. Це майже дві третини того, що залишилося від видобутку газу «Укрнафті», де не одне, а вісім десятків родовищ. Виручка від продажів видобутого на «Сахалінці» передвоєнного року доходила до 13 млрд грн.

Після відходу Порошенка почав змінюватися і склад власників родовища. Першим компанію залишив Павло Фукс, продавши 2018-го свій пакет. У переддень війни пішов і Хомутиннік. Усі вони гірко скаржилися, як мало одержали при розставанні, але вартість їхніх пакетів тягнула на сотні мільйонів доларів. Сама компанія, за оцінками, нині коштує близько 600 млн дол.

На початок 2022-го Ігор Валерійович залишився зовсім один, а потім настало 24 лютого. Лінія фронту гриміла зовсім поруч, запеклі бої йшли в недалекій Охтирці.

Проте родовище працювало, нехай і з великими проблемами. За підсумками 2022 року, видобуток зменшився на 40%. В основному через падіння попиту — у промисловості просто нікому стало продавати газ.

Та спад розвиткові не заважав, на родовищі продовжували облаштовувати свердловини. Навіть будували нову дотискну компресорну (початкові запаси під землею вже вибрали майже на дві третини).

Тим часом стосунки Коломойського та Зеленського різко погіршилися, що, крім іншого, призвело до того, що раптом відкрилися очі у купи правоохоронців. Час «розпивати каву» закінчився.

Держава згадала, що в неї контрольний пакет «Укрнафти», і з допомогою Міноборони, яке навіть трохи отетеріло від того, що відбувається (все робилося від його імені), повернула її під свій контроль. Уперше за двадцять років країна одержала можливість розібратися в тому, що відбувається в компанії, й нарешті почати нею управляти. Вийшло добре: доходи держави різко зросли. І хоча несамовите виття навколо процесу стояло до небес, загалом перехоплення управління від «Привату» вийшло успішним.

У травні вже державній «Укрнафті» передали в управління і компанію «Укрнафтобуріння». Але повторити історію успіху не вдалося. Хоча актив був цілком робочий.

Проти виступав багато хто, включаючи ту ж Полтавську газонафтову компанію. Було чимало звернень куди завгодно, аж до американського посольства. Не почули. Рішення залишилося в силі, а ПГНК терміново почала виводити структури Коломойського з числа акціонерів на Британські Віргінські Острови. Бо ризиковано.

Варіант передачі був неохайним, але, схоже, необхідним. Просто перед очима приклад газових активів Новинського («Смарт-Холдинг»), де видобувалося 390 млн кубометрів на рік. Там свердловини відібрали… після цього видобуток зупинився. А УНБ за перше півріччя відзвітувала про 700 млн грн прибутку (в основному це таки заслуги попередників), пообіцявши потроїти його в другому півріччі.

А потім пішла наступна (дідько знає, яка вже за ліком) серія «Країни чудес»…

У серпні УНБ подала новий позов у суд до Держгеонадр про розширення майданчика. Справа за фактом рутинна, як уже говорилося, юристи компанії буквально живуть у судах роками.

Реакція на деякі звертання й рішення усіляких судів, включаючи Верховний, буває, затягується на роки. А буває, 2023 року скасовують рішення і 2009-го.

Я навмисно не пишу, хто кого й на кому стояв. Репутація української Феміди в корпоративних конфліктах настільки чиста й незамутнена, що ті, хто може, давно судяться в Лондоні.

Короткий зміст того, що відбувається, трохи цинічно описав один з учасників:

«По ліцензії судяться десятки років (з 2004 року. — І.М.), і «Укрнафтобуріння» при Коломойському незмінно здобувала перемогу в усіх спорах. А от коли його відсунули (призначивши нового керуючого. — І.М.), юристи несподівано справу програли. Не домовилися. Буває. Нехай подумають».

Здається, всередині самої «Укрнафти» нині йдуть цікаві з'ясування, кому й про що думати. Її новий голова Сергій Корецький уже казав, що з компанії критична інформація тече з усіх щілин.

Та факт залишається фактом — у підприємства зникла ліцензія на видобуток. Причому де-юре її не можна відновити.

Решта ж — це юридичне оформлення того, що сталося. За іронією, воно називається «поворот рішення суду». Оце повернули, так повернули.

Загалом-то різке припинення видобутку — питання спірне, і можна було б упертися. Однак на нового голову «Укрнафти» Корецького й так копають екскаватором (занадто вже багато шановних людей раптом втратили маленькі приємності). Тож охочих впаяти йому кримінал за незаконний видобуток буде навалом. А без ліцензії видобуток автоматом став незаконним. Звісно, через три дні УНБ його призупинила.

Для розуміння масштабу: тільки за цю зиму на родовищі отримали б приблизно 170 млн кубометрів зовсім не зайвого нам газу.

Що далі? УНБ подала справу на касацію у Верховний суд. А Агентство з розшуку та менеджменту активів заявило, що до рішення Верховного суду щодо остаточної втрати спецдозволу розривати договори на управління «Укрнафтою» наразі не поспішатиме.

Суддям пропонують репутаційно виграшний варіант виходу з ситуації — визнати, що вони просто не прочитали документи й випадково скасували «не те». Мовляв, ішлося взагалі про інший спецдозвіл, а він стосувався зовсім іншого спецдозволу, який до того ж було анульовано ще 2019 року. Отак.

Не смійтеся, це нормально. Визнати таке наші судді можуть (було кілька випадків). Але за умови, якщо щось дуже переважить стимули й аргументи. Причому ті, що їх надихали лише за тиждень до того.

І про святе. Нині збираються створити міжвідомчу робочу групу з чиновників і незалежних експертів. Мета — забезпечити виконання умов договору та надходження доходів до держбюджету.

Ну як же ж ми без робочої групи? Ідея «хочеш ні за що не відповідати, створюй робочу групу» давно вже в підкірці зашита.

А на задньому тлі за пів сотні кілометрів усіма забута війна... У країни дуже дефіцитний баланс газу на зиму й величезна амбіція відмовитися від його імпорту.