Застаріла, неякісна та ненадійна: як російська пропаганда знецінює західну зброю, яка служить Україні

Після розвалу соціалістичного блоку та закінчення Холодної війни на початку 90-х років ХХ століття здавалося, що термін «гонка озброєнь», який став її синонімом, відійшов в історію. Росія, яка неодноразово заявляла про свої геополітичні амбіції та перегляд світового ладу, у 90-х роках ХХ століття переживала соціально-економічну кризу та пройшла крізь дві війни у Чеченській Республіці Ічкерія. Попри свій спадок у вигляді більшості радянської зброї, вона в ті роки приділяла менше уваги розвитку та модернізації власного ВПК, ніж зараз. Китай та інші держави у ті часи також ще не мали нинішнього рівня економічного розвитку та геополітичних амбіцій, щоб змагатися з НАТО у кількості та якості зброї.

До того ж сама Росія на початку 2000-х років, під час першого етапу правління Путіна, мала досить хороші та партнерські стосунки з НАТО. Вони сформувалися радше через спільні інтереси: на тлі загрози міжнародного тероризму, після терактів у США 11 вересня 2001 року. У 2002 році було створено Раду «Росія — НАТО», яка постійно діяла до 2008 року, а також епізодично збиралася і надалі, для розв’язання деяких конкретних питань. Також Росія надавала логістичну допомогу міжнародній операції в Афганістані, яка з 2003 року офіційно проводилася під головуванням НАТО. Сторони брали участь у спільних військових навчаннях і миротворчих операціях.

Нова «гонка озброєнь» і конкуренція на ринку експорту зброї

Відносини між Росією та НАТО почали суттєво погіршуватися від 2004 року, коли до Північноатлантичного альянсу було прийнято відразу 7 країн Східної Європи, включаючи країни Балтії, які були анексовані СРСР у 1940 році та перебували у його складі до моменту його розпаду та розглядалися Росією як території власного впливу. Російські можновладці та дипломати постійно наголошують (тут і тут) на існуванні нібито усних домовленостей між радянським та американським керівництвом ще у 1990 році, під час переговорів щодо об’єднання Німеччини, про нерозширення НАТО на схід. Все це є лише пропагандистським міфом, який Путін використовує для своєї реваншистської та експансіоністської політики. Це в інтерв’ю «Російській газеті» 2014 року, яку цитує «Голос Америки», підтвердив останній президент СРСР Михайло Горбачов, що був безпосереднім учасником тих подій. Російський агітпроп поширює тезу про те, що Захід нібито «обдурив» і «кинув» Росію, вчергове використовуючи тактику пропаганди «образ жертви».

Подальше погіршення відносин між Росією та НАТО почалося у 2008 році, коли на саміті альянсу в Бухаресті Україні та Грузії було надано План дій щодо членства у НАТО. Путін розв’язав агресивну війну проти Грузії, що призвело до згортання постійної Ради «Росія — НАТО». Далі були анексія Криму та початок війни у 2014 році, а також повномасштабна агресія Росії проти України у 2022 році, які зробили її та НАТО ворожими одне до одного.

Попри корупцію, під час правління Путіна Росія змогла акумулювати чималі гроші від продажу власних природних ресурсів і вкласти їх у розробку та виробництво нових типів зброї, сподіваючись повернутися у світову «гонку озброєнь». Ще одним важливим моментом є те, що СРСР, а далі й пострадянські країни, включаючи Білорусь та Україну, за довоєнними даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру завжди входили у двадцятку світових експортерів озброєнь, а Росія — у трійку. Навіть попри суттєве скорочення експорту зброї з Росії в інші країни через повномасштабне вторгнення до України та запроваджені проти неї західні санкції, країна-агресорка залишається одним із ключових світових гравців на цьому ринку. Отже, саме геополітична ворожнеча з блоком НАТО та конкуренція на світовому ринку експорту зброї спонукають російську пропаганду не лише вихваляти власну «високоточну зброю», якій «аналоговнєт», так ще й применшувати бойові якості та можливості західних озброєнь, які використовуються Україною для відсічі російській агресії.

«Україні ніколи не дадуть потрібну техніку, а якщо дадуть — то замало»

Провідним дезінформаційним повідомленням агітпропу у тематиці західної зброї, спрямованим проти України, є те, що нібито союзники ніколи-ніколи не нададуть нашій державі певні види або зразки озброєнь. Саме так було спочатку з важкою та самохідною артилерією, потім — із танками та бронемашинами, далі — з літаками-винищувачами та далекобійними ракетами.

Так, один із проросійських анонімних телеграм-каналів улітку 2022 року писав: «Наше джерело в ОП розповіло, що остання розмова Президента України та Прем’єр-міністра Великобританії була важкою, Джонсон дав зрозуміти Зеленському, що ставлення Заходу до війни почне змінюватися в майбутньому. Обіцяних танків і літаків не варто чекати, збройний саботаж посилиться, а техніку передаватимуть точково, щоб стабілізувати фронт». Як бачимо, західні танки вже допомагають Силам оборони України нищити російських окупантів, а наші пілоти опановують американські винищувачі «F-16».

Аналогічна історія була і з передачею США Україні далекобійних ракетних комплексів «ATACMS». Проросійський телеграм-канал 10 жовтня 2023 року опублікував такий допис: «Самим потрібніше. Радник Байдена Салліван знову відмовив у постачаннях ЗСУ далекобійних ракет ATACMS. Раніше для цього використовувався аргумент Байдена, що Росія сприйме передачу цих ракет як неприйнятну ескалацію. Тепер зі слів радника відпав цей аргумент. Проте ракети США все одно не дадуть. Оскільки їхнє надання Україні “вичерпає запаси США в той час, коли ці ракети знадобляться на випадок непередбачених обставин: чи це Іран, Північна Корея чи Китай”. Ця музика буде вічною...». Детальніше про реакцію агітпропу на застосування Збройними силами України ракет ATACMS читайте тут. Рівно за тиждень Україна завдала першого удару цими ракетами по аеродромах окупантів у Бердянську та Луганську, знищивши авіаційну техніку ворога.

З цього очевидно брехливого повідомлення російської пропаганди випливає й інший, дещо видозмінений. Він полягає у тому, що «Захід передає Україні техніку, але її занадто мало, щоб вплинути на перебіг бойових дій і війни в цілому». Наприклад, влітку 2022 року так званий «заступник міністра інформації» російської окупаційної адміністрації загарбаних територій Донеччини Данило Безсонов сказав, що американських РСЗВ «HIMARS» замало, щоб серйозно вплинути на перебіг війни. Навіть якщо «HIMARS» справді було небагато, це не завадило їм зіграти одну з ключових ролей у звільненні Силами оборони України правобережної частини Херсонщини включно з обласним центром. За допомогою цих РСЗВ вдалося перебити лінії постачання російської окупаційної армії та під загрозою оточення змусити її зробити вже третій великий «жест доброї волі» на території України.

Також, варто зауважити, що кількість переданих західними союзниками озброєнь становить військову таємницю країн НАТО та України на рівні вищих ланок військового та політичного керівництва, тому навряд чи цифри, що озвучуються публічно як західними й українськими медіа, так і російськими пропагандистами, відповідають дійсності. Це є класичним прикладом використання тактики пропаганди «страх, непевність та сумніви».

«Західна техніка — застаріла та неякісна, вона не відповідає реаліям України»

Другим ключовим блоком ворожих пропагандистських повідомлень щодо озброєнь, які західні союзники передають Україні, є те, що вони нібито застарілі, технічно ненадійні та не підходять до клімату нашої держави. Останній закид звучить відверто абсурдно, оскільки клімат приблизно половини країн НАТО цілком порівнянний з українським, а подекуди є навіть більш холодним. Ворожі дезінформатори, здається, копіюють тези ще з часів Другої світової війни: «Вони [західні машини] були створені для міських боїв і пустелі. У нашій реальності вони можуть проїхати, але важко».

Країни НАТО справді відрізняються в середньому вищим рівнем урбанізації та мають певну частину техніки, що призначена для війни саме у пустелі, але вкрай сумнівно, що вони стали б передавати Україні озброєння, що не відповідають її кліматичним умовам. До того ж, бійці Сил оборони України високо оцінюють західну техніку, яку використовують у бойових діях.

Російський агітпроп часто суперечить сам собі, використовуючи тактику пропаганди «протилежні версії». Так, в одному з дописів проросійського анонімного телеграм-каналу БМП «Bradley» називають погано броньованим і таким, що має низьку живучість: «Американські бойові машини M2 “Бредлі” показали дуже скромну “живучість” через обмежену броню, хоча проблема стоїть не так гостро через їхню основну роль — бронетранспортера, а не колісного танка». В іншому ж аналогічному дописі навіть російські пропагандисти підтверджують високий рівень живучості американської БМП: «При цьому навіть після того, як вони підірвалися на мінах, більшість людей усередині вижили, відбувшись лише незначними травмами, проте вони не змогли поодинці прорвати оборону Росії».

Пропагандисти вдалися до маніпуляції щодо характеристик французьких колісних танків AMX-10RC, що були передані Україні: «Українські офіцери також нарікають на обмежені можливості французької бронетехніки на передовій — зокрема, вони вважали недостатнім захист колісного танка AMX-10RC (а це загрожує загибеллю екіпажу при влучанні)». Російський агітпроп умисно «забуває» про те, що ця машина в принципі не призначена для проривів укріплених районів і її головна функція — ведення розвідки на високій швидкості.

Не забувають проросійські анонімні телеграм-канали й натякнути на те, що радянська техніка буцімто переважає західну, не згадуючи прямо російську армію: «Українські ж військовослужбовці стверджують, що танки серії “Т”, що стоять на озброєнні України, хоч і старі, але в бою надійніші за будь-які іноземні зразки». Також вони вважають великим досягненням і хваляться ймовірним знищенням легкоброньованьої шведської БМП важким 155-мм артилерійським снарядом, що є абсолютно неспівмірними типами озброєнь: «Російська армія знає про цінність CV90, тому використовувала для її знищення рідкісний високоточний керований снаряд типу “Краснопіль”. БМП була вражена з одного пострілу».

Отже, російська пропаганда використовує тактику пропаганди «знецінення» щодо західних озброєнь, які постачаються Україні. Агітпроп всіма силами намагається дискредитувати німецькі танки «Leopard-1», що постачаються Україні: «The New York Times пише, що модель німецького танка Leopard 1A5 (Німеччина передає Києву понад 100 таких машин) настільки застаріла, що німецьким інструкторам довелося вдатися до допомоги солдатів із нідерландської та данської армій, де ця модель використовувалася довше, і навіть до допомоги танкістів. які проходили навчання у 1980-1990-х роках. Скільки витримає цей старий брухт до поломки, ніхто не знає, але танк хороший, не гнити ж йому на сміттєзвалищі!». Ці танки справді є далеко не новими, але подібні твердження звучать щонайменше дивно, враховуючи те, що російська армія почала розконсервацію та приведення до бойової готовності ще старіших машин «Т-54» та «Т-55». Посиланнями на авторитетні західні медіа агітпроп використовує тактику пропаганди «третя особа».

«Ненадійність в експлуатації, складність ремонту, проблеми з логістикою та запчастинами»

Наступною ворожою тезою пропаганди є те, що західна техніка є нібито ненадійною в експлуатації, часто ламається та потребує складного ланцюга технічного обслуговування та ремонту. Проросійські анонімні телеграм-канали публікують дописи приблизно такого змісту з різними акцентами: «Наші джерела розповіли, що після двох місяців контрнаступу в ЗСУ великі проблеми з західною важкою технікою, яка масово виходить із ладу. Зараз у ремонті перебуває понад триста одиниць, причому деякі танки та БМП навіть не брали участі в боях, а вийшли з ладу на тренувальних полігонах. У Генштабі важко погодили пропозиції про те, що деякі машини пускатимуть на “донорство”, але цей метод не розв’язує проблему і техніка продовжує накопичуватися для ремонту».

Переважно це фейки, техніка країн НАТО може витримати навіть наїзди на протитанкові міни. А от російська «новітня зброя» великою живучістю не відрізняється і часто стає смертельною пасткою для власних екіпажів. У цьому випадку використовується тактика пропаганди «віддзеркалення». Також, Україні переважно вдалося налагодити виробництво деяких запчастин до західної зброї на українських підприємствах та вибудувати логістичний ланцюг ремонту пошкодженої техніки, більшість із якої ремонтується безпосередньо на лінії фронту.

Справді, велика різноманітність західних зразків техніки не сприяє простоті та швидкості її ремонту. Проблемою є і російські ракетні та дронові атаки по всій території України, що унеможливлюють відкриття ремонтних цехів іноземними компаніями на нашій землі. Техніку зі складними ушкодженнями доводиться вивозити на ремонт за кордон. Проте російська пропаганда сильно згущує фарби у цьому питанні та використовує тактику «40 на 60», коли маніпулятивна інформація змішується з правдивою. Уряд України разом із міжнародними партнерами роблять усе можливе, щоб спростити логістичний ланцюг ремонту західної техніки, а наші ремонтники вчаться працювати з незнайомими зразками прямо на лінії фронту набагато швидше і вправніше, ніж це показує російський агітпроп.

«Україна — полігон для випробувань, реклами та піару для успішного продажу західної зброї, яка добре себе зарекомендувала»

Іншим важливим твердженням російської пропаганди в контексті використання Україною західної техніки є те, що територія нашої держави нібито перетворилась на великий військовий полігон для випробування озброєнь країнами НАТО та транснаціональними корпораціями. Ті зразки, які успішно себе зарекомендували, зростають у ціні та потім краще продаються на світових ринках озброєнь: «Те, про що ми завжди писали, почали знову відкрито говорити західні ЗМІ: “Україна — це великий військовий полігон для західних військових корпорацій”. Ми писали про це, коли розповідали про піар “Хаймарсів” і “Байрактарів”. Ось чому кожна країна, передаючи свою нову техніку, дбає про її використання та піар. Ми писали, як західний ВПК наживається на українській кризі».

Звісно ж, що за версією агітпропу, від статусу «військового полігону» страждають лише пересічні українці: «Тому зовсім не дивно, що американські радники, перебуваючи у постійній комунікації з Генштабом ЗСУ, наголошують на обороні населених пунктів та інфраструктурних об’єктів із перетворенням їх на опорні пункти та використання “живого щита”. На жаль, найбільш незаздрісне життя у простого українця, який страждає найбільше, поки еліти та транснаціональні корпорації заробляють мільярди». Це є прикладом використання тактики пропаганди «прості люди». Ворожі дезінформатори як завжди умисно «забувають», що саме Росія почала агресивну загарбницьку війну на території України та перетворила її на військовий полігон. А західні союзники постачають нашій державі свою військову техніку винятково для оборонних цілей. Така тактика пропаганди називається «офірний цап».

Агітпроп іде далі у залякуванні українців і пророкує нашій країні роль «ядерного полігону»: «Попередимо народ, що остання стадія української кризи — це перетворення просто військового полігону на ядерний. Це може легко статися, коли замовник захоче підняти ставки у грі». Ворожі пропагандисти не гребували й відвертими маніпуляціями та перекручуванням слів колишнього міністра оборони України Олексія Резнікова, який нібито визнав, що Україна є випробувальним полігоном для західної військової техніки. Насправді ця заява мала на меті стимулювати союзників надати нам більшу кількість озброєнь для відсічі російській агресії та випробувати їх у реальних бойових умовах.