Ілля Кива, полтавський період: хабарник, психопат і комбат без військового звання

6 грудня, коли в Україні відзначали два важливі свята – День ЗСУ і День святого Миколая, — агенти Служби безпеки України працювали у Підмосков’ї. А саме, на закритій території в селі Супонєве. Тут у готелі "ВеличЪ Country Club" останні 2,5 місяці мешкав зрадник України Ілля Кива, переховуючись від українських спецслужб. Та все ж колаборантам не місце на землі.

Про обставини смерті одіозного екснардепа вже багато сказано. Про його бурхливу підривну діяльність проти власного народу також відомо всім. А от про те, як зароджувався "злий геній" у Полтаві і як від’їжджав з рідного міста на "білому коні", чи то пак БТРі, на фронт 2014 року воювати проти путінських окупантів, певно, знають далеко не всі. Або забули. Нагадаємо.

Система виштовхнула л*йно на поверхню

Почнемо з того, що Ілля був онуком Героя Радянського Союзу Пилипа Киви, чим він пишався. Хоча радше сказати хизувався.

У Героя Пилипа Киви було два онуки: старший Ілля і менший Дмитро. Й обидва хабарники. У поле зору полтавських правоохоронців брати потрапили 2011 року. Тоді Ілля лише кілька місяців працював заступником начальника обласного управління у справах захисту прав споживачів. І саме до нього звернулося подружжя підприємців, які володіли ювелірним магазином у центрі Полтави, з проханням захистити від несправедливого штрафу, який наклали на них його підлеглі. Штраф сягав майже 200 тисяч гривень, оскільки при перевірці було виявлено, що на декількох виробах відсутня дата виготовлення. Ілля Володимирович, член Партії регіонів, до слова, не довго думаючи, запропонував підприємцям угоду: управління зменшує їм штраф до двох тисяч гривень, тобто майже у сто разів, але за це вони повинні передати йому 1500 доларів.

Посередником у цій угоді виступив брат Іллі Киви Дмитро, який давно накивав п’ятами у Велику Британію. Саме під час передачі другої частини придуманого Іллею боргу, Дмитро був затриманий співробітниками обласного управління боротьби з організованою злочинністю з міченими купюрами.

— Перед цим Ілля Кива працював заступником начальника облавтодору Київської області, — розповідав на правах анонімності автору цієї публікації співробітник правоохоронних органів. — Вирішував питання виділення землі під будівництво придорожніх автозаправок, кафе, готелів. Гроші там, ясно, добрі крутилися, й Ілля розкидався ними направо й наліво. Досить сказати, що тоді він їздив на Bentley, який згодом розбив по п'янці.

Коли ж справа братів-хабарників дійшла до суду, Ілля взяв усю провину на себе. 4 травня 2012 року Октябрський райсуд Полтави визнав його винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України ("Одержання хабаря посадовцем в особливо великих розмірах"). Санкція статті передбачає покарання у вигляді ув'язнення строком від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням повноважень представника влади в органах державної влади та місцевого самоврядування. Але суд виявився лояльним до хабарника і призначив йому 5 років позбавлення волі умовно, заборонивши на три роки обіймати відповідальні посади.

Таке покарання влаштовувало Іллю, доки в одному з високих кабінетів МВС не виникло питання про призначення Киви на посаду командира створеного з добровольців батальйону Нацгвардії "Полтавщина". Запущеному процесу ніщо не могло завадити: ні те, що Кива не служив у армії нібито через проблеми зі здоров’ям, ні те, що мав довідку з психлікарні, яка виставила йому діагноз "черепно-мозкова травма з психопатизацією особистості", ні те, що мав судимість на той момент, ні те, що добровольці та громадськість Полтави протестували проти дивного призначення його на посаду комбата.

Все відбувалося шаленими темпами: суддя Віталій Микитенко (досі залишається на посаді, вже заступник голови суду!) з того ж таки Октябрського суду швидко переглянув вирок нібито у зв’язку з нововиявленими обставинами, підвівши майбутнього колаборанта під амністію. Новий вирок був готовий 20 серпня 2014 року. Киві збільшили штраф із 600 неоподатковуваних мінімумів до 750, що було тільки на 2,5 тис. грн більше, натомість прибрали додаткове покарання у вигляді заборони на зайняття відповідальних посад в органах державної влади та місцевого самоврядування. І визнали таким, що не має судимості. Те, що потрібно було Іллі й тим, хто проштовхував його у командири!

Цікаво, що наказ глави МВС України Авакова про об'єднання роти "Мирний", роти "Кременчук" та батальйону "Полтава" в батальйон "Полтавщина" чисельністю 400 осіб з’явився ще 5 вересня 2014 року. По суті, великий підрозділ сформований зі співробітників міліції, був створений саме під судимого (несудимого) Киву! 15 вересня батальйон мав висунутись на Донбас. Однак його затримали у Полтаві, оскільки на той день Ілля ще не склав присяги.

У зверненні до президента України, начальника обласного управління СБУ та голови облдержадміністрації громадськість вимагала скасувати призначення Іллі Киви комбатом. "Адже саме проти таких людей боровся Майдан", — йшлося у зверненні. Та хто почув той глас народу?

"Як мені, офіцеру міліції, віддавати честь бандиту-рекетиру?"

Керівництво обласного управління міліції не посміло заперечити Арсену Авакову. "Якщо людина виявляє патріотизм і рветься у бій, чому б не дати їй проявити себе?" — якось не зовсім переконливо пояснювали там. Обласні депутати також підтримали одіозну кандидатуру. Куди ж їм було дітись, якщо згори чинили тиск?

І вже незабаром новопризначений комбат, достроково отримавши звання майора, підігнав під стіни обласного управління міліції новенький БТР, нібито куплений у складку з друзями. Чим нажахав полтавців, але цим самим довів свою значущість. Його невідомі, але явно не бідні друзі знайшли гроші ще на три БТРи. На цій техніці загін добровольців на чолі з Кивою й вирушив воювати.

Втім, 68 бійців на знак протесту проти призначення Киви командиром подали рапорти про звільнення. "Це плювок в обличчя міліції", — заявляли. "Як мені, офіцеру міліції, який довгі роки працював у карному розшуку, віддавати честь бандиту-рекетиру?" — чула я від одного з них.

Інші, навпаки, хотіли воювати під його командуванням, навіть з Дніпропетровська приїжджали домовлятися з ним. Більшість бійців за кілька днів тренувань на полігоні перед відправкою на передову змінили думку про комбата, оскільки він за короткий час розв'язав багато питань щодо забезпечення засобами захисту, обмундируванням, теплими спальними мішками, роздобув важку техніку. Ну, певно, що цьому сприяли покровителі Іллі з високих кабінетів.

— Я чистий перед законом, людьми та державою! — кілька разів повторив мені Ілля Кива, з яким ми зустрілись для інтерв’ю перед його відправкою в зону АТО. — Наразі найбільша цінність, заради якої варто жити та померти, — свобода України. І її треба відстоювати не з плакатами в руках, а зі зброєю на передовій. У зоні бойових дій я провів чотири місяці. Допомагав формувати перші добровольчі загони "Донбас" та "Дніпро". Але у Полтаві в мене мати, діти… І я, набравшись досвіду, повернувся додому, щоб створити тут бойовий підрозділ.

Щоб воювати на фронті, не обов'язково бути кадровим офіцером. Я психолог і юрист за освітою, вмію спілкуватися з людьми. А чотири місяці мого перебування на сході України сьогодні значно більше, аніж чиїсь генеральські погони. "Диванні" генерали вже показали свою "військову майстерність" в Іловайську. Про батальйон "Полтава" скажу, що для деяких він був гарною "годівницею". На жаль, багато хто приходить на війну, думаючи про особисте збагачення. Це низько. Я ж прийшов, щоб щось міняти, а не просто базікати!

У мене син росте, йому всього два роки. Діти починають пам'ятати своїх батьків із трьох років. Розумієте, про що я? Заради своєї дитини я хотів би повернутися живим. І зберегти життя моїм підлеглим, адже вони теж мають дітей, рідних. Це головне. А війна швидко покаже, хто є хто, — пафосно заявляв майбутній колаборант, і виявилося, що він мав рацію.

На цих словах запис на моєму диктофоні обривається. Минуло 9 років. Обірвалось і нікчемне життя Іллі Киви, сповнене бравади та подвійних стандартів.

Фото з архіву автора та з відкритих джерел