Запалювали під «Метелицю», притопували в «Орлиці»: народні танці витісняють «попсу»

І у Києві, і у Кропивницькому, і у Львові люблять танцювати. І не що-небудь, а українські традиційні танці. Для прикладу, у Львові вже 5 років поспіль щотижня такі танцювальні вечори організовує спільнота «Дриґ». Кореспондент KP.UA побувала на такому заході, повчилася кружляти "Польку" і дізналася з перших вуст про нинішню моду на українські народні танці.

Притупи, присядки та вистукування підборами

Щонеділі ошатно вбрані у вишиті сорочки дівчата та хлопці збираються у Нижньому залі Театру ляльок, що у центрі Львова. Тут будуть танці! Організатори - спільнота «Дриґ» - починають вечорниці з хвилини мовчання в пам'ять про усіх, хто загинув на війні. Опісля цього музики беруть свої скрипки, автентичну бойківську басолю (народна віолончель), ударні решітку (на кшталт бубна) та бухало (великий барабан) - і починається дійство.

Пів сотні пар кружляють у такт музики та слів «А дівчина орлиця! До козака горнеться!..». Так, це український танок «Орлиця», що був популярним у наших прабабусь в різних куточках України. Вибиваючи закаблуки в танці, на мить здається, що у Нижньому залі Театру ляльок танцюють навіть стіни: шалена енергетика вирує на танцполі!

- Не вмієте танцювати? Це не проблема, ми навчимо! – розказує KP.UA співзасновниця «Дриґ» Ліза Токарчук. – В українських традиційних танцях не треба надто серйозно дотримуватися класичних танцювальних правил. Перш за все, танцюйте з душею. До того ж, у нас не надто складні фігурні танці у парі чи по троє: це та ж «Орлиця», «Обруч», «Плескач», «Чумак», «Хрущ», «Горобчик», «Картошка» і ще багато інших.

Насправді новачки спочатку трохи гублять основні рухи. Але, придивившись, розумію, що в українських традиційних танцях часто повторюються одні і ті ж притупи, присядки, дрібні вистукування підборами тощо. І вже на другому чи третьому танці ноги самі йдуть танцювати, повторюючи той чи інший рух.

Учасники танцювального вечора веселяться, наче наші предки років 100 тому! Примітно, що є тут чимало військових.

- Маємо друзів, які зараз на передовій, і, як є можливість, у відпустці вони приходять до нас на танці, - каже Ліза.

Потанцювавши кілька кіл з усіма «дриґівцями», кудись тікають ті погані думки, переживання, проблеми, повертається енергія та жага до життя. До речі, після початку війни «Дриґ» одним із перших почав збирати людей до танців. І не лише, щоб таким чином розвеселити й підтримати, а й допомогти. Так, потрапити на традиційні танці можна за донат для ЗСУ.

Що танцювали наші прабабусі?

Будьмо відверті: війна стала поштовхом тренду на українське. Саме після початку повномасштабного вторгнення багато наших співгромадян відчули потребу познайомитися з давніми українськими традиціями. Мода на українське торкнулася і танцю. Все більше молоді та й люди старшого покоління цікавляться тим, під що і як витанцьовували їхні прабабусі на вечорницях.

- У багатьох людей не було якихось таких традицій від діда-прадіда, - впевнена Ліза Токарчук. - І в них є величезна потреба ідентифікувати себе з тим поняттям, що таке Україна та українець. Я була багато разів у східній частині України, і, повірте, там люди ставили саме таке питання: як бути українцем? На жаль, надто мало таких освітніх та культурних проєктів. А люди шукають своє, рідне, у всьому: у музиці, одязі, танцях. Важливо, щоб це було їм близьке, щоб подобалося.

Будь-який український танець красивий по-своєму. Цікаво, що один і той же танок можуть по-різному танцювати на Львівщині та Київщині. Може відрізнятися і музичний супровід.

- Життя саме вносило свої корективи у танці,- пояснюють «дригівці». - До нас приїздили дівчата з волонтерського культурно-просвітницького проєкту «Баба Єлька» (організаторки якого відшуковують та записують пісні, рецепти, фото орнаментів, старих хат, печей, спогади, колискові тощо) і показали, як танцюють той же «Краков’як» на Кропивниччині. А ще ми запрошували відомих Стратинських музик, у яких надзвичайно цікава манера музикування, така автентична. До речі, їхні слова: «Вальс, полька, коломийка - цілий сніп». І ми з ними згодні.

Зараз організатори танцювальних вечорів приділяють особливу увагу бойківському «Сторцаку». У цьому танці досить складні рухи, і треба знати їхню послідовність. Також планують все частіше грати звичну старшому поколінню «Польку». Виявляється, молоді важко кружляти у такому шаленому темпі. Кажуть, що для цього треба «мати дриґа в душі» - це галицьке слівце означає запал. "Дриґівські" вечорниці дійсно запальні.

- Говорячи про нашу історію як спільноти, треба згадати київські ансамблі «Божичі» та «Буття», у яких ми навчилися того, що вміємо нині, школу «Рисі», в якій ми усі перезнайомилися, - згадує Ліза. – У Києві є чимало гуртів, з якими можна потанцювати. А у Львові багато людей мріяли про спільноту, яка об’єднає фанатів автентичного українського танцю та музики. Наш «Дриґ» – це саме спільнота однодумців.

«Дриґівці» активно працюють над збільшенням свого танцювального репертуару. І нагадують, що українські традиційні танці – це не лише розрада чи забава. Це і давня традиція відновлення сил наших предків.