На порозі нової війни․ Чому Венесуела хоче загарбати Гаяну, а Бразилія стягує війська до кордону

На мапі світу з'явилася нова потенційно гаряча точка – це Гаяна. Чому Венесуела хоче загарбати більшу частину її території, в чому причини та суть конфлікту, а також, до чого тут Росія, Україна та США?

Венесуельський диктатор Ніколас Мадуро провів у себе в країні референдум щодо приєднання регіону Ессекібо, що є частиною суверенної держави Гаяна. Нині Мадуро готує "силовий варіант" та анексію територій сусідньої держави за схемою "Ессекібо за 3 дні". Армія Гаяни, що нараховує декілька тисяч бійців, не збирається коритись і обіцяє дати бій окупантам у своїх лісах.

При цьому Гаяна розраховує на воєнну допомогу іншого сусіда – Бразилії, а також на підтримку США (в країні перебувають військові радники з Пентагону). Ось така наразі диспозиція потенційної регіональної війни. Чому так сталося – читайте в матеріалі 24 Каналу.

Гаяна – що це за країна, хто там живе й де розташована?

Гаяна – доволі невелика держава у Південній Америці, її площа складає 215 тисяч квадратних кілометрів (це приблизно територія Румунії чи Білорусі). При цьому населення Гаяни складає трохи більше 800 000 людей.

Венесуела, Гаяна та спірний регіон Ессекібо на карті / Мапа Gustavo IZUS / AFP

Населення Гаяни – це нащадки колишніх африканських рабів і вихідців із сучасної Індії (як одних, так й інших свого часу завезли сюди голландці для роботи на плантаціях). Вони складають абсолютну більшість. Також у сельві залишилися нечисленні нащадки корінних мешканців – індіанців, які саме підтримують Венесуелу (ініціатива Мадуро з роздачею паспортів – саме для них, адже автохтонів розглядають як "п'яту колону").

Більшість населення країни сповідує протестантизм та індуїзм, натомість сусідня Венесуела – це католицька іспаномовна держава.

Чому Ессекібо стало ласим шматком для Венесуели?

Гаяна довгий час пасла задніх і вважалася чи не найбіднішою країною світу. Вона не мала розвинутої промисловості та залишалася відсталою аграрною державою, а її головними джерелами прибутку були цукор, креветки, рис і деревина. А ще трохи бокситів, золота і навіть алмазів. Цього разом із фінансової допомогою МВФ вистачало на те, щоб не стати банкрутом, але не більше.

Все змінилося в 2015 році, коли на морському шельфі в прибрежних районах Ессекібо знайшли родючі поклади нафти. Експерти говорять про мільярди барелів лише розвіданих покладів нафти і сміливо ставлять Гаяну до ТОП-20 в світі за цим показником. Це більше, ніж, наприклад, в Азербайджану.

"Найновіша нафтодержава світу", – так журнал Economist охарактеризував Гаяну.

Армія Гаяни налічує кілька тисяч військових / Фото JOHN BIVERA / dodmedia.osd.mil

Влада Гаяни вчинила мудро і запросила до співпраці з видобутку нафти світових лідерів, але не віддала багаті родовища в повну концесію як стереотипна "бананова республіка" та нині активно займається диверсифікацією та структурною розбудової економіки, щоб уникнути так званої "голландської хвороби".

Все це пророкує економіці Гайани небувалий злет у сотні відсотків і перетворення "краю географії" на новий Дубаї чи Баку.

Але є одне але. Цим "але" є диктаторський режим Мадуро у сусідній Венесуелі. У вересні 2023 року уряд Гаяни оголосив про конкурс на залучення партнерів по видобутку нафти на морському узбережжі й це стало приводом для режиму Мадуро перейти до активних та агресивних дій.

Чому Венесуела претендує на Ессекібо

Нині Мадуро проголосив Ессекібо 24-им штатом Венесуели під іспанізованою назвою Гуаяна Есекіба (на плебісциті за це проголосували понад 10 мільйонів людей).

Ессекібо на мапі / Інфографіка Uawarinfographics

При цьому в диктатора навіть пригадали історичне обгрунтування анексії. У XVIII столітті частина Ессекібо входила до складу іспанської колонії Нова Андалусія, а пізніше стала частиною колоніальної структури генерал-капітанства Венесуела.

Іспанцям ці землі, а точніше хащі, були не особливо потрібні, адже в дикій природі не сильно виростиш какао чи тютюн. Тривалий час ці землі були нерозвідані і просто "були", а кордон між іспанськими та нідерландськими колоніальними володіннями умовно проходили по річці Ессекібо.

Ситуація змінилась, коли в регіоні з’явилися британці – вони провели розвідку місцевості та на підставі цієї "цивілізаційної місії" оголосили про приєднання нових територій. Так Британська Гвіана за доволі короткий час в 4 рази збільшила власну територію.

У Венесуелі, яка стала незалежною у 1811 році, із захопленням земель миритися не стали, проте, боялися гніву британської корони та її могутнього флоту. Союзником Венесуели в суперечці виступили США, які порадили звернутися країні до арбітражу. Він відбувся у Парижі 1899 року та завершився передбачуваним ухваленням рішення на користь Великої Британії.

• Венесуела рішення Паризького арбітражу не визнала та оголосила його нелегітимним. З того часу триває дипломатична боротьба за Ессекібо, при цьому регіон радше вважався "справою принципу", ніж економічним призом.
• У 1962 році Венесуела за ініціативою тодішнього правого президента-автократа Ромуло Бетанкура, якому потрібно було негайне "підняття нації з колін", оголосила про денонсацію рішень Арбітражу. А в 1966 році Велика Британія та Венесуела підписали угоду, що визнавала претензії Каракаса й передбачала дипломатичне розв'язання проблеми. Втім, незабаром Гаяна отримала незалежність і все "обнулилося" – у відповідь Каракас заблокував вступ Гаяни до Організації американських держав (ОАД).
• З 1970 по 1982 роки діяв мораторій на вирішення проблеми на умовах статус кво. Далі у Венесуелі почався нафтовий бум і про Ессекібо на певний час "забули", але після смерті Чавеса і приходу до влади Мадуро тема "спірних територій" знову активізувалася – венесеульський флот навіть брав у 2013 році на абордаж комерційні судна у спірних водах, які вели розвідку нафти. Власне, найбільше нафти, як вважають експерти, саме не на території регіону, а на континентальному шельфі.

Наразі територіальні претензії Венесуели до Гаяни розглядає Міжнародний суд ООН за ініціативою останньої, при цьому Каракас завчасно заявив, що не визнаватиме його рішень.

Попри давню історію конфлікту світ в основному на боці Гаяни – ніхто не бажає мати справу з токсичним диктатором і справедливо вважає, що краще вести бізнес з передбачуваними партнерами.

Позиція України

Україна 4 грудня в офіційному коментарі з приводу конфлікту наголосила на необхідності виконання юридично обов'язкових рішень Міжнародного Суду ООН. Вирішення будь-яких спірних питань та розбіжностей має відбуватись лише на основі механізмів, передбачених міжнародним правом, відповідно до цілей та принципів, визначених Статутом ООН.

Сторони суперечки мають дотримуватися юридично обов’язкового наказу Міжнародного Суду ООН про застосування тимчасових заходів та не вдаватися до односторонніх дій, що можуть погіршити ситуацію,
– коментар МЗС України з приводу ситуації навколо Ессекібо.

Чи буде війна?

Власне, вона вже почалася:

• Мадуро оголосив про наступ на сельву, а влада в Гаяні заявила, що чинитиме опір. Наразі сторони ведуть прикордонні бої в сельві невисокої інтенсивності силами загонів диверсантів-коммандос та обстрілюють одна одну з артилерії.
• Інші бойові дії уявити важко, адже в тамтешніх екваторіальних лісах відсутні дороги та великі інфраструктурні об'єкти. Наразі відомо про зникнення воєнного гелікоптера Гаяни, проте, невідомо, що з ним сталося.

Збройні сили Гаяни складають мізерну кількість людей і три батальйони з переважно легким озброєнням, що застаріло ще в минулому столітті. Проте, Гаяна справедливо розраховує на іноземну допомогу.

Мадуро, який має понад 100 000 відданого йому особисто війська (більшість офіцерів під санкціями), сотні танків і гаубиць Мста-С, системи ППО "Бук", С-300, С-125 "Печора", російські літаки Су-30 та гелікоптери Мі-35, з початком оголошення анексії також фактично поставив ультиматум усім іноземним нафтовикам і наказав їм забратися з Ессекібо за 3 місяці, а венесуельським промисловцям дав команду готуватися почати видобуток.

Таким чином, конфлікт перейшов із протистояння між Каракасом і Джорджтауном (столиця Гаяни) у протистояння Мадуро та світових корпорацій і має потенціал перейти у велику регіональну війну. Наразі Мадуро в його авантюрі прямо підтримали комуністи з Нікарагуа та сирійський диктатор Асад.

Натомість бажання захищати Гаяну висловила Бразилія і вже відправила власні війська на кордон з сусідкою (за іронією долі це робив вже лівий президент Лула, а не "правий мілітарист" Болсонару).

Інший сусід, Суринам, засудив агресію. Також готуються сказати своє слово Сполучені Штати і Велика Британія, перші мають в Гаяні своїх радників, а також спецпризначенців з числа 1-ї бригади SFAB, а другі – беруть участь у міжнародних воєнних навчаннях, а також готують гаянських офіцерів у своїх воєнних вишах.

Армія Бразилії напоготові / Фото nationalguard.mil

При цьому США опинилися в не надто приємній ситуації: для них режим Мадуро – давня проблема, у 2019 році США підтримали демократичну революцію у Венесуелі на чолі з проамериканським політиком Хуаном Гуайдо (він також вважає Ессекібо венесуельським). Втім режим Мадуро встояв, не в останню чергу завдяки підтримці Китаю та Росії (ходили чутки, що Путін надсилав Мадуро навіть загони "вагнерівців").

США наклали на режим Мадуро жорсткі санкції та перетворили венесуельську нафту на токсичну рідину. Втім, у 2022 році сценарій повільного удушення венесуельського диктатора дав збій через напад Росії на Україну. Внаслідок санкцій проти росіян на ринку енергоносіїв виник дефіцит, який вирішили компенсувати нафтою з Венесуели – у жовтні 2023 року США уклали з Венесуелою Барбадоські угоди, які послабили санкційний вузол на 6 місяців.

Також США фактично "злили" альтернативного "президента" Гуайдо та вкотре закрили очі на порушення прав людини в країні. В обмін на це Мадуро пообіцяв подумати про те, щоб допустити опозицію та міжнародних спостерігачів до виборів-2024 та частково повернути американських нафтовиків до Венесуели.

Це, до речі, миттєво вплинуло на світові ціни на нафту (вони впали), втім, радіти було зарано, адже "багатоходівка" від Блінкена та Саллівана виявилась політичним бумерангом. І мова навіть не про те, що активний видобуток нафти у демократичній Гаяні міг зробити автократів з Каракасу непотрібними взагалі.

Фактично переговори зі США та авантюра "Ессекібо за 3 дні" відбувались паралельно, й тепер Адміністрація Байдена опинилася в ситуації, коли потрібно визнавати провал своєї дипломатії та повертатися до стратегії Рейгана та Буша-старшого, які свого часу наводили порядок у Панамі та Гренаді.

Чи здатна Адміністрація Байдена на реінкарнацію "Доктрини Рейгана" за 11 місяців до виборів та ще й в умовах, коли ніхто не хоче псувати собі різдвяні канікули (нагадаємо, Конгрес і Сенат США йдуть у офіційну відпустку і не зможуть ухвалювати закони та накладати чи поновлювати санкції).

Мадуро – новий Саддам Хуссейн

Історія з агресією проти Гаяни на нова – для світу вже є готовий патерн, і не один, адже Мадуро повторює шлях інших тиранів:

• вторгнення та окупація багатих нафтою сусідів – давня іграшка Саддама Хуссейна,
• загарбання територій заради заспокоєння підлеглих – сценарій аргентинської хунти у Фолклендській війні,
• плебісцити – улюблена забавка Гітлера та його анексій у Європі, його прямим епігоном є російський диктатор і союзник Мадуро – Путін.

Важливим питанням є те, чи сам Мадуро до цього додумався, чи хтось йому порадив створити локальний "консенсус" і згрупувати нещасних венесуельців навколо прапора, коштом давнього ресентименту та примарних сподівань на виграш у нафтову лотерею шляхом "маленької переможної війни".

Тісні стосунки між Каракасом і Москвою дають підстави вважати, що у венесуельського диктатора був порадник. І йому вигідно створювати нові кризи, щоб роззосереджувати сили, ресурси та увагу США, особливо, якщо там без ворожої "тактики 1000 порізів" самі вигадують собі проблеми та будують нові "стіни", що мають потенціал перетворитися на "вежу вавилонську".

Радник цей відкрив своїм нападом на Україну геополітичну "скриньку Пандори" та показав іншим автократам світу, що міжнародну систему безпеки зруйновано, а це означає, що можна нападати не лише на Україну, але й на Тайвань, Грузію, Гаяну, перетворювати на власне озеро Азовське та Південно-Китайські моря, погрожувати світу ядерними ракетами, обіцяти перетворити на радіоактивний попіл Сеул, Варшаву, Лондон або навіть Вашингтон.

Так буває, якщо не давати жорстокої відповіді агресору, намагатися його приспати та наївно вірити в "керовану ескалацію".