«Це фора, яку нам дали на рік-два». Як під час війни живуть локальні медіа

Велика війна в Україні — це незліченна кількість історій про людей, про їхні трагедії, біль, радість. Усі ці історії варті того, щоб бути почутими, і саме вони стали головною темою низки локальних і нішевих медіа. Про те, як працюють ці медіа, як створюють контент і як розвиваються, йшлося під час панельної дискусії на тему «Локальні медіа як інкубатор інновацій» за участі проєктної менеджерки Donbas Frontliner Єлизавети Ковтун, CEO TheBuchaCity Олександра Остапи та співзасновниці й CEO «Кордон.Медіа» Альони Яцини. Модерувала дискусію керівниця Агенції розвитку локальних медіа «Або» Лера Лауда.

Дискусія відбулась у межах конференції для медійників «Медіабіль», організованої Центром розвитку незалежних медіа в Україні Media Development Foundation. Ви також можете прочитати про іншу дискусію на конференції під назвою «Новини в YouTube — це біль!» за цим посиланням.

Контент про війну як основа репортажів і документалістики

Кожен з учасників дискусії розповів про роботу свого медіа, але всі вони були згодні в одному: локальні медіа — не означає гірші, й вони повинні відповідати усім стандартам і канонам сучасної журналістики та аж ніяк не можуть поступатися якістю контенту.

Donbas Frontliner — медіа про війну Росії проти України, головною відмінністю якого команда вважає інтерактивність, тобто тісне спілкування з аудиторією та реагування на її запит. Проєкт базується в Києві, але журналісти працюють у зоні бойових дій і на територіях, які побували під окупацією. «Наша інновація в тому, що ми — репортерське медіа. Ми робимо якісне відео-footage (необроблений, невідредагований матеріал) з історіями. Ми робимо не новини, а історії, які будуть актуальні через рік, через два або й через 20 років. Ми пишемо реальність, яка вона зараз і яка буде цікава через багато-багато років», — розповіла Єлизавета Ковтун.

Єлизавета Ковтун

Олександр Остапа з The Bucha City говорить, що регіональне медіа — це завжди про інновації. І туди варто приходити тим, у кого багато ідей. У великих всеукраїнських медіа проштовхнути якусь свою ідею не так просто, а в локальних є більше можливостей для експериментів і розвитку, каже він.

«Тут просто відкрите поле — роби, що хочеш. Ти затестив і щось прикольне вийшло — ти починаєш і далі працювати, і в результаті виходить класний продукт. Тому регіональні медіа — це круто», — каже він.

«Ми — медіа соцмереж, у нас немає сайту. Він, звісно, колись буде, але поки ми — медіа соцмереж і цим пишаємося. Насправді у нас просто не було грошей на сайт, коли ми заснувалися, але тепер це наша фішка», — сказала CEO «Кордон.Медіа» Альона Яцина, яке запрацювало в березні цього року в Сумах.

Інновації — це постійний розвиток. На думку модераторки дискусії Лери Лауди, щоб бути інноваційними, медіа повинні постійно бути в пошуку нових форм, сенсів та ідей. Тому вона запитала в учасників дискусії про те, що нове у своїй роботі медійники тестували цього року.

TheBuchaCity — подієве медіа, але в цьому році, за словами Олександра Остапи, вони спробували поставити новини на потік, щоб тим часом більше зосередитися на історіях і нових форматах.

Олександр Остапа

«Буча, на жаль, стала всесвітньо відомим містом, але немає розуміння того, яка далі доносити історії людей, які були в окупації та які в перший же день повномасштабного вторгнення зустріли російських солдатів, — сказав Олександр Остапа. — У нас буквально чотири дні тому вийшов документальний фільм про окупацію Бучі, який у нас зайшов непогано. Цей формат класний, але дуже складний у плані того, що тут і треба навчатися, і дуже багато інформації збирати».

Ще один секрет роботи медійників — вміння правильно делегувати обов’язки для того, щоб медіа органічно зростало та розширювалося. І головне, певна Єлизавета Ковтун, делегувати треба правильним людям, професіоналам. «За цей рік я навчилася делегувати з задоволенням. Перший критерій: я делегую людині, яка краща за мене у цій галузі. Тобто я беру найкращих SMM-ника, редактора, фінансового, операційного директорів — тих, у кого я б хотіла саме цьому повчитися. І коли я делегую їм частину роботи, я відчуваю задоволення. Я дивлюся, як людина це робить, і не лізу в деталі», — розповіла вона.

Альона Яцина

Також потрібно постійно шукати теми, які вдаються найкраще. Наприклад, за словами Альони Яцини з «Кордону.Медіа», багато переглядів збирали відео 360 градусів, зняте на камеру GoPro, наприклад, про руйнування на Сумщині внаслідок російських ракетних обстрілів. А от позитивні відео, про гарні приклади бізнесу чи про відважних людей, не мають такого успіху. Медіа існує менш як рік і тому досі шукає свій формат.

«Ми зараз проводимо стратсесії, дивимося на всі показники, які у нас були за 9 місяців існування. З тих форматів, які заходять і команді, і авдиторії, ми робимо пріоритет. Тобто ми обираємо те, що і нам подобається робити, і що люди дивляться. Ми не хочемо наступати собі на горло і робити якісь речі лише тому, що їх хочуть донори та ментори», — розповіла вона.

Гранти та диверсифікація доходів

Усі троє учасників панельної дискусії не приховують, що основа їхнього фінансового існування — донорська підтримка. У Donbas Frontliner, за словами Єлизавети Ковтун, бюджет орієнтовно 10 тис. доларів на місяць — цієї суми не вистачає, але вона дозволяє існувати, підтримувати команду і робити регулярні відрядження. Олександр Остапа розповів, що на існування TheBuchaCity йде приблизно 280‒290 тис. грн на місяць, але цього також не вистачає, наприклад, на те, щоб перевести частину співробітників з неповного робочого дня на повний. «Кордон.Медіа», за словами Альони Яцини, узагалі пів року існував фактично на гроші чотирьох співзасновників, які до того ж працювали безплатно. Але з вересня в них уже є бюджет близько 300 тис. грн на місяць, який дозволяє платити зарплатню та покривати регулярні відрядження по області.

Але як бути в разі припинення грантової підтримки? Таке питання ставить собі, мабуть, кожний медіаменеджер, який хоче мати незалежне медіа. Учасники цієї дискусії — не виняток і кожен із них має цілу низку ідей і планів.

Єлизавета Ковтун певна, продукт видання матиме попит, адже ця якісне footage-відео, яким можуть користуватися творці кіно та документалісти, а також фото, які можна побачити й у світових медіа. «Я завжди кажу: контент заради контенту — це утопія. Не можна виробляти продукт, щоб десь складати й він буде просто лежати. Продукт повинен працювати. І будь-що, що ви виробляєте, не повинно бути задля показників для донорів чи власних амбіцій. Це повинно мати життя у документальних фільмах, виставках, книжках і це має сенс. По чому будуть судити про історію через багато років? Вони будуть брати звідти ці історії. Тому треба правильно працювати з власним архівом. Вчіться правильно зберігати файли як для документування, так і для подальшої реалізації, — пояснила вона. — Ми продаємо свій контент і він був використаний в енній кількості документальних фільмів. Ми віддаємо його компаніям, які роблять історичний контент про війну. Це все базується на власних зв’язках. Велика кількість нашої аудиторії — це редактори, продюсери, контент-мейкери, і вони прекрасно знають, що якщо ми були десь там у потрібний їм часовий проміжок, це означає, що у нас звідти щось є. От у мене зараз є два запити на footage з Маріуполя 2021 року і 2022 року, люди створюють кіно — і їм дуже це треба».

За її словами, на деяких стоках якісне відео з фронту у форматі перебивок може коштувати дорого, а з роками його вартість лише зростатиме і творці документального кіно будуть за це платити. Саме тому вона радить усім локальним медіа, які мають унікальний контент, вкладати гроші у правильне архівування свого продукту, зокрема чорнового відео. «Це інвестиція у майбутнє, яка нікуди не зникне, бо про війну будуть писати й через 100‒200 років і чимось треба це підкріплювати», — пояснила Єлизавета Ковтун.

Альона Яцина говорить, що сприймає донорську підтримку як щось тимчасове, що дозволить за цей час виданню стати на ноги, придбати певну кількість техніки й інших потрібних для роботи активів і диверсифікувати прибутки. «Що далі? Це продаж контенту. Ми вже з цим працюємо — майже все, що ви бачите у єдиному телемарафоні про Сумщину, наше. Але це не такі великі гроші й ми лише в цьому починаємо розбиратися», — каже вона.

Аналогічно думає й Олександр Остапа та паралельно має вже цілу низку ідей щодо того, як навчитися утримувати видання без грантів. «Це фора, яку нам дали на рік-два, і далі я розумію, що потім її може не бути. Я для себе поставив завдання зробити так, щоб ми за ці два роки мали інші джерела доходу і далі продовжувати працювати в разі, якщо не буде підтримки. Ми взяли маркетологиню, і за ці пів року вона нам на 200% підняла надходження від реклами. Другий момент: ми вже можемо робити івенти для місцевих локальних бізнесів. Це якщо у нас буде якийсь патрон, який прийде і скаже “я таке вмію”, а ми скажемо, що у нас є аудиторія, місце і проєктор. Наступне: ми хочемо запустити мерч. Про Бучу нема жодного мерчу — і ми плануємо його зробити з нашивками The Bucha City. І найбільша моя мрія — запустити дієву спільноту, щоб отримувати якусь допомогу від наших читачів та читачок і формувати її таким чином, щоб ми завдяки їм могли виробляти контент, який можна продавати. Плюс ютуб, патреон — з миру по нитці й буде все нормально», — розповів він.

Унікальний контент із регіонів — це перевага, яка є в локальних медіа, бо вони ближче до людей та історій, про які варто розповісти світові. Хто це зрозумів, той уже почав із цим працювати. А гранти — це можливість зробити перші кроки, побудуватися як організації та здобути ім’я. Ім’я, яке згодом дозволить медіа існувати й працювати далі.

Фото: пресслужба Media Development Foundation