"До кінця війни телемарафон потрібний": Микита Потураєв про мобілізацію, "хороших русских" та виселення РПЦ

Інформаційна частота, в якій резонує Україна наприкінці другого року великої війни, опинилася далекою від того українофільства, що охопило цивілізований світ в перші місяці широкомасштабного вторгнення. В західній пресі з’являються натяки на те, що майбутнє української перемоги не певне, а в цей час в нашому інформаційному порядку денному вирують політичні чвари.

Чи дійсно така переміна картинки з "Stand with Ukraine" на песимістичне тло є наслідком погіршення комунікації України зі світом? А що з комунікацією внутрішньою? Фінансування телемарафону та важкість, з якою нардепи виставляють з України РПЦ, спричиняють непотрібні внутрішні скандали. Відповіді на ці питання в інтерв’ю "Телеграфу" дав голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв.

— Законопроєкт 8371 який покликаний заборонити в Україні релігійні організації з центром впливу в державі-агресорі. Перше читання він пройшов, а потім частина депутатів несподівано поставила свої підписи під зверненням до Венеційської комісії з цим законопроєктом. Що далі? Законопроєкт таким чином заблокований надовго?

— Там жодних проблем з процедурної точки зору немає. Так, там є певна кількість спамових поправок: трохи більше тисячі, та конструктивних правок не більше 200. Достатньо просто виокремити один з днів пленарних засідань, щоб пройти через всі ці спамівські поправки.

Підписи депутатів [у зверненні до "Венеційки"] не мають зобов’язального характеру. Абсолютно. Я не бачу жодних підстав з цим законом звертатися до Венеційської комісії, тому що закон не про якусь окрему релігійну організацію і в принципі, не так про релігійні організації, як про зв'язки з державою-агресором і окупантами. Так само, як цих зв’язків не можуть мати громадські організації, комерційні. То в чому різниця для релігійних організацій? Відповідно, я не бачу підстав для того, щоб спікер підписав звернення до Венеційської комісії.

— До кінця року закон може бути прийнятим?

— Я сподіваюся, що до 20 грудня можна було би в комітеті закінчити розгляд до другого читання. Так, я сподіваюся.

— Щодо суті законопроєкту. Експерти зауважують, що доведеться забороняти тисячі проросійських релігійних організацій, адже єдиної юрособи немає. І робити це треба буде через суд, та після експертизи Держслужби з етнополітики і свободи совісті. Процес може розтягнутися на роки, якщо взагалі колись завершиться.

— Всі ці проблеми були очевидні з самого початку, навіть ще до реєстрації тексту законопроєкту. Та експерти оцінюють редакцію до першого читання. Редакція до другого читання відрізняється і доволі суттєво. Нюанси щодо того, чи потрібна експертиза, чи не потрібна, як її проводити, вони вирішені до другого читання. З цим не буде затримки. Механізм не створюватиме можливості для затягування процесу.

А от щодо мережевого характеру будь-якої релігійної організації в Україні, я погоджуся – це проблема. Вона має вирішуватись шляхом концентрації зусиль на ключових точках або вузлах мережі. Якщо ти в мережевій структурі локалізуєш ризики, які походять від важливого вузла цієї структури, то ти досягаєш поставлених задач. Це добре, що неможливо застосувати санкції проти мережі в цілому. Тоді би до нас майже гарантовано виникли претензії. Хай навіть не на рівні ЄСПЛ, але на рівні Венеційської комісії гарантовано б виникли. А так фактично будуть санкції проти однієї організації (з чисельної мережі), яка порушує вимоги закону (що доведено експертизою) і це підтверджено судовим вироком. Це конструкція абсолютно незламна.

До речі, в законопроєкті також є норми, які вирішують проблематику шахрайських релігійних організацій, сектантського типу, які обманювали людей на гроші. Ми вписали норму про те, що якщо судовими вироками доведені факти шахрайства, здирництва, то буде можливість припинити існування такої шахрайської релігійної організації.

— На яких законних підставах ченці УПЦ МП і досі перебувають на території Нижньої лаври? Було ж рішення суду, яке зобов’язало їх виїхати.

— Я не є юристом, та, на мій погляд, перебувають вони там незаконно. Вони мають ці приміщення залишити і я сподіваюся, що це відбудеться. Ясно на що підштовхують державу – на силове вирішення цієї колізії з тим, щоб можна було отримати якусь яскраву картинку. Звичайно, що ми не збираємось давати такої нагоди і представники держави поводять себе максимально коректно. З іншого боку, ясно, що ця ситуація буде вирішена, адже нехтування законом і невиконання судових рішень держава теж собі не може дозволити.

— А чому ПЦУ повноцінно не пускають до Києво-Печерської лаври? Чому у них немає такого ж договору оренди, який був з УПЦ МП?

— Там є проблема, яка, до речі вирішується цим законом про релігійні організації (законопроєктом 8371, — Ред.). Свого часу, законодавець, що називається, її прогледів, приймаючи зміни до законодавства про Фонд держмайна і договори оренди. Зараз оренда Успенського собору (Києво-Печерської лаври, — Ред.) обраховується по формулі комерційної нерухомості. Тому ПЦУ системно і не заходять, адже вони мали б укласти комерційний договір на такі гроші, які просто не можуть виставлятися в церкві. І ніхто на це не може вплинути: ні Мінкульт, ні Заповідник, ніхто. І це проблема серйозна навіть не тільки для ПЦУ, а, в першу чергу, для протестантів, у яких багато приміщень і здебільшого вони комунальні. Тому ми вписали в законопроєкт прозоре, зрозуміле рішення, щоб релігійні організації могли орендувати комунальне або державне майно за зниженими тарифами.

— Поговоримо про телемарафон. В чому необхідність для держави його фінансувати?

— Держава є замовником цього продукту і виробляють його різні компанії-підрядники в спектрі від національного суспільного мовника до великих комерційних. Необхідність його дофінансування зрозуміла: український рекламний ринок втратив не менше 60% своєї вартості. Заробляти комерційним медіа зараз дуже важко. Щоб виробляти потужний інформаційний канал у форматі 24 години, потрібні великі ресурси. Тому якщо держава хоче, щоб цей канал був, вона, вочевидь, має взяти на себе частину витрат.

Насправді комерційним мовникам можна було б зараз піти в мінімальне виробництво своїх новин, якесь виробництво розважального контенту, на який є попит, і трансляцію своїх бібліотек. І вони б не мали таких витрат, які вони мають, виробляючи кожен свій слот. Але це затратна історія, адже виробництво новин в бюджеті каналу найбільш затратна частина. Ти можеш вкласти мільйон доларів в розважальне шоу, але у тебе там буде стільки реклами і спонсорства, що ти відіб'єш ці гроші. Так, ти багато вклав, але ти багато заробив. А в новини ти багато вклав, а заробив ти на них "нічого". Для того, щоб твої новини хоч щось заробляли і мали певні рейтинги, ти маєш їх підперти з цього боку серіалами, з іншого боку розважальними шоу.

Ми бачимо, що відбувається зараз з марафоном по рейтингу. Доля аудиторії 14-16. Це стеля. Нижче не буде, але і вище навряд чи. Втім, бувало, коли Харківщину і Херсон звільняли, або коли орки під Києвом стояли і отримання верифікованої інформації було питанням виживання.

— Але чи взагалі потрібний такий інформаційний канал зараз державі, щоб на нього витрачатися?

— Моя думка, що все ще потрібний. В умовах війни у людей має бути канал в якому головний критерій це стовідсоткова верифікованість інформації. До кінця війни він все ще потрібний. Чи не вважаю я, що його можна зробити більш інклюзивним і запустити туди інших бажаючих, які хотіли б виробляти свої слоти? Свого часу я пропонував зробити два канали в марафоні, щоб у глядача був вибір. При цьому інформація там і там буде однакова, оскільки головна вимога – верифікованість, достовірність інформації в марафоні. Подача, авторська інтонація може відрізнятися. Це було б непогано.

— Раніше ви висловлювалися на підтримку серіального і кіновиробництва навіть під час війни, ну і відповідно виділення на це коштів. Нічого не змінилося?

— Я вважаю, що це робити треба. Це один зі стрижнів, на чому тримається сучасна культура в будь-якій країні: виробництво кіно і телевізійних серіалів. Тому що там все: літератори, музиканти, композитори, виконавці, актори, режисери, продюсери, оператори.

— Але ж пам’ятаємо скандали щодо якості такого виробництва.

— Питання в тому, що якості ніхто не бачив, тому що серіали не зняли. Висновки щодо проєкту в цілому стали робити на підставі трьох найменувань і умовно 5 компаній, при тому, що в переліку було 53 позиції.

Я абсолютно згоден з тим, що краще було б наступного року робити цю процедуру через Держкіно. Ідея була в тому, щоб провести це через систему Мінкульту, тому що це дозволяло швидко запустити виробництво, яке повністю стало. А це величезний сегмент, де купа людей і цей сегмент економіки навколо себе ще тримав екосистему з різних субпідрядників.

Тому була ідея зібрати пропозиції, відібрати більш-менш притомні з урахуванням того, хто береться виробляти, і швидко це запустити. Вважаю, що сама по собі ідея була хороша, але сталося, як сталося. З наступного року це буде робити Держкіно за стандартною схемою.

— Скільки коштів в наступному році буде виділено на серіальне і кіновиробництво?

— Приблизно така сама цифра (в цьому році за паспортом програми було передбачено 448 млн грн. – Ред.)

— Ходити на ефіри до "хороших русских", це ок? В цьому є сенс?

— Це дуже спірне питання. Я це припинив робити давно, ще до вторгнення. Але насправді ми маємо розуміти, що повної відміни "хороших русских" в Європі і світі не буде. Наші партнери і союзники щиро не розуміють, коли ми кажемо, що ми не хочемо спілкування ні з ким з, так званих, "хороших русских". Партнери вважають, що спілкування потрібне, бо процес комунікації це невід'ємна частина демократії.

Я не вважаю, що з ними ["хорошими русскими"] взагалі не можна спілкуватися. В певних ситуаціях з ними треба дискутувати, доводячи саме нашу точку зору. Однак кожна людина в межах своєї свідомості і відповідальності має вирішувати: а чи варто вступати в таку дискусію? Чи варто починати це спілкування? Якщо ти точно знаєш, що ти таким чином приносиш користь інтересам своєї країни, то це одна справа, а якщо просто "засвітитися", то це не правильно.

— Чи потрібні санкції для журналістів, які до широкомасштабного вторгнення обслуговували канали Медведчука? Зараз вони перейшли на інші канали, в YouTube, наче нічого й не було.

— На рівні держави, якщо ми не хочемо скотитися в авторитаризм, то ми маємо вживати покарання або санкції тільки за встановлений на момент скоєння правопорушення склад злочину. Ті люди, на яких є склад злочину, вони вже не тут. А ті, хто залишився тут, вони ж не дурні. Вони поводяться так і говорять те, що під склад злочину не підпадає, а "заднім числом" закон не працює. 90 відсотків з того, що ми зробили забороненим, підсанкційним, підсудним було зроблено після 24 лютого 2024 року. Навіть закон "Про медіа" ми прийняли тільки тому, що він з'явився в вимогах щодо переговорів з ЄС. А в законі "Про медіа" якраз дуже багато речей, які пов'язані з російською пропагандою. Тому за те, що вони робили раніше, їх не можна засуджувати, а зараз вони нічого такого не роблять, а ті, хто роблять, не тут.

— То що ж робити? Нічого?

— Моральний осуд. Ну і, відповідно, якщо ти бачиш когось з неоднозначною репутацією, викресли цей канал з переліку того, що ти дивишся.

— Та поки не викреслили. У таких журналістів на тому ж YouTube десятки тисяч переглядів.

— Це ж не означає, що наше суспільство повністю одужало.

— Які російські ІПСО зараз успішно діють в Україні? З того, що ви бачите.

— Тут важко сказати, тому що для цього треба бути, або в центрі по боротьбі з дезінформацією РНБО, або в СБУ. Я можу тільки сказати, де я бачу їхню активність. Просуваються настрої поразки: Захід слабкий, Захід зрадив або зрадить, не буде достатньо грошей, конфлікт між військовим і політичним керівництвом і взагалі Україна рухається до поразки, а от Росія молодці, Росія розвивається, нарощує потужності військового комплексу.

— Але ж про це пише і західна преса…

— А хто сказав, що західна преса не вільна від впливу російських наративів? Ще як не вільна. У Росії дуже багато можливостей впливу і канал "Russia Today" тільки верхівка айсбергу. Там все тримається на багаторічних, багатомільйонних вливаннях в експертів, політиків. При цьому, мова йде навіть про приховані вливання: люди можуть навіть не знати звідки вони отримували ті чи інші гранти на дослідження, які лягають в цю загальну копилку.

Головне, щоб ми самі не допомагали, бо я щось бачу, що останніми днями в медіа дуже широко почали з'являтися публікації, люди які кажуть, що все пропало і ми програємо, а Росія виграє. Для цього немає жодних підстав. Якщо ти відповідальний експерт, а не медійний "хайпожер", то ти маєш сказати, що ми в важкій ситуації. Але чи є вона безнадійна? Ні. А люди приходять і починають верзти дурниці про військові рейки, про заводи в три зміни… Що виробляти на заводах в три зміни? Це що, Друга світова війна? Танк Т-34 ти будеш виробляти? Чи ти хочеш вести карткову систему, щоб люди менше споживали і більше було грошей на зброю? Воно так не працює. Сучасна економіка так не працює.

— Можна погодитися, що розганяти зраду не найкраще заняття, але ж є об’єктивні фактори, наприклад фінансова допомога США, з якою дуже непевна і напружена ситуація. На вашу думку, це наш провал в інформаційній політиці, що ми не змогли переконати Штати, чому саме нам потрібно допомагати? Чи це політичні події в самих США, які від нас не залежать, яку б геніальну комунікаційну кампанію ми не вели.

— Це не є наслідком якогось провалу, тим більше комунікаційного. В США важка політична гра між демократами і республіканцями. Так, ситуація для нас неприємна, але вони усвідомлюють ризики і ніхто про Україну не забуває. Там є "упороті" радикали, але це не означає, що це позиція цих політичних сил.

У нас починають казати, що от ми випадаємо з фокусу уваги і це є провалом комунікації… Ні! Це так просто влаштована психологія і людини. Дуже зрозуміла метафора: у сусіда горить хата. Я не хочу, щоб вогонь перекинувся на мою хату і допомагаю сусіду всім, чим можу. Єдине, що сам не заходжу в його хату допомагати гасити пожежу. І певний час в моїй хаті всі розмови тільки про сусіда, про його біду. Але потім ми починаємо розмовляти в своїй хаті і про свої проблеми. І коли хтось з палаючої сусідньої хати починає ображатися, то я ображаюся теж.

Партнери питають: а чому ви нас звинувачуєте в тому, що ми про вас менше дбаємо? Ми займаємося своїми проблемами, тому що якщо ми не будемо займатися своїми проблемами, ми не зможемо вам допомагати.

— Інформаційний супровід мобілізації. Він провалений?

— Ні, ми його не провалили. У нас просто проблеми з самими механізмами. У нас непогано йде набір в добровольчі бригади, які брендовані.

Та є проблема в цілому комунікаційна, медіапростору України, де, на жаль, є або позитивістський порядок денний, або одразу поразковий, мовляв, все жахливо, програємо. Немає посередині тверезої розмови про те, що складно, але не безнадійно і що треба робити, щоб пережити наступний рік.

Людина, яка знаходиться в позитивістському порядку денному, чи можна сказати бульбашці, вона, як собі каже? Так все ж добре. Чого я маю їхати до ТЦК? А людина, яка знаходиться в поразковій бульбашці, каже собі: так все ж погано, ми завтра програємо, навіщо ж я буду йти, ми ж і так і так програємо. От в чому проблема. Нам потрібна твереза, важка розмова, а не кидання то в той бік, то в той.