Велике інтерв’ю з Максом Кідруком: про загрози людству, космос, електромобілі та власне видавництво «Бородатий Тамарин»

Недавно ми писали про нову книгу Макса Кідрука «Теорія неймовірності». Тепер нам випала нагода поговорити з автором про деякі ідеї з цієї книжки та про важливі, на мій погляд, аспекти, які виділяє пан Кідрук. Також поговорили про нове видавництво «Бородатий Тамарин», яке Макс Кідрук відкрив разом з дружиною Тетяною в листопаді минулого року, про видавничі плани, про творчість, а ще про «Зоряні війни» і кінець світу.

У вашій книжці «Теорія неймовірності» ви розбиваєте міфи про загрозу затоплення через глобальне потепління та водночас кажете про інші набагато серйозніші проблеми, про які мало говорять: метангідратний вибух, парниковий ефект тощо. Розкажіть у двох словах чого боятися не варто, а чого варто. І чому?

Це хороше питання. Почну з того, що аналізуючи реакцію людей на саме оце есе, про яке ви згадали, я почав обережніше добирати слова. Я б не хотів говорити, що підвищення рівня океану це зовсім нікчемна загроза. З погляду мешканців острівної держави Палау, це точно екзистенційна загроза. Але коли ми беремо весь світ в цілому та аналізуємо те, що може бути, то в наших головах рівень підвищення океану це проблема набагато більша, ніж є насправді. Через те, що вона роздута ми не помічаємо інших справді важливих проблем. От в цьому і суть, яку я хочу донести.

Абсолютна більшість світу до кінця століття легко впорається з тим рівнем підняття моря, який буде. Це приблизно до пів метра. І це найгірші прогнози. Майже напевно це буде менше, ніж оці 50 сантиметрів. Загроза є, проблема є, але через фіксацію на ній люди не помічають купу інших чинників, які значно-значно страшніші. І їх є чимало, тому я не буду перераховувати всі.

До речі, от вам ексклюзив в інтерв’ю. Ми у видавництві «Бородатий Тамарин» купили права на одну книгу про клімат і ми її ще не анонсували. В нас вже є обкладинка та анотація. Ця книжка нова і вийшла в липні 2023 року. Автор — дописувач журналу Rolling Stone, який понад 30 років займався кліматичною журналістикою. Книжка називається «Палюче тепло вб’є вас найперше». І оце, власне, одна з найбільших загроз. Вона ніби очевидна, але про неї говорять не співмірно менше, ніж про підняття рівня океану.

В чому її суть. За декілька десятиліть на землі будуть регіони, де людина не зможе перебувати без захисного скафандра, охолодження або без транспортного засобу. Ми теплокровні примати, нам треба кудись скидати тепло, і якщо буде надто жарко, щоб ми це тепло скидали, люди просто будуть варитися у власних тілах.

Зараз ми говоримо не про якусь там пустелю в Ірані чи в Африці. Мова йде про густо населені регіони, зокрема в Європі: Іспанія, Італія, Греція. Це розвинуті країни, і вони напевно зможуть зробити якісь надійні ґрунтовані системи охолодження тощо.

Але просто уявіть ситуацію, коли у звичайний літній день температура тримається не на рівні +30 градусів, як зараз, а +45. В тіні. І це триватиме 90 днів поспіль. Також уявіть, що щось стається на електростанції, яка живить всі ці кондиціонери. Після цього рівень смертності буде такий, який Європа не бачила з часів бубонної чуми.

А ще це відкриває цілу низку можливостей для терористів. Не треба більше проносити бомби на літаки, не треба підривати себе посеред площ. Ти просто робиш те, що русня зараз намагається зробити з Україною — підриваєш якусь велику підстанцію посеред цієї теплової хвилі, і все. В цьому сценарії ми реально можемо говорити про сотні тисяч смертей.

І оці сценарії зміни клімату ігноруються. Ігнорується те, що теплові хвилі в Європі вже стали сезонними. Пожежі в Каліфорнії не стають меншими. А льодовики тануть, і цей процес лише пришвидшується.

Я наголошую, що це лише один із можливих наслідків глобального потепління,
який ми не бачимо через фіксацію на піднятті рівня океану. І це ще я не згадую те, про що я пишу у своєму романі «Нові Темні Віки. Колонія».

Є сценарії, з якими нам доведеться мати справу, але з якими ще якось можна впоратися. А є сценарії абсолютно апокаліптичні на кшталт метангідратного вибуху, на кшталт масової загибелі фотосинтезувального планктону в океані. Про це я пишу в продовженні «Колонії». Саме ці організми виробляють більшість кисню, яким ми вдихаємо. Не амазонські ліси, а планктон у верхніх шарах океану. І от зараз через наслідки глобального потепління ці організми гинуть.

Є реальні сценарії, з якими нам точно доведеться мати справу. І якщо ми як людство зберемося, то теоретично зможемо з ними впоратися. А є такі речі, які менш ймовірні, але якщо вони стануться, то це означає, що ми як цивілізація стикаємося з загрозою абсолютно небачених масштабів, з якою людство ніколи до цього ще не мало справу. До них належить і метангідратний вибух і загибель планктону в океані. І тому мене відверто дратує, коли люди говорять про підняття рівня океану і що треба з цим боротися. Так, треба, але ви не бачите неспівмірно більших проблем.

В «Теорії неймовірності» ви також пройшлися по «Зоряним війнам» та «Армагедону». Ви розповіли чому обидва фільми не дружать з фізикою та нереалістичні в деяких своїх ключових ідеях. Можете розказати про це?

В команді «Бородатого Тамарину» ми ретельно відстежуємо всі відгуки, в буквальному сенсі всі, і аналізуємо їх.І один з відгуків був якраз про цей епізод про «Зоряні війни». В ньому казали, що Кідрук пише, що «Зоряні війни» нереальні, що в них кораблі не можуть так літати чи стикуватись. Покажіть йому, як NASA стикує два кораблі в космосі тощо.

Це трохи засмучує, бо викриває глибину нерозуміння банальної фізики. Я не знаю, як добрати слова, щоб пояснити скільки енергії в плані розрахунків, вибору часу, часу старту, типу, траєкторії, було вкладено для того, щоб поставити цей апарат в таку точку,
де він чітко підійде до того, що він має стикуватися з іншим апаратом, який має таку саму швидкість.

Але коли на це дивляться люди, то в них виникає ілюзія, що ці два апарати просто висять в невагомості. Але річ тим, що на висоті 50 кілометрів над Землею немає невагомості. Там гравітація лише на дещицю нижча, ніж на поверхні нашої планети. І це дуже близько до поверхні Землі. Невагомість виникає через те, що ці два об’єкти, які намагаються стикуватися, рухаються з колосальною швидкістю. Це класичний приклад того, що вони падають на Землю, але промахуються повз неї.

І ось, коли ти точно прорахуєш траєкторію так, що вони стануть один за одним, то, очевидно буде ця ілюзія, що вони пливуть і повільно стикуються. Але якщо хоча б один із цих космічних кораблів в цей момент відхилиться хоча б на пів градуса, на пів якогось радіана, їх миттєво рознесе в різні сторони. Цим я намагаюся донести, що не критикую «Зоріні війни», це прекрасна франшиза і чудова історія, але там трапляються вигадки.

Скажімо в книгах Джорджа Мартіна є дракони, які народжуються з яєць у вогні та потім вони ростуть. І це прекрасно, бо автор зображує світ з такими драконами, які вразливі до загроз того світу. Спершу вони маленькі, їх можна вбити, вони ростуть, навчаються, вони агресивні та кидаються навіть на свою мати Дейєнеріс. Тобто вони реальні та функціонують в межах тієї реальності, яку створив автор

Усі мої претензії до «Зоряних війн», «Армагедону» тощо зводяться до того, що коли ти вже щось вигадав, а далі описуєш щось таке, що з цієї випадає, то люди, читачі чи глядачі, можливо побачать, що окремі деталі всесвіту не в’яжуться з іншими.

«Зоряні війни» — це фізичний світ, який приблизно схожий на наш. Там теж є планети і є зорі. Очевидно, що на планетах є гравітація, бо вони мали якось стиснутися під дію тієї гравітації в такі сфери. А отже там діють ті ж самі базові фундаментальні закони. А за ними жодні літальні апарати, хай би якими вони не були, не можуть рухатися на орбіті так, як рухаються пропелерні винищувачі часів Другої світової війни в повітрі. Це просто фізично неможливо. Тому що навіть якби вони намагалися так рухатися, то вони б миттєво розлетілися на десятки тисяч кілометрів одне від одного. Або якби вони сповільнилися, то це означає, що космічні кораблі не могли б бути на орбіті. Вони б почали просто як камені падати вниз.

Я розумію, що це дрібниця і це не впливає на сюжет і не має впливати на прийняття «Зоряних війн» як феномену в попкультурі. Але водночас ми як людство, як культурна спільнота, постійно здобуваємо якісь нові знання, а значить повинні рухатися вперед. А зважаючи на те, скільки всього ми знаємо зараз про світ, мені видається це недбалістю в проробленні світу, коли ти ігноруєш цю реальність і йдеш легким шляхом.

В книзі «Теорії неймовірності» ви також розповідаєте й про електромобілі. Ви кажете, що за ними майбутнє, але в них також є безліч недоліків та обмежень, які не дозволять людству повністю перейти на цей вид транспорту. Також виявляється, що електромобілі не такі вже й екологічні. Тож які тут нюанси?

Тут я теж ризикую нарватися на купу адептів електрики. Одразу почну з того, що якщо ми беремо окремо взяти електрокар і поруч із ним ставимо бензинове авто, то очевидно, що електромобіль значно більш ефективний та екологічний.

Якщо у вас є електричне авто вдома і ви його заряджаєте собі це прекрасно. Але якщо ми раптом замінимо усі бензинові авто, наприклад, в моєму рідному місті Рівне, на електромобілі, то споживання електроенергії було б величезне. І його вже треба буде покривати з якоїсь ТЕЦ, а в неї буде набагато більше викидів в повітря, ніж спричиняли оті всі бензинові та дизельні авто, які ми замінили електрокарами. Найкращий варіант — гібридні авто. В цьому випадку споживається менше пального, а ще не сильно навантажується електромережа.

Це перший момент. А другий — це ємність батарей. Я не фахівець в цій темі, але з того, що я знаю, то поки що проривів в цій галузі не намічається. Те що робить Tesla — це межа того, скільки енергії можна запакувати в хімічну батарейку. А без цього збільшення в нас не буде ні нормальних електропікапів, ні тим паче електровантажівок, електрофур тощо. В межах міст чи для громадського транспорту електрокари — це прекрасно. Але міжміські перевезення, особливо великі вантажні перевезення так і лишатимуться за машинами з ДВЗ. Але їх треба буде поступово переводити на екологічне пальне — на біодизель чи щось таке.

18 листопада найпотужніша в історії багаторазова ракета SpaceX Starship здійснила другий орбітальний політ. Проблеми були, але його можна назвати успішним. Попри це в компанії відтермінували першій політ людей до Марсу на 2030 рік, хоча раніше це були 2024-25 роки. На вашу думку нова дата вже реальна?

Ще в часи коли я був обережним критиком Ілона Маска, ще до того, як ми усі дізналися його реальні погляди на світ, я говорив та писав, що його заяви про політ на Марс у 2024 році це нереально. Я не виключаю, що SpaceX за допомогою NASA все ж таки полетить на Червону планету, але це буде точно не у 2024 році та навіть не у 2030-му.

Люди просто не усвідомлюють усі ці відстані. Вони не розуміють наскільки далеко Земля та Марс знаходяться одне від одного. Вони не розуміють, скільки всього може піти не так. Наприклад, люди висадилися на Місяць в експедиції «Апполон 11». Тобто до цього було десять тренувальних, розвідувальних та інших місій, перш ніж, усі зрозуміли, що вони можуть висадити туди людей. З Марсом буде так само.

Там не буде космодромів, команд рятувальників, запасних планів тощо. Всі просто мусять бути впевненими, що коли місія стартує, то все працює ідеально. А для цього треба зробити дуже багато. Тому перша місія на Марс буде навіть не у 2030. В найкращому випадку це буде кінець 2030-х років. І це ми будемо тільки починати перекидати туди припаси та модулі, для того, щоб там була якась сформована база, де люди, які приземлились зможуть відновитися після перельоту.

І лише після того, коли мають бути кільканадцять, а можливо навіть десятки тестових польотів без людей і лише з манекенами, які протестують все повністю. Так було з висадкою на Місяць: переліт, вихід на орбіту, приземлення. Це займе ще десь два десятиліття, тому що є вікно для відправлення на Марс. А поза ним ми не можемо це зробити. Тому найоптимістичніша картинка висадки людини на Марсі за умови достатнього фінансування це десь кінець 2050-х років. В «Нові Темні Віки. Колонія» в мене людство висадилося на Марсі здається у 2048 і це я був трохи більш оптимістичний. І оце вже реально, але у випадку, що все піде за планом. Але майже напевно все піде не за планом і це ще буде відтерміновуватися.

NASA уклало контракт зі SpaceX на дві висадки екіпажу на Місяць за допомогою того ж Starship в рамках місій Artemis III та Artemis IV. Вони офіційно заплановані на кінець 2025 і 2028 року. Artemis V має відбутися у співпраці з Blue Origin, а місію заплановано на 2029 рік. Джефф Безос недавно вже показав посадковий модуль Blue Moon Mark 1, який має залишитися на Місяці. Коли на вашу думку реально очікувати повернення людей на Місяць? Задані терміни реальні?

Я за Artemis стежу ретельно ці дати вважаю реальними. Так можуть бути затримки, тому що це складні технології та все може бути непередбачено. Але ці дати загалом я вважаю абсолютно адекватними.

Напевно для більшості людей не в темі постає питання навіщо це потрібно знову? Це питання статусу для США чи ціль заробляння грошей видобування чогось на супутнику в майбутньому?

Насправді це дуже складне питання, і я загалом розумію, що є люди, у яких воно виникає. Але зі свого досвіду скажу, що якщо це питання вже повстало, то щось доводити людям в цьому випадку марно. Наприклад, для мене ці польоти важливі самі по собі. Це просто поступ людства вперед. Це невідкрита фронтера, і якщо ми можемо піти, то я вважаю, що це злочин, якщо ми туди не йдемо.

Ніл Деграс Тайсон говорить про те, що у порівнянні з витратами на війну частка, яку США виділяє для NASA становить менше ніж 1%. Якби вони хоча б третину свого бюджету перекидали на дослідження космосу, то ми б давно були на місяці та були б значно ближче до Марса.

Окрім того, є й практичний вимір. Не забуваємо скільки технологій було розроблено для програми «Аполлон», які потім пішли в повсякденне життя. Скільки інженерів було виплекано цією програмою, стільки всього нового розроблено, стільки ідеї з’явилось,
які потім, коли програма закінчилась, пішли просто на звичайний ринок і роблять наше життя кращим.

Це важливо, тому що ми, як людство не можемо бути в застої. Ми або рухаємося вперед або регресуємо. І зважаючи на те, що зараз відбувається у світі, війна, напад росії на Україну, Хамас, Іран, Китай, ми зараз рухаємось назад.

Тому підкорення цих нових фронтирів важливо для того, щоб ми просто, як людство,
мали якусь мету. Розуміли, що ми кудись прагнемо, розуміли, що ми можемо бути кращі, еволюціонувати.

Але як письменник, я зараз пишу книгу, яка все перекреслює. В другій книзі „Нових темних віків“ я пишу про те, що ми не змінимося. В цьому також є ризик, є загрози. Але якщо ми не зробимо цього кроку, то ми не дізнаємося. Так, людство може зазнати невдачі, якщо буде рухатися вперед. Але якщо ми лишаємося на місці, то ми вже зазнали поразки.

У листопаді 2022 року ви з дружиною відкрили власне видавництво „Бородатий Тамарин“. Як ви на таке наважилися під час повномасштабної війни?

Раніше я видавався в КСД і в мене до них жодних претензій. У нас гарні стосунки з ними і були, і зараз лишаються. Але просто в міру того, як моя аудиторія зростала,
я набирав все більше ваги в перемовинах з ними. Я мав все більше впливу на те,
яким виходить кінцевий продукт.

Наприклад, у 2012 році вони просто брали мій текст і далі все робили самі, а виходило не завжди те, що я хотів би бачити. Але з часом мої книжки в КСД вже редагувала моя редакторка, яка працювала напряму зі мною. Теж саме було з обкладинками, які робили мої дизайнери за моїм чітким ТЗ. А потім ми з дружиною зрозуміли, що робимо усе щодо підготовки книги до друку, окрім власне друку. А далі вже була логічно думка, що напевно ми можемо вкласти в це свої гроші та зробити більше.

Також було важливо, що ми одразу розуміли — це видавництво не буде видавництвом Макса Кідрука. Ми точно хотіли видавати інші книжки, окрім моїх. Книжки, яких на нашу думку не вистачає на українському ринку і чим ми зараз успішно займаємось.

Зараз в роботі у нас 20 проєктів. З них ми вже оголосили дев’ять, і ще інші є, які не оголошені, але над ними вже працюють перекладачі, а ми тішимося як це все виходить.

А як наважилися? Власне ліцензію ми отримали від Книжкової палати за три тижні до повномасштабного вторгнення. Ми ще нічого не анонсували, а коли росія поперла сюди танками, я подумав, що моя кар’єра завершена, як видавця і як автора.

Але за якийсь час ринок відновився, а потім спершу моя дружина, далі решта моєї команди, почали переконувати мене, що варто все ж видавати книжку. Це я про «Колонію». Я до останнього опирався. Це зараз видається дивним, коли ми маємо наклад уже майже 37 тисяч примірників. Але тоді, у листопаді 2022 року, це так не було.

Я пручався тому, що я розумів що це велика книга, що стан ринку нестабільний, що йде війна і тому я боявся, що ми просто збанкрутуємо. Плюс це був той період, коли росія найбільш інтенсивно бомбардувала українську інфраструктуру. Це був жовтень чи листопад минулого року. І коли ми готували цю книжку до друку, то ми не знали чи буде працювати інтернет, пошта чи книгарні, щоб ми малу якусь змогу рекламувати мою нову книгу. Тому я був тим, хто тримав все на гальмах до останнього. Але, зрештою, мене дотисли. Зараз я розумію, що це було правильне рішення, але тоді ми цього звісно не знали.

Чому саме така назва? Чому «Бородатий Тамарин»?

Ми довго думали, як назватися. Ми з дружиною перебирали місяцями різні варіанти.
Нам те не подобалося, і це не подобалося. А потім ми зайшли в настільки глухий кут, що я почав гуглити «Як правильно назвати видавництво». І що ви собі думаєте?
Є англомовна наукова стаття де автори аналізують впізнаваність брендів на видавничому ринку. І там був висновок про те, що назва видавництва насправді другорядна. Що значно краще читачі запам’ятовують логотип.

Далі ми полізли в Google за переліком наймиліших тваринок. Там був карликовий кенгуру квокка, лисиця фенек та купа інших милих створінь. Також серед них був бородатий тамарин. Ми його побачили і відразу зрозуміли, що це просто стовідсоткове влучання. Він одночасно і потішний, і мудрий. Це ідеально пасуватиме книгами, які ми видаватимемо. Також ми зрозуміли, що він матиме чудовий вигляд на книжках, на футболках, на сумках. Тому ми заснували видавництво і назвали його «Бородатий Тамарин».

Потім виявилося, що у нас в Рівному, в зоопарку, є тамарини. Ми поїхали туди та дізналися, що в зоопарку можна стати опікуном тваринок. Але тамарини були зайняті. Ними опікувалася якась юридична компанія з Рівного. І ми дуже засмутилися з дружиною. Ну, прям дуже. Але ми поїхали до цієї компанії, пояснили ситуацію і вони погодилися нам його віддати.

Ми офіційно укладали угоду про розірвання їхньої угоди між ними з зоопарком. Вони потім обрали собі когось іншого під опіку, а ми стали офіційно опікунами бородатих тамаринів в зоопарку міста Рівне.

Ще пізніше виникла ідея, що нам треба головний редактор, яким ми зробили одного з цих тамаринів. Тепер на всіх наших книжках на початку переліку людей в титрах, які працювали над виданням є Джонджо Букбайндер на прізвисько Маленький Джо. Імператорський тамарин у Рівненському зоопарку.

Насправді ми уже з пів року шукаємо компанію, яка нам зробить м’яку іграшку у вигляді тамаринчика. І що ви собі думаєте? Ми не можемо знайти в Україні таку компанію. Звичайно, компанії є, але нам то не подобається їх формат, то якість. Був навіть один виробник, з яким ми дійшли до ескізу, але вони намалювали його жахливо, тому ми відмовилися. Якщо серед читачів ITC.UA хтось знає компанію, яка може нам в цьому допомогти, чи сам таке робить в промислових масштабах, нехай зв’яжуться з нами.

Окрім того, що ви автор, чим ще ви займаєтесь у видавництві?

Насправді я намагаюся дистанціюватися якомога далі від цього, тому що зараз я пишу другу частину «Нових Темних Віків» і це моя основна робота. Але очевидно, що коли в тебе новий малий бізнес ти не можеш просто дистанціюватися, бо інакше все сколапсує. І тому я банально вантажник. Коли приходить новий наклад, я просто все завантажую і відвожу на Нову пошту.

Окрім того, я виконую роль наукого редактора в деяких майбутніх книжках нашого видавництва. Наприклад, буквально щойно віддали в друк книжку канадського астронома і популяризатора науки Джона Вілліса «Усі ці світи ваші». Також є ще одна книжка, яка піде в друк наступного місяця і це Кевін Пітер Генд  «Океани поза межами землі». Це такий хороший наукпоп про пошук життя поза межами землі.

Окрім того, я курую розроблення обкладинок. Але загалом рішення ми ухвалюємо разом з дружиною. Вже потім я працюю з дизайнеркою, розказую що я хочу там бачити тощо.

На сайті видавництва вже зараз є дев’ять книжок, включно з вашою «Колонією» та «Теорією неймовірності». Також там є багато наукпопу та нонфікшну про землю, про космос та науки, включно з новою «Верхи на шатлі» про американських астронавтів. Також ви казали, що загалом в роботі вже 20 книжок. Чи можете розказати про наявні та майбутні книжки видавництва?

Так, зараз 20, але буде більше. З погляду бізнесу мені не подобається, коли ми починаємо накопичувати кошти на рахунку. Це трохи дивно звучить, але гривня не те щоб надто стабільна валюта, особливо в наш час. Тому я не люблю, коли гроші просто лежать і нічого не роблять. Бо ми не робимо цього заради грошей. Ми одразу ці їх кудись вкладаємо. Ми роздаємо аванси перекладачам, купуємо права на інші книжки й цей процес неперервний.

Тому я переконаний, що якщо все буде гаразд в країні, якщо функціонуватиме
Нова пошта, інтернет і книжкові магазини, то ми точно матимемо в портфоліо видавництва більше книжок.

Як я зрозумів з оголошених серій, у вашому видавництві будуть лише нонфікшн та наукпоп. А художня література тільки від Макса Кідрука? Чи плануєте видавати інших письменників?

Це не такий вже ексклюзив, але у нас є серія розроблена під художку. Вона має логотип, фірмовий колір, легенду, яка пояснює, яка тваринка є на логотипі. І це ми зробили з рік тому і весь цей час не оголошуємо цю серію. Чому? Тому, що ми шукаємо авторів. І попри те, що ми гарно стартували, ми все ж невелике видавництво і не можемо собі дозволити вкладатися в проєкти, в які ми не віримо самі.

Ми з дружиною Тетяною ретельно добираємо книжки. Є певні автори, яких я хотів би видавати, але з тим складно, тому що хороші автори або підписані вже кимось, або на них є опціони якихось інших видавництв.

Скажімо, я дуже хотів би видавати Джо Гіла. Це автор, якого я дуже люблю і поважаю,
і з яким на українському ринку не задалося. Але є інше видавництво, яке все ж купило на Гіла опціон. Тобто заплатило агентові певну суму за право першочергового викупу прав на якусь книжку.

І от ми звернулися до агента Гіла по книжку «Носферату» — це його роман 2013 року, який, я вважаю, один з кращих горорів за останні роки 20. Цей роман точно не був ні в кого на радарах серед інших видавців, поки ми до нього не звернулися. І цей агент, згідно з умовами опціону не має права нам його продати. Він спершу має піти до того видавництва, яке має опціон, і запитати у нього, чи вони не проти, щоб ми купили ці права. І щойно це видавництво дізналося, що «Бородатий Тамарин» хоче купити права на «Носферату», вони сказали ні. Тому агент нам відмовив, а потім, десь через три тижні видавництво „Vivat» анонсує вихід українського перекладу роману «Носферату».

Є ще один автор, якого я дуже хочу видавати. І там абсолютно скажена історія з правами в Україні. Але я про це поки не буду говорити. І є ще один автор, якого ми хочемо видавати. Сподіваємося, що ми таки його візьмемо. Так само є двоє українських авторів, чиї тексти ми зараз чекаємо. І якщо ми вже будемо мати на руках готвий текст, то будемо готові стартувати художню серію.

Нещодавно в Інстаграмі видавництва з’явилося відео, де ви кажете, що наклад «Колонії» склав майже 39 тисяч примірників. З них 37000 паперових книг і дві тисячі аудіокниг. Як на мене, цифра дивовижна, тим паче для ринку України. А яка вона для вас? Очікували на таку популярність? Чи було у вас більше та з якою книгою?

Не очікував і абсолютно не сподівався. Є в мене одна книжка, яка має більший наклад.
Це «Не озирайся і мовчи». Але вона вийшла друком у 2017 році. До останнього додруку КСД її наклад був 59 тисяч. Я точно знаю, що зараз її знову додрукували, але не знаю скільки там ще буде. Гадаю, що точно більше, ніж 2-2,5 тисячі примірників.

Тому ми можемо говорити, що її наклад перевалив вже за 60 тисяч примірників. Проте це, знову ж таки за шість років, а з «Колонією» сподіваюся, що до цієї ж цифри ми доберемося під кінець 2024 року.

А ще мене дивує середня оцінка книжки («Нові Темні Віки. Колонія») на Goodreads. Зараз там 4,73 і це найвища з оцінок на мої книжки. Найближче, що в мене є це „Доки світло не згасне назавжди“ з оцінкою 4,44. І я вважаю, що це зависока оцінка для цього роману.

Я знаю, що в «Колонії» є сильні сторони, через які люди її люблять. Але я також розумію, що це величезна книжка на 900 сторінок, вона місцями непроста через купу персонажів, через багато наукових описів тощо. А найголовніше, що це лише розставляння фігур на шаховій дошці, бо це перша частина трилогії. Це 900-сторінковий вступ у величезну історію. І тому я щиро здивований оцінкою на Goodreads.

Коли буде електронна версія «Нові Темні Віки. Колонія» та чи буде взагалі?

В грудні. Ми вже її віддали. Єдине, що це буде не завантажуваний файл, який можна буде купити в різних онлайн-магазинах. Вона буде лише в застосунку «Абук» і читати її можна буде лише там.

Я розумію, що комусь це буде не зручно, але вже як є. Також я не знаю, коли саме платформа «Абук» планує її реліз, але ми вже її їм віддали.

До речі, чи читаєте ви тільки паперові видання або також використовуєте електронний рідер? Якщо користуєтеся, то що у вас за модель і чому саме вона?

В мене є рідер і в моєї дружини теж. Мій дуже старенький і він від Pocketbook. Але я ним майже не користуюся, бо я фанат паперових книжок. У мене величезна бібліотека, в мене всюди книги, в батьків книжки і я люблю це.

Я вважаю, що коли ти просто маєш файлики десь там в себе на читалці, чи додатку, це трохи не те. Але я розумію, що це мій фетиш, що я маю тримати щось в руках, понюхати, пороздивлятися, а не просто почитати чи послухати музику. Так само я збирав диски з Iron Maiden вже після того, як виник формат MP3

Але це все ж таки зручніше і точно дешевше. На вашу думку електронні книжки вже перемогли паперові? Чи ця битва ще триває? За ким буде перемога чи це взагалі не важливо?

Я не думаю, що переможуть. Я не думаю, що взагалі тут є сенс. Це не боротьба. Насправді не грає ролі, як ви споживаєте культурний продукт. Чи це паперова версія,
чи електронна, чи ви слухаєте аудіокнижку. Мені насправді байдуже, головне, щоб ви за це заплатили.

Якщо це інтенсивний продукт, і вам зручніше аудіо, прекрасно, от вам аудіо. Якщо вам легше читати з планшета, от вам в грудні буде електронна версія. Я лише за.

Зараз навіть на розвинутих книжкових ринках електронних книжок продається трохи менше, ніж паперових. Але навіть якщо їх буде більше, то я не бачу в цьому жодної проблеми. Якщо людина за це платить, то це чудово.

В кінці попрошу порекомендувати одну художню та одну науково-популярну книжку від українських авторів і так само від іноземних авторів.

Добре. Останнє, що читав, і тут абсолютно без жодних вагань, рекомендую Олександр Мехед «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення». Це рефлексії автора про перші кілька місяців війни. Він втратив дім, потім один з його найближчих друзів загинув. Він сам по собі чудовий автор і стиліст. Власне Мехед це не художка, а есеїстика, але віднесемо її до художки.

З художньої іноземної літератури — абсолютно неочікувано для мене це Брендон Сандерсон «Шлях королів». Це перша книга з «Хронік Буресвітла». Ця книга, яка навчила мене смиренності. В тому плані, що був період, коли я плювався від фентезі, бо думав, що воно несерйозне. Ну, окрім Толкіна, Мартина чи Аберкромбі. А виявилося, що там найкраща світобудова, яку я будь-коли бачив за все своє життя. Це найкраще вибудований оригінальний світ. Це відмінний стиль і велика книга, але обсягу боятися не треба.

Стосовно наукпопу. Не буду оригінальним і назву книжку від нашого видання. І це «Океан поза межами землі» Кевіна Пітера Генда. Вона одночасно проста і фундаментальна. Я її рекомендую тому, що автор не просто описує якісь наукові речі, а постійно ставить собі запитання «Чому?», а потім усе пояснює.

Наукпоп від українського автора буде «Сміх у кінці тунелю. Нотатки українського анестезіолога» авторства Івана Черненка. Ми з автором нормально спілкуємося навіть.
Це анестезіолог однієї з лікарень Одеської області, який написав книжку про анестезіологію і загалом про шлях молодого чоловіка в медицині, починаючи від навчання і закінчуючи роботою в лікарні. Ця книга фактологічно правдива, вона по-своєму смішна, але там є і сумні моменти. Загалом книжка дуже крута, тому рекомендую.