Підсумки міжнародної кліматичної конференції в Дубаї

Днями завершилася міжнародна кліматична конференція в Дубаї COP28 — щорічне зібрання делегацій з усього світу, на якому обговорюються програми з досягнення амбітних цілей глобальної кліматичної політики. 2023-го на форумі розглядали безпрецедентну кількість різних питань, пов’язаних із декарбонізацією, і, за висловлюваннями оглядачів, дипломатичний аспект переговорів був найскладнішим за багато років.

Родзинкою форуму стало представлення результатів глобального аудиту кліматичних цілей країн — підписантів Паризької кліматичної угоди 2015. На його базі можна буде робити висновки щодо загального світового прогресу у скороченні викидів вуглецю. Ситуація невтішна: якщо брати до уваги графік скорочення викидів вуглецю стосовно базової цілі ООН (обмеження глобального потепління до середнього значення у 2°С порівняно з доіндустріальним рівнем), то світ очікувано відстає. 2023-й став найтеплішим роком із початку спостережень і роком із найвищим рівнем викидів вуглецю в історії. Доповідь для COP28 установила, що за 41 із 42 очікуваних індикаторів прогрес щодо досягнення цілей 2030 року є недостатнім.

Відповідно до аудиту, для досягнення нульового рівня викидів вуглецю 2050 року їхні обсяги вже до 2025-го мають пройти свій пік і почати зменшуватися. Порівняно з обсягами 2019 року викиди до 2030 року повинні скоротитися на 43%, а до 2035-го — на 60%. Однак теперішні зобов’язання поки дають змогу досягнути в рази меншого зниження викидів.

Пріоритетні рушії енергетичного переходу

Відтак, зрозумілою є амбітна мета цьогорічного форуму — потроєння глобального виробництва відновлюваних джерел енергії до 2030 року. Ініційована США та ЄС декларація зібрала підписи делегацій 117 країн і з великою ймовірністю може стати одним із ключових практичних здобутків саміту.

Значно меншу підтримку мала ідея потроїти генерацію атомної електроенергетики — 22 країни, включно з Україною, підписали цю декларацію, давши привід президентові Франції Емманюелю Макрону заявити, що «атомна електроенергетика повертається».

Однак, на відміну від атомної енергетики, роль якої в енергетичному переході дискусійна у багатьох країнах, щодо потреби нарощувати потужності відновлюваної енергетики досягли майже загального консенсусу. І світовий прогрес у встановленні вітрових турбін і сонячних панелей беззаперечний. За даними аналітичного центру Ember, частка сонця і вітру у глобальній генерації майже потроїлася, збільшившись із 4,6% до 12% за 2015–2022 роки. При цьому частка відновлюваної енергетики зростає насамперед у результаті збільшення її питомої ваги в нових доданих потужностях. Але у світі не падає різко й використання традиційних видів палива.

Відмова від викопного палива?

Саме тому історичне досягнення дубайського форуму — включення до підсумкової декларації такого речення: «Перехід від викопного палива в енергетичних системах у справедливий, упорядкований і максимально рівний спосіб для досягнення нульового рівня викидів вуглецю до 2050 року відповідно до наукових висновків».

Шаблонне на перший погляд формулювання містить перше загальне глобальне зобов’язання політичного рівня щодо потреби усунути викопне паливо.

Зрозуміло, прихильники більш радикальної декарбонізації можуть бути відверто незадоволеними: не були включені ідеї ні про цілковите усунення викопного палива, ні про поступову відмову від його використання, навіть відмова від викопного палива, яке не було піддане очищенню від вуглецю різного ступеня (unabated fossil fuels), не потрапила у підсумкове формулювання.

Проте досягнення згоди за наявності делегацій 198 країн із об’єктивно відмінними національними пріоритетами — річ непроста і суттєво впливає на амбітність заяв. Основним опонентом формулювання про відмову від викопного палива виступили країни ОПЕК і деякі інші держави (зокрема РФ). Представники ряду держав у своїх інтерв’ю говорили про цілковиту підтримку відмови від викопного палива та про великі збитки їхніх країн від зміни клімату, але при цьому зазначали, що без доходів від продажів їхнього викопного палива вони не матимуть джерел для фінансування енергетичної революції.

Отже, наведену вище заяву дубайського форуму можна вважати хорошим проміжним етапом для подальшої адвокації. Надалі ж політична боротьба за повну відмову від викопного палива лише загострюватиметься.

Фінансовий аспект декарбонізації

Безумовно, кліматичні фінанси є ключовим аспектом планування глобального енергетичного переходу. Оцінки різних авторитетних інстанцій піднімають планку річного обсягу фінансування надзвичайно високо — від близько 5 трлн дол. на рік, за версією Міжнародної організації з відновлюваної енергетики (IRENA), до 9,2 трлн, за розрахунками компанії McKinsey. За висновками глобального аудиту, обсяги нинішнього фінансування у 10–18 разів менші, ніж необхідно для досягнення кліматичних цілей.

На тлі цих потреб рішення саміту в Дубаї — краплина в морі, однак воно є маркером того, які вкладення капіталу можуть стати найприбутковішими в майбутньому, і його помітять приватні інвестори.

Загалом на форумі було проведено різних фінансових зобов’язань на суму орієнтовно 85 млрд дол. Серед іншого COP28 продовжив розбудову Фонду відшкодування збитків для фінансування проєктів у країнах, що потребують додаткової фінансової підтримки для здійснення енергетичного переходу. Його адмініструванням очікувано повинен зайнятися Світовий банк, а різні країни на чолі з ОАЕ та Німеччиною зобов’язалися надати фонду близько 792 млн дол. Окрім цього, уряд ОАЕ у партнерстві із низкою великих інвестиційних фондів оголосив про створення 30-мільярдного фонду ALTERRA для фінансування проєктів відновлюваної енергетики в країнах Глобального Півдня.

Також підсумкова декларація конференції включила положення про відмову від субсидіювання викопного палива, якщо воно не спрямоване на боротьбу з енергетичною бідністю чи для цілей справедливого енергетичного переходу. Хоча відповідність тих чи інших форм субсидіювання зазначеним критеріям може трактуватися дуже широко.

Метановий прорив

Не обійшла увагою дубайська конференція й проблему усунення викидів метану.

Два роки тому на COP26 у Глазго понад 150 країн долучилися до глобальної ініціативи зі скорочення викидів метану. Ця ініціатива США та ЄС передбачала зобов’язання країн скоротити свої метанові викиди до 2030 року на 30% щодо рівня 2020-го. У листопаді та на початку грудня цього року ЄС, Китай і США представили свої проєкти рішень або планів щодо зменшення викидів метану.

Значення COP28 у цій історії таке: в рамках новоствореної ініціативи «Акселератор глобальної декарбонізації» близько 50 нафтогазових компаній на чолі з найбільшим нафтовидобувачем у світі аравійською Saudi Aramco взяли на себе зобов’язання не лише досягнути нульового рівня викидів вуглецю до 2050 року, а й майже повністю усунути викиди метану в їхніх промислових операціях до 2030 року. Також Світовий банк оголосив про створення Глобального партнерства зі спалювання та зменшення викидів метану: до свого капіталу в 250 млн дол. установа прагне залучити набагато більше коштів інвесторів.

Торговельна геополітика

Малоймовірно, що COP стане у майбутньому дієвим майданчиком вироблення практичних рішень з усунення торговельних протиріч, викликаних декарбонізацією. Це було яскраво продемонстровано напередодні саміту, коли Китай, Індія, Бразилія та Південна Африка безрезультатно пропонували внести у порядок денний конференції пункт щодо «односторонніх примусових торговельних заходів, що стосуються тематики зміни клімату». Основна причина побоювань цих країн — так званий механізм прикордонного вуглецевого регулювання ЄС, що передбачає збільшення в’їзного мита для всіх товарів, виробничі ланцюжки яких передбачають викиди вуглецю в атмосферу. Очевидно, що це не подобається іншим країнам, обсяги експорту яких можуть постраждати від такого рішення. Але рушієм міжнародної торговельної координації цьогорічний кліматичний саміт не став. Навіть попри те, що в Дубаї було започатковано діяльність дітища німецького канцлера Олафа Шольца — Кліматичного клубу, який об’єднав 33 країни і метою якого є координація в галузях промислової декарбонізації та міжнародної торгівлі. Однак експерти сходяться на тому, що це буде, радше, ще один форум для комунікації гарних намірів, адже практичної можливості отримати винятки з-під дії вуглецевого коригування ЄС з допомогою домовленостей для учасників об’єднання не передбачено.

Український слід

Не можна оминути й української присутності на конференції у Дубаї. Під час саміту функціонував українській павільйон, де відбувалися презентації та зустрічі українських посадовців із представниками Єврокомісії, США, Італії та кількох великих західних бізнес-асоціацій. Запис у твітері європейської комісарки з питань енергетики Кадрі Сімсон може чудово підсумувати ці дипломатичні контакти: «Україна та ЄС є зараз більше пов’язаними, ніж будь-коли раніше. З першого дня війни наша підтримка України була рішучою та залишиться такою і в майбутньому. Це стосується і сфери енергетики».

Можна зазначити два виміри вагомості таких міжнародних форумів, як СOP28, для України.

По-перше, збільшення обсягів світового кліматичного фінансування як додаткова можливість для України залучати кошти у відбудову економіки. Важливим успіхом вітчизняної дипломатії, громадських і міжнародних донорів в Україні стала адвокація відбудови української економіки саме як зеленого відновлення. В України є родовища рідкоземельних металів (зокрема великі поклади літію), а також потенціал, щоб у майбутньому експортувати значні обсяги електроенергії до ЄС, як атомної, так і відновлюваної (зокрема вітрової), адже південь України з його природним і погодним середовищем є одним із найкращих місць для цього, і після перемоги цей потенціал можна буде повністю реалізувати.

По-друге, тематика подібних форумів, попри їхню миролюбну риторику, також зачіпає набагато глибші лінії геополітичних протистоянь. Фрагментація глобального світового порядку серед іншого проявляється і в різному баченні того, як потрібно декарбонізовувати економіку. І друзі України перебувають переважно у таборі прихильників більш рішучих дій у напрямі декарбонізації та відмови від викопного палива, навіть якщо риторика може і відрізнятися від реальних дій, викликаних іншими нагальними геополітичними потребами (як рекордне нарощування США виробництва нафти — суттєвий чинник диверсифікації ЄС від російської нафти та цінової протидії кремлівському режиму).

Однак незалежно від практичних досягнень конкретних міжнародних форумів завдання України у глобальній кліматичній політиці залишатиметься стандартним — бути присутньою на карті найвагоміших трендів, аби назва нашої держави ніколи не залишалась осторонь порядку денного управлінських дискусій у будь-якій сфері світової політики.