Плани Росії щодо захоплення Харкова та логіка протидії України

Німецьке видання «Більд» повідало, що до 2026 року РФ спробує захопити Харків, а також Дніпро та Запоріжжя.

Так ось. Бо якийсь час узагальнював низку спостережень.

1. Росія точно хоче захопити Харків і будуватиме такі плани. Це не секрет від слова зовсім. Бо гіпотетичне захоплення Харкова можна подати як тотальну перемогу у війні. Виправдовує всі втрати та негаразди розселення. Для України драматичніше з погляду наслідків лише а) захоплення Одеси з відсіканням від моря та б) захоплення Києва.

Але хотіти – не шкідливо.

2. За умови, що місто організовано оборонятиметься, захопити Харків тими силами, які здатна накопичити РФ, неможливо. Завдати шкоди – так, а захопити – ні.

Єдиний шанс для росіян підірвати волю до опору, паралізувати оборону зсередини. Саме завдання підриву оборони зсередини росіяни превентивно вирішуватимуть, виношуючи плани військової операції.

Оприлюднення «планів» — це один із елементів конструювання самоздійснюваного пророцтва. "Планів" із захопленням Харкова орками ми побачимо не один. Ті, хто їх публікуватиме, не обов'язково агенти РФ. Їх можуть використовувати як переносники інфекції.

3. Настрою у місті є секретом. Є кілька очевидних груп, про які в РФ чудово обізнані.

Перша – це «ждуни». Ідейні лоялісти РФ. Їх порівняно небагато. Витрачати на їхнє підгортання додаткові зусилля немає сенсу, вони і так ментально на боці ворога. Поки що живуть у пасивно-сплячому режимі. Частина тихо шкодить, де дотягується. Їм цілком вистачає сигналу, що Росія зосереджується.

Тут все ясно – це галявина для СБУ.

Друга – люди з настроєм «треба щось вирішувати». Їхня кількість зростає. Загалом лояльна Україні група, але її основний запит – безпека та можливість «нормально жити».

Саме ця група буде опорною для культивування запиту на переговори. Технічно росіян цілком влаштує позиція: «ворог – у Москві, але винуватці продовження війни – у Києві, бо не хочуть переговорів». Тезу з переговорами розкручуватимуть і через західні голоси.

Третя – люди, що становлять кістяк оборони, які за жодних умов не приймуть РФ. Обвалення та видавлювання з міста цієї групи буде однією з головних цілей росіян.

Завдання максимум для Москви: нацькувати другу та третю групу, щоб охочі «нормально жити» звинувачували в негараздах війни не Росію, а тих, хто дає відсіч окупантам.

4. Для роботи з цими аудиторіями росіяни використовують реальні проблеми та спираються на реальні мотиви.

Сигнал «війна буде довгою» і «Росія має план на роки вперед» разом з періодичними обстрілами підстьобує вимогу «якогось рішення». Рефрен «війна буде довгою» в Ужгороді та Харкові відчувається зовсім по-різному. Росіяни докручують цю тезу. Режим «спочатку приліт – потім тривога», що днями частково відчули у Києві (частково – тому що Харків ближчий до кордону та зовсім інша якість ППО), не робить людей симпатиками РФ, але формує настрої.

«Школа в метро», що стала одним із символів стійкості і викликає розчулення у партнерів, у самому Харкові частиною городян сприймається інакше: у труні ми бачили, щоб наші діти вчилися в метро та підвалах, нехай так повчаться діти зворушливих. І тих, хто йде на різдвяні канікули, не затвердивши пакету допомоги. Це емоції, але вони є.

Що запропонувати цим людям? Є речі, які непогано резонують.

По-перше, адекватно сприймається аргумент, що зараз ні про що добре домовитися не можна, тільки про погане і без будь-яких гарантій. Чому стане не краще, а гірше. Теза, яку треба терпіти до розвалу Росії, не працює. А ось думка «терпіти, щоб вийти в сильнішу переговорну позицію та домовлятися про хороше» – цілком. Однак потрібні дії на підкріплення.

Наочним доказом руху до кращої переговорної позиції буде 1) посилення ППО; 2) здатність завдавати ударів територією РФ. Ніщо так не бадьорить людей, як бавовни у тварин, що обстрілюють Харків.

Конструкція "переговори - можливо, але в сильній позиції, і ось як ми до неї йдемо" не дозволить росіянам підім'яти цю групу повністю.

5. У мене досить специфічне коло спілкування у Харкові, практично всі або воюють, або забезпечують фронт. Тому дуже наочно видно ознаки теми, яку варто проговорити.

На цю групу росіяни закидають думевірус «а за що ми воюємо»? Що буде після перемоги/у разі заморожування?

За два роки Великої війни (а хтось на війні 10 років) є і втома, і виснаження. Однак мотивація не пустити росіян у свій будинок і пам'ять загиблих тримає в тонусі. Залізти в голову та придушити волю цих людей у ​​категоріях сьогодення вкрай складно.

Тому росіяни починають працювати з образом майбутнього. Щоб створити відчуття безглуздості опору.

Сигнал дуже простий - «Харків в умовах ворожнечі з Росією не має майбутнього».

Оскільки і у разі продовження гарячої фази війни, і у разі ворожого заморожування місто приречене на деградацію. Різниця лише в тому, з якою швидкістю.

Логіка та фактаж, на які нанизується ця теза, схематично виглядає так.

З 1991 року Харків пройшов через кілька потрясінь.

У СРСР місто було важливим імперським науково-технічним та промисловим центром. Все, що обслуговувало масштаб імперії (особливо – ВПК), у мить стало непотрібним. Місто втратило 200 тис. населення (дуже продуктивного) і пройшло через хворобливу адаптацію. Замість наукомістких виробництв виник ринок «Барабашово».

До середини 2000-х місто оклемалося, знайшло нову місію, яка значною мірою була зав'язана на контакти з Росією.

У 2014 році частина цих зв'язків обірвалася, частина ослабла. З найбільшого логістичного хаба Харків все більше перетворювався на глухий кут.

Обвалу не сталося через надходження великої маси населення з Донецької та Луганської області. Це була ін'єкція, яка допомогла пройти через шок. Плюс бив рекорди аеропорт, що забезпечувало достатній комфорт та мобільність для контингенту з високими доходами.

2022 року ситуація різко погіршилася. Є тенденції на поверхні.

По-перше, підвівся і вийшов ІТ-бізнес. Багато - безповоротно. Ті, хто поки що залишився, готуються. А це найважливіша для міста частина спільноти.

По-друге, під загрозою сектор освіти. Поки що є інерція, але й студенти (особливо іноземні), і викладачі неминуче шукатимуть альтернативу. Це ще одна ключова група.

По-третє, багато бізнесів, де потрібно щось розвивати або просто з тривалим циклом, завмерли або пішли/відходять. Їдуть люди затребуваних професій, наприклад лікарі.

Тимчасове штучне підживлення у вигляді ПДФО військових спотворювало картину, буде ще складніше.

Загалом значна частина найбільш продуктивного населення, яка формувала міське середовище, покинула місто. Або перебуває на стадії прийняття того, що доведеться виїхати. Не сьогодні, то завтра. Не завтра, то післязавтра.

Потреби оборони забезпечать приплив у місто нового населення – військових. Однак їх не вистачить для компенсації відтоку. Плюс військові створюють інше середовище.

Ворушиться якась оборонка. Але, скоріше, не виробництво, а ремонт тощо.

Навіть якщо війна «заморозиться» завтра, Харків залишиться глухим кутом на кордоні з Мордором, що нависає. У результаті вийде зовсім не те місто, в якому багато харків'ян звикли жити і яке було магнітом для кількох регіонів.

Харків у нинішньому вигляді перестане існувати. Середовище зміниться. Він поступово перетвориться на аналог Сум (теж знаходяться за 40 км від кордону з РФ). Гарне місто – але інше.

Росіяни підкидають думку: ну, скажімо, ви хоробро обороняєтеся, і завтра війна стане на паузу. А далі що? А чи житимете ви в такому місті зі своїми дітьми? А якщо не будете, то навіщо впиратися?

Пряник інтеграції до ЄС і НАТО поки/не переконливий. Точніше: багато хто вибиратиме особисту інтеграцію, а не боротиметься за ефемерну інтеграцію разом із містом, у якого сумна перспектива.

Доти, доки не позначено іншу перспективу.

6. Поки відбивалися підручними засобами, всю цю рефлексію про майбутнє треба було тримати при собі, щоб не розмивати фокус. Нині вже треба давати людям якісь підказки. Бо росіяни активно вийшли на цю галявину.

Щоб зберегти та забезпечити розвиток півторамільйонного міста, потрібна велика ідея.

Я шукав би ідею в правдивій і зрозумілій галузі – зв'язків Харкова з Росією.

Харків має перетворитися на один із головних центрів роботи з російською загрозою для ЄС та НАТО, на один із центрів модерування того, що відбувається на російському просторі.

У Харкові для цього є базовий інтелектуальний капітал, який можна наростити, та незаперечна перевага – відсутність мовного бар'єру.

У Харкові має бути розгорнутий міжнародний трибунал для переслідування російських злочинців.

У Харкові має бути побудований інструмент фільтрації, який росіянин є добрим, а який – ні.

У Харкові має заземлитися вся міжнародна інфраструктура щодо обслуговування санкцій проти Росії, конфіскації активів тощо.

У Харкові потрібно розгортати think tank'и з аналізу Росії, які обслуговуватимуть західні столиці. Натомість шлаку, який наплодили зараз із різного роду радологів та кремленологів.

Як переговорної опції існує теза про демілітаризовану зону на 100-200 км вглиб РФ/РБ. Харків спочатку має бути спозиційований як центр моніторингу/управління цієї зони, якщо її буде створено.

Одне з прикладних питань для будь-якого діалогу щодо гарантій – створення умов для реанімації аеропорту. Щоб відкрити місто для іноземців. Плюс доба логістики в один бік – це вирок.

Подібних ідей можна накидати ще, скомпонувати їх і вибудувати якусь логіку, таймлайн, «якщо - то» і т.д. Головне, щоб ці ідеї допомогли зафіксувати потрібний масштаб.

Які ризики?

У Кремлі не будуть кричати ура і можуть посилити тиск.

Фішка у тому, що вони у будь-якому випадку посилять тиск.

Різниця: чи встигне Харків з'явитися на карті інтересів ЄС/НАТО, чи ні. Це визначить масштаб ресурсу, який можна буде залучити для захисту та відновлення.

Якщо не думати в цьому напрямі, то багато що все одно буде реалізовано. Бо запит на роботу із російським простором є. Але буде реалізовано, умовно, у Львові. Бо у Львові приємно.

Буде добрий світ і шанс на нормалізацію з РФ через час – Харків займе нішу хаба контактів.

Чи буде поганий мир і мавпи з ядерною бомбою в 40 км? Сеул теж живе. Але він включений до системи інтересів та гарантій. (Щоб ви розуміли – досі існує спеціальне командування ООН, створене у 1950 р. для захисту Республіки Корея від агресивного комуністичного режиму).

Загалом час продумати нові прохання до Санта Клауса і підтягнути на правильний бік Діда Мороза. Почати зі Снігуроньки.