Путін показав світу, що воюватиме далі: відверте інтерв'ю з Михайлом Подоляком

Такий висновок зробив радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу, додавши, що диктатор під час свого виступу показав світу ненависть до України. Про жодні домовленості з агресором не може мовитись.

Обурлива заява Арестовича

Олексій Арестович сьогодні виклав пост про те, як пройшла "пряма лінія" Путіна. Зокрема про те, що Путін називає українців та росіян "братами", а ми росіян, мовляв, орками. Була низка й інших обурливих заяв. Як ви можете це прокоментувати?

Це різні реальності. Ми з вами перебуваємо в реалістичному світі. Це нонсенс – говорити про те, що Путін заявив про "два братських народи", коли практично одночасно з цим летить балістика на Київ, на Старокостянтинів, і вбиває "конкретних братів". Це, звісно, сарказм.

Не треба оцінювати речі, які не мають стосунку до реальності. Мовиться, наприклад, про жовто-блакитний фон, за яким сидів Путін. Ти можеш бути в жовто-блакитній одежі, і при цьому масово вбивати людей.

Є два паралельних процеси. Перший – це конкретна війна на території України. Війна почалася абсолютно і виключно з ініціативи Росії. Вона не є спровокованою, вона не має ніяких мотивацій.

Єдина мотивація, з якою Росія прийшла на територію України у 2014 році, ну і повномасштабно зайшла у 2022 році, – це ненависть. Це бажання масово нас нищити, вбивати. Тут немає ніяких "демілітаризацій", "денацифікацій" російської мови. Все це технологічні елементи, які до реального стану речей не мають стосунку.

Є і другий процес – це спроба зайняти дивну політичну позицію. І це стосується не тільки пана Арестовича, а багатьох інших людей. Маю на увазі, не тільки в Україні, а в цілому світі, є люди, які вважають, що вони трошки інакше на все дивляться. Мовляв, погляньте, "є сигнальчик", Путін нас назвав "братьями". Це ж нонсенс. Все це не має ніякого значення.

Я б хотів, щоб ми з вами не витрачали час на те, що немає впливу на ці процеси, і на тих людей, які не впливають на відповідні процеси. Немає значення, про що говорять ці люди, тому що процеси зовсім інші.

Є війна, і війна приведе до певних наслідків. Або руйнівних, або тих, які дозволять світу ще на декілька десятиліть мати сталий розвиток. От ми з вами – по цю сторону барикади.

Ми хочемо, щоб світ мав майбутнє. Ми хочемо про це говорити з демократичним світом, ми хочемо, щоб люди розуміли це, щоб витрачали ресурси на Україну: і фінансові, і військові. Ми хочемо, щоб люди не жили в ілюзіях, мовляв, дивіться, є якісь сигнали, що Росія готова про щось розмовляти.

Ця країна хоче виграти війну і знищити велику кількість людей після війни. Навіть не під час війни. Я хочу, щоб ви усвідомили цю фразу. Знищити після війни, протягом п'яти років, мільйон українців. Ви готові з ними обговорювати цю перспективу?

Вони тільки у такий спосіб свій "рускій мір" можуть кудись просувати – вбиваючи максимальну кількість людей, які не хочуть мати жодного стосунку до "руского міра". Ми з ними не домовимося.

Сьогодні відбулась "пряма лінія" Путіна. Безумовно, там не було нічого нового сказано, тому що Путін не може нічого говорити, в нього немає інших мотивацій, навіщо він розпочав цю велику масштабну війну, окрім однієї.

Він ще раз продемонстрував світу ненависть до України. Він продемонстрував світу, що воюватиме, поки не знищить велику країну. А потім піде в інші країни, тому що це його спроба скомпенсувати ненависть до інших людей.

Тому оці ілюзії, що ми можемо домовитися, або що вони якісь сигнали нам надають – це все абсолютно маячня. Є "або-або", є чорне і біле. Це було рік тому, і на початку повномасштабного вторгнення, і у 2014 році, і це є сьогодні. Попри всі депресивні настрої, попри всі спроби сказати: "Ви ж бачите, ми маємо реалістично оцінити свої ресурси". Так давайте справді реалістично оцінимо свої ресурси.

Це ж ті самі ресурси, які, на сьогодні повністю стримали агресію Росії. Вони не просуваються нікуди. Вони за рік активних бойових дій не зайняли жодного населеного пункту України, не просунулись на якісь суттєві відстані по лінії фронту. Так, вони знищили велику кількість населених пунктів, але це ж і є "рускій мір" – якщо не зайду кудись, то щонайменше знищу.

Але вони залишились там, де і були. І рік вже вони там стоять. Це попри всі ті заяви, які, Путін періодично робить: що вони "знищили" вже вдесяте українську армію, що вони знищили всі наші бронесили, знищили всі системи ПРО і так далі.

А вони лиш продовжують монотонно вбивати тільки цивільне населення. Ну і по лінії фронту, безумовно, пробують хоча б десь щось прорвати. І Україна їх стримала, це перше.

Друга важлива складова полягає в тому, що ми говоримо про сталий світ, про майбутнє, яке має бути правильним, де ви можете говорити про те, що хочете говорити, мати свободу дії, свободу слова.

Скажіть, будь ласка, інвестиції в Україну, яка це все захищає не заради пафосу, вони великі? Чи це такі шалені суми, шалені кошти, які ти вкладаєш в країну, яка воює в масштабній війні заради того, щоб ти міг сьогодні відчувати таку саму свободу, як це було вчора, позавчора, і як це буде завтра? Це великі інвестиції за спокій і за гарантоване майбутнє в певних правилах? Ні.

Але чи можна це майбутнє побудувати, домовляючись з Путіним? Ні. Чому? Тому що він з вами не буде домовлятися.

Путін сьогодні відверто ще раз сказав: "Я буду вас вбивати, а ви можете тільки погодитись з тим, що маєте на це право. Ви можете скласти зброю і встати на коліна, щоб я знищив вас поступово, насолоджуючись цим. Ви можете воювати, захищаючи себе, але тоді я буду з вами все одно воювати, поки ви мене не знищите". Ось він сьогодні це прямо сказав.

Тому не треба шукати якихось там знаків чи сигналів. Росія не домовиться ні з ким. На жаль, не всі це почули. Наприклад, Міжнародний олімпійський комітет. Коли йому відверто говорять, що ми заллємо кров'ю бігові доріжки, а вони кажуть: "ні, ні, ні, ви ж не заллєте". Нехай ці люди, які вбивали українців, змагатимуться надалі.

А можна ми з українцями поставимо, щоб вони змагались? Це ж буде символічно, коли вбивця змагається з родичами жертви, тих, кого він вбив. Це ж "круто", це ж ми "розв'яжемо" питання війни і миру.

Якщо ми будемо апелювати до людей, які, маючи громадянство України, говорять, що Україна себе поводить якось не так, захищаючи своє право жити, це нонсенс.

Немає сенсу про це говорити. А знаєте чому? Тому що це взагалі не впливає на вас. Не впливає на мене, не впливає на тих людей, які сьогодні на лінії фронту, не впливає на тих людей, які сьогодні під обстрілами в містах України і не їдуть з тих міст. Вони говорять, що їм складно, їм боляче, трошки зневірились в щось. Але все одно ми дійдемо до фіналу.

Незручні питання Путіну

Оці незручні питання на "прямій лінії" – це була чергова ілюзія свободи слова, як свого часу Овсянікова виходила з плакатом на російському телебаченні? У вас є пояснення тому?

По-перше, у чому тут незручність? По-друге, чи були відповіді? І, по-третє, це ж не є незручним, якщо говорять, що люди не можуть яєць купити, тому що вони дорогі. Бо ж після цього Путін зі своєю фантазією говорить про те, що це все йде "на вакцину проти кору".

Маячня повна, але в чому незручність? Вона, мовляв, показує, що ця людина глобальна, вона розуміється на таких істинах, як вакцинація, імунізація. Тільки чомусь не було сказано про "масштабну мережу біолабораторій", що Україна вкладається в біологічну зброю і так далі.

Путін може одночасно в одному реченні сказати взаємозаперечні речі, тому що він є в іншому психічному статусі. І тому немає сенсу говорити про те, що були якісь незручні питання, були якісь можливі відповіді, які б сказали, що Путін щось розуміє в цьому світі. Ні, це все фікція.

Все дуже просто. Всі ці питання не мають жодного сенсу, як і "пряма лінія" не має жодного сенсу. Тому що в Росії немає конкурентної політики і немає конкурентної політичної дискусії.

Тому що ключове питання, яке було б, чи точно вони хотіли зайти в іншу країну, щоб знищити там своїх 315 тисяч, як говорить розвідка США, чи, як ми вважаємо, понад 500 тисяч людей. Це 87% армії Росії на початку вторгнення. Так от, чи вони точно хотіли витратити таку кількість людей? Ви розумієте, яка була б дискусія? Зовсім інша. І оце були б складні запитання.

Могли бути запитання про те, чи точно їм треба було відмовитись від ефективної монополії на сировинному ринку Європейського Союзу, від надприбутків, які там отримували, для того, щоб сьогодні шукати куди з демпінгом віддати газ чи нафту? Так, вони знайшли куди віддати газ і нафту з демпінгом, але це була б інша розмова.

А чи точно були вони зацікавлені в тому, щоб стати вигнанцями, щоб мати закриті кордони, щоб знову повернути залізну завісу, щоб їх всі зневажали. Тобто репутаційно, історично, ви ж розумієте, як виглядатиме Росія, попри всі намагання російської пропаганди розповісти, що з ними там хтось хоче розмовляти. Ви ж бачите, яке ставлення до росіян в будь-якій європейській країні?

Відстала економіка Росії та санкції

Цікаво, що коли Путін заговорив про економіку, то сказав, що економіка Росії вистояла, тому що мала "десятирічний запас міцності", десятиріччями вони його накопичували. Але питання в іншому – що робитимуть далі, коли за ці два роки цей десятирічний "запас міцності" спустили?

По-перше, немає ніякого "запасу міцності", тому що це країна-крадій. Вони крали технології і мали величезний обсяг сировинного ресурсу, який продавали, отримували гроші, знову корумпували і крали.

От якщо вони будуть ізольованими, то це буде такий "Неорадянський союз" примітивного кшталту. Я розумію, що ви можете не пам'ятати – рівень життя в Радянському Союзі був нікчемним. Нічого не було щодо споживчих потреб. І все. І це була вкрай відстала країна. Так само буде з Росією. Але я про інше.

Мене більше хвилює не стан російської економіки. Наприклад, Сілуанов (міністр фінансів Росії – 24 Канал) говорить, що "ми переорієнтували бюджет Росії повністю на мілітарну складову й нам вистачить грошей настільки, скільки потрібно проводити "СВО".

Це дуже важливо для наших партнерів. Тобто вони відверто говорять, що це – мілітарна країна, яка продовжуватиме експансію доки або не виграє, або не програє.

Що ще потрібно, щоби закінчити тему домовленостей з Росією і прохань толерантно ставитись до того, що вони роблять?

А якщо ми маємо повернутися до міжнародного права як до єдиної формації, яка дозволяє комунікувати між різними державами, то чи маємо ми пробачити масштабні воєнні злочини? Чи злочини проти людства? Чи злочини проти цивільного населення?

Бо, якщо маємо "толерантно" ставитися, то це означає, що ми маємо з вами забути про все, що вони робили в Київський, Харківській, Сумській, Чернігівській (областях – 24 Канал). Скрізь, де вони були.

Тобто усі ці тисячі зафіксованих, юридично відпрацьованих військових чи цивільних злочинів ми маємо з вами забути. Адже Росія, якщо вона не програє, не видаватиме цих людей для того, щоби ви їх юридично покарали.

Мене не обходить стан російської економіки, адже він залежить від… Тут я перехожу до того, що є модерованим демократичним світом – до санкцій. Не працюють, на жаль, санкції.

У 2023 році на споживчому ринку Росії кількість компаній, які повернулись під іншими брендами, зокрема, понад 700. Це європейські "білі" компанії. Тобто вони відверто говорять безумовно красиві слова про те, що "не можна дозволити країні напасти на іншу країну й вбивати дітей".

Тим часом вони повертаються на споживчий ринок і надсилають в бюджет Росії конкретні обсяги податків, які майже повним обсягом йдуть на рекрутинг. Тобто на фінансування людей, яких винаймає Росія, відправляє як мобілізованих на територію України, щоби вона вбивала дітей. Мене обходить оце.

Як санкції працюють? Чому "білі" компанії перебувають на споживчому ринку Росії? Чому ці гроші працюють виключно на мілітарну складову? Адже вони ж нині відверто про це говорять.

І так, тоді ми будемо розв’язувати питання не відсталої економіки Росії. Нас це не має хвилювати. Тоді ми будемо говорити про те, що грошей в Росії дійсно стає все менше, менше й менше.

І вони все регресують, регресують і регресують. Оце питання, яке нас цікавить. Це є практична складова. Три практичних складові:

• Треба позбутися ілюзій. Немає ніяких можливостей про щось розмовляти з Росією у будь-якому сенсі цього слова.
• Треба додати інвестицій у військові виробництва. Для того, щоби Україна мала паритетні можливості ведення бойових дій далі.
• Треба суттєво вплинути на економічно-фінансовий стан Росії.

Усе інше – усі ці заяви Путіна чи слова Лаврова, чи ще щось тощо – не мають жодного сенсу. Бо вони говорять банальні речі, які до реальності стосунку не мають.

Це – фікція, це – пропаганда такого примітивного типу. І тому Путіна не треба слухати. Треба дивитись, чи зможемо ми розв'язати питання "зброя – санкції", "санкції – зброя". Якщо зможемо, то тоді ми маємо з вами майбутнє. Не зможемо – тоді треба говорити про дуже й дуже тяжкі смутні часи.

Позиція Угорщини на саміті лідерів ЄС

Заблокує чи не заблокує Угорщина виділення 50 мільярдів євро для України? Орбан і офіційний Будапешт виторговують зараз собі допомогу. Чим завершиться цей саміт?

Обговоримо вже фактичні результати. Треба дивитись трошки ширше на це. Так, є ситуативний торг, достатньо жорсткий. Ми розуміємо, що в сучасній політиці, у сучасному світі багато є суб'єктів, які хочуть, скориставшись моментом, отримати щось додаткове.

Це прагматична позиція. Для нас вона цинічна, адже в нас війна. Але це постійно супроводжує глобальний політичний процес. Оцей цинізм, прагматизм тощо.

Є два різних напрямки в цьому

Перший процес – це, безумовно, прагматичний інтерес самої Угорщини. Вони хочуть збільшити надходження коштів від Європейської комісії, отримати ще певні преференції.

Це зрозумілий, трошки зухвалий навіть процес торгу з Європейською комісією. Але у межах демократії, Європейського Союзу – це процес цинічний, але можливий. Так себе поводить Угорщина. Я думаю, що вона певні преференції отримає.

Другий процес – це величезна кількість ресурсу, який витрачає Росія для того, щоби мати дискусії, які гальмують допомогу Україні чи створюють враження, що немає єдності в проукраїнській чи в загальноєвропейській підтримці України.

Це вже велика пропагандистська програма. Росія туди вкладається. Я б не перебільшував те, що робить, наприклад, Угорщина. Адже це передусім стосується відносин в рамках Європейського Союзу.

Наші європейські партнери чітко фіксують:

• "ми бачимо ризики Росії, які вона генерує";
• "ми бачимо абсолютно фатальні, трагічні наслідки для Європи, у цілому для європейського континенту, якщо Росія в такому вигляді продовжуватиме існувати";
• "ми ухвалили для себе рішення, що заради свободи, безпеки європейського континенту Україна має отримувати все необхідне".

Вони це роблять. Далі вони мають переконати такі країни як Угорщина чи Словаччина, наприклад, у тому, що бути разом стратегічно – вигідно. Адже це і єдиний ринок в економічному і фінансовому плані, це і перспективи технологічного розвитку цих країн, зокрема.

Це ж корпоративний спір. Є Європейський Союз і є спроба Угорщини як національної країни заблокувати певні рішення корпоративного органу – Європейської комісії чи Європейського Союзу.

Наші європейські партнери знайшли спосіб, як це обійти. Нам напряму допомагають національні уряди Норвегії, Німеччини, Нідерландів, практично всіх країн Європи за дуже-дуже маленьким виключенням.

Навіть парламент Болгарії здолав вето президента на постачання тієї чи іншої техніки Україні. В Європі у демократичному середовищі тривають різні дискусії.

Хтось хоче скористатися цим моментом, але є абсолютно більше представників політичних еліт, які свідомі щодо необхідності допомоги України. І вони роблять для цього все. Я б радив нам оптимістично дивитися. Я хочу, щоби ми були більш об’єктивними, коли оцінюємо ті чи інші процеси, адже вони значно об'ємніші.

Другу частину інтерв'ю з Михайлом Подоляком читайте незабаром на сайті 24 Каналу.