Актор Карлос Соареш: «Психолог у кіношколі говорив записувати бажання. Я написав: “Хочу знятись у головній ролі”»

Роль у серіалі «Карлос в Україні» для актора Карлоса Соареша стала дебютом, адже до цього в нього були лише зйомки в рекламі та невеликі ролі в кількох серіалах і фільмах, які так і не побачили світ. «Відчував велику відповідальність і страх: впораюся чи ні», — згадує актор.

— Карлосе, розкажіть, із чого розпочався ваш акторський шлях.

— О, це довга історія. Я взагалі в дитинстві творчістю не займався, професійно десять років займався баскетболом. Я кандидат у майстри спорту, чемпіон серед юніорів і маю ще багато різних нагород. Але почалися проблеми зі здоров’ям — і спортивну кар’єру довелося завершити. У 19 років замислився: а чим займатися далі? Закінчив університет у Запоріжжі, я магістр у сфері туризму. Трохи попрацював офіціантом у «Макдональдсі», потім поїхав працювати в Туреччину аніматором, два роки працював викладачем англійської мови в Китаї. І розумів, що все, що роблю, — це не те, це щоб заробити гроші, а не покликання серця. Мотивація втрачається, гроші вже не так цікавлять. Розумів, що хочу займатися тим, що мені буде близьке за духом, хотів розвиватися.

Після повернення з Китаю до України була трохи депресія, і я почав вести інстаграм. Усі друзі в Китаї, родина за кордоном — і я не знав, що робити. Записав розмовну сториз: «Дуже схуд, не подобається, як виглядаю, піду в зал, бо хочу набрати п’ять кілограмів за три тижні, буду вам розповідати про це». Мене всі так підтримали, не очікував такого відгуку. Люди мені часто казали, що я артистичний, харизматичний, веселий. Тож задумався: де я можу це застосувати? Певно, десь у шоубізнесі. Коли почав вести інстаграм, то зрозумів, що люблю камеру, люблю увагу. Якщо хочу в шоубізнес, то потрібно їхати у Київ. Я не знав, із чого починати, в мене не було потрібних знайомств — знайшов курси та приїхав у Київ навчатися.

На курсах відразу зрозумів: так, мені це подобається! По завершенню прийшов на кастинг, але невдало, зрозумів, що потрібно ще навчатись. У мене почались активні зйомки в рекламі, зокрема й закордонні проєкти. Мене це надихало і наповнювало. Розумів, що мені хочеться бути актором. Пішов вчитися в Ukrainian Film School, а це одна з найкращих кіношкіл в Україні на базі «Film ua». Тоді зрозумів, що це єдине, в чому я хочу розвиватися. Почав потрошку зніматись у серіалах, знявся навіть у двох повних метрах, але вони обидва не вийшли через війну, нестачу фінансування.

 Карлос Соареш

— Наскільки я розумію, це були маленькі ролі. Роль Карлоса Сміта в серіалі «Карлос в Україні» — це ваша перша велика роль? Як ви потрапили в цей проєкт?

— Мені написали, що є такий проєкт із назвою «Карлос в Україні», і подумали, що є молодий актор із таким іменем — то хай спробує. Я розумів, що це головна роль і велика відповідальність, мені було страшно: впораюся чи ні? Записав самопроби, відправив — і тиша. Минув десь місяць, думаю: не зайшло. Поспілкувалися потім із режисером — і знову тиша. Потім кажуть: приходьте на живі проби. Мене дуже класно прийняли, зробили проби. І знову тиша! Я думав, що когось іншого взяли. Потім мені пишуть: вас затвердили. І я такий: «Вау! Класно!» — і водночас думаю: «Боже, хоч би впоратись!». Страшно було.

Призначили читки. Мені сказали, що будуть зірки в серіалі зніматись — Ірма Вітовська й Арам Арзуманян. Бюджет серіалу не дуже великий, не думав, що будуть такі класні актори. Спочатку була читка з Ірмою й Арамом, а друга читка — з Григорієм Боковенком і Ніною Набокою, а я їх, на жаль, тоді не знав. Коли почали працювати, дізнався, що це за професіонали, які вони неймовірні.

— Розкажіть для тих, хто ще не бачив, про що цей серіал.

— Серіал у жанрі мок’юментарі, псевдодокументалістика. Він про американського журналіста, який приїжджає в Україну знімати фільм про життя звичайних українців під час війни. Разом зі своїм найкращим другом та оператором вони обрали людей, які найкраще розкриють усі сфери життя: переселенці, волонтери, пенсіонери. Щоб показати світові, що відбувається в Україні. За серіалом, у мого героя теж є українське коріння, тому, крім професійних амбіцій, у нього ще є й особистий інтерес.

• Читайте також: Суспільне презентувало серіал у жанрі мок’юментарі «Карлос в Україні»

— Чим цей серіал може бути цікавим українцям? Чому, на вашу думку, українцям важливо його подивитися?

— Зараз знімається багато фільмів і серіалів, які залишають по собі тяжку рефлексію. Тому що те, що відбувається тут і зараз, — це жахливо. Навіть якщо ми вже звикли до цього, бо наша психіка підлаштовується під обставини. Цей серіал — також про життя українців під час війни, але рефлексія трохи м’якша. У серіалі йдеться про гарні, теплі моменти, які відбуваються навіть у такий час. Такі моменти, які в усіх нас були. Я, наприклад, закінчив кіношколу, знявся в серіалі. Війна триває, і це страшно, потрібно боротися — але не можу сказати, що в цей час не відбувається нічого хорошого. Є в житті багато гарних моментів — і цей серіал саме про них. Ми намагаємося будувати життя.

— Карлосе, ви надзвичайно органічно виглядаєте в цій ролі. А наскільки вам близький герой?

— За людськими якостями є багато чого спільного. Він добрий, щирий, відкритий. Я більш експресивний, емоційний, яскравий. Карлос Сміт як журналіст має бути трохи відокремленим, спостерігати за подіями збоку, тож мені інколи хотілося трохи більше проявів, але не можна. Хоча він усе одно порушував журналістську етику, бо його українці так класно сприймали, що не можна сприймати їх відсторонено. Хочеться жити їхнім життям. Українці такі людяні й щирі, що Карлос Сміт хотів бути ближче до них як друг, а не як журналіст. Вони його занурюють у своє життя — і він туди залюбки пірнає.

 Карлос Соареш

— Жанр мок’юментарі накладав якісь особливості на знімальний процес?

— Одна з основних та, що ми пробиваємо «четверту стіну» — дивимося в камеру (четверта стіна — це уявна стіна між акторами й глядачам у «тристінних» просторах зйомки чи виступів. Пробити «четверту стіну» — означає дивитися прямо на глядача, звертатися до нього під час вистави або зйомки. — «ДМ»). У серіалах зазвичай так робити не можна. Але це є особливістю цього жанру, тут можна давати реакцію та спілкуватися з глядачем напряму. Це ніби звичайне життя, жива камера, не статична. Це комедійний жанр, тому персонажі мають бути яскраві та цікаві.

— Ви працювали на знімальному майданчику з досвідченими акторами й акторками. Які у вас були перші враження та як вони змінилися під час роботи?

— Мені було цікаво, я радів тому, що буду на одному майданчику з цими акторами. З одного боку, неймовірні відчуття, а з іншого — міркування про те, як мене, молодого актора, сприймуть, чи буде мені комфортно працювати. І вже після перших читок зрозумів, що проблем не буде. Мене сприймали на рівних, ніколи не відчував дискомфорту.

Найбільше порад мені давав Григорій Боковенко, ми з ним узагалі стали друзями на зйомках. І я дослухався до нього, тому що бачив, як він працює, мені це дуже подобалося, було цікаво просто бути поряд і спостерігати. Для мене це неймовірний досвід — працювати з такими талановитими акторами. Я вчився, навіть просто спостерігаючи за їхньою грою.

• Читайте також: Хто гратиме головні ролі в телесеріалі «Карлос в Україні» на «Суспільному Культура»

— Мок’юментарі — це комедійний жанр, хоч і з драматичним ухилом. Чи траплялися комедійні ситуації на майданчику?

— Багато було. У жанрі мок’юментарі всі умовно факапи — це найкраще, що може бути. Головне — не вимикатися та продовжувати грати до кінця. Таких моментів було багато, не всі ввійшли в монтаж, але є таке. У сьомій серії, моїй найулюбленішій, мені потрібно було вибрати, з ким лишитися відпочивати. Григорій Боковенко питає: «Зі мною чи з Раїсою?» Кажу, що залишусь із Раїсою. Я до неї повертаюся, щось кажу — падає розкладачка, момент був незапланований, я його до кінця дограв. Виглядає дуже прикольно, дуже живий епізод — і він увійшов у монтаж. Був випадок із Владом Карачієм, коли він виходив, за текстом мав зупинитись, але почав імпровізувати й розповідати вірш — і це також увійшло в монтаж. Це таке життя в кадрі, найяскравіші й найцінніші моменти.

 Карлос Соареш

— Що було найскладнішим під час зйомок серіалу?

— Для мене взагалі все це — великий тиск і навантаження, бо потрібно було впоратися з поставленим завданням. Був страх не впоратися. Начебто все виходить — але велика відповідальність. Це мій перший великий проєкт, багато знімальних днів — це також тяжко. Ще були важливі сцени, які потрібно було правильно зіграти, — теж дуже хвилювався, щоб усе вийшло. Але і команда, і режисер, і партнери по майданчику завжди підтримували, надихали, було легко і комфортно, тому я просто занурювався в цей процес.

— Досвід, який здобули під час зйомок, будете застосовувати в подальшій роботі?

— Цей досвід колосальний не лише для актора, а й у житті. Цей час запам’ятаю назавжди. І знімальний процес, і постпродакшен. Суспільне влаштувало подію — допрем’єрний показ, і для мене це було щось неймовірне, я такий був щасливий. Хвилювався, думав, як це буде, як люди сприймуть, як себе поводити. Як тільки прийшов і побачив свій перший стенд, то зрозумів, що люди прийшли до мене. Стільки уваги, Суспільне влаштувало для мене свято. Стенди, банери, люди, телебачення, фото. У мене зараз безмежне почуття вдячності всій команді.

 Карлос Соареш

— Про які ролі мрієте?

— Мені як молодому актору все цікаво. У цьому серіалі були й комедійні, і драматичні моменти, і мені було цікаво їх проживати. Зараз не так багато фільмів знімається, тому потрапити в них для мене — велике щастя.

Люблю детективи, хотілося б спробувати себе у драмі. Люблю хорор, хотілося б у такому кіно знятися. Можливо, зіграти якусь відому людину. Оскільки я займався спортом, то щось пов’язане зі спортом також цікаве.

У нас у кіношколі був психолог, який говорив чітко записувати свої бажання. Я написав: «Хочу знятись у повному метрі». Мене затвердили, я знявся, але фільм не вийшов. «Ага, — подумав я, — бажання має бути ще чіткішим». «Хочу знятись у головній ролі», — загадав я наступне бажання. І так з’явився у моєму житті «Карлос в Україні». Я послав цей запит у Всесвіт — і бажання здійснилося.

— Карлосе, на вашу думку, серіал «Карлос в Україні» — це вдалий проєкт? Адже він став дебютним не лише для вас, а й для режисера Нікіти Торжевського та й для Суспільного.

— Звичайно, вдалий. Можливо, не все вийшло так, як хотілося. Але це був перший досвід Нікіти Торжевського як режисера ігрового кіно, у мене як актора перший досвід головної ролі, а також новий досвід для Суспільного. Ми це зробили добре. Звісно, є моменти, які надалі потрібно враховувати, але я ні про що не жалкую. У мене є питання до себе як до актора: щось подобається, щось не подобається. Для всіх нас це класний досвід. Ми це зробили чесно, щиро і з любов’ю. Вдячний Всесвіту, що потрапив у цей фільм. Це специфічний проєкт і гумор не всім заходить, але сподіваюся, що свого глядача ми знайдемо.

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»