Евакуація – щотижня. Як українські військові потрапляють на лікування за кордон

Щотижня з України відправляється щонайменше один евакуаційний рейс із пораненими цивільними та військовослужбовцями. Тисячі пацієнтів уже пройшли лікування за кордоном. На черзі, за даними джерела «Главкома» у Міністерстві охорони здоров’я – ще понад 10 тис. осіб. Вони виїжджатимуть за кордон за державною медичною програмою «Medevak» – вона запрацювала в Україні з перших днів повномасштабного вторгнення, коли лікарні переповнилися пораненими. Країни ЄС та їхні медзаклади запропонували транспортувати поранених до них, і відтоді з України щотижня виїжджають кілька десятків пацієнтів, яких лікують чи реабілітують у закордонних медзакладах – не лише державних, а й приватних.

Наприклад, за два тижні, з 19 листопада по 3 грудня, з України на лікування у закордонних клініках виїхали 53 пацієнти. Вони отримуватимуть допомогу у медзакладах Чехії, Польщі, Нідерландів, Німеччини, Литви, Норвегії, Австрії, Данії та Естонії.

Як зауважують у МОЗ, з початку повномасштабного вторгнення спеціалізованим медтранспортом евакуювали понад чотири тисячі українців.

Хто може виїхати на лікування за кордон, у скільки це обійдеться пересічній українській родині та як визначається, яка з країн прийме у себе пацієнта, дізнавався «Главком»

МОЗ про лікування за кордоном: усі витрати покривають тамтешні медзаклади

Офіційно Україна не повідомляє про кількість військових, яких уже вдалося евакуювати за кордон на лікування чи реабілітацію. Не оголошується і скільки це коштувало. На відповідний запит у МОЗ відповіли так: термін лікування військових залежить від складності діагнозу та плану лікування, який прописують медики у закордонних медзакладах. У когось лікування може тривати три місяці, а у когось – рік. Це залежить як від стану, у якому хворого доставили у медзаклад, так і від перебігу лікування. Але за кордоном лікарі не відпускають пацієнтів, допоки не завершать план лікування.

«Ми не володіємо інформацією щодо коштів, які йдуть на лікування українських пацієнтів за кордоном, оскільки витрати здійснюються у межах бюджетів конкретних лікарень, включно з витратами на харчування пацієнтів та їхнє перебування у лікарнях (оскільки деякі пацієнти перебувають у лікарнях понад рік, а дехто й більше). Наприклад, один з учасників програми Medevac лікується у Норвегії вже 14 місяців. Вивести якусь суму й порахувати, скільки витрачають клініки ЄС на наших пацієнтів, неможливо. Зважаючи на перелік медпослуг, які надають пацієнтам у клініках, витрати обліковуються не у тисячах, а у мільйонах євро. Українцям безоплатно проводять оперативні втручання будь-якої складності», – повідомили у прес-службі МОЗ.

Деякі країни, зокрема Норвегія та Фінляндія, забезпечують житлом і родичів пацієнтів, які приїхали разом із ними. Це непоодинокі випадки, оскільки пацієнтам іноді потрібне не лише лікування, а й додатковий догляд і турбота близьких.

Українським пацієнтам, військовим та цивільним, за кордонам вже робили заміни суглобів, пересаджували шкіру, нарощували кістки, зрощували розірвані м’язи та судини, робили ампутації, протезування тощо. Все коштом іноземних медзакладів і благодійників.

Лікування у Фінляндії: «Це була турбота, якої я ще не зустрічала»

Командир саперної бригади Кам’янець-подільської бригади інженерних військ Ігор Горчинський потрапив під обстріл в Енергодарі ще на початку повномасштабного вторгнення. До лікарні він потрапив у важкому стані, з кульовим пораненням у голову і чотирма кулями у тілі, й наслідками мінно-вибухової травми ніг. Через поранення у голову його частково паралізувало. Ускладнювала ситуацію і стара травма тазових кісток, отримана ще за часів АТО.

Горчинського лікували у семи українських лікарнях. Виїхати одразу за кордон не було можливості – треба було чекати, доки львівські хірурги не витягнуть кулю з голови, встановивши опісля спеціальну пластину. Нарешті влітку 2022 року дружина Віктора Горчинського Інна отримала дзвінок з МОЗ: наступного ранку вони з чоловіком летять у Фінляндію.

«Коли почалася медична евакуація, усіх хлопців, яких зібрали на лікування за кордон, повантажили в окремі машини. Ті, хто міг сидіти, їхали по двоє. Уже з аеропорту Польщі ми вилетіли норвезьким військовим літаком із парамедиками, а коли прилетіли в аеропорт Гельсінкі, на нас уже чекала швидка, яка перевезла у лікарню. За кілька днів чоловіку зробили першу операцію – із заміни суглоба, і ще місяць його вертикалізували – щоби організм згадав, як це – бути у положенні стоячи», – розповідає Інна Горчинська.

Крім Віктора, реабілітацію у клініці міста Оулу у Фінляндії проходив і його колега Олександр. Його поранив російський снайпер, куля пройшла через шию, розкришивши зуби та щелепу. Олександру замінили щелепу, пересадили шкіру. Місяцями він міг харчуватися тільки їжею, перебитою блендером у кашу.

Інна зауважує: увесь персонал та місцеві були дуже співчутливі до українських військових, бо досі пам’ятають, як на них у 1939 році напав СРСР.

«Олександр дуже хотів якомога швидше повернутися додому, тому поїхав до закінчення реабілітації, хоч у лікарні його вмовляли лишатися, планували направити у ще одну клініку для наступного етапу реабілітації. До всіх наших хлопців ставилися дуже ніжно, це була турбота, якої я ще не зустрічала. З червня по вересень ми перебували у клініці, у хірургії. Потім міграційна служба орендувала для нас квартиру у будинку, один із під’їздів якого був спеціально облаштований для людей з особливими потребами. Поруч із нами жили українські родини з Дружківки і Краматорська, члени цих сімей пересувалися на милицях і візку. І квартири були облаштовані саме для людей з інвалідністю: плита з таймером, світло, яке вмикалося при русі, балкон, щоби можна було на візку розвертатися, ліфт із перилами тощо», – згадує Інна Горчинська.

У Фінляндії її чоловіка фактично поставили на ноги – через 10 місяців реабілітації він повернувся до України на одній милиці. Інна була впевнена, що в Україні він міг би продовжити одужання, якби вистачило фахівців і часу. Але українські лікарі валилися з ніг від кількості пацієнтів.

У вересні цього року Віктор Горчинський помер – змучений величезною кількістю поранень організм таки не витримав. В останню путь його провели у рідному Кам’янець-Подільському.

Передбачити, хто саме та коли поїде на лікування, неможливо

Водночас, попри гарні умови лікування та реабілітації в іншій країні (там, де ці процеси можна поєднати), дехто з українських пацієнтів від них відмовляються.

«Багато наших громадян хочуть чимшвидше повернутися додому, тому відмовляються від реабілітації за кордоном», – зауважують у МОЗ.

Вибір клініки, до якої поїде пацієнт, зазвичай залежить від кураторів з ЄС – ті самостійно це визначають, зважаючи на маршрут літака. Тобто обирають таким чином, щоби літак міг максимально ефективно транспортувати пацієнтів. Якщо вибір пропозиції не впливає на маршрут літака, координатори МОЗ контактують з пацієнтами і консультують їх, розповідають про досвід інших пацієнтів, які лікувались за пропозицією лікарні. І самі пацієнти, разом із МОЗ, ухвалюють рішення.

На сьогодні, за інформацією МОЗ, взяти участь у медичній евакуації за кордон можуть діти та дорослі з травмами або новоутвореннями, які треба лікувати третинною (високоспеціалізованою) меддопомогою, потерпілі з важкими опіками і діти з орфанними захворюваннями (рідкісними вродженими чи набутими хворобами, які характеризуються тяжким, хронічним і прогресуючим перебігом, формуванням дегенеративних змін в організмі, зниженням якості та скороченням тривалості життя або становлять загрозу для життя). Перераховані критерії затверджені наказом МОЗ №574.

Однак наперед передбачити, хто саме та коли поїде на лікування, неможливо. Журналістам у Міністерстві охорони здоров’я кажуть, що у рамках державної програми Medevac – медичної евакуації пацієнтів з України, яким необхідне лікування чи реабілітація за кордоном, – не існує так званих листів очікування.

«Усі заявки пацієнтів обробляються щотижня. У нас є графік – раз на тиждень здійснюється евакуаційний рейс. У випадках, коли бачимо велику кількість пацієнтів, збільшуємо кількість вильотів на тиждень до двох. Окрім того, авжеж орієнтуємося на стан пацієнта. Якщо є потреба у терміновій евакуації – ми подаємо його у найближчий евакуаційний рейс», – додали у міністерстві.

Аліна Євич, «Главком»