Жінки в армії. Експертка з гендерних питань Альона Грузіна - про стереотипи, домагання та дискримінацію

“Прибираємо із законопроєкту щодо мобілізації та рекрутингу статтю про особливості військового обліку та служби жінок. Однаково для всіх в законі”, - написала кілька днів тому народна депутатка Мар'яна Безугла. Перед тим вона розмістила пост, у якому назвала вагітність “унікальною відстрочкою і правом на звільнення”.

Дискусії про те, що жінок можуть підвести під загальну мобілізацію або розширити перелік спеціальностей, з якими братимуть на облік, точаться не перший день. Тим часом, за останніми даними, у лавах Збройних сил України уже налічується 62 062 жінки-військовослужбовиці, що становить 7,3% від загальної кількості особового складу.

Про права жінок на військовій службі і пов’язані з цим проблеми KP.UA розмовляє з комунікаційницею науково-популярного ресурсу “Гендер в деталях”, культурологинею Альоною Грузіною.

Дівчата йдуть у військкомати, але отримують відмови

- Альоно, прийнятий у 2018 році закон урівнює в правах жінок та чоловіків в армії, а як це працює в реаліях?

- Дійсно, у 2018 році розширили перелік професій, до яких допустили жінок-військовослужбовиць. Зараз вони можуть обіймати бойові посади, і такі жінки є, навіть досить багато. Але все одно значно менше, ніж чоловіків, і значно менше, ніж жінок-медикинь і жінок на так званих допоміжних посадах. За офіційними даними, в складі ВСУ лише 9% жінок мають офіцерські звання і лише три жінки носять генеральські погони.

Тобто законодавчо доступ є, і у 2018-му це було достатньо важливою перемогою. Але, на жаль, на сьогодні жінці, яка не є за освітою медиком, потрапити до лав Збройних сил досить важко через стереотипи.

- До речі, чоловіки, які отримують повістки, дивуються, коли бачать в ТЦК та СП жінок. Кажуть, кількість дівчат, які хочуть служити, для них неочікувана.

- Так, бажаючи служити жінок теж багато. Але мусимо констатувати, що багатьом жінкам, які йдуть добровольцями, в ТЦК відмовляють. Навіть якщо вони здорові і фізично підготовлені. В кращому разі можуть зафіксувати персональні дані, сказати, що збережемо ваш номер телефону і звернемося за потребою.

Хоча ми знаємо, що у нас дуже великий недобір людей в армію, через що неможливо демобілізувати тих, хто воює від початку повномасштабного вторгнення. Тобто потреба в людях є, але більшість жінок отримують відмову.

Або медикиня, або куховарка, але не штурмовик

- Відмови, на вашу думку, також диктують стереотипи?

- Так, стереотипи щодо традиційного розподілу ролей. Війна не є жіночою справою, війна – це заняття чоловіків. Жінки мають чекати їх удома, виховувати дітей.

Попри те, що в нашій історії були дві світові війни, в яких брали участь жінки, попри два Майдани та інші активні суспільні прояви, до яких були залучені жінки, більшість чоловіків позитивно сприймають дівчину в армії тільки на посаді медикині або куховарки.

Тобто, якщо жінка-медикиня служить в ЗСУ чи працює на кухні, то це правильно і це схвалюють. А коли заходить мова про посади штурмовичок або артилеристок, то маємо не стільки негативні відгуки, скільки недовірливі. Мовляв, як жінка буде на такій посаді, це просто неможливо!..

- Є дівчата, які стереотипи рішуче ламають. Але чи мають вони кар’єрні перспективи в армії – отримати вище звання, керівну посаду?

- Ніяких заборон на кар’єрне зростання немає, за законом жінка, як і чоловік, може піднятися по службі від першого до найвищого щабля. А що відбувається на практиці, ми бачимо з кількості офіцерів та генералів серед жінок. Різниця між жінками та чоловіками дуже суттєва.

Показовою щодо цього може бути навіть практика пам’яті, меморіалізацї. Якщо подивимось на перейменування, які відбуваються в рамках декомунізації та вшанування героїв останніх років, то бачимо, що вулиці називають в честь чоловіків, чоловічу стать уособлюють пам’ятники.

- У цивільному житті на однакових посадах жінці можуть платити менше, ніж чоловікові. А в армії?

- Проблема в розриві оплати праці в цивільному житті є більш помітною через різноманіття установ, професій та посад. Що стосується армії, то ми не можемо говорити, що десь платять менше чи більше. Військові отримують фіксовану суму в залежності від того, на яких позиціях перебувають.

Сексуальні домагання є, але про них не прийнято говорити

- Найболючіше питання – це сексуальні домагання. Їх не хочуть визнавати, про це не прийнято говорити, але із соцмереж, зі звернень жінок-військовослужбовиць у адвокатські групи ми розуміємо, що проблема існує.

- Так, такі випадки є. І їх, на жаль, більше, ніж нам би хотілося. Тема справді табуйована, бо в першу чергу вона сприймається як дискредитація армії. Мовляв, ми не можемо звинувачувати своїх військових у поганих діях.

Перші свідчення про те, що в армії є сексуальні домагання, датуються 2018 роком, коли лейтенантка Валерія Сікал заявила, що її домагався командир військової частини ("Лягай, будеш богатирів обслуговувати", – цитувала Валерія вимоги начальника. - Ред.). Це була перша публічна заява про такі дії, але за тим випадком кримінальна справа так і не була порушена.

Перша справа, яка призвела до якихось реальних дій, тобто звільнення обвинуваченого в домаганнях, була відкрита в січні 2021 року. Це справа підполковниці Ольги Деркач, яка також набула великого розголосу і викликала хвилю обурення. Затим про такі речі намагалися більше не говорити.

- Як боротися? Зараз є багато правозахисних груп, адвокати, прокуратура. Але коли все відбувається у закритій військовій частині, туди не потрапляють люди, які могли б допомогти.

- Ми можемо говорити про два виміри цієї ситуації, бо цивільний тут також присутній. На превеликий жаль, в нашому суспільстві панує так звана культура насильства. Дуже часто постраждалі від нього опиняються в ролі звинувачених: не так одяглася, не так себе поводила, не туди пішла... От і щодо армії в соцмережах можна прочитати думки, що коли жінки йдуть служити, то вони йдуть шукати собі чоловіків.

Тобто спершу ми маємо позбутися цих ярликів у цивільному суспільстві, аби говорити, щоб менше такого толерування було серед військових. Бо вони в першу чергу люди – такі ж, як усі.

Паралельно ломка стереотипів має відбуватися всередині служби. Всі випадки сексуальних домагань повинні ставати предметом службових розслідувань. Тобто має формуватися розуміння, що за злочин мусить бути неминуча відповідальність.

Через оте принципове замовчування зараз важко скласти реальну картину сексуальних домагань в армії. Але коли ми спілкуємось із жінками у підрозділах, коли читаємо відгуки в соціальних мережах, неважко зробити висновок, що проблема існує, і вона актуальна. Навіть якщо ми матимемо один-єдиний випадок на все військо, він має бути доведений до суду.

Форма, гігієна, забезпечення інтересів дітей

- Якщо кількість жінок в армії збільшиться, проблема домагань зменшиться? Бо одна справа, коли одна дівчина на десять чоловіків, а друга - коли три дівчини на сімох і можуть одна одну боронити.

- На це можна буде дивитися лише постфактум. Зараз можемо тільки припустити, що більш широка представленість жінок у військових професіях, на керівних посадах посилить розуміння, що жінка на війні – посестра, бойова одиниця, і вона в усьому рівна. Чим більше буде жінок, тим більше буде кількість людей, які долучаться до цієї проблеми, зможуть про неї говорити.

Але зараз дуже важливе і таке розуміння: якщо вести мову про обов’язкову мобілізацію жінок, то насамперед потрібно визнати, що проблем в армії буде ще більше, ніж є зараз. Зараз багато хто апелює до того, що служба для жінки – то добровільна справа. І якщо ти добровільно пішла, то сама несеш за це відповідальність. З обов’язковою мобілізацію так не вийде.

- А як розцінює можливу обов’язкову мобілізацію спільнота захисників гендерної рівності?

- Це дуже неоднозначне питання. З одного боку, в Конституції прописано, що захист держави є обов’язком кожного громадянина. Тобто мобілізувати можуть усіх. З іншого - мусимо констатувати, що спершу належить вирішити хоча б ті очевидні проблеми, про які знаємо.

По-перше, базово затвердити жіночу форму єдиного уніфікованого зразка як для літа, так і для зими. Налагодити її масове виробництво. Форма має бути доступною, це не може бути кілька зразків, які неможливо отримати чи придбати. Те саме з білизною, із специфічними засобами гігієни, яких потребують жінки.

По-друге, якщо говоримо про загальну мобілізацію, то мусимо влаштувати і умови для неї. За часів війни цивільне життя нікуди не зникає і не зупиняється. Статистично жінки займаються дітьми – доглядом, вихованням, освітою. Тобто треба передбачити і законодавчо закріпити, хто буде перебувати з дитиною, якщо матір призовуть. Чи може служити лише один з батьків. Щоб не було так, що жінка у військовій частині далеко від дому, а до чоловіка завітали з ТЦК та СП.

По-третє, прописати, як ми зможемо гарантувати, що діти жінок, які підуть на фронт, будуть забезпечені гідною освітою – дошкільною та шкільною. Чи на тому вона рівні, щоб можна бути спокійною за дитину, батьки якої воюють.

Як бачимо, все це дуже проблематично. Якщо будуть рівні обов’язки, то мають бути і рівні права, і рівні умови.

- Тобто, щоб жінка на службі не мусила переконувати себе, що тепер вона – чоловік, а почувалася впевнено у своїй статі?

- Так, це рівне забезпечення правами. Воно має бути як в армії, так і в цивільному житті. Це, як ми вже говорили, і оплата праці, і насильство. За статистикою кожна третя жінка стикалася з фізичним чи сексуальним насильством, достатньо високий рівень у нас домашньої тиранії.

Тобто зараз ми говоримо про те, що почасти жінки в звичайному житті не мають банального захисту своїх базових прав – на здоров’я та навіть життя і заразом говоримо про те, щоб покласти на них ще один обов’язок - захист всіх інших людей.

Бліцопитування:

Як ви ставитесь до мобілізації жінок?

Олег Леонтьєв, адвокат:

- Мобілізація жінок не протирічить Конституції. У нас загальний військовий обов’язок, але його потрібно наповнювати сенсом. Тобто люди мають бути використані там, де вони принесуть максимальну користь.

Певна річ, на “нулі”, в окопі жінок не доцільно застосовувати. Але в стабілізаційних пунктах, пунктах евакуації вони можуть виконувати різні задачі. Ми знаємо, що в армії Ізраїлю служать жінки, але мало знаємо, що також служать люди з синдромом Дауна. Просто для них знаходять справи по силі.

Олена Білозерська, офіцер ЗСУ:

- Ставлюся різко негативно і вважаю, що цього не буде. Якщо коротко: для чоловіка захист Вітчизни - обов'язок, для жінки - право.

Рівність між чоловіками і жінками щодо військового обов’язку стосується лише тих жінок, які вже служать.

Антон Грушецький, соціолог:

- Якщо врахувати громадські настрої, дуже сумнівно, що мобілізація жінок може бути примусовою. Це викличе величезне збурення в суспільстві. Ми пам’ятаємо, який опір отримала спроба організувати облік жінок за професіями, які назвали спорідненими з військовими.

Не думаю, що депутати захочуть ухвалити закон про примусову мобілізацію жінок. Певні заохочення до служби можуть бути. Робота в цивільному секторі зараз нестабільна, але в армію жінки мають іти тільки добровільно.

Лада Соколова, правозахисниця:

- Я не заперечую проти мобілізації жінок. Кожен має право захищати свою державу, але це має бути добровільно. І мусить враховуватися бажання людини служити своїй Батьківщині.

Я з першого дня вторгнення ходила до ТЦК та СП, але досі мене не беруть. У мене багато подруг хочуть стати до лав захисників, але теж отримують відмову.