"Почав благати про помилування"․ Охоронці лікарні в Боярці побили 20-річного ветерана з розладом

За словами хлопця, в лікарні йому ніхто не допоміг, ба більше: він був ще більше травмований внаслідок конфлікту з охоронцями медзакладу. У цьому матеріалі 24 Каналу дізнавайтесь історію бійця, позицію лікарні та правоохоронних органів.

Історія ветерана Олексія Іваніна

Колишній гранатометник розповідає, що близько 02:00, 4 грудня у нього стався приступ тривожності. Декілька разів він намагався викликати швидку допомогу, однак медики приїхали за 5 викликом – уже тоді, коли в безпорадному стані він завдав собі ножового поранення.

Я в неконтрольованому стані покалічив себе, мав різану рану на руці. Швидка приїхала разом з поліцією, оскільки кваліфікувала це як спробу суїциду. Правоохоронці сказали, що не будуть нічого оформляти… Ну, ситуація і так зрозуміла.

Ветерана доправили в Центральну районну лікарню Києво-Святошинського району, що в місті Боярці. Поки фельдшери з'ясовували між собою інші нюанси, Олексій попросився покурити. Як він розповідає, дозу заспокійливого він так і не отримав у кареті швидкої.

Ти сюди приїхав курити чи лікуватися? – каже до мене фельдшер у наглому тоні. Я відповідаю: ну добре, зараз зайду.

Центральна лікарня в Боярці, в яку доправили захисника / Фото Олесі Мусійко з Google maps

За словами чоловіка, всередині лікарні він певний час чекав на медика, що йому мав би допомогти, допоки йому просто це не набридло. Тоді він рушив до приймального посту з охоронцями, аби уточнити, коли ж йому мають надати допомогу.

Я не спав всю ніч, я вже просто був у такому… Підвішеному стані. Пояснюю їм цю ситуацію, на що мені починають відповідати в грубій формі. Три охоронці кажуть мені, що, мовляв, "ми всі тут такі контужені, всі тут воювали, так що не треба нам тут брехати".

Далі, як розповідає чоловік, конфліктна ситуація почала лише наростати. Дійшло до того, що йому три охоронці заламали руки, почали заливати очі з газового балончика та бити палицями.

Поранення на тілі Олексія Іваніна / Фото надане 24 Каналу

Документи, що підтверджують діагноз ветерана / Надано 24 Каналу

Під час того як Олексія били, в одну мить він, як сам зазначає: "Почав благати про помилування". Хлопець, багато разів при тому перепрошуючи, намагався вирватися від охоронців. Згодом вони поставили його в наручниках на коліна, але потім зрозуміли, що можуть відпустити беззахисного.

Ветеран стверджує, що його побили охоронці лікарні в Боярці / Фото надане 24 Каналу

Потиснувши руки кривдникам, перед тим вмивши лице водою, під ранок Олексій громадським транспортом добирався додому власним коштом. Важливо, що увесь цей час в нього була чимала рана на руці, яку в лікарні в Боярці йому так ніхто й не зашив. Приїхавши додому, захисник тривалий час відходив від шокового стану – лише до вечора набрався сил, аби поїхати в інший медичний заклад.

Саме медики Київської міської клінічної лікарні №7, що у Святошинському районі, зашили ветеранові рану. Це підтверджує довідка з травмпункту, що нам надав Олексій. Згодом захисник вирішив звернутися до правоохоронних органів, написавши дві заяви: на охоронців та лікарів швидкої, що приїхали лише за 5 викликом.

Олексієві зашили рану на руці в іншій лікарні / Надано ветераном на прохання 24 Каналу

Позиція боярської лікарні

Журналісти 24 Каналу сконтактували з Центральною районною лікарнею Києво-Святошинського району, що в місті Боярці. Нам відповіли:

• було розпочато службове розслідування за цим фактом;
• відбулося декілька нарад юристів, які вирішують, як діяти далі;
• діяльність з охорони медзакладу здійснює ПП "Вовк" на основі договору;
• встановлені особи охоронців, які у ніч з 3 на 4 грудня були на зміні.

Медзаклад надсилав листа до компанії "Вовк", у якому просив пояснити, що сталося тієї ночі. Охоронна фірма відповіла, що захисник нібито першим почав розмахувати кулаками.

Згідно з поясненнями працівників ПП "Вовк", невідома особа почала бити охоронців. Вони оперативно зреагували та припинили дії нападника, після чого він перепросив та пішов у невідомому напрямку,
– йдеться у документі.

Варто згадати й наголосити, що на момент сутички з представниками цієї охоронної служби ветеран потребував допомоги: заспокійливе йому так і не надали, рану на руці – не зашили.

Про можливі некоректні висловлювання в бік Олексія з боку цих охоронців у наданих документах також нічого не йдеться. І лікарня проігнорувала запитання стосовно того, чому лікарі приїхали лише за 5 викликом, коли вже стало відомо про спробу суїциду.

Реакція правоохоронних органів

У поліції Київської області на запит 24 Каналу відповіли 15 грудня, зазначивши, що зареєстрували заяву від військового та передали його до Бучанського районного управління.

Крім того, правоохоронці констатували, що медики швидкої допомоги їм заявили таке: захисник намагався скоїти суїцид у ході сварки з дружиною.

Сам Олексій Іванін це заперечив. Він запевнив, що ніякої сварки з дружиною тієї ночі не було, ще раз наголосивши, що не міг спати через психоемоційний стан, намагався викликати швидку, але його ігнорували.

Додамо, що судмедексперти уже зробили відповідну експертизу. Вони зафіксували тілесні ушкодження, які були завдані військовому.

Психологічне здоров'я захисників

Олексій нам розповів, що усе життя йшов до військової справи: спершу навчався у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна, потім вступив у Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Через пів року навчання у ЗВО юнак уклав контракт зі Збройними Силами та пішов боронити нашу державу від ворога. Як він розповідає, тоді якраз-таки помер його батько.

У боях за свободу України в хлопця розвинувся тривожно-депресивний розлад саме з інсомнічним компонентом. У коментарі 24 Каналу психотерапевтка ГО "Вільний вибір" Наталія Стадніченко пояснила, що цей діагноз супроводжується підвищеною чутливістю до подразників та, власне, тривожністю.

Загалом нескінченна тривожність втомлює людину, робить її неефективною, викликає депресивні настрої та зрештою – думки про смерть. У випадку з Олексієм присутній ще й інсомнічний компонент – тобто порушення сну через те, що мозок постійно перебуває в напрузі.

Думка про те, що багато людей в Україні воювало, і нібито їм нічого не бракує, не є коректною. Будь-яка війна, будь-який екстремальний досвід змінює людину – і не обов'язково в гірший бік... Але коли людина повертається у цивільні умови, вона все одно потребує певного часу на соціалізацію, на адаптацію, на те, аби почати життя знову,
– наголошує фахівчиня.

Психотерапевтка додає, що поведінка охоронців медичного закладу не була прийнятною. Вони фактично не повірили у правдивість діагнозу військовослужбовця, через що й спалахнув конфлікт. За словами пані Наталії, така ситуація, зокрема, є наслідком неетичного ставлення до пацієнтів у Радянському Союзі.

В українських госпіталях часто трапляється недовіра до пацієнтів або надмірна підозра, що вони симулюють певний стан. Це точно не є етично і не є коректно, і не допомагає ветеранам соціалізуватись.

Наталія Стадніченко також прокоментувала те, що захисникові довелось потиснути руку своїм кривдника. Вона зазначила, що така поведінка військового була викликана його небажанням вступати в конфронтацію, аби вийти зі ситуації з якомога меншими наслідками. Вочевидь, нічого дивного в такій реакції немає.

До того ж у спілкуванні з нами Олексій констатував, його найбільшим страхом під час перебування на службі був страх полону. З його слів зрозуміло, що тортури з боку охоронців змусили його почуватися беззахисним.

Я проявив ввічливість через те, що мав один з найбільших страхів – полон… Я зрозумів, що треба вже давити на жалість, просити пробачення. Я їх ледь вмовив, аби вони мене відпустили. Сталося це з умовою, що я буду себе "гарно поводити".

Психотерапевтка наголошує: "Це точно не нормальна ситуація, воно точно потребує реагування відповідних органів". Очевидно, у той час, коли ворог і так перетворює життя наших воїнів на пекло, не варто нам докладатися до цієї "справи".

Як би це банально не звучало: важливо довіряти ветеранам, слухати їх, у жодному разі не застосувати до них фізичної сили. Лише так можна допомогти їм соціалізуватися та почуватися у безпеці.