З нар - в окопи: чи можна мобілізувати засуджених

У майбутньому законопроєкті про рекрутинг та мобілізацію, який періодично анонсує депутатка Мар’яна Безугла, є чимало незвичних для нас позицій. Зокрема, пропозиції брати на військовий облік жінок та засуджених, що передбачає можливість мобілізації.

Якщо говорити про жінок, то нібито йдеться про служби забезпечення та оборонний комплекс. А от щодо засуджених ніякої конкретики немає. Втім, навряд чи є сенс забирати злочинця з колонії, щоб прилаштувати на посаду військового кухара. Не секрет, боєздатні люди сьогодні конче потрібні саме на лінії зіткнення.

Про необхідність правової бази для мобілізації придатних до служби чоловіків, які перебувають у виправних закладах, одним з перших сказав член батальйону "Свобода" Андрій Іллєнко у жовтневому інтерв’ю "Українській правді". Дискусія продовжується.

KP.UA поцікавилась, що думають правозахисники та ті, хто на фронті.

Що зараз дозволяє закон і кого можуть торкнутися новації

За умов воєнного стану право на мобілізацію (саме право, а не обов’язок) отримують особи, які перебувають під слідством і утримуються в СІЗО. Ув’язнений пише прокуророві прохання про зміну запобіжного заходу для проходження військової служби, прокурор спрямовує його в суд. Якщо рішення позитивне, ув'язнений має протягом доби після звільнення з'явитися у ТЦК та СП. В іншому разі буде знову арештований.

Але і це право поширюється не на всіх підслідчих. Зміна арешту на особисте зобов’язання для служби у війську виключається по злочинах проти основ національної безпеки, а також цілої низки статей УК, коли йдеться про вбивство, організований бандитизм, корупцію, військові правопорушення тощо. Тобто про тяжкі і особливо тяжкі злочини.

- Засуджені до умовного терміну або інших видів покарання, що не пов’язані з позбавленням волі, на час дії воєнного стану залишаються у статусі військовозобов’язаних і підлягають мобілізації на загальних підставах, - зазначає адвокат Олексій Сиротін. – Однозначно з військового обліку знімаються лише ті, хто за рішенням суду визнаний винним і направлений в ізоляцію для відбування покарання. Вони можуть бути звільнені за клопотанням про проходження військової служби тільки в разі президентського помилування.

Отже, новації, якщо вони будуть, стосуватимуться саме в’язнів виправних колоній. Їх знову братимуть на військовий облік, а в подальшому не зніматимуть з обліку з можливістю мобілізації.

Росіяни використовують як “м’ясо”

Чи будуть військкоми носити “на зону” повістки, чи видаватимуть їх пакетом начальникам колоній - питання суто технічне. Як і те, чи всі статті УК підпадатимуть під мобілізацію, чи якісь особливі таки виключать. Колишній очільник пенітенціарної служби, а нині адвокат Сергій Старенький пропонує оцінити ефективність задуму.

- В місцях несвободи у нас зараз близько 60 000 осіб. Близько 20 000 знаходяться в слідчих ізоляторах. Отже, в колоніях, умовно рахуватимемо, 40 000 засуджених. З них орієнтовно 3000 – жінки, неповнолітні, пенсіонери. Залишається 35 – 38 тисяч, з яких більшість мають рецидив - другу чи третю судимість. Випускати їх з-за ґрат досить дискусійно. Орієнтуватимемося на 10 000 вперше засуджених за тяжкі та середньої тяжкості злочини. Сильно це змінить ситуацію? Думаю, що ні, - каже Сергій Старенький.

Експерт нагадує, що в колоніях багато інфікованих ВІЛ-СНІД, гепатитом С, хворих на туберкульоз та просто людей з підірваним здоров’ям. Тобто ВЛК, якщо вона буде неупереджена, половина з них може не пройти.

- Чому Росія практикує набирати засуджених? Бо вони формують з них окремі загони – "вагнерівців", «Шторм-Z» - і використовують як “м’ясо”. Порядки в цих загонах залишаються зонівські – є пахан, є “по понятіям”, тобто мобілізовані з колоній продовжують спілкуватися своєю мовою. У нас формування таких загонів, по-перше, не входить до концепції ЗСУ. По-друге, всі армії світу відмовляються від раніше судимих, тому що вони із собою приносять власне бачення прав – оті самі “понятія”. Навіть якщо в одному відділенні на 10 чоловік буде один судимий, дисципліна йтиме вниз. Не секрет, що і зараз у Збройних силах є правопорушення, додавати туди “зонівські” історії я б не став.

Тим часом експерт переконаний, що засуджені не мають залишатися осторонь війни. 

- Варто сконцентруватися на тому, щоб у колонії йшло оборонне замовлення. Щоб засуджені почали працювати не на ліжку з сигаретою, як зараз, а реально точити болванки для снарядів, робити лопати, щоб окопи копати. Є купа роботи, яка принесе армії більшу користь, ніж мотивовані до правопорушень люди, - переконаний Сергій Старенький.

Однозначно порушення Конвенції про права

Не вітає ідею і голова правління Міжнародної Ліги захисту прав громадян України Едуард Багіров.

- Випадки, коли президент підписував помилування для бажаючих іти на фронт, були і в 2014 році, і після повномасштабного російського вторгнення. Але що таке помилування? Це держава в особі президента юридично знімає відповідальність за злочин відносно конкретної особи, яка хоче виконувати обов’язки захисника. Але якщо дозволити ТЦК набирати людей в колоніях без помилування, то я просто не розумію, як це може бути оформлене. Є діюче рішення суду, де чітко прописано, що порушник мусить утримуватися у місцях позбавлення волі. Треба змінити десятки законів, сотні статей, щоб можна було змінити рішення суду без самого суду.

Навіть якщо це станеться і відправкою на фронт дозволять замінити частину невідбутого строку, то між покаранням за злочин і перебуванням у лавах захисників Вітчизни автоматично буде поставлено знак рівності, - каже захисник. - Виходить, що суди можуть не карати винних за злочин, а одразу відправляти їх в армію? Це нівелює весь потужний добровольчий рух, героїзм всіх контрактників, які пішли служити і першими стали чинити опір окупанту.

Примусова мобілізація в’язнів була під час Другої світової. В СРСР це називалося “кров’ю змити свою провину”.

- Але це було за часів тоталітарного режиму, коли права людини вартували "три копійки". Сучасна Україна – складова демократичного світу. Нещодавно ми отримали згоду на переговори про вступ до ЄС. А в ЄС основоположною вимогою для кожного кандидата є дотримання Женевської конвенції про права людини. Те, що зараз обговорюється, – це однозначно її порушення. Примусова мобілізація не може заміняти покарання. Тільки добровільне бажання людини захищати свою Батьківщину може стати підставою для зміни рішення суду, - підкреслює Едуард Багіров.

Коли на кону держава...

Тим часом у військових, які знають реальний стан справ на передовій, своє бачення проблеми. В коментарі ведучому проєкту “Бомбардир” Роману Бебеху заступник командира 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ Максим Жорін висловився позитивно про створення бойових загонів з ув'язнених, як це робиться у РФ. На його думку, засуджені могли б принести певну користь на фронті, хоча на них і не можна розраховувати у повному обсязі. Однак частину бойових завдань вони здатні виконувати.

"За умови правильного підбору кадрових офіцерів, які цим би управляли, це могла б бути ефективна історія, яка дала б нам одночасно кілька питань закрити. Це і брак кадрового людського ресурсу в армії, і витрата коштів на цих людей. Коли вони будуть в армії, то витрата коштів хоча б буде виправдана", - сказав Жорін.

- Питання складне. Хочемо не хочемо, але “Вагнер” показав себе як найефективніший підрозділ армії РФ. Я вважаю, що кожен повинен мати шанс виправити свою провину перед державою та суспільством. Тим паче з початку війни багато хто з тих, які перебували у СІЗО, пішли на фронт. І зараз з нами воюють хлопці, які знаходяться під слідством. Питання у тому, що ми не хочемо бруднити армію засудженими. Але коли на кону держава... треба діяти радикально, - прокоментував для KP.UA офіцер ЗСУ Денис Ярославський.

Окрема думка

Чорно-білі рішення завжди неправильні

Євген Захаров, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини:

- Якщо йдеться про мобілізацію з колоній, то треба дивитися, хто ця людина, за що вона сидить, до чого має мотивацію. Треба дивитися на кожну конкретну ситуацію. Просто чорно-білі рішення завжди будуть неправильні.

В перші дні війни з колоній забрали  багатьох з бойовим досвідом. Маємо приклад, коли фактично відкрили Менську колонію у Чернігівській області, де утримуються колишні працівники правоохоронних органів, і вони пішли воювати. А якби не відкрили, то ту колонію просто рознесли б, бо в’язні були певні, що коли росіяни зайдуть у Макошино (село, де розміщена установа), то всіх їх уб’ють. Правда, завершилась ця історія не для всіх однаково. Декого помилували, легалізувавши статус у війську, а декого ні – повернули за ґрати.

Тобто над механізмом варто подумати. Але він не має бути однозначним: можна брати всіх чи не можна брати нікого. Кожна історія мусить розглядатися окремо.