Тригерні теми: як росіяни звикають до думки про розпад РФ

"Київ за 3 дні", - цю фразу росіяни верещали з надривом в лютому 2022 року ледь не з кожної праски. Ви ж теж все це пам’ятаєте? Оці марення про парад на Хрещатику, про танки у Львові, про "не існує вашої України"? Хтось наївно досі може думати, що то була лише позиція російських пропагандистів, а не простого люду. Але ні.

Якщо колись ми не могли би послухати записи розмов "простих людей", прихильників Третього Рейху, під час окупації ним Польщі, то технології XXI століття дозволяють буквально в режимі онлайн побачити, які монстри живуть в голові у сучасних росіян. В інтернеті давно існують сервіси типу "чат-рулетка", через які можна отримати випадкового співрозмовника з обраної вами країни. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну такі сервіси стали "порталом в пекло підсвідомості" пересічного росіянина.

Таких співрозмовників з Росії умовно можна поділити на кілька категорій. Перша – "зетнік". Ці громадяни РФ щиро ненавидять українців і Україну як державу. Вони обожнюють СРСР та Російську імперію, причому одночасно. У них в голові доволі дивно поєднується щира любов до російських імператорів, Леніна та Сталіна. Таким особистостям байдуже до кількості втрат, економіки, і так далі. Зі свого дивану такі росіяни готові підтримувати війну проти України просто через факт самого існування України.

Ця категорія наразі перебуває в депресивному стані. Їх ікони "сильної руки" - Гіркін, Пригожин, "генерал-армагеддон" Суровікін – або за гратами, або мертві, або ізольовані.

Друга категорія – "замир". Це, ймовірно, найбільша категорія. Вони проголошують, що не хочуть війни, що війну треба зупинити. Але на просте запитання "Як це зробити?" ледь не всі проголошують мантру: "Україна повинна відвести війська". Тобто ці люди знаходять (бо шукають) безліч причин, чому це має робити саме Україна. Проте навіть не розглядають варіант, що це має зробити агресор.

Славнозвісне агресивне "Київ за три дні" змінилося на жалісне "Що там ваш контрнаступ?"

Третя досить велика група – "внєпалітікі". Ці росіяни намагаються уникати будь-яких розмов про війну. Але, що цікаво, в чат-рулетці обирають співрозмовників саме з України, мовляв, щоб "поговорити за життя". Переважна більшість таких "ламається" на найпростішому питання: "Чий Крим?". Після нього в них одразу вимикається "внєпалітік" і прокидається хтось інший, що продукує широчезний спектр виправдань Росії. Найпоширеніші відповіді – "про чесний референдум" та "Крим належить кримчанам".

Загалом, в чат-рулетках доволі цікаво слідкувати, як змінювались думки пересічних росіян за майже два роки.

Наприклад, славнозвісне агресивне "Київ за три дні" змінилося на жалісне "Що там ваш контрнаступ?". Вся імперська велич – "всіх захопим, всіх уб'єм" - плавно була підмінена на смішне "Ви недостатньо швидко нас б'єте". Стратегічні поразки – втечу з-під Києва, з Харківщини, з Херсону – пересічні росіяни ні в якому разі не визнають, називаючи це "добровільним відведенням військ", "перегрупуванням" і так далі.

Які питання заганяють росіян у глухий кут? Основне: "Що має бути перемогою Росії? Коли можна буде сказати, що цілі війни досягнуті - взяття Києва, парад у Львові, прапор над Рейхстагом у сучасному Берліні?". Ніхто з росіян не може назвати межі війни. Більшість з них або відверто не розуміє цієї задачі, або не може сформулювати відповідь. Головна теза, яку можна від них почути: "Ну, Росія вже не може зупинитися, бо тоді...", а далі йде випадковий набір підсвідомих страшилок: від "Україна не зупиниться на кордонах 1991 року і піде далі", до "НАТО захопить Москву"...

Ми міркуємо: "Звідки в головах росіян усе це ментальне сміття?". І наївно думаємо, що це - результат "опромінювання" з їхнього телевізора. Але ні. Найчастіше вони відповідають, що прочитали чи почули про щось в телеграмі. Анонімні канали, інформаційні помийки, увесь шлак зі світової мережі та вкиди "телевізійних пропагандистів" типу Скабєєвої  – основне "джерело знань" в інформаційному харчовому ланцюжку пересічного громадянина РФ.

Наприкінці 2023 року росіяни шукають аргументи, чому не розвалиться сама Росія

Усе, що вони чують про слабкість України, сприймаються за істину і торжество свободи слова. Але, водночас, що б вони не почули чи прочитали про Росію з-за кордону, це сприймається як вигадки й маячня.

Тому найцікавіше в розмовах з росіянами – це розмови не про Україну, а розмови про Росію. Найбільше їх тригерять теми про потенційний розпад РФ, про внутрішні міжнаціональні, міжконфесійні, регіональні чи соціальні конфлікти. Ці теми викликають найширший спектр емоцій – від повного ступору до неймовірної люті. І я вважаю, що саме такі теми повинні стати стрижнем української інформполітики проти РФ.

Врешті, якщо в березні 2022 року розмови з росіянами зводились до того, що "зараз Україну між собою розділять Польща, Угорщина, Румунія та Росія", то наприкінці 2023 року росіяни шукають аргументи, чому не розвалиться сама Росія. Коли навесні 2022 року росіяни чули питання про розпад РФ, незалежність Татарстану, Чечні, відокремлення Сибіру чи Далекого Сходу — це викликало у них посмішку. Наприкінці 2023 року вони вже не посміхаються. І якщо хтось ще втягується в дискусію і намагається переконати, що таке неможливо, дехто не просто допускає такий сценарій, а й прямо каже: "Можливо, це й на краще".

Думка про розпад РФ міцно увійшла в мізки росіян. До стадії прийняття ще далеко, але вже проглядається стадія осмислення.

Андрій Попик, блогер