Пам’яті командира артилеристів, майора Сергія Кузнєва

Сергій Кузнєв загинув 3 листопада 2023 року на Запоріжжі, коли росіяни вдарили “Іскандером” по селу, де зібрали найуспішніших артилеристів бригади. Він виконував наказ: привіз своїх найкращих бійців для нагородження.

За тиждень після трагедії чоловіка проводжав в останню путь весь Ужгород - рідні, друзі, побратими. Військовий був у рідному місті людиною-легендою: після повернення з АТО активно волонтерив, запустив проєкт із соціаліазції військових та їхніх родин, і ще один, в рамках якого “літав” дроном над Закарпаттям, а тоді ділився світлинами з висоти. 

Сергій мав позивний “Mr. Дрон”. Зараз волонтери купують дрони та називають їх на його честь: мукачівський волонтер Максим Адаменко організував збір на дрон, який назвали "Сергій Кузнєв”. Він наразі виконує бойові завдання на фронті, нищить ворогів - і у такий спосіб захищає свою землю від росіян.

Сергій народився у сім’ї військовослужбовця, жив у Криму, згодом навчався у Військовому інституті сухопутних військ в Одесі. Переїхав до Ужгорода наприкінці 1990-х років, коли проходив службу в гірсько-піхотному батальйоні. На момент початку російсько-української війни у 2014 році був офіцером запасу. Коли почалась АТО, кинув бізнес та поїхав на східний фронт. Пройшов один із найважчих періодів початку війни - Дебальцевський котел взимку 2015 року.

“Місяць, як тебе вбила ворожа ракета! Місяць у нашому барлозі щоранку ми запалювали свічку, аби підсвітити твоїй душі шлях в обійми Бога! Місяць, в який щодня я відкидаю думку, що тебе нема і не буде в нашому житті! Твого сміху, порад, наших розмов, ідей, твоєї підтримки і віри в найкраще, твого оптимізму!

Сьогодні я хочу згадати нашу передостанню зустріч. Ми говорили про нестачу людей на фронті, про потреби у зброї. І ти розповів про хлопчину, якого дуже хотів витягнути з піхоти у свій підрозділ. Ти писав запити на нього, пояснював його кваліфікацію, але стукав у глуху стіну. А хлопець чекав. А потім його відправили на завдання, і чекав його уже ти. На цих словах ти заплакав. Реально. Повні очі сліз. Я стояла, прибита до підлоги і не знаходила слів підтримки. Твій хлопець не вийшов на зв’язок на момент нашої зустрічі. Безвісти зник. І ти мучив себе болем, що не зміг його витягти… Дорогий Сергію, мені дуже складно прийняти твою загибель. Я теж буду змушена колись це зробити. Почну, напевно, завтра. Віднесу твій портрет і свічку з офіса, що майже догоріла, тобі на могилу. Спасибі, що був яскравим променем у нашому житті! Спасибі, що був нашим мотивуючим ведмедем!” - написала Галина.

Інша волонтерка, журналістка Олександра Артюхіна, згадує телеефір, на якому Сергій переконав її в доречності знаку вдячності військовим - прикладеної до грудей долоні зі словами чи думкою «Завдяки тобі». 

"Тоді, у 2019-му, до Дня незалежності Києвом пройшов Парад ветеранів… і це було так щемко і так тепло. Сергій розповідає, що через зайнятість не встиг туди, на парад. Він з усмішкою розповідав, як побратими «уперли» ворожий танк і на ньому приїхали на позиції в 2014-му. І що далеко не все хочеться пригадувати з того, що відбувається на війні. Сергій з такою гордістю розповідав про побратимів, з усвідомленням описував, як клята війна впливає на психіку (коли навіть найміцніші відчувають її гидкі щупальця). І яке в нього є бачення адаптації військових у мирному житті. А ще у інтервʼю Сергій розказував про ветеранську ініціативу на Кальварії (цвинтар в Ужгороді. - ред.) - флагштоки з жовто-блакитними стягами на могилах полеглих із 2014-го воїнів… Хіба ми могли подумати, що на могилі Сергія буде такий стяг?.. Усвідомлення бʼє батогом, водночас, серце досі не вірить. Мозок дає блок на сприйняття інформації. «Завдяки тобі», Сергію. Ця усмішка, позитив і завжди - думки про інших.

Його добре світло назавжди грітиме кожного, хто знав Сергія Кузнєва, кожного, кого бодай якось торкнувся його промінчик”, - ділиться спогадами Олександра.

"Професор з окопів" Федір Шандор пригадує, що познайомився із Сергієм досить специфічно: “Подзвонив мені якось мужчина, сказав, що його звати Сергій Кузнєв і він хотів би зі мною зустрітися щодо питання перекваліфікації колишніх військовослужбовців. Ми почали співпрацювати, бо організатори проєкту «Україна-Норвегія» хотіли, щоб саме я викладав курс ветеранам і родинам військовослужбовців. Через місяць ми почали набір на цей проєкт, який став дуже відомим, об’єднав родини, здружив багатьох людей. Це був, можна сказати, сімейний клуб, до якого долучилися 8 наборів учасників. Сергій був серцем і душею цієї компанії, опікувався учасниками проєкту, як малими дітьми. Уроки, які дав мені у спілкуванні з військовослужбовцями Сергій Кузнєв, я так і називаю – уроки Кузнєва. 

Фото: Фейсбук-сторінка Сергій Кузнєв та з відкритих джерел