Повернути рядового Петренка: в ЄС сидять 150 бригад призовників, але до них не можна дотягтися

В українському уряді знову перейнялися ідеєю мобілізації чоловіків, які на початку широкомасштабного вторгнення РФ залишили територію країни. Так, міністр оборони Рустем Умєров в інтерв’ю німецьким ЗМІ заявив, що українських військовозобов’язаних за кордоном "запросять" приїхати до призовних пунктів ЗСУ, а у владі розглядають сценарії закордонного призову і навіть санкцій для тих, хто проігнорує запрошення.

Чи існують механізми, щоб повернути військовозобов’язаного з-за кордону і мобілізувати його, та чи будуть корисними такі воїни на фронті, з’ясовував "Телеграф".

Ще одна армія за кордоном

Після того, як заява міністра стала резонансною (а інакше і бути не могло), у оборонному відомстві поспішили прояснити ситуацію, мовляв, Умєроване так зрозуміли і на порядку денному нема жодного обговорення призову чоловіків з-за кордону.

Втім, насправді ж, ідея якось витягнути військовозобов’язаних з-за кордону вже давно хвилює владу. Наприклад, очільник МВС Ігор Клименко неодноразово заявляв, що потрібно працювати над поверненням чоловіків призовного віку.

Крім того, в грудні минулого року уряд оновив правила військового обліку, додавши пункт про те, що закордонні дипустанови України повинні вести військовий облік призовників, військовозобов’язаних та резервістів, які перебувають на тимчасовому консульському обліку. Все це свідчить про те, що "виколупати" з-за кордону військовозобов’язаних — актуальне питання для держави. Тим паче, в контекстімобілізації 500 тисяч чоловік, яких, за словами президента Володимира Зеленського, бракує військовим.

"Нам потрібно на місяць 20 тисяч військовослужбовців. А якщо президент каже, що наступного року будемо проводити деокупацію, то мало того, що треба поповнювати існуючі бригади (а там суттєвий некомплект), треба ж ще формувати і бригади, які будуть виконувати завдання з деокупації. І на все це потрібні люди", — пояснює "Телеграфу" колишній заступник начальника Генштабу ЗСУ генерал-лейтенант Ігор Романенко.

А військовозобов’язаних за кордоном вистачає, адже, за даними Євростату, близько 650 тисяч чоловіків призовного віку зараз перебувають в ЄС. Цього могло б вистачити для формування 150 повнокровних бригад. Але! Закордонна мобілізація має три основні виклики, з якими не так легко впоратися.

Механізм повернення

Нині чинного механізму змусити військовозобов’язаного повернутися в Україну з-за кордону нема.

"Навіть не бачу сенсу обговорювати, чи варто повертати чоловіків з-за кордону, бо не існує жодного механізму їх повернути, окрім як просто закликати повернутися добровільно, — коментує ситуацію "Телеграфу" військовий експерт Євген Дикий. — Жодна країна Європи не буде їх депортувати, а наші спроби цього вимагати від Європи закінчаться тим, що перші ж чоловіки, по яких ми подамо запити, зможуть звернутися до ЄС з питанням отримання політичного притулку, мотивуючи це небажанням воювати. І за законами більшості країн ЄС, такі чоловіки цей притулок отримають як пацифісти".

В теорії, наполегливо сприяти поверненню чоловіків мали б українські консульства, яких зобов’язали вести військовий облік.

"Але за те, що людина не стала на консульський облік (а разом з ним і на військовий. — Ред.), відповідальність не передбачена", — каже виданню адвокат Дмитро Бузанов.

Крім того, за словами правників, в самому консульстві вручати повістки не можуть.

"І я з практики не чув, щоб це хоч раз відбулося, — додає "Телеграфу" юрист Олександр Золотухін. — Україна зможе діяти лише в контексті співпраці з консульствами. Тобто розширювати їхні повноваження, щоб вони проводили оповіщення і безпосередньо вручали повістки. Але! В консульствах можуть вручити лише повістку про прибуття для уточнення даних. І зрозуміти, чому людина перебуває за кордоном і який строк їй потрібно надати для уточнення даних — це також велике запитання, бо у кожної людини свої обставини".

Та навіть якщо в консульстві і дадуть повістку, це все одно ще не мобілізаційний актив.

"Перед мобілізацією чоловік повинен пройти військово-лікарську комісію, яка визначає, чи придатний він до військової служби. А як її пройти за кордоном? Тільки повернутися в Україну", — каже Бузанов.

Таким чином, ми знову повертаємося до того, з чого почали: "В контексті повернення тих, хто виїхав за кордон, держава здебільшого безсила", — додає Золотухін.

Хіба що… "Хіба що їх можуть шантажувати певними обмеженнями прав у майбутньому", — підкреслює Золотухін. І це виклик другий:

Санкції

Ухвалити якийсь "диво-закон", який би працював за кордоном і повертав чоловіків з еміграції, наш парламент не може.

"В державах ЄС діють норми внутрішнього законодавства і наше законодавство на них не поширюється. На першому місці в ЄС є все ж таки права людини і інші держави не зможуть обмежувати права інших людей і змушувати їх виїжджати в Україну", — пояснює Золотухін.

А от запровадити внутрішні санкції — легко. Що це може бути? Наприклад, блокування рахунків або позбавлення права вільно розпоряджатися своєю власністю в Україні.

"Закон не має зворотної дії в часі і ті, хто поїхав тоді, не можуть відповідати за це зараз. Але навіть якщо ми почнем це робити, це буде втручанням у право власності, яке гарантоване Конвенцією про захист прав і основоположних свобод. І навіть якщо наші національні суди будуть відмовляти людям у розблокуванні рахунків, то люди зможуть звернутися до ЄСПЛ і з великою вірогідністю отримати сатисфакцію: компенсацію за те, що судилися, а в Україні зобов’язані будуть виконати рішення ЄСПЛ. Тим паче, санкції тільки стимулюватимуть людей залишатися за кордоном, закріплятися там остаточно і просто не повертатися", — коментує Золотухін.

Втім, юристи пояснюють, що деякі санкції діють вже зараз. Напівлегально.

"Наприклад людина перебуває у Німеччині і у неї закінчується строк дії українського паспорта. Вона йде у консульство, а там їй кажуть, що спочатку треба стати на військовий облік. Як представництва держави за кордоном консульства теоретично зможуть використовувати такі санкції. І на практиці ця схема вже працює. До мене звертаються люди з такими питаннями. Але ж відмова в наданні консульских послуг — незаконна. Втім, це можна передбачити на рівні постанов Кабміну. Однак в такому разі наші люди за кордоном не матимуть захисту з боку держави Україна", — запевняє Дмитро Бузанов.

Є ще один варіант: "Домовлятися з партнерами, щоб ті зменшували розміри допомоги, адже коли люди будуть отримувати меншу допомогу, то почнуть повертатися", — каже Золотухін.

Та якщо реалізовувати такий сценарій, то постає виклик третій:

Які воїни будуть з примусово повернутих?

Будьмо реалістами: якщо військовозобов’язаний отримує соцвиплати у Німеччині і повертатися не збирається, то навіть якщо витягнути його з ЄС, чи буде така людина корисна для війська?

Відповідь на це запитання напрошується негативна, однак співрозмовники видання запевняють, що користь буде.

"Корисним на фронті може бути будь-який чоловік. Використовувати просту зброю можна навчити за один-три місяці. Крім того, є дуже багато посад і підрозділів, в яких треба виконувати роботу із забезпечення і логістики", — каже Ігор Романенко.

"Мотивації, можливо, дійсно не буде. Що стосується ефективності, то коли людина потрапляє у військо, все залежить від групової динаміки. Це означає, якщо ти потрапляєш у притомний, нормальний колектив, де розподілено соціальні ролі, де є лідер, де ти усвідомлюєш свою значущість, то навіть за відсутності мотивації такий юніт може бути корисним", — додає "Телеграфу" військовий психолог, чинний військовослужбовець Андрій Козінчук.

"Практика показує, що багато людей, які боялися мобілізації, не хотіли служити, але в якийсь момент потрапили під мобілізацію, вони, як каже один міг друг на фронті — "привойовуються". Дуже багато є гідних захисників з тих, хто починав як ухилянт. Людина ж складна істота, і якщо в якийсь момент переважає страх, то це не обов’язково, що так буде завжди", — резюмував Євген Дикий.

Як бачимо, у влади відсутні реальні важелі впливу на наших співгромадян за кордоном, а політика санкційного батога та залякувань, навряд сприятиме бажаному ефекту. Тому очевидно, що вже час зачиняти "офіс простих рішень" і перейти від погроз до розробки дієвої системи переконання та мотивації військовозобов’язаних.