Рецензія на фільм «Маестро» / Maestro

У середу, 20 грудня, на сервісі Netflix вийшла біографічна драма «Маестро», у якій розповідається історія стосунків відомого американського, з єврейсько-українським корінням, композитора і диригента Леонарда Бернстайна та його дружини Феліції Монтеалегре. Що заважає стрічці розповісти, чому Бернстайн вважався одним із найвидатніших диригентів свого часу, та яким аспектам його життя режисер Бредлі Купер приділяє найбільше уваги — читайте у рецензії нижче.

«Маестро» / Maestro

Жанр біографічна драма
Режисер Бредлі Купер
У ролях Бредлі Купер, Кері Малліган, Джеремі Стронг, Меттью Бомер, Мая Гоук, Сара Сільверман
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2023
Сайт IMDb

У 1943 році тодішній асистент диригента Нью-Йоркської філармонії, 25-річний Леонард Бернстайн, через хворобу шеф-диригента Бруно Вальтера дебютував на сцені. Його виступ викликав справжній фурор, і відтоді кар’єра талановитого музиканта пішла стрімко вгору. Згодом на одній з вечірок молода зірка знайомиться з актрисою-початківцем Феліцією Монтеалегре, і між ними виникають романтичні почуття. Втім, красуні та майбутній дружині музичного генія доведеться змиритися із ще однією пристрастю коханого — його схильністю до гомосексуальності.

Друга повнометражна робота Бредлі Купера, спродюсована ним же, а ще, серед інших, такими поважними дядьками, як Стівен Спілберг, Мартін Скорсезе і Тодд Філліпс, також стосується теми музики, хоча й у значно меншій мірі, ніж хіт з Леді Гагою «Народження зірки». Прем’єра відбулася на Венеціанському кінофестивалі у вересні, де фільм претендував на головну нагороду. Крім того, «Маестро» отримав чотири номінації на «Золотий глобус», напевно зазіхатиме на «Оскар» (як мінімум в акторських категоріях) та потрапив у десятку кращих фільмів року за версією Американського інституту кіномистецтва та Національної ради кінокритиків США. Нічогенький послужний список. Але існує й зворотний бік медалі.

Ще до виходу стрічки на великі екрани певний резонанс у суспільстві, зокрема, єврейській діаспорі, викликав накладний ніс на обличчі Купера, покликаний додати схожості з реальним Бернстайном. Це шоу довгоносика інтерпретували як антисемітську карикатуру, та на захист творців стали навіть діти композитора, і ситуація особливо не вплинула на успіх проєкту. А от наскільки він є обґрунтованим — питання дискусійне.

Та й грець би з ним, з тим носом, адже проблема криється в іншому. Якщо ви зовсім не знайомі з творчістю та кар’єрою Бернстайна, то цей фільм точно не пояснить, яким чином герой прийшов до свого феноменального успіху. Бредлі Куперу та його співсценаристу Джошу Сінгеру («У центрі уваги», «Секретне досьє», «Перша людина») набагато цікавіше особисте життя та суперечлива натура персонажу, ніж його професійні здобутки і шлях до визнання.

Перейнятися історією стає можливим тільки у кінцевому акті, коли доля піддає надзвичайно важким випробуванням багатостраждальну Феліцію та її чоловіка. Але і тут одкровень краще не чекати. По-перше, Купер намагається вплинути на глядача за допомогою банальної сентиментальщини. По-друге, навіть за таких обставин емоційного потрясіння чекати не варто. Все, що спроможний викликати «Маестро», це рішуча байдужість.

Це однозначно не просте для перегляду кіно, але витрачені на нього зусилля навряд чи окупляться. Постає закономірне питання: чи варта ця історія уваги? Чи потрібна вона сьогоднішньому світу? Звичайним глядачам, а не кінокритикам чи кіноакадемікам, які в першу чергу можуть побачити те, що зручно їм (драматичний сюжет про гордість Америки, ще й нетрадиційної орієнтації), і заплющити очі на недоліки. Теж, виходить, питання дискусійне.

Попри свою оповідальну недружність, технічно «Маестро» виконаний добре. Купер віддає перевагу співвідношенню сторін кадру 4:3. Коли сюжет зосереджений на молодих, наповнених повітряною легкістю роках головного героя, творці використовують монохромне зображення. З появою драматичних подій більш пізнього періоду життя картинка отримує колір, і від чорно-білої романтики у дусі Старого Голлівуду не лишається і сліду. Ці контрасти не те щоб сильно необхідні, але вони вдало підкреслюють різні за настроєм етапи життя героя.

Звісно, головною зіркою шоу виявляється Бредлі Купер, який викладається на всі сто і навіть трошки займається самомилуванням. У найбільш емоційні моменти, а саме — диригування, актор виглядає максимально переконливо. Роль у нього дійсно складна, тож номінація на «Золотий глобус» цілком заслужена. А от Кері Малліган помітно не вистачає простору, щоб показати усю глибину характеру своєї героїні, а її доля, між іншим, найбільш трагічна. Втім, провини акторки у цьому немає, адже з тим матеріалом, що вона мала на руках, Малліган впоралась на відмінно. Можна лише уявити, скільки блоків цигарок актори викурили на двох за час фільмувань.