Книга на 6000 сторінок і пів центнера ваги: в США дослідили долі тисяч викрадених Росією українських дітей

Українська академія лідерства у співпраці з креативною агенцією Bickerstaff представила книгу "Crime without punishment" ("Злочин без покарання"), присвячену питанню викрадення українських дітей під час повномасштабного вторгнення РФ.

Як виникла ідея створення цієї велетенської книги про незаконно депортованих дітей? Сайт "Телеграф" вирішив пролити світло на деякі темні місця цієї історії.

Передісторія

Рішення про розкриття теми викрадених українських дітей виникло одразу після того, як Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна і Марії Львової-Бєлової, уповноваженої з прав дитини в РФ, на підставі нелегальної депортації дітей. Цікавий факт, що один із перших судових процесів у Нюрнберзі проти нацистської влади по закінченні Другої світової війни був пов’язаний саме з насильницьким переселенням єврейських дітей.

Як пояснив Владислав Мінчев, копірайтер Bickerstaff, в європейському суспільстві досі чутно пропагандистські заяви про велику "руську культуру", про спільну спадщину, яку українці та росіяни начебто мають поділяти. Тож книга "Crime without punishment" — це переосмислення російської культурної спадщини.

"Книгою ми хотіли показати, що нація, яка творить такі безчинства, такі негуманні, геть неприйнятні у XXI сторіччі речі, перекреслює всю свою культуру, всі абсолютно свої здобутки. Ми хотіли показати, як виглядає "нова російська класика", — акцентує Влад.

Важливе з досліджень Єльського університету

"Crime without punishment" — це 50-кілограмова книга, що налічує 6000 сторінок, кожна з яких присвячена депортованій дитині. Це офіційно зареєстровані випадки викрадення, які публікує Єльський університет (США), хоча кількість незаконно вивезених дітей може бути значно більшою.

Yale HRL публікує дані про незаконне вивезення шести тисяч дітей віком від чотирьох місяців до 17 років, які перебувають у 43-х таборах у РФ. Дітей вивозили дуже далеко від території України, що ускладнює їхнє повернення додому — приміром, табір у Магадані приблизно втричі ближче до США, аніж до кордону з Україною.

Незаконними способами вивезення дітей у Росію є:

• т. зв. "евакуація" сиріт;
• переміщення під виглядом медичної допомоги;
• вивезення за попередньою згодою батьків, наданою під тиском.

Yale HRL вважає головною метою відправки дітей у табори їхнє "політичне перевиховання". Там проводять проросійські пропагандистські та культурні заходи, дають військову освіту, ідеологічно зомбуючи дітей.

"У цих таборах граються з національною ідентичністю дітей, знищують її, викорінюють українську мову. Відбувається зросійщення, індоктринація (забивання голови російськими установками і стереотипами. — Ред.). Саме тому ми повинні говорити про ці злочини Росії, ми повинні кричати про них", — підкреслює Влад.

Операцію з систематичного вивезення українських дітей централізовано координує федеральний уряд Росії на всіх рівнях.

Книга — чернетка кримінальних проваджень Гааги

На початку книги "Crime without punishment" чітко визначена як проблематика загалом: незаконні депортації українських дітей Російською Федерацією, так і окремі категорії цього злочину: нелегальне вивезення, протидія поверненню, мережа нелегальних таборів, стирання української ідентичності дітей та навʼязування російської ідеології, нелегальні усиновлення, насилля над дітьми.

У початковій версії книги 6000 сторінок — по одній на кожну дитину. На жаль, якби книгу видали зараз, вона стала б у рази товщою. І хоча на більшості сторінок інформація була класифікована, матеріали слідства стануть доступні широкому загалу лише по завершенні суду, покарання злочинців і відновлення справедливості. Тому на корінці книги і стоїть позначка "book in progress". Коли повноцінний розсекречений варіант видання побачить світ, залежить від усіх нас.

"Під час експедиції найчастіше від європейців звучало запитання: "Як ми можемо вам допомогти?" Наша відповідь була проста: "Поширюйте цю інформацію, аби люди більше дізнавалося про скоєні Росією злочини, донатьте на допомогу Україні — це наближає нас усіх до перемоги та до того, щоб українські діти повернулися в Україну", — розповідає дизайнерка книги Єлизавета Попова.

Дитячі спогади

На папері та в ордері скоєне Росією називають "нелегальною депортацією дітей". Три слова, за якими криються злочини та порушення міжнародних кодексів, а також зламані долі дітей.

На пропускних пунктах були випадки сепарації, коли дітей з тих чи інших причин розлучали з батьками або взагалі без причини. Була історія, коли дітей забрали у матері, тому що вона була медикинею на "Азовсталі".

Богдан, 17 років, Маріуполь

Як і дуже багато інших дітей, 17-річний Богдан спочатку потрапив у лікарню в Донецькій області, після чого його "усиновила" сім'я, що жила за 100 кілометрів від Москви. Історія відома тим, що він усіляко намагався повернутись в Україну до сестри. Богдан втік від російської "родини" і навіть добрався до Білорусі. І вже збирався виїжджати до Польщі, але російські спецслужби зловили його і повернули назад. Тож у Росії цілий державний апарат протидіє поверненню українських дітей на Батьківщину.

Кіра, 13 років, Маріуполь

Дівчинка жила з батьком в обложеному Маріуполі. Тоді люди чергували на балконах, аби знати, де були прильоти і виникли пожежі, щоб завчасно повідомляти сусідів, аби ті сховалися у безпечніше місце. Батько, колишній капітан збірної України з водного поло, Євген Обедінський, якраз був на чергуванні, коли снайпер вбив його кулею в голову.

Коли обстріл закінчився, Кіра піднялась до себе в кімнату, де знайшла мертвого батька. На пам'ять про нього вона встигла лише забрати його телефон. Після Кіру відправили в ту ж лікарню, що й Богдана. Завдяки телефону, дівчині вдалося зв'язатися з бабусею та дідусем, які встигли евакуюватися на Буковину.

Дідусь усіляко намагався повернути Кіру з непідконтрольних територій, звертався до спортивних організацій і волонтерів. 15 квітня 2022 року йому зателефонувала віцепрем'єр Ірина Верещук зі словами, що він може забирати онуку. Після повернення додому Кіра навіть бачилася з президентом Володимиром Зеленським у "Охматдиті", а зараз проживає з бабусею та дідусем у Чернівцях.

Підліток з Ізюма, 17 років

17-річного жителя Ізюма на Харківщині окупанти затримали на пропускному пункті. Свого часу він допомагав ТРО і готував "коктейлі Молотова", за що на "фільтрації" йому влаштували жорстокий допит. За матеріалами розслідування, семеро осіб у військовій формі по-звірячому били його близько восьми годин. Вимагали зізнатися, де захована зброя, хоча її у нього ніколи не було. Після сильних побоїв на допиті та жахливих погроз підліток ще тиждень мочився кров’ю.

Що далі?

Злочини Росії проти українських дітей не мають виправдань, тому злочинців, які є частиною схеми викрадення та незаконного вивезення маленьких українців, потрібно покарати. І ми повинні усіляко привертати увагу міжнародної спільноти до цієї проблеми. Тож креативна агенція Bickerstaff планує й надалі інформувати світ про жахливі злочини РФ, передусім розширюючи сайт, присвячений книзі.

"Ми хочемо додати розділ з уже зареєстрованими випадками дитячих історій. Розділ на сайті називатиметься "Childhood Memories", бо це спогади українських дітей зараз. Коли ми чуємо про шість, десять, двадцять тисяч, то бачимо лише сухі цифри. На жаль, ми розуміємо, що це вже далеко на 6 тисяч дітей. І не 6000 сторінок. Це набагато більше.

І щоб зрозуміти масштаб цієї трагедії, необхідно читати і розуміти реальні історії дітей. Кожна одиничка з цих 10 тисяч — це якийсь випадок, як Кіра, як підліток з Ізюма, як Богдан, який намагався повернутись. І це вимірюється десятками тисяч", — розповідає Влад.

Книга на сайті доступна для передзамовлення, її видання буде можливим тоді, коли відбудеться справедливість — суд над російськими злочинцями. На сайті написано: "Preorder to bring the order back" (Передзамов, щоб повернути порядок).

*Українська академія лідерства — це платформа особистісного та суспільного розвитку для молоді, яка щороку проводить експедиції в європейські інституції. Команда з більш аніж 60 осіб відвідала офіс НАТО, Європарламент, Раду Європи, Європейський суд з прав людини, низку європейських університетів. Члени команди проїхали через Польщу, Німеччину, Бельгію, Люксембург, Францію, Австрію та Румунію.

*Статтю Діани Дадак опубліковано в рамках співпраці сайту "Телеграф", креативної агенції Bickerstaff.586 та Українського католицького університету.