Зйомки з обмеженим доступом: кінематографісти обговорили, як висвітлювати тему Каховської ГЕС

16 грудня в Довженко-центрі відбулася дискусія«Дезінформація та проблеми висвітлення подій навколо Каховської ГЕС», яку організували Довженко-центр і Kyiv Biennial. Учасниками дискусії були режисер об’єднання Babylon’13 Ілля Єгоров, акторка, локальна продюсерка, інтервʼюерка «Архіву війни» Рита Бурковська, режисерка, співзасновниця Tabor Production Ліза Сміт, режисер-документаліст Дмитро Грешко.

Актори та режисери обговорили основнівиклики з доступом на прифронтові території медійників і документалістів, а також те, як краще розповідати світу правду про російсько-українську війну.

Дискусія відбулася в рамках паралельної програми до виставки «Ріка кричала, вила, як поранений звір», яка проходить у Довженко-центрі до 29 грудня. Пропонуємо огляд ключових тез обговорення в матеріалі «Детектора медіа», який був інформаційним партнером дискусії.

Ліза Сміт, Рита Бурковська, Єгор Брайлян, Дмитро Грешко, Ілля Єгоров

Після свого спорудження у 50-х роках Каховська ГЕС стала частиною нової іригаційної системи, яка мала забезпечити подачу води на півдні України, зокрема, в Крим, спростити навігацію Дніпром, а також стати джерелом електроенергії для нових підприємств і міст. Для цього було затоплено кількадесят поселень, рівень річки піднято на 16 метрів, площа водного дзеркала склала понад 2000 км, було за наказом влади переселено людей.

Український письменник, сценарист і режисер Олександр Довженко прагнув зняти фільм про будівництво Каховської ГЕС і розповісти про долі людей із села поблизу нової електростанції. Довженко написав сценарій під назвою «Поема про море». Але через те, що режисер помер у 1956 році, фільм завершила вже його друга дружина Юлія Солнцева.

На виставці «Ріка кричала, вила, як поранений звір» можна було побачити масштаб будівництва Каховської ГЕС у 1950-х роках і знищення її російськими окупантами на початку червня 2023 року. Відвідувачі мали змогу побачити карти територій, що були затоплені, переглянути уривки з фільму «Поема про море». В експозиції виставки радянський фільм і кадри з затоплених територій символічно розмістили на протилежних боках однієї стіни.

Російська пропаганда поширювала тези про те, що це нібито Україна підірвала Каховську ГЕС через технічні несправності або ж знищила греблю для подальшого успішного контрнаступу ЗСУ. Також агітпроп Росії маніпулював, повідомляючи про паніку в Україні через імовірну загрозу катастрофи на Запорізькій атомній електростанції.   

Команда Довженко-центру й учасники дискусії «Дезінформація та проблеми висвітлення подій навколо Каховської ГЕС». Стоять справа наліво Ілля Єгоров, Олена Гончарук, Єгор Брайлян, Марія Глазунова, Ліза Сміт, Рита Бурковська. Сидять Микола Базаркін, Дмитро Грешко, Альона Пензій

Режисерка Ліза Сміт працює над колективним документальним триптихом «Дні, які хочеться забути». Це спільний проєкт, над яким працюють також її колеги Аліна Горлова, Максим Наконечний і Семен Мозговий. У квітні 2023 року трилогію було відзначено головною нагородою міжнародного фестивалю документального кіно Visions du Réel у Швейцарії.

Ліза Сміт

Вона згадувала про обмежений доступ журналістів до Херсона, який одразу після знищення греблі росіянами був частково затоплений: «Першою реакцією було — поїхати у Херсон. Тоді це була захисна реакція, щоб діяти та якось співіснувати з новою реальністю. Приїхавши в Херсон, побачили частково затоплене місто. Доступ до зйомок був дуже складний і дуже обмежений. Весь час відбувалися артилерійські обстріли по тих місцях, де перебували волонтери й преса».

Режисерка порівняла те, що побачила в Херсоні в червні, з Майданом і самоорганізацією людей на ньому: «У таких сильних крайніх точках часто з’являється багато світла. Те, що в Херсоні відбувалося, мені особисто нагадувало Майдан. Кількість волонтерів, які з’їхалися допомагати, була неймовірною — люди приїхали з усієї України. Ми два рази потрапили під обстріл, а вдруге привезли човен із собою, щоб рятувати людей».

Акторка Рита Бурковська на момент підриву греблі Каховської ГЕС була локальною продюсеркою норвезького медіа Verdens Gang і перебувала в Києві. В неї та колег не було планів їхати до Херсона та писати про вплив війни на довкілля, бо вони мали відправитися до Куп’янська.

«Повідомлення того дня мене морально вбивали. Я була в дуже важкому емоційному стані та прийшла до своїх норвезьких колег абсолютно пригнічена. Пам’ятаю, що почала свій день 6 червня з донатів і розуміння, що треба закинути грошей на човен. Уявляла собі кількість свійських тварин, собак на ціпках, які потонули. І ніхто їм не допоміг — мене це підривало зсередини, якщо чесно», — розповіла Рита Бурковська під час дискусії в Довженко-центрі.

• Читайте також:Акторка Рита Бурковська отримала кінопремію Septimius Awards за роль у «Баченні метелика»

«Для того, щоб висвітлювати будь-що на Півдні, треба отримати дуже багато дозволів. Ти маєш написати листа, далі тобі треба зв’язатися з пресофіцером. Обробляли запити дуже повільно. Тоді, в червні, очевидно, стався воєнний злочин. Але журналістів у місто Херсон не допускали. Не було відчуття, що сталося щось надзвичайне, а тому заїжджайте, медійники, висвітлюйте. Потім була спроба організувати престур, який суперечить завданню роботи журналіста. Престур — це все, що вбиває журналістику. Ми можемо висвітлити будинок лише з оцього кута, людину, яка стоїть тільки ось так…», — сказала Рита Бурковська.

Рита Бурковська

«Ми з Лізою Сміт там теж перетнулися, бо всі журналісти стояли біля однієї точки. Можна було брати човни, які курсували задля евакуації людей. Поки ми їхали до Херсона, то бачили багато волонтерів. Працювали зооволонтери. Було дуже важливе питання — і його треба було висвітлити — що відбувається з людьми на лівому березі Дніпра. Вони розповідали іноземним журналістам, як сидять на даху без можливості залишити це місце, отримати їжу, медикаменти».

У день катастрофи (6 червня) у New York Times вийшов матеріал, де було написано, що Росія й Україна «звинувачують одна одну» в підриві греблі. А 16 червня в тому ж виданні вийшов текст, де з даних сейсмічних станцій стало зрозуміло, що це зробила Росія.

• Читайте також:Фіксери на війні. Невидимі продюсери закордонних медіа

Режисер об’єднання Babylon’13 Ілля Єгоров розповів, як домовлявся зі знайомими військовими, щоб знімати біля зруйнованої греблі Каховської ГЕС:

«Ми вирішили нашою невеличкою вавилонівською командою поїхати до військових, із якими ми давно знайомі. Знімали їх у 2022 році. Не долаючи складні бюрократичні дозволи, не приєднуючись до престуру, ми поїхали не в Херсон, а до самої греблі, зафільмували її руйнування. Ми були на правому березі, навпроти Нової Каховки. Ми туди приїхали вже 13–14 червня, тобто через тиждень після трагедії. Вже в тих місцях, куди нас завезли місцеві військові, вода трохи відійшла. Було видно, що її рівень вже опустився».

Ілля Єгоров

У підсумку Ілля Єгоров із колегами зняв 2-хвилинний відеоролик «Каховська ГЕС. Два тижні після підриву».

Ще Ілля Єгоров зняв цикл коротких документальних новел, одна з яких була про військового-художника.

«Ще до цієї трагедії я готував один із фільмів циклу “Війна-ненажера”. Це десять коротких поетичних документальних новел, які зняті за віршами або прозою військовослужбовців. Ще до трагедії на Каховській ГЕС я познайомився і дуже хотів зняти роботу про Валерія Пузіка. Він військовий, поет і художник, плідно малює — буквально на ящиках з-під боєприпасів. Я дуже хотів це зняти. І потім сталася ця трагедія. Я згадав, що Валерій служив на Херсонщині. Хоча на той момент його підрозділ перевели в Одесу».

І от на березі Чорного моря в Одеській області у червні 2023 року Ілля Єгоров і Валерій Пузік знайшли частини зруйнованої хати.

«Були новини, що багато побутових речей, сміття Дніпро виносив до Чорного моря. Ми з Валерієм знайшли на узбережжі шмат даху, розбите вікно. Там, на березі, Валерій написав картину про цю хату», — розповів Ілля Єгоров.

Режисер-документаліст Дмитро Грешко знімає фільм «Divia» про вплив російсько-української війни на довкілля.

«У мене якраз наступного дня після підриву ГЕС мала бути прем’єра фільму “Король Лір: як ми шукали любов під час війни” на кінофестивалі Docudays. Я мав ще їхати до США на воркшоп. Це все змінилося. Мені зранку почали телефонувати продюсери, що я маю їхати та знімати, що відбувається на Херсонщині. Я взяв оператора Володимира Усика і ми вирушили».

Дмитро Грешко

На його думку, історії про села в Херсонській області, які затопило, обділені увагою журналістів і документалістів, адже більшість отримувала дозволи й працювала в обласному центрі.

«За сценарієм, нам треба було зняти, як рятують тварин. У нас тема фільму — це тварини й природа. У Херсоні, де були журналісти й волонтери, якраз стався обстріл. Тобто обставини не сприяли документальній зйомці. А потім ми поїхали на річку Інгулець, де знімали вже на свій страх і ризик. Там багато історій, які випали з інформаційного простору — наприклад, про села, які підтопило. В Херсоні — більш монолітні будинки, а в селах будинки з саману, глини. Після того, як вода зійшла, вони всі лежали в руїнах», — розповів Дмитро Грешко.

Учасники дискусії «Дезінформація та проблеми висвітлення подій навколо Каховської ГЕС» розповіли, що поставали перед труднощами доступу до Херсона та територій біля дамби Каховської ГЕС у ті дні. Однак, попри все, виконували свою роботу задля того, щоб здобути цінні свідчення злочину росіян проти України.

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»