Путіна – на царство: головні завдання для Кремля

У 2024 році росіяни обиратимуть Путіна президентом. Або царем, що більш доречно. Саме під формат "царя" створюється контур виборчої кампанії в РФ.

На перший погляд, Путіну боятися нічого - соціологія малює хороші цифри "народної підтримки". Більш того, населення пов'язує своє майбутнє саме з однією персоною, або наступником, на якого ця персона вкаже. Та ж соціологія демонструє основний страх росіян - відсутність "спадкоємця трону". Ідеально для Путіна? Так, але не зовсім. Як це бувало в російській історії, правитель, який допустив слабкість, зазнав військової або військово-політичної поразки, легко втрачає владу.

"Перше - посилення образу "народного царя". Цьому була присвячена велика прес-конференція Путіна тижнем раніше"

Відповідно, завдання кремлівської пропаганди на найближчі місяці зведені до кількох основних напрямків.

Перше - посилення образу "народного царя". Цьому була присвячена велика прес-конференція Путіна тижнем раніше, ця ж логіка простежується в створенні передвиборного штабу Путіна. На першому заході російський президент демонстрував "впевненість" в успіхах країни і охоче розповідав про успіхи (природно, під його керівництвом). При цьому грамотно використовував "домашні заготовки" у вигляді готовності реагувати на потреби плебсу.

Типовий приклад - "особисті питання рядових росіян" - тут або була вказівка на вже підготовлені рішення, які поки не виконуються на місцях, або пряма вказівка "розібратися". Одним словом, такий собі "батько народний". Ця ж логіка простежується у формуванні передвиборчого штабу, де "перші місця" займають публічні люди, але не з політики.

"Друге - образ "цар-полководець". Тут складніше - масштабних успіхів у ЗС РФ не було дуже давно"

Друге - образ "цар-полководець". Тут складніше - масштабних успіхів у ЗС РФ не було дуже давно. Політично Росія втрачає позиції навіть на пострадянському просторі. Але, з іншого боку, і масштабних провалів так само не сталося - РФ втримала лінію фронту в Україні. Відповідно, цар демонстрував впевненість у майбутньому, готовність воювати до "реалізації первинних цілей СВО".

Але який же образ "полководця" без "турботи про солдатів"? І цьому була присвячена значна частина відповідей на питання. Причому Путін намагався охопити не тільки теми, пов'язані з ЗС РФ, але і з найманцями. Як по службі, так і по соціальним гарантіям після неї. І, нарешті, вчорашня подія - дзвінок командиру танкового батальйону, який брав участь у боях за Мар'їнку.

Третє - образ "цар-збирач земель". Тут утримання фронту у 2023 році дуже допомогло. Та й російська пропаганда ще з травня поточного року формувала "образ успіху" у вигляді утримання захоплених територій. Путін активно підкреслював (на прес-конференції, на виступі перед партійцями з ЄР), що "нові регіони" вже "відчувають себе Росією". Виборцю це подобається.

"Третє - образ "цар-збирач земель". Тут утримання фронту в 2023 році дуже допомогло"

Питання зовнішньої політики, до речі пропагандисти обіграють дуже обережно. Основна тезова конструкція залишається незмінною "Війна Заходу проти РФ руками України". Тому активно підсвічується тема "західної загрози", аж до втручання у вибори. Але не надто акцентується рівень "зовнішньополітичних успіхів" - війна ж ще поки триває…

Концепція "царя" ефективна в Росії тим, що населення розуміє, кого слухатися, кому підкорятися. А можливий негатив - починаючи від особистих питань, закінчуючи провалами у внутрішній політиці - вкладається в старий формат випуску пара "цар хороший - бояри погані". Де робиш публічну прочуханку боярам (або просто вбиваєш) і народ отримує порцію "справедливості". До речі, така ж система масштабується і на рівень регіонів, де губернатор - "государева людина", "міні-цар", а місцеві еліти якраз є "поганими боярами". Такий формат, крім усього іншого, створює запобіжник від потужних сепаратистських рухів, оскільки винуватцями "всіх бід" виставляються якраз ті, хто міг би виступати організуючою силою протистояння з центром - місцеві бізнес і політичні угруповання.

"Але концепція царя приховує в собі і небезпеку. Якщо цар демонструє слабкість, особливо якщо ця слабкість знаходить очевидне підтвердження - царя зносять"

Але концепція царя приховує в собі і небезпеку. Якщо цар демонструє слабкість, особливо якщо ця слабкість знаходить очевидне підтвердження - царя зносять. І вибирають (призначають, в разі палацових переворотів) нового.

Слабкість царя - це, в тому числі електоральні результати. Тобто кількість громадян РФ своїми голосами продемонстрували відданість правителю. Тому для Кремля отримати на виборах менше ніж 70% - вкрай ризиковано. З цим підходимо до теми викликів.

По-перше, війна, ветерани, радикали. Перша і ключова небезпека для Путіна була, як не парадоксально, в проімперської, радикальної частини суспільства. Саме в цій групі виникли звинувачення в слабкості, дурості, здачі позицій у війні і так далі. Виникнення сильного противника на даному електоральному полі небезпечно. Тому Путін змінив риторику і почав грати в "полководця - батька солдатського". А також озвучив готовність воювати далі. Тобто, дане поле намагаються підвести саме під російського президента. Єдина інтрига - чи відбудеться реєстрація Стрєлкова. Але навіть якщо це станеться, той забере на себе невелику кількість голосів, і лише підтвердить статус "царя-полководця" для Путіна.

"Минулий тиждень дала відразу три прізвища: Дунцова, Надєждін, Явлінський. Але ідея перестраховки взяла вгору"

По-друге, ліберальне крило російського суспільства. Тут концепції були різні. На початковому етапі кампанії виникла ідея розмити дане поле безліччю кандидатів. І минулий тиждень дав відразу три прізвища: Дунцова, Надєждін, Явлінський. Але ідея перестраховки взяла вгору. Дунцова, яка будувала свою кампанію через телеграм і соціальні мережі (де була ймовірність провалу для Кремля) не допущена, Явлінський (о, несподіванка!) передумав. Надєждін був висунутий однією з "мікро-партій". І з-під нафталіну дістали проект "Нових людей", який не проявив себе як очікувалося. Самому Нечаєву довірити роль спаринг-партнера не дали. Об'єднали дві партії (Нові люди + партія зростання) і висунули віце-спікера Думи Даванкова. Формально, людина з високим постом. Але абсолютно "сірий" і підконтрольний. І, нарешті, щоб уникнути додаткових проблем, відмовили громадянам РФ за кордоном у праві голосу. Що логічно, оскільки на ту частину "росіян" Кремль має дещо менший вплив.

По-третє, старі кадри, але масштабом менше. Традиційно, Путіну на виборах опонували ЛДПР і комуністи. Останні - найсильніший противник, здатний взяти "протестні голоси", а значить їх символ - Зюганов - не повинен висуватися. У КПРФ зрозуміли бажання "начальства" і висунули Харитонова.

"А що, якщо замість перемоги РФ отримає гарного ляпаса? Не обов'язково наступом на фронті"

Політичне поле підготовлено. Його ще, природно, ще значно скоротять.

І до виборів Путіну також потрібна "перемога" на фронті - адже ЗС РФ "своїми силами" не демонстрували успіхів вже дуже давно. Тому йдуть штурми українських позицій.

Але, може статися і несподіванка. А що, якщо замість перемоги РФ отримає гарного ляпаса? Не обов'язково наступом на фронті. Подивімося на ЧФ РФ, Кримський міст, або цілі всередині РФ... Коронацію царя це не скасує, але його позиції трохи похитає.

Ігар Тишкевич, політичний аналітик Українського інституту майбутнього