Український контрнаступ не провалився: він значно успішний, ніж декому здається

Український "контрнаступ" НЕ провалився

Відповідь на питання про успіх чи неуспіх будь-якої справи, зокрема війни, залежить від системи координат. В одному випадку досягнуті результати можна співставити з нашими кінцевими планами, в протилежному — з початковими позиціями. І так, якщо ви збиралися цього літа пити каву на набережній Ялти — тоді "український контрнаступ провалився", і я ніяк не зможу переконати вас у зворотному. І якщо ви сподівалися до кінця року побачити українські "Абрамси" на Красній площі Москви — мені нічого вам сказати. Натомість якщо ви добре пам'ятаєте події минулого року, і можете порівняти тодішній стан України із сьогоднішнім — цей текст для вас.

Почнімо з визначення того, що таке "провал контрнаступу". В нашому випадку правильніше говорити про український наступ на півдні, а не контрнаступ, і хоч словосполучення вже прижилося, я казатиму правильно. Контрнаступ — це дія у відповідь на дію ворога, і цього року ЗСУ вели контрнаступ в районі Бахмута. Якщо ж бойові дії ініціюєте ви самі — то це наступ, і саме це відбувається на Запорізькому напрямку.

Тепер дамо раду з "провалами". Мінімальний провал — це коли ви витратили безліч людських життів, техніки та боєприпасів, а жодного покращення ситуації на фронті не досягли (захоплення в процесі кількох десятків квадратних кілометрів — це ще не успіх). Канонічні приклади — м'ясорубки у Вердені та Ржеві.

Максимальний провал — це коли війська в ході контрнаступу зазнають такої поразки, що не лише відкочуються на попередні рубежі, але й відступають далеко назад. Так сталося під час Червневого наступу 1917 (хотіли Львів, втратили Тернопіль) чи під Барвінковим в 1942 (хотіли Харків, втратили Сталінград).

Чи було хоч щось подібне під час українського наступу на Запорізькому напрямку в бік Токмака чи на плацдармах на лівобережжі Дніпра? Звісно, якщо ви чекали, що наші танки дійдуть до Джанкоя, то результати відверто розчаровують. Але правильніше дивитися на співвідношення не мрій і реальності, а витрат і здобутків. Очевидно, дані по українським загиблим нам невідомі, а по російським — недиференційовані, тож нічого однозначно тут сказати не можна. Однак втрати в техніці дозволяють припустити, що жодної катастрофи не сталося.

Після того, як в липні надія на швидкий масовий прорив випарувалася, українські війська змінили тактику, замість того, щоб пробивати в лоба російську оборону (як німці під Верденом чи радянці під Ржевом). Таким чином, припинення просування вперед на півдні навряд чи можна назвати перемогою, але і поразкою це теж не є.

В кінцевому підсумку 2023 рік на суходолі закінчився чимось на кшталт бойової нічиєї: Росія здобула піррову перемогу в Бахмуті, а Україна відвоювала певні території на Запоріжжі та Херсонщині без фатальних втрат. А створені ЗСУ плацдарми дозволять, за потреби, відновити наступ в прийдешньому році.

Однак це далеко не все. Чомусь більшість журналістів та блогерів, підбиваючи результати наступу, згадують лише бойові дії на суші. Нема де правди діти, наземний фронт — найважливіший, але точно не єдиний. Щонайменше ще слід враховувати війну в небі та на морі.

І от тут ситуація відрізняється засадниче!

На морі Україна за допомогою ракет та морських і повітряних дронів продовжувала ефективно знищувати Чорноморський флот Росії. 2023 рік приніс щонайменше два символічні тріумфи, подібні потопленню крейсера "Москва" попереднього року — ураження штабу ЧФ РФ та пошкодження підводного човна "Ростов-на-Дону" при атаці на Сєвморзавод. АПД — щойно потоплений ВДК "Новочеркасск".

Українські атаки на Севастополь і Керч призвели до того, що російський флот був змушений почати перебазування до Новоросійська. Західна частина Чорного моря де-факто звільнена від російської присутності. Ворожі ракетні кораблі вже кілька місяців майже не випускають "Калібри" по Україні, а зерновий коридор працює і без згоди Кремля.

Певний перелам відбувається і в повітрі. Нехай за цей рік Україна збила набагато менше російських літаків, ніж за попередній, і керовані авіабомби досі завдають чималої шкоди нашим підрозділам на фронті. Але в тилу України ситуація набагато краща, ніж торік.

Просто згадайте, як минулого року ледь не всю зиму діяв не графік вимкнень світла, а графік його увімкнень. Енергомережа України потерпала від чи не щоденних російських ракетних атак. Натомість цього року жоден ворожий удар не призвів до аналогічних наслідків — і не просто тому, що в росіян закінчилися ракети, а тому що Україна значно щільніше закрила своє небо. Ну і удари наших безпілотників по російській території ставалися на порядок частіше саме 2023 року.

Коротше кажучи, український наступ на морі та контрнаступ в повітрі виявилися вражаюче успішними, якщо порівнювати початкову потугу обох сторін. І судячи з усього, Україна буде продовжувати нарощувати свою перевагу у цих просторах, тож наступний рік принесе нам ще більше морських і повітряних перемог.

Таким чином, хоча підстав для тріумфу ще немає, підстав для непозбувної бентеги немає вже. Так, ми ще не вийшли до берегів Азовського моря, на що сподівалися, але і не зазнали поразки. А якщо хтось не бачить українських успіхів в Чорному морі чи в небі — це ознака або непрофесійності, або зрадофілії (іноді навіть не безоплатної).

І хоча мій власний оптимізм щодо перемоги у 2024 році вже видається надмірним, на песиміста я теж не перетворився. Бо ми не програли війну і навіть не провалили наступ. Ми просто встали на паузу. А іноді пауза — це просто пауза.

І якщо у вас зараз горить світло в лампі, є гаряча вода в крані та тепло в батареях — то це тому, що наш наступ є значно успішними, ніж це декому досі здається.

Джерело: Facebook-сторінка Сергія Громенка.