Рука Медведчука та шпагат Вучича: чому в Сербії спалахнули протести і чи буде Майдан у Белграді

У Сербії вже другий тиждень триває свій "Майдан". Що стало його причиною, які його перспективи, яку роль відіграє Росія та до чого тут добре знайомий українцям політичний невдаха Медведчук – читайте в матеріалі 24 Каналу.

Чому спалахнули протести в Сербії

17 грудня 2023 року в Сербії пройшли другі поспіль позачергові парламентські та місцеві вибори. Перемогу на виборах здобули партії (Сербська прогресивна партія та сателіти соціалісти), об'єднані навколо чинного президента Александара Вучича.

Перемога ця була цілком очікуваною, проте соціологи не вірили в її тотальність. Соціологія давала прозахідній коаліції 30%, а натомість опозиція отримала лише 23%. При цьому перевірити результати волевиявлення з екзит-полами можливості не існує, адже вони під час виборів у Сербії заборонені.

У підсумку ж результати волевиявлення дозволяють політсилі Вучича сформувати фактичну монобільшість у Скупщині (парламенті Сербії).

Результати виборів у Сербії / Інфографіка IPSOS

Також вибори проходили до 65 муніципалітетів і міської асамблеї Белграда – там об'єднана прозахідна опозиція (блок "Сербія проти насильства") розраховувала на реванш, але з тріском програла. У Сербії традиційно для східної Європи великі міста підтримують прозахідних лібералів, а провінція – консерваторів-євроскептиків. Причини фіаско опозиціонери побачили не в собі, а в підступах чинної влади.

Поразка в Белграді стала останньою краплею для опозиції, лідери якої – Марініка Тепич та Мірослав Алексич, обурені "каруселями" та підвозом закордонних виборців з Косова та Республіки Сербської, – оголосили про голодування. Їхній приклад надихнув прихильників на регулярні масові акції протесту, головна вимога мітингарів – перевибори в Белграді.

Який у Сербії "Майдан" та яку роль відіграє Медведчук

Протести в Белграді відразу охрестили "Майданом", при чому зробили це обидві сторони протистояння і навіть для чогось – голос російського МЗС – Захарова. Паралелі з подіями в Україні дійсно є, але не тільки. Протестні акції почалися вже надвечір 17 грудня після оголошення перших результатів. Тоді невдоволені мешканці Белграду масово вийшли на вулиці міста.

Це нагадувало Київ-2004 часів Помаранчевої революції (чи Чехословаччину часів Оксамитової), з її мирним протестом і широким залученням учасників. Так тривало тиждень, але згодом протести почали радикалізуватися і події вже розгорталися за сценарієм грузинської Революції троянд, коли протестувальники, 22 листопада 2003 року, увірвалися до стін місцевого парламенту і змусили президента Шеварднадзе піти у відставку.

У Белграді щось подібне відбулося 24 грудня 2023 року, проте на відміну від Шеварднадзе президент Вучич був до цього готовий: його попередили… російські спецслужби. Вучич дав команду реалізувати "силовий варіант" – відбувся розгін мітингарів, арешти та затримання.

Штурм опозиції в Белграді / Фото місцевих ЗМІ

Президент Вучич оголосив все це спробою державного перевороту, чим підняв ставки до небес.

"Затримання бандитів і головорізів по всьому місту триває, і ця акція не припиниться. Їхні особи наразі встановлюються, і всі вони будуть заарештовані цієї ночі або вранці", – так Александар Вучич прокоментував дії жандармерії з розгону опозиційного протесту в ніч проти 25 грудня.

Протест опозиції в столиці Сербії / Фото місцевих ЗМІ

Через кілька годин Вучич вже дякував спецслужбам Росії за надання інформації про підготовку "державного перевороту" та особисто – російському послу Боцан-Харченку. Той аж випромінював радість та щастя, при цьому не забув сказати про "західних кураторів" і "ляльководів".

Тріумф був настільки всеосяжним, що дипломат країни-агресорки цілком міг би заявити про "печеньки Нуланд" і "наколоті помаранчі" і це б, мабуть, вперше, не виглядало як крінж.

Але лише вдумайтеся – нині за дружбу сербів та росіян, схоже, відповідає Віктор Медведчук, а це вірна прикмета, що незабаром все "під три чорти".

Схоже, що він особливо не заморочувався і просто поміняв назви країн – замість "України" написав "Сербія". Результати роботи Медвдечука в Україні відомі, тепер є сподівання, що він повторить свій успіх в Сербії й, можливо, його талановита дружина незабаром вже буде шукати, як перекласти "дос кара гюнде белі" сербською.

Втім, це єдині добрі новини для опозиції. Прозахідним силам дійсно в ніч проти 25 грудня було завдано потужного удару. Найболючіше при цьому зробив не Вучич, а сам Захід, який засудив штурм мітингувальниками державних установ і фактично визнав вибори такими, що так-сяк, але відбулися.

При цьому заявам опозиції про те, що ініціаторами "штурмів" були не вони, а провокатори з фанатського угруповання белградського "Партизану" (а ось і сербські "тітушки"), особливо не повірили.

У наступні години та дні лідери Сербії та її громадяни повинні пам’ятати: легітимність демократичних процесів залежить від прозорості та готовності всіх сторін, незалежно від того, виграють вони чи програють, поважати волю народу, висловлену під час голосування,
– посол США у Сербії Крістофер Гілл не схвалив силові акції у Белграді та вибив землю з-під ніг опозиції.

Попри все протести не припинилися. Прозахідні сили планують 30 грудня нову масову акцію з вимогами перевиборів не лише в Белграді, але й по всій країні. Деякі експерти навіть пророкують, що протести мають потенціал перерости в Майдан-2013, якому потужного та переможного імпульсу дав саме недолугий "силовий варіант" від Януковича. Втім, реальна вірогідність такого розвитку подій насправді дуже низька. І на це є певні причини.

Наскільки дієвою є прозахідна опозиція в Сербії

Опозиція в Сербії нині є слабкою і розпорошеною. Нехай нікого не вводить в оману вдавана єдність на виборах. Це не так. Політики та партії, що об'єднані в блок "Сербія проти насильства" переслідують власні цілі та не мають спільної програми, а діють як доведеться.

На це вказує навіть назва блоку, підхоплена на хайпі людського обурення масшутінгом у белградській школі, коли 14-річний підліток у травні 2023 року застрелив 9 людей. Опозиціонери якимось чином прослідкували зв'язок із тим, що відбувалося в голові малолітнього вбивці, з кризою в Сербії, та створили якийсь політичний ерзац-конструкт, на базі якого якимось дивом мали об’єднатися всі протестні сили. Вийшло так собі.

Те ж саме стосується й підтримки опозиційним конгломератом України – спочатку цієї теми в адженді взагалі не було (бо Сербія традиційно підтримує Росію і не знає нічого про Україну). І лише згодом українську карту опозиціонери ніби дістали з рукава та почали активно загравати з нею, проте, швидше не для допомоги самій Україні, а для покращення власної репутації в очах західних демократій.

Проте навіть брак інтелектуальних ідей та бачення майбутнього не є головною проблемою опозиції. Найстрашнішим для неї є те, що більшість сербів її реально не підтримує (заради справедливості варто визнати, що результати опозиції на виборах-2023 все ж кращі за попередні).

Нині Сербія голосує за Вучича і навіть за його союзника на місцевих виборах – визнаного судом воєнного злочинця Воїслава Шешеля (для Сербії, велика частина населення якої живе давнім ресентиментом, це взагалі може бути чеснотою).

Воїслав Шешель (зліва в окулярах) під час війни в Югославії / Фото RSE

Воїслав Шешель / Фото Beta / Saša Đorđević

Такою є сумна реальність. Ідеї євроінтеграції вочевидь бракує горизонтальних зв'язків у Сербії. Втім, винні в цьому не лише серби. З 2012 року Сербія є кандидатом в члени Європейського Союзу (подала заявку 2009-го) і нині нібито веде переговори про вступ, а насправді блукає коридорами європейської бюрократії та живиться обіцянками з Брюсселю.

ЄС нібито щось і робить, але кроки на зустріч (як-от отримані за 10 років майже 3 мільярди євро передвступної допомоги) не виглядають так, ніби за країну хтось "бореться", а ЄС нині "бореться" навіть за проросійську Грузію (хай вибачають грузини, але ж вони самі обрали таку владу).

До цього додається традиційний "балканський вузол", де всі "дружать" один проти одного:

• Греція блокує спроби та викручує руки Північній Македонії,
• Чорногорію, яка повністю готова і взагалі – член НАТО з 2017 року, не візьмуть раніше Сербії,
• А члена НАТО з 2020-го Боснію і Герцеговину – через побоювання переростання територіального конфлікту з тими ж таки сербами ув щось більше.
• Така ж ситуація й з Косово.

У цьому "вузлі" є ще Росія, яка є традиційним історичним союзником Сербії та активним актором в регіоні (згадаймо лише нещодавні спроби державних переворотів в Подгориці та Скоп'є, а також постійні шпигунські історії).

Після російського повномасштабного вторгнення ЄС зажадав від Белграда та Вучича запровадження санкцій проти Росії. Сербія хитро відмовилась, власне, з цим і були пов'язані вибори та їхня подвійна достроковість – у такий спосіб Вучич петляв і затягував час, адже тимчасові уряди не мають повноважень на схвалення санкцій.

Шпагат від Вучича

Вучич цим уміло скористався і так залишався сидіти на двох стільцях. Проте цих стільців з часом ставало все більше. До брюссельського та московського незабаром доєднався американський.

Сербська міна виробництва 2023 року "воює" в Україні на боці Сил оборони / Фото із соцмереж

А ще ж є і китайський стілець. Вучич взимку 2022 року демонстративно полетів до Китаю на Олімпіаду, попри те, що її бойкотували можновладці з демократичних держав.

Згодом Вучич разом зі своїм другом Орбаном також показово прибули на поклін до Сі, на презентацію його вмираючої ініціативи "Один пояс – один шлях". Крім них там ще гостювали Путін та його колеги з Талібану.

При цьому Вучич залишається в міру прозахідним політиком і потроху все ж тягне Сербію до ЄС. Схоже, Захід оцінив здібності сербського лідера та його здатність до шпагатів на кількох стільцях, а тому вирішив не ризикувати та не змінювати коней не переправі.

Нині перед Вучичем відкриті всі дороги – для нього головним досягненням буде "пережити" 30 грудня, адже саме на цю дату призначено новий мітинг опозиції. А згодом його "монобільшість" може торувати свій шлях. От тоді й побачимо, куди він заведе і чи перетвориться Александр Вучич на ще одного майстра політичних шпагатів – тезку Лукашенка.