Великий фінал. Розв’язці чемпіонату КМАМК GT3 Endurance позаздрили б і в Голлівуді

Останній етап КМАМК GT3 Endurance, на перший погляд, не мав якоїсь великої інтриги, бо відрив Єгора Звуздецького від найближчого переслідувача, яким був Костянтин Романенко, становив 21 очко, відіграти які за гонку тривалістю 160 хвилин (2 години 40 хвилин для фінального етапу вже стало традицією КМАМКу для ендурансів) звісно було можливо, але ж хто вірив у те, що це реальний розклад, зважаючи, що Єгор нижче четвертої позиції на п’яти попередніх етапах не фінішував. Навіть той факт, що цього разу всі водії, які фінішували в першій двадцятці, отримували в півтора рази більше очок, ніж за звичайний етап, не особливо допомагав побачити весь той калейдоскоп емоцій та боротьби за титул до останнього кола.

На відміну від попереднього етапу в Сузуці цього разу погода була стабільною та сприятливою для всіх без винятку учасників: в першому кваліфікаційному сегменті яскраво світило сонце, траса набула оптимального стану з температурою покриття у +30С. Тож всі умови на Маунт Панорамі сприяли тому, щоб ми побачили цікаву, динамічну та напружену боротьбу – спочатку за вихід до суперпоулу, а потім за конкретну позицію в топ-10. Зрештою, саме так і вийшло, та про все по порядку.

В першій частині кваліфікації Єгор Звуздецький встановив напрочуд високу планку – 1:59,440. Зважаючи на те, що вінничанин виграв поули на двох попередніх етапах, то й цього разу збирався продовжити свою серію. На диво, вже у цьому сегменті справжній виклик йому кинули водії DigiForce Руслан Безуглов і Олександр Княжицин – обоє на своїх Макларенах їхали практично у тому ж темпі, що й Єгор, але в підсумку програли мінімальні 0,007 та 0,067 секунди – ось такою виявилася щільність у боротьбі за право в суперпоулі їхати останнім!

Щодо змагання за потрапляння до топ-10, то і тут все відбувалося дуже цікаво. Єдине, що було зрозуміло майже гарантовано, це те, що поріг для проходження в другу частину кваліфікації складе менше секунди відставання від часу лідера – саме так у підсумку і сталося. За місця в першій десятці напружено боролися Андрій Ворона, Олег Пітцик, Євген Сайко, Артем Хорольський, Олексій Панченко, Юрій Кіт, Гліб Дзигар і Євген Артеменко. І це не враховуючи Костянтина Романенка, Павла Половчука та Віктора Абрамова, чиї результати після 10 хвилин сесії дозволяли їм не перейматися за підсумок та поступово готуватися до другої частини, тож це означало, що реальних місць в суперпоулі залишалося чотири, а претендентів на них було вдвічі більше.

Останні 3 хвилини перетворилися на видовищний калейдоскоп подій на трасі, адже поки залишався час, то зберігалися й шанси на проходження до суперпоулу. Найкраще з позиції командної роботи спрацювали лідери-OKUNI – Єгор Звуздецький забезпечив Артему Хорольському сліп-стрім на найдовшій прямій Конрод, що безумовно допомогло переможцю етапу в Сузуці з сьомим результатом пройти до Q2. Десятку в Q1 замкнули Ворона, Артеменко та Пітцик, який програв Звуздецькому 0,807 секунди. Таким чином, на всіх етапах чемпіонату до суперпоулу повним складом проходили «Окуні» з «Балласами».

Суперпоул фінального етапу зайвий раз підкреслив, що цей сегмент кваліфікації більше про психологічну стійкість водіїв та їх налаштування на єдине швидке коло, де помилятися не можна, адже це майже гарантовано відправить як не на 5-й то в кращому випадку 4-й стартовий ряд. Саме таким видався суперпоул і цього разу. Лише Павло Половчук та Віктор Абрамов зуміли в Q2 проїхати краще, ніж їм це вдалося у першій частині, решта поїхала повільніше. Звісно прогрес Павла з Віктором не міг не відбитися на їх підсумковому результаті та стартових позиціях в гонці – тернополянин абсолютно неочікувано для всіх (включно з самим Павлом) забрав поул з перевагою в 0,060 над Русланом Безугловим та 0,080 над Віктором Абрамовим! Усі троє ще не перемагали на етапах цього чемпіонату, тож після відмінної кваліфікації збиралися поборотися за перемогу й стати шостим водієм-переможцем за шість етапів. Поул Половчука означав, що тернополянин отримав 2 очка до загального заліку, але все-одно його відставання від лідера – Єгора Звуздецього було занадто великим і становило 34 пункти.

Щодо двох головних претендентів на титул, то ситуація виявилася дуже сприятливою для інтриги – Єгор Звуздецький на своєму швидкому колі добряче помилився, опинившись лише на 9-й позиції, в той час як Костянтин Романенко став 4-м і вже почав міркувати над тим, що перемогти в чемпіонаті не така вже й неможлива місія. Третій ряд на старті дістався Княжицину та Вороні, четвертий – Хорольському з Пітциком, а з п’ятого поруч зі Звуздецьким стартував Артеменко. Подовжена гонка наступного дня обіцяла чимало цікавого.

Якщо умови під час кваліфікації були практично ідеальними, то перегони на віртуальній Маунт Панорамі починалися на світанку, тож сонце, що сходить, мало стати не найприємнішим сюрпризом для тих водіїв, хто не тренувався саме о цій порі доби, а розраховував на більш звичні умови. Проте це проявиться пізніше протягом гонки, а не на старті.

На старті ж сталося те, у що повірити було дуже важко (точніше на середині першого кола) – Єгор Звуздецький вже на виході з першого повороту відіграв дві позиції, на виході з другого ще дві, тож лідер чемпіонату вже був п’ятим та знаходився позаду Романенка, свого головного конкурента. Ця ситуація обіцяла, що напруга зростатиме, але вже в «есках» Ламборґіні Єгора опинилася в розвороті та з чималими пошкодженнями, більше того, одним із наслідків був також пошкоджений Макларен і Костянтина Романенка, який програв одну позицію, ставши п’ятим, але залишався на трасі. Звуздецький звернув у бокси, де простояв для ремонту машини кілька хвилин, за цей час програв два кола і у підсумку зійшов!

За таких обставин в режимі реального часу чемпіоном ставав Павло Половчук, який лідирував у гонці, але якому було дуже непросто на своєму Мерседесі утримувати Макларен Безуглова позаду. Романенкові в такому розкладі був потрібен фініш на подіумі, за умови перемоги Павла. І це тільки на початку гонки! На 5-му колі Костянтин обігнав Артема Хорольського, повернувшись на свою стартову позицію, та цього киянину було замало, щоправда попереду на всіх чекали дві з половиною години. Не проходить і п’яти хвилин, як Віктор Абрамов на вході в «ески» не встиг розминутися з машиною Назарія Прокопова, яка опинилася на вузькій ділянці траси розвернута задом наперед. Донеччанин через це втрачає одразу 10 позицій, та найголовніше, що на третю піднімається Романенко. І ось вже тепер саме він виходить вперед в чемпіонаті в режимі реального часу! Звісно це красиво звучить, хоча всі прекрасно розуміють, що і Костянтину, і Павлу ще треба фінішувати на їх позиціях, а гонка – найдовша в календарі, тож багато що може піти не так і в Єгора Звуздецького залишаються шанси зберегти перше місце.

Трохи згодом Хорольського наздогнали Княжицин з Вороною, тож тиск на Артема посилився. Щоправда й Олександр не міг почуватися спокійно через Феррарі Андрія позаду. Здавалося, що принаймні в цій групі буде цікаво. Було, але недовго – пінг грає злющий жарт з Хорольським і Артем перетворюється з учасника на глядача… А в «Окунів» тепер під величезним питанням перемога в командному заліку, адже Половчук з Пітциком у цей момент їдуть 1-м та 10-м і «Балласи» знаходяться тільки у 3,5 пунктах позаду лідерів – Домініку Хорошавіну з напарниками було від чого нервувати. Хто б міг подумати про таку драму для «Окунів» ще перед стартом гонки?!

Тим часом акцент зміщується на групу, що веде боротьбу за позиції з 6-ї по 9-ту – позаду Артеменка з інтервалом менше секунди один за одним їдуть Панченко, Кіт і Сайко, яких досить швидко наздогнав Пітцик, перетворивши квартет на квінтет: Ламборґіні, Феррарі, 2 Макларени та Мерседес. Зрештою Олексій таки знайшов можливість та обігнав «Хуткаря», проте Євген так просто здаватися не хтів і в 2-му повороті пішов у контратаку, але у підсумку ледь не пропустив ще й Кота. Юрій помилився, а повертаючись на траєкторію зачепив Макларен Сайка, відправивши Євгена в розворот. Так квінтет розпався на два дуети: Панченко – Артеменко та Кіт – Пітцик. На тлі проблем лідерів свої шанси отримали водії, яких нечасто можна було побачити на межі потрапляння в топ-десятку. Так, Олексій Беркунський щосили стримував Гліба Дзигаря в боротьбі за 9-те місце, а за 11-те боролися Арсен Петросян та Станіслав Почтарук, щоправда їх пройшов Тимофій Істомін, коли під’їхав ближче. І це при тому, що Істомін, пропустивши кваліфікацію, стартував у хвості пелотону!

Тим часом у лідерів усе було стабільно – як не старався Половчук, але від’їхати від Безуглова він не міг, а Руслан тримався у 0,4-0,8 секундах і не збирався при цьому форсувати події, до пори до часу водія DigiForce все влаштовувало. Тим паче, що після 20 кіл лідирування Павло поїхав на свій перший піт-стоп, розраховуючи, що саме така тактика дасть йому перевагу в боротьбі з Безугловим. Не дала, та про це ми дізналися тільки через 13 хвилин, коли після свого першого візиту в бокси на трасу повернувся Руслан, випереджаючи при цьому Мерседес Половчука на 6 секунд. Причин тому було кілька, одна з них – це помилка Павла при в’їзді на своє місце в боксах, яка коштувала йому зайвих кілька секунд та й те, що після піт-стопу він виїхав 11-м не допомагало їхати у своєму власному темпі. Чого не скажеш про Безуглова – опинившись на умовно вільній трасі (бо колові де-не-де таки траплялися) Руслан почав витискати зі свого Макларена все найкраще.

Після 50 хвилин від старту віртуальне сонце на австралійському небокраї поступово стало світити усе яскравіше та яскравіше, що породило початок нової проблеми для водіїв – спуск з гори проти сонця для тих, хто такого не чекав, став справжньою несподіванкою, а ще причиною чималої кількості помилок в «Скайлайні» та «есках». Саме в цей період помилку (хоча тут сонце не заважало) зробив Костянтин Романенко під час захисту другої на той момент позиції. Як наслідок, повз нього проїхав Олександр Княжицин, а згодом Андрій Ворона й Олексій Панченко, а все тому, що киянин помилився з часом для зупинки в боксах і дотягував до піт-лейн уже буквально «на парах». Для претендента на титул знову постало питання шансів на загальну перемогу, шансів, які хотіли продовжувати грати у цю невимовно цікаву й азартну гру. На трасу Костянтин повернувся позаду Половчука, але треба було дочекатися піт-стопів решти водіїв з топ-5 аби бодай приблизно розуміти поточну ситуацію.

На 28-му колі в бокси синхронно поїхав квартет тогочасних лідерів – дует DigiForce Безуглов з Княжицином і пара з КМАМК SimRacing Ворона – Панченко. На трасу Руслан повернувся не втративши лідерства. Між ним і Половчуком протягом одного кола їхав Тимофій Істомін, який своєю присутністю добряче нервував Павла, проте харків’янин звернув на піт-лейн. Таким чином, диспозиція в гонці після перших піт-стопів добряче змінилася: Безуглов лідирував, за ним їхали Половчук, Княжицин, Ворона, Панченко та Романенко. Такий розклад був на користь Павла, проте ситуація все-одно залишалася хиткою й непевною для всіх претендентів на титул. Тим паче, що Романенко буквально почав висіти на задньому крилі Феррарі Панченка, прекрасно усвідомлюючи, що йому треба прориватися вперед.

Наступні півгодини на трасі вистачало боротьби в другому-третьому десятку, а от в топ-10 все було стабільно та спокійно: Безуглов відривався від Половчука, Павло – від Княжицина, Олександр – від Ворони, Андрій – від напарника і тільки Панченко продовжував їхати під серйозним тиском збоку Романенка при тому, що Артеменко позаду програвав уже 20 секунд. Позаду ж них міцність віртуальних стін та машин перевірили Дзигар, Абрамов, Кальмус – всі здебільшого на верхній частині гори від Макфілламі Парку до «есок». На 44-му колі Романенко вперше здійснив спробу обігнати Панченка зовнішньою траєкторією в 2-му повороті. Феррарі Олексія залишилася попереду, проте Костянтин вирішив, що час настав і «треба». Зрештою, перед шиканою Чейз киянин помиляється і відправляє машину Панченка за межі траси, опиняючись таким чином вже на п’ятій позиції. Проте цього Романенку все-одно замало, потрібно щонайменше бути 4-м, якщо Половчук фінішує 2-м. А Павло дуже впевнено та спокійно себе почував на другій позиції в той момент.

Коли на таймері залишалося 57 з половиною хвилин на піт-лейн поїхали і Половчук, і Романенко. Звісно прямої боротьби між ними, зважаючи на відрив Павла, бути не могло, але цей момент був надзвичайно важливим для обох. Якщо Павло повернувся на трасу 4-м прямо перед  машиною Артеменка, то Костянтин – 6-м у 23 секундах позаду Ламборґіні Євгена, але з розумінням того, що «Хуткарю» все-одно доведеться їхати на другий піт-стоп. Тож Романенка більше цікавив власний темп і Ворони. Андрій не підкачав, продовжуючи інтригу чемпіонату на подальші 40 хвилин.

Класну видовищну боротьбу за 10-ту позицію вели протягом кількох кіл Петросян і Беркунський, яких хутко наздоганяв Абрамов. І от коли сформувалося тріо Арсен помилився у першому повороті й за кілька секунд опинився позаду і Олексія, і Віктора – дорогою виявилася помилка житомирянина. Тим паче, що його опоненти одразу почали відриватися попри боротьбу між собою. Цікавою була і дуель харків’ян – Істоміна з Панченком. Тимофій довго тримався попереду, та Олексій таки зумів дотиснути свого опонента в боротьбі за 7-му позицію.

На 56-му колі вдруге на піт-лейні з’явився Макларен Безуглова – Руслан зайвого часу не згаяв і спокійненько повернувся на трасу, не втрачаючи лідерства та з гандикапом в 11 секунд над Половчуком. Тернополянин вже прекрасно розумів, що боротьба за перемогу без помилки (або кількох помилок) лідера гонки неможлива, тож працював над тим, щоб завершити перегони без нервів другим. А ще, звісно, сподівався, що Романенко не відіграє ще одну рятівну для нього позицію. Костянтин цілком очевидно прагнув протилежного, тож поступово скорочував відставання від Ворони. За 32 хвилини до кінця Макларен №48 вже був за секунду позаду, та це ще нічого не гарантувало Романенку. Наздогнати – це ще не обігнати, що Ворона доводив протягом наступних восьми кіл. Доки Андрій їхав немов з розправленими крилами, Костянтин нічого з ним зробити не міг. Та все ж на 71 колі на спуску після Скайлайну Ворона таки помилився, добряче приклавши свою Феррарі у відбійник. Романенку цього було достатньо!

Костянтинові треба було за ті 17 хвилин з невеликим, що залишалися, просто довезти машину до картатого прапора назустріч перемозі в чемпіонаті. Аби цього не сталося Половчуку треба було перемагати в гонці, яку майже бездоганно провів Руслан Безуглов. Чому майже – бо найшвидше коло залишилося за Павлом, хоч це вже нічого й не міняло в особистому заліку. Останні 15 хвилин гонки для багатьох, схоже, були дуже непростими, бо головне завдання полягало в тому, щоб просто доїхати. Наприклад, після дуже довгого піт-стопу Ворона повернувся на трасу тільки 14-м, але колом пізніше знову поїхав в бокси після чого зловив ще один розворот на горі та в підсумку випав з топ-20.

Не можу не відзначити, що на верхівці гори забагато помилок ми побачили протягом всієї гонки. Подекуди складалося враження, що деякі водії навіть на власних помилках вчитися не хотіли або не могли. Причому це стосувалося як більш, так і менш досвідчених симрейсерів.

Руслан Безуглов без проблем довів гонку до перемоги, ставши шостим переможцем протягом шести етапів! Хто б міг подумати, що така серія триматиме до кінця чемпіонату. Павло Половчук став утретє поспіль другим на етапі, але набраних очок йому вистачило тільки для того, щоб випередити в особистому заліку Єгора Звуздецького і після літнього «срібла» в спринті КМАМКу забрати таке ж саме «срібло» ендурансу. Олександр Княжицин більшу частину гонки залишався в затінку, проте насправді все зробив чудово, нагородою за що став перший подіум вінничанина в цьому чемпіонаті. Костянтин Романенко до подіуму не доїхав, але фінішу на 4-й позиції йому вистачило, щоб на 3 бали випередити Половчука і забрати марафонську «корону»!

Топ-10 доповнили Євген Артеменко («Хуткар» вдруге поспіль фінішував п’ятим), Олексій Панченко (гонка якого не обійшлася без пригод), Тимофій Істомін (який став останнім з водіїв, хто проїхав стільки ж кіл, скільки й переможець), Юрій Кіт (переможець гонки в Спа був здебільшого в тіні, але результат вийшов цілком пристойним), Віктор Абрамов (на долю якого випало чимало пригод за ці 160 хвилин) і Олексій Беркунський (для киянина це був найкращий результат в чемпіонаті). Свої перші очки в чемпіонаті здобули Станіслав Почтарук, Алекс Кірєєв і Денис Станович – всі вперше змогли фінішувати в топ-20.

Перемогу на етапі в заліку незалежних водіїв попри всі негаразди здобув Віктор Абрамов, який і став тріумфатором цього заліку за підсумками всього чемпіонату. Другим в Батерсті став Арсен Петросян, а третім – Віктор Кальмус. «Срібним» в цьому заліку за результатами всіх етапів став Руслан Слащов, а «бронзовим» – Віктор Кальмус.

Провальний результат гонки змусив «Окунів» нервувати майже до самого фінішу, бо доля командного заліку залежала не від них, а від результату «Балласів». Зрештою, OKUNI x 7Drive таки зберегли перше місце, Team Ballas Ukraine стала другою, а подвійний подіум DigiForce дозволив команді не перейматися щодо того, хто стане третьою командою.

Прорив гонки цього разу здійснив Тимофій Істомін. Харків’янин пропустив кваліфікацію, тож стартував 32-м, а фінішував 7-м, відігравши 25 позицій протягом гонки. Браво, Тимофію! Шість етапів, шість переможців, восьмеро водіїв завершували гонку на подіумі, п’ятеро стартували з поула і так само п’ятеро проїхали найшвидші кола в гонці – просто цифри, що відображають результати і обіцяють, що далі буде не менш цікаво.