Пересічень: повернення з минулого

В умовах теперішньої війни в протистоянні з росією, актуальним як ніколи стає переосмислення не тільки власної історії, а і намагання зрозуміти себе, як частину цієї історії. І взагалі, що ми знаємо про себе і про землю на якій живемо? Щоби усвідомити, наскільки історія в нашому житті важлива, достатньо подивитися скільки цьому питанню приділяє наш головний Ворог. Він розуміє, не можна керувати територією, якщо ти не спрямовуєш думки людей. А самий ефективний шлях для мотиваціі людей – ідеологія створена на історичній базі.

То що ми знаємо про свою історію? І наскільки ми можемо усвідомити, що історія існує не в підручниках. Те що відбувається з нами сьогодні, і є продовження історії, яка почалась в часи сивої давнини. І від нас залежить, як нашу історію будуть в майбутньому сприймати наші нащадки.

Одним із фрагментів саме цієї реальної історії є Китаїв. Більшості киян, це урочище відоме по розташованому тут Свято-Троїцькому Китаївському монастирю.

Значно менше людей, знають про існування на Китай-горі - одній з гір київського Семигір’я – городища, яке існувало з 9 століття, залишки укріплення якого, залишилися і досі. В часи Великих князей київських, це був південний форпост на захисті Києва.

За однією з теорій, у підніжжя гори, тут знаходився Пересічень. В літописах, Пересічень згадувався в подіях 1118 і 1154 року. І переважно, асоціювалося з місцем збору княжих дружин для походів проти степових орд зі сходу.

Археологічна експедиція Ертеля в 1910-1914, не тільки відкрила залишки укріплень, але і поховання дружинників, що робить Китаїв символом ратного минулого Русі.

Крім залишків укріплень і курганів, експедиція Ертеля відкрила і частину великого печерного комплексу, більшість якого, ще потребує досліджень. Для загального відвідування, поки відкрита т.з «печера Досіфеї».

Отже, яка доля може бути у Китаїва? Чи може київська Троя -Пересічень, знайти нове життя ? І якщо так, то яким ми бачимо свою славетну історію в 21 столітті? Наскільки ми можемо з розумом, використати історичний потенціал своєї спадщини на користь громади та Міста?

Останніми роками, цими питаннями, опікується ГО «Спадщина Китаїва», яка об’єднала місцевих ентузіастів, яким не байдужа доля цієї історичної місцевості.

Проблема в тому, що і суспільство і влада слабо собі уявляють як розвивати культурну спадщину і історичні місцевості, зокрема.

Будь-яка цивілізована країна, перетворила би таку локацію на туристичну Мекку, що приносить доволі суттєве поповнення до бюджету міста. Але навіть саме згадування про «монетизацію культурної спадщини», в нашому пост-соціалістичному суспільстві, сприймається як крамола. І це при тому, що є розуміння, що без залучення коштів, немає можливості не те що розвивати, але навіть зберегти об’єкти культурної спадщини.

Ситуацію, корінним чином могло би виправити впровадження принципово нової політики по розвитку культурної спадщини. Напрацюваннями в даному напрямку, останніми роками займається Голова ГО «Спадщина Китаїва» Сергій Корженевський. Збереження культурної спадщини через її розвиток - саме такий підхід поступово формується і в фаховому середовищі, і у владних структурах, і у бізнесі. А розвиток культурної спадщини можливий у випадку її інвестиційної привабливості. Треба усвідомити, що пост-радянські розмови про «держава повинна…» в умовах глобальної ринкової економіки, вже не працюють.

Нарешті з’явився соціально відповідальний інвестор, який готовий виконувати всі вимогу Міністерства культури, враховувати інтереси місцевої громади та інших учасників процесу. Є очевидним, що після облаштування території Китаїва та наповнення цих місцин сучасною інфраструктурою, рекреацією і туристичними лавмарками - у виграші будуть всі, - і місто, і громада. На мапі столиці з’явиться новий сучасний район для життя та відпочинку.

Отже, на питання яким може бути доля Китаїва, залежить від того, наскільки ми всі разом, почнемо відходити від популістичних заяв, нескінченних обвинувачень прокуратури і псевдоактивістів та переходити до усвідомлення реалій сьогодення. Китаїв, як і в часи Русі, повинно стати не полем протистояння, а місцем єднання заради нашого майбутнього.