Від України до Сектора Гази: що відбувається з нашим світом? - NYT

Будучи оглядачем міжнародних подій в New York Times з 1995 року, дворазовий пулітцерівський лауреат Томас Фрідман засвоїм один урок. Він полягає в тому, що у його ділі бувають хороші і погані сезони, які визначаються важливими рішеннями, прийнятими найбільшими гравцями.

«На моє перше десятиліття роботи припало чимало невдалих рішень. В основному вони були пов’язані з реакцією США на події 11 вересня. Але водночас були і набагато більш обнадійливі рішення, такі як народження демократії в Росії і Східній Європі завдяки рішенню Міхаіла Горбачова. Мирний процес в Осло, завдяки вибору Іцхака Рабина та Ясіра Арафата. Прискорене відкриття Китаю для світу завдяки вибору Ден Сяопіна. Прийняття Індією глобалізації завдяки вибору, ініційованому Манмоханом Сінгхом. Розширення ЄС, обрання першого афро-американського президента США та перетворення ПАР на багаторасову демократію, зосередженій на примиренні, а не на відплаті», - пише Фрідман у статті для New York Times, додаючи, що все це результат правильного вибору як лідерів, так і тих, кого вони ведуть за собою.

З'явилися навіть ознаки того, що світ нарешті почав серйозно ставитися до зміни клімату. В цілому, ці рішення підштовхнули світову політику до більш позитивної траєкторії, до відчуття того, що все більше народів пов'язані між собою і здатні реалізувати свій потенціал мирним шляхом.

«Було захоплююче прокидатися щодня і думати про те, за якою з цих тенденцій мені як автору слід слідувати. Однак останні кілька років я відчував протилежне: що більша частина моєї роботи полягала в тому, що я критикував погані рішення, зроблені великими гравцями», - пише американський журналіст.

Серед таких поганих рішень він називає посилення диктатури і агресії Владіміра Путіна, кульмінацією якого стало його брутальне вторгнення в Україну, скасування Сі Цзіньпіном політики відкритості Китаю, обрання в Ізраїлі найбільш правого уряду в його історії, каскадні наслідки зміни клімату, втрата контролю над південним кордоном Америки і, можливо, найзловісніше - авторитарний дрейф не лише в таких європейських країнах, як Туреччина, Польща та Угорщина, а й у американській Республіканській партії.

Фрідман зауважує, що відколи він став журналістом в 1978 році, стабільність світу спиралася на три ключові стовпи: на сильні США, готові захищати ліберальний світовий порядок за допомогою багатосторонніх інститутів на зразок НАТО, на стабільний розвиток Китаю, який був завжди готовий підтримати світову економіку, і на здебільшого стабільні кордони в Європі. Всі ці три стовпи похитнулися під впливом важливих рішень великих гравців протягом останнього десятиліття. Це штовхає до Холодної війни між США і Китаєм, масової міграції з півдня на північ і появи Америки, яка стала стала ненадійною.

Але це ще не все. Адже тепер, коли передові військові технології, такі як безпілотники, стали легкодоступними, менші гравці можуть розраховувати на більший вплив, ніж раніше, що допомагає їхнім поганим рішенням сколихнути світ. Для прикладу Фрідман вказує на те, як світові судноплавні компанії змушені змінювати свої маршрути перевезень тільки тому, що в Ємені хусити змогли купити безпілотники і ракети, а потім застосувати їх для порушення морських торговельних сполучень в Червоному морі і Суецькому каналі.

«Саме тому я назвав вторгнення Росії в Україну нашою першою справжньою світовою війною, і я вважаю, що війна ХАМАСу з Ізраїлем - це в певному сенсі наша друга справжнЯ світова війна. Вони ведуться як на фізичних полях битв, так і на цифрових, з величезним глобальним охопленням і наслідками», - підкреслює Фрідман.

Він нагадує, що, наприклад, фермери в далекій Аргентині опинилися в глухому куті, коли раптово втратили постачання добрив з України і Росії. Юні користувачі TikTok по всьому світу спостерігають, висловлюють думки, протестують і бойкотують глобальні торгові мережі, такі як Zara і McDonald’s, через лють, яку вони відчули після перегляду 15-секундного ролика з Сектору Гази. А нещодавно хакерська група, лояльна до Ізраїлю, взяла на себе відповідальність за зрив роботи 70% заправок в Ірані у відповідь на його підтримку ХАМАСу. І це ще не все.

Дійсно, в сьогоднішньому напруженому світі цілком можливо, що війна в Секторі Гази, який приблизно вдвічі більший за Вашингтон, може вирішити долю наступного президента у США, оскільки деякі молоді демократи відвертаються від президента Джо Байдена через його підтримку Ізраїлю.

«Але перш ніж ми станемо занадто песимістичними, давайте пам'ятати, що все це це лише вибір. У ньому немає нічого неминучого. Люди і лідери завжди мають свободу дій, і як спостерігачі ми не повинні прислухатися до боягузливого і нечесного натовпу з позицією в дусі «ну, у них не було вибору». Горбачов, Ден Сяопін, Анвар ель-Садат, Менахем Бегін, Джордж Буш-старший і Володимир Зеленський - це лише деякі з тих лідерів, стояли перед болісним вибором, але вони обирали шляхи, які вели до безпечнішого і процвітаючого світу, принаймні на деякий час. Інші, на жаль, вчинили навпаки», - йдеться в статті.

В кінці 2023 року Фрідман пропонує поглянути на війну Ізраїлю проти ХАМАСу саме через цю призму. Ця війна, на його думку, не була такою неминучою, як дехто хоче, щоб всі думали.

«Я почав думати про це кілька тижнів тому, коли летів в Дубай на кліматичний саміт ООН. Якщо ви ніколи там не були, то дубайський аеропорт має чи не найдовшІ зали очікування у світі. Коли мій літак Emirates приземлився, ми припаркувалися біля одного з кінців виходу В. І коли я виглянула в ілюмінатор, то побачив вишикувані в ідеально симетричний ряд близько 15 далекомагістральних пасажирських літаків Emirates. І мені спала на думку одна думка: що стало найважливішим інгредієнтом, який є в Дубаї і якого бракує Газі? Адже обидва міста починалися з суміші піску і морської води на важливих глобальних шляхах», - пише американський журналіст.

Це не нафта, адже сьогодні нафта відіграє лише незначну роль у диверсифікованій економіці Дубаю. І це не демократія, тому що в еміраті її немає і він не прагне нею бути. Але люди з'їжджаються сюди з усього світу. Населення Дубаю, що становить понад 3,5 мільйони, різко зросло після спалаху Covid. Чому? Коротка відповідь: далекоглядне керівництво.

Дубаю пішло на користь правління двох поколінь монархів ОАЕ, які мали потужне бачення того, як країна в цілому і емірат Дубай зокрема можуть стати арабськими, сучасними, плюралістичними, глобалізованими і такими, що приймають помірковану інтерпретацію ісламу. Їх формула включає в себе радикальну відкритість до світу, акцент на вільні ринки та освіту, заборону екстремістського політичного ісламу, відносно низький рівень корупції, сильне верховенство права, що впроваджується згори донизу, і невпинне прагнення до економічної диверсифікації, залучення талановитих людей і розвитку.

Є мільйон речей, які можна критикувати в Дубаї: від трудових прав численних іноземних робітників, які тут працюють, до бумів і спадів на ринку нерухомості, надмірної забудови та відсутності справді вільної преси чи свободи зібрань, і це лише деякі з них. Але той факт, що араби та інші продовжують хотіти жити, працювати, розважатися і відкривати тут бізнес, вказує на те, що керівництво перетворило цей спекотний мис на березі Перської затоки на одне з найпроцвітаючих перехресть для торгівлі, туризму, транспорту, інновацій, і судноплавства з горизонтом хмарочосів, один з яких заввишки понад 2700 футів, якому могли б позаздрити Гонконг чи Мангеттен. І все це було зроблено в тіні небезпечної Ісламської Республіки Іран.

«Коли я вперше відвідав Дубай у 1980 році, в гавані все ще стояли традиційні дерев'яні рибальські човни. Сьогодні DP World, еміратська логістична компанія, управляє вантажною логістикою та портовими терміналами по всьому світу. Будь-який із сусідів Дубая: Кувейт, Катар, Оман, Бахрейн, Іран і Саудівська Аравія, - міг би зробити те саме, маючи схоже узбережжя, але саме ОАЕ змогли це зробити завдяки своєму вибору», - пише Фрідман.

Він пригадує, як відвідав місце проведення глобальної кліматичної конференції ООН з державним міністром ОАЕ з питань міжнародного співробітництва Рім аль-Хашимі, яка керувала будівництвом величезного дубайського Експо-сіті 2020. За три години прогулянки їх щонайменше 6-7 разів зупиняли молоді еміратські жінки, які просили американського журналіста відійти на секунду, щоб сфотографуватися з Рім. Вона була для них прикладом для наслідування: ця жінка, яка отримала освіту в Гарварді і Університеті Тафтса, не з королівської родини, на керівній посаді.

«Порівняйте це з Газою, де рольовими моделями сьогодні служать мученики ХАМАСу в його нескінченній війні з Ізраїлем. Серед найбільш абсурдних мерзенних речей, які були сказані про цю війну в Секторі Гази, стало те, що у ХАМАС нібито не було вибору, що його війни з Ізраїлем, кульмінацією яких стала кривава бійня 7 жовтня, викрадення ізраїльтян у віці від 10 місяців до 86 років і зґвалтування ізраїльських жінок можна якось виправдати як справедливу втечу з в’язниці. Ні», - йдеться в статті.

У вересні 2005 року Аріель Шарон завершив одностороннє виведення всіх ізраїльських військ і поселень з Сектору Гази, який Ізраїль окупував під час війни 1967 року. Невдовзі ХАМАС почав атакувати контрольно-пропускні пункти між Газою та Ізраїлем, щоб показати, що навіть якщо ізраїльські війська підуть, рух опору не зупиниться. Ці контрольно-пропускні пункти були життєво важливими для торгівлі та робочих місць, і Ізраїль врешті-решт скоротив кількість контрольно-пропускних пунктів з 6 до 2.

У січні 2006 року палестинці провели вибори, сподіваючись надати Палестинській автономії легітимність для управління Газою і Західним берегом річки Йордан. Між ізраїльськими, палестинськими чиновниками і представниками адміністрації Буша-молодшого точилися дебати про те, чи варто допускати до виборів ХАМАС, оскільки він відкинув мирні угоди з Ізраїлем, підписані в Осло.

Йосі Бейлін, один з ізраїльських архітекторів Осло, розповів, що він та інші наполягали на недопустимості участі ХАМАС у виборах. Таку ж позицію займали багато членів ФАТХ - групи, створеної Арафатом, яка визнавала Ізраїль і домовленості в Осло. Але команда Буша наполягала на тому, щоб дозволити ХАМАСу брати участь у виборах, сподіваючись, що він програє, і це буде остаточним скасуванням організації. На жаль, через складні причини ФАТХ виставив нереально велику кількість кандидатів у багатьох округах, розділивши голоси виборців, тоді як більш дисциплінований ХАМАС виставив ретельно підібрані списки і зумів здобути парламентську більшість.

Після цього ХАМАС опинився перед критичним вибором: взявши під контроль палестинський парламент, він міг працювати в рамках угод Осло і Паризького протоколу, які регулювали економічні зв'язки між Ізраїлем, Сектором Гази і Західним берегом річки Йордан або ні. ХАМАС вирішив цього не робити, що зробило конфлікт між ХАМАС і ФАТХ, який підтримав Осло, неминучим. Зрештою, у 2007 році ХАМАС силою витіснив ФАТХ з Сектору Гази, вбивши деяких його чиновників і давши зрозуміти, що не буде дотримуватися жодних домовленостей. Це призвело до першої ізраїльської економічної блокади Гази і до 22 років ракетних обстрілів з боку ХАМАС, відкриття і закриття ізраїльських контрольно-пропускних пунктів, воєн і перемир'їв, кульмінація яких настала 7 жовтня.

Це був доленосний вибір. Після того, як Шарон вивів Ізраїль з Сектору Гази, палестинці вперше в історії отримали повний контроль над клаптиком землі. Так, це був бідний шматок піску і прибережної морської води з деякими сільськогосподарськими угіддями. І це не був рідний дім для більшості його мешканців. Але це була їхня земля, і вони могли будувати на ній все, що хотіли.

Якби ХАМАС прийняв умови домовленостей в Осло і вирішив побудувати свій власний Дубай, світ не лише вишикувався б у чергу, щоб допомогти йому і інвестувати в нього, це був би найпотужніший плацдарм, який тільки можна уявити для палестинської держави на Західному березі річки Йордан, в самому серці батьківщини палестинських предків. Палестинці довели б собі, ізраїльтянам і всьому світу, на що вони здатні, маючи власну територію.

«Але ХАМАС вирішив замість цього зробити з Гази плацдарм для знищення Ізраїлю. Інакше кажучи, у ХАМАСу був вибір: повторити Дубай зразка 2023 року або повторити Ханой з 1968 року. Він вирішив відтворити Ханой, чия мережа тунелів Củ Chi слугувала стартовим майданчиком для Тетської наступальної операції 68-го», - йдеться в статті.

ХАМАС не просто веде якусь чисту, як сніг, антиколоніальну боротьбу проти Ізраїлю. Тільки корисні ідіоти організації в американських університетських містечках можуть у це повірити. ХАМАС веде грубу боротьбу за владу з ФАТХ за те, хто контролюватиме Газу і Західний берег річки Йордан, і веде боротьбу за владу в регіоні разом з іншими партіями і режимами, що підтримують «Братів-мусульман» (такими як Туреччина і Катар), проти прозахідних монархій, таких як Саудівська Аравія, Йорданія, Кувейт і ОАЕ, а також проти військових режимів, таких як єгипетський.

У цій боротьбі ХАМАС хотів, щоб Газа була ізольована і перебувала в конфлікті з Ізраїлем, оскільки це дозволило б організації зберегти свою залізну політичну і ісламістську владу над сектором, відмовляючись від виборів і контролюючи всі контрабандні шляхи в'їзду і виїзду, які фінансували його тунелі і військову машину, а також спосіб життя його лідерів і прихильників. Рівно так само ісламському режиму Ірану потрібна ворожнеча зі США, щоб виправдати залізну владу над іранським суспільством, а також контроль над усією контрабандою, якою займається Корпус вартових Ісламської революції.

Так само «Хезболлі» потрібен конфлікт з Ізраїлем, щоб виправдати створення власної армії в Лівані, контроль над контрабандою наркотиків і недопущення до влади ворожого до її інтересів ліванського уряду.

«І так само, як Владіміру Путіну потрібен конфлікт з НАТО, щоб виправдати свою владу, мілітаризацію російського суспільства і розграбування державної скарбниці ним і його наближеними. Зараз це загальна стратегія консолідації і утримання вічної влади однією політичною фракцією, прикриваючись ідеологією опору. Не дивно, що всі вони підтримують один одного», - пише Фрідман.

Є багато чого, що можна критикувати в окупації Західного берега ізраїльськими силами. Але не потрібно розповідати дурниці про те, що в Секторі Газа відбувається війна невинних і колонізованих людей проти їхніх злих гнобителів. Що, мовляв, тільки Ізраїль несе відповідальність за ізоляцію Гази, і що єдиним вибором, який був у ХАМАСу протягом багатьох років, було створення підземного «горизонту» замість моделі Дубаю. А 7 жовтня у організації нібито не було іншого вибору, окрім як піти на «мученицьку смерть».

ХАМАС ніколи не відступав від того, що він більше зацікавлений у знищенні єврейської держави, ніж у побудові палестинської. Тому що саме ця мета знищення Ізраїлю дозволила ХАМАСу виправдати своє утримання при владі на невизначений термін, навіть незважаючи на те, що Сектор Гази живе в злиднях відтоді, як організація взяла його під свій контроль.

«Прикидаючись, що це не так, ми робимо ведмежу послугу тим палестинцям, які справді хочуть і заслуговують на власну державу», - вважає американський журналіст.

Жителі Гази знають правду. Свіжі дані опитувань, про які повідомляє AFP, вказують на те, що напередодні 7 жовтня багато жителів Гази були вороже налаштовані до ХАМАСу, а дехто описував його правління як «другу окупацію». Фрідман припускає, що чим слабшим ставатиме контроль ХАМАСу, тим гучнішими будуть ставати такі невдоволені голоси палестинців. І це поставить в дуже незручне становище апологетів ХАМАСу в американських університетах.

Але розповідь про свободу дій і вибір на цьому не закінчується. Беньямін Нетаньягу керує Ізраїлем 16 років, найдовше в історії країни. І ще до цієї війни він зробив жахливий вибір для Ізраїлю і для євреїв у всьому світі.

Список таких його рішень довгий. До війни Нетаньяху активно працював над тим, щоб палестинці залишалися розділеними і слабкими, посилюючи ХАМАС в Газі за допомогою мільярдів доларів з Катару, одночасно працюючи над дискредитацією і делегітимізацією більш поміркованої Палестинської автономії в Рамаллі, прихильної до домовленостей Осло і утримання від насильства на Західному березі річки Йордан. І все це для того, що Нетаньяху міг сказати кожному американському президенту: «Я б із задоволенням уклав мир з палестинцями, але вони розділені, і більше того, кращі з них не можуть контролювати Західний берег, а гірші - Газу. Так чого ж ви хочете від мене?».

Метою Нетаньяху завжди було знищити домовленості в Осло раз і назавжди. У цьому він і ХАМАС завжди потребували один одного. Нетаньяху таким чином міг сказати США і ізраїльтянам, що у нього немає вибору, а ХАМАС - жителям Сектору Гази і своїм наївним прихильникам в усьому світі, що єдиний вибір, який є у палестинців, це збройна боротьба на чолі з організацією.

«Єдиним виходом з цього взаємно гарантованого знищення було б створення якоїсь трансформованої версії Палестинської адміністрації на Західному березі річки Йордан або нового уряду палестинських технократів, призначеного ОВП у партнерстві з поміркованими арабськими державами, такими як Єгипет, Йорданія і Саудівська Аравія. Але коли я обговорюю це питання з багатьма ізраїльтянами зараз, вони кажуть мені: «Томе, зараз не час. Ніхто не хоче це чути». Від цього мені хочеться кричати: ні, зараз саме час. Невже вони цього не розуміють?», - пише Фрідман.

Найбільшим політичним досягненням Нетаньяху стало те, що він зміг переконати ізраїльтян і світ, що час для обговорення морально токсичної окупації і шляхів побудови надійного палестинського партнера ніколи не настане. Фрідман наполягає, що про всі ці проблеми варто почати говорити саме зараз, тому що Ізраїль «оточений авіаносцями Ірану», в ролі яких виступають ХАМАС, «Хезболла», хусити і шиїтські групи в Іраку. Іран втягує Ізраїль у багатофронтову війну зі своїми маріонетками.

Але в такій війні Ізраїль не матиме ані симпатії світу, якої він потребує, ані численних союзників для протистояння цьому іранському ворогу, ані палестинських партнерів, які йому потрібні для управління Сектором Гази після падіння ХАМАС. Не буде і довготривалої підтримки президента Джо Байдена, якщо Ізраїль не буде готовий обрати довгостроковий шлях відокремлення від палестинців з покращеним, легітимним палестинським партнером. Байден дав чітко зрозуміти це під час приватних розмов з Нетаньяху.

«Отже, ця війна настільки потворна, смертоносна і болюча, що не дивно, що так багато палестинців і ізраїльтян хочуть просто зосередитися на виживанні, а не на жодному з виборів, які привели їх в цю точку», - пише Фрідман.