Воєнні рейки і локомотиви воєнної економіки

Стійкість країни у тривалій війні визначається насамперед спроможністю протистояти ворогові на полю бою. Проте що тривалішою є війна, то більш значущими стають можливості національної економіки надавати належне підґрунтя для Збройних сил, а також підтримувати життєдіяльність країни, яка зберігає і навіть зміцнює її здатність до опору агресору.

Економіка України загалом адаптувалася до нового рівня безпекових ризиків, усталилися очікування як бізнесу, так і споживачів. Власне, саме про це свідчать позитивні показники 2023 року. Проте ситуація далека від ейфорійної. В цілому поки що економіка вийшла на певне плато адаптації очікувань щодо ризиків війни. Через це у багатьох випадках відновлення чи продовження діяльності стало можливим завдяки поверненню до довоєнних практик як у бізнесі, так і у поведінці споживачів, громадських організацій, органів державного управління.

Щоб надалі зберегти спроможність вистояти у нав’язаній росіянами війні на виснаження, треба нарешті зрозуміти, що повернення до більшості передвоєнних практик уже неможливе, — ані під час самої війни, коли ключовим завданням стає стійкість країни, ані після, коли акцентами стануть відбудова економіки, поєднана з реалізацією цілей членства у ЄС. А отже, за адаптацією очікувань має настати адаптація діяльності всіх стейкхолдерів національної економіки до умов, а головне — до вимог і завдань воєнної економіки.

2024-й має стати роком побудови та тестування в реальних умовах моделі сучасної воєнної економіки. Про необхідність перевести економіку на воєнні рейки останнім часом уже сказано чимало. Проте досі немає усталеного бачення, як ці рейки повинні виглядати та як має бути прокладений маршрут до станції «Перемога».

Одразу зрозуміло, що шаблони Другої світової, особливо у радянсько-сталінському виконанні, в Україні не працюватимуть. Наразі перед нашою країною постає унікальне для світової практики завдання апробувати модель демократичної відкритої ринкової економіки, що здатна тривалий час протистояти значно потужнішому зовнішньому агресору, зберігаючи власну стійкість і спираючись на масштабну міжнародну підтримку. Довести спроможність і конкурентоспроможність саме такої моделі — місія України та цивілізованої світової спільноти, яка її підтримує, в екзистенційному протистоянні з віджилим ще у минулому столітті світом автаркії та права сили, що його намагається відтворити агонізуюча Росія.

Динамічна модель стійкості такої економіки на воєнних рейках має досягти концентрації ринкових механізмів на цілях якнайповнішої реалізації національного ресурсного потенціалу для достатньо міцної та тривалої у часі стійкості країни у війні. Воєнні видатки бюджету України наразі цілком формуються за рахунок його доходів, отриманих від стійкого функціонування національної економіки. Стабільність і тривкість у часі цього джерела набуває особливої важливості в умовах ймовірних перебоїв і тимчасової недостатності в надходженні зовнішньої військової допомоги, на яких наголошують деякі з експертів. Як це вже було 2023 року, краща, ніж прогнозувалося, динаміка економіки може дозволити перерахувати дохідну та видаткову частини бюджету, збільшивши фінансування Сил оборони.

Розвиток власного виробництва озброєння, військової техніки та амуніції — важлива складова переходу на воєнні рейки. Втім, і тут потрібно усвідомлювати, що хоч скількись значуще воєнне виробництво у будь-якому регіоні країни обов’язково перетворюватиметься на вразливу ціль для агресора. Тому перевага має надаватися розподіленому виробництву частин і невеликих об’єктів (на зразок дронів), тоді як масштаби зовнішніх закупівель озброєнь у період війни залишатимуться значними. Для цього економіка також повинна стабільно генерувати відповідний фінансовий ресурс, причому оптимально він мав би ще балансуватися експортними валютними надходженнями, аби уникнути значного погіршення торговельного балансу.

Оскільки повноцінна коректна робота ринкових механізмів в умовах ризиків війни неможлива, значна відповідальність лягає на політику держави, яка повинна коригувати впливи позаекономічних ризиків, уточнювати пріоритети переспрямування фінансових, матеріальних і людських ресурсів, а головне — будуватися з урахуванням вищезгаданого балансу між терміновою мобілізацією ресурсів і спроможністю до їхньої довгострокової генерації на рейках воєнної економіки.

Вимушено значна участь держави в економіці потребуватиме додаткової уваги до оцінки ефективності державних політик, контролю, запобігання зловживань щодо використання державних коштів і має виходити з європейського принципу мінімальної шкоди для конкуренції при державному втручанні та наданні державної допомоги.

2024 рік може принести низку ризиків системного характеру, пов’язаних із недостатньо збалансованим переведенням економіки на воєнні рейки.

Широко оговорюється ризик недостатності зовнішнього фінансування для покриття бюджетного розриву, який становить понад 40 млрд дол. Ризик є досить гіпотетичним насамперед завдяки чіткій позиції Євросоюзу щодо надання макрофінансової допомоги та вже проголошеним рядом країн додатковим зобов’язанням щодо підтримки України. До того ж уже у практичному ключі розглядається перспектива використовувати заморожені кошти країни-агресорки. Проте для безперешкодного отримання коштів Україні все ж доведеться активізуватися у добудові антикорупційної інфраструктури, практичному започаткуванні реформ, які буде передбачено порядком денним євроінтеграції, в чіткішій артикуляції цільового спрямування бюджетних коштів на реагування на виклики війни — на відбудову, стійкість, вирішення соціальних питань.

Принагідно зазначимо, що певні часткові та локалізовані в часі дефіцити припустимо компенсувати за рахунок додаткового (по суті, емісійного) фінансування уряду з боку НБУ за прикладом 2022 року. На цьому спеціально наголосив МВФ в оновленій версії Меморандуму чинної програми EFF, слушно визнаючи, що в цьому разі шкода для економіки буде менша, ніж жорстка зупинка попиту через секвестрування бюджетних видатків.

За важливості пошуку додаткового бюджетного ресурсу не виключені спроби додаткового посилення фіскального навантаження на бізнес. Головним запобіжником від цього ризику має стати збереження умов для стабільної та прибуткової діяльності платників податку, в тому числі для достатнього попиту на внутрішньому ринку. Можна очікувати деякого звуження можливостей для оптимізаторів податків, проте до радикальних кроків, зокрема щодо впорядкування використання пільг для ФОПів, як і до підвищення ставок оподаткування все ж у рік активної війни вдаватися не варто. Зрозуміло, що й ліберальні експерименти з оподаткуванням треба відкласти на період повоєнного відновлення.

Ризиком для економіки може бути звуження внутрішнього споживчого попиту через переорієнтацію більшої частки видатків на цілі воєнних виробництв. Зокрема, внаслідок переспрямування «військового» ПДФО, який раніше підживлював попит на рівні громад. Відповідно, зростатиме вагомість кроків щодо посилення мультиплікаційного ефекту воєнних видатків для економіки та розширення ринків для продукції виробничого призначення.

Важливо, щоб вищезгадане вилучення «військового» ПДФО, яке було зроблено цілком обґрунтовано, хоча й не досить вправно, не стало спусковим механізмом для реалізації спокуси подальшого вилучення коштів громад, бюджети яких наразі перебувають у кращому фінансовому стані, ніж державний. Окрім негативного ефекту для реформи децентралізації та згуртованості, такий ризик може призвести до значних практичних погіршень. Адже громади в умовах війни мають широкий набір рольових функцій у загальнонаціональній системі стійкості: гарантування безперебійного функціонування закладів освіти та первинної охорони здоров’я, роботи з ВПО, а також стабільності та відновлення місцевої інфраструктури тощо.

Разом із цим має бути посилено спроможність національної економіки реагувати на потенційні рушії економічної динаміки, які є досить обмеженими в умовах звужених ресурсних можливостей воєнної економіки. Можна виокремити деякі з пріоритетних кроків, які, власне, і мають сприяти переведенню економіки на воєнні рейки.

Спільно з міжнародними партнерами, і насамперед з МВФ, необхідно оволодіти сучасними інструментами макроекономічної стабільності, які враховують специфічні ризики війни і не шкодять економічній динаміці. Недавнє рішення про підвищене оподаткування прибутків банків — паліатив, який не припиняє відтворення піраміди депозитних сертифікатів та практично не впливає на розблокування комерційного (не субсидованого) кредитування економіки. Питання недієвості вітчизняної банківської системи найближчим часом може постати досить гостро, не виключено, що як потенційна перешкода для отримання міжнародної допомоги, відчутна частина якої потім осідає у банківській гіперліквідності.

По максимуму необхідно задіяти можливості відкритості економіки в умовах війни. Йдеться як про зовнішню торгівлю (із розвитком доступної прикордонної та транскордонної логістики), так і про залучення інвестицій (із поширенням страхування від воєнних ризиків) і міжнародної допомоги (акценти якої треба й надалі переносити з гуманітарних питань на завдання стійкості інфраструктури та громад).

Потрібно підтримувати інвестиційні та поточні видатки бізнесу на цілі відновлення та стійкості. Насамперед йдеться про розмінування, відновлення виробничих будівель, у разі потреби — про автономне водо- та електропостачання. Ці витрати має бути виключено з бази оподаткування, оптимально — запроваджено механізм компенсації (принаймні у вигляді цінних паперів, забезпечених майбутнім надходженням конфіскованих коштів агресора).

Важливо максимізувати мультиплікаційний ефект воєнних видатків держави. В частині грошового забезпечення військовослужбовців це потребуватиме включення до фінансового обороту коштів, які «зависають» на карткових рахунках військовослужбовців у банках. У частині закупівлі озброєнь, техніки та іншого воєнного майна — надання переваги вітчизняним виробникам, максимальна лібералізація виробництва і постачання, в тому числі продукції військового призначення (сучасного динамічного контролю потребуватиме летально небезпечне устаткування).

Це ж стосується невоєнних видатків бюджетів, які складають попит на продукцію споживчого та виробничого призначення. Реалізація проєктів, які стосуються відбудови та розвитку інфраструктури, має тривати (йдеться великою мірою про місцеві бюджети), проте з чіткою концентрацією на тих із них, які спроможні запускати чи заохочувати приватні бізнес-процеси, що надалі функціонуватимуть без бюджетного підживлення. Така селекція цілком можлива через казначейське схвалення видатків, а критерії відбору проєктів потрібно нормативно затвердити на рівні Кабміну.

Відновлення спричинених війною руйнувань може посісти місце одного із драйверів зростання вже на етапі воєнної економіки. Запорукою цього мають стати максимальна інтегрованість до проєктів українських підприємств, широке залучення громад до проєктування та управління відновленням, використання територіально-орієнтованих стимуляторів, стратегування взаємодії в рамках відновлення із зарубіжними партнерами. Запуск паралельних процесів відновлення по лініях міжнародних організацій, урядових бюджетних проєктів, регіональних і місцевих проєктів, приватних інвестицій, індивідуальних дій домогосподарств (на основі програм відшкодування збитків) може суттєво підвищити спроможність економіки до абсорбції коштів, спрямованих на відновлення, а отже, посилити позитивний вплив відновлення на динаміку воєнної економіки.