Скільки ще може воювати Росія: підсумкове інтерв'ю з Черником про фронт і зброю

Водночас Україна у 2023 році попри всі складнощі, мала чимало здобутків на полі бої. Про головні з них і багато цікавого розповів 24 Каналу військовий експерт Петро Черник.

Яким був 2023 рік на полі бою

Ближче до кінця цього року дедалі більше західних видань виходять із негативними для України статтями щодо наших військових підсумків 2023-го та перспектив на 2024 рік. Найбільше критикуються результати українського контрнаступу. Водночас колишній головнокомандувач армії США в Європі Бен Годжес вважає, що самі західні партнери винні в невдалих результатах контрнаступу ЗСУ. Тож який ваш головний підсумок 2023 року та які висновки з нього ми маємо зробити?

Все, що скажу, це буде виключно моя персональна позиція і мій власний погляд. Я, звичайно, можу помилятися і жодним чином не апелюю до якоїсь істинності. На мій погляд, ми все ж таки досягнули результату. Я не вважаю, що наш контрнаступ є абсолютно невдалим.

Дійсно, ми десь мали психологічний ефект осені минулого року, коли дуже швидко і якісно зуміли зменшити окуповані наші території. Особливо під час Харківської операції, яка була блискавичною і рішучою. Потім під час Херсонської, яка була дещо довшою – десь у межах 4 місяців. Але все ж таки великі території були звільнені.

Десь у цьому психологічному ефекті ми і зайшли у 2023 рік. І вважали, що нам знову вдасться звільнити велетенські території. На жаль, цього не сталося в частині звільнення територій, але в частині, щодо знищення нашого противника, особливо артилерійський його складовій, – ми показали безпрецедентні результати з травня по вересень. А у вересні був найвищий коефіцієнт – знищили 947 гармат.

Ми знищили понад 3 600 одиниць цієї техніки. Якщо поділити на 72, то вийде більше, ніж 50 бригад, бо саме у 72 стволи комплектується штатна бригада. Ба більше, якщо підсумовувати за особовим складом, то тільки за один листопад 28 тисяч 850 осіб (кількість російських окупантів, яких ліквідували ЗСУ – 24 Канал).

Це майже удвічі більше, ніж Радянський Союз втратив за 10 років у війни в Афганістані у 1979 – 1989 роках, де, напевно, відбувся такий своєрідний технічний збій. Я повністю поділяю точку зору генерала Бена Годжеса, що без переваги у повітрі опанувати такі серйозні результати, як велике звільнення території, – практично неможливо.

Хоча знову ж таки в лінії Суровікіна ЗСУ прорубали великий плацдарм – це доволі серйозно. Дійшли практично до третьої лінії, почали обрисовувати плацдарм на лівому березі Херсонщини – це також результат.

Однак стою на позиції, що реально хід цієї війни змінить велика кількість авіації. Наголошую, велика, не 60 машин, а хоча б 180 – повноцінні 4 авіаційні полки та велика кількість далекобійних ракет – не 10 – 20 ATACMS чи Storm Shadow, а хоча б тисяча.

Нам потрібно набагато більше ракет типу Storm Shadow / Getty Images

Вони є на складах в американців і якби це все помножилося на справді якісний РЕБ, на велику кількість далекобійних безпілотних систем, які б працювали по їхній території, насамперед по залізниці, бо 90% того, що завозиться на окуповану зону припадає на залізницю, – тоді б результат був цілковитим. Однак як є вже наший такий політичний український наратив початку нашої незалежності – маємо те, що маємо.

Головні воєнні здобутки 2023

Про воєнні здобутки цього року, їх у нас було також чимало. У вересні Україна повернула контроль над так званими вишками Бойка в Чорному морі. Крім того, знищили декілька комплексів С-400 у Криму. Не маючи потужного флоту, ми змусили Москву перевести більшу частину своїх кораблів із нашого Криму трохи далі. Також один із головних здобутків цього року – це плацдарм на лівобережжі Дніпра. Хочеться проаналізувати з вами коротко ці події. Вишки Бойка та знищення С-400 в Криму, які це відкриває для нас можливості?

По вишках Бойка направду там є всього один серйозний нюанс. Це дуже хороші майданчики для засобів радіотехнічної розвідки. Особливо щодо обчислення противником наших потенційних цілей. Звичайно, їм вся ця робота ускладнилася.

У частині С-400 – знову-таки прекрасно, що вони знищені. А якщо зважати, що їх є 560 установок, тільки С-400, а С-300 – понад 400 установок, то це хороший результат у конкретний тактичний момент, але далеко не переломний.

По акваторії Чорного моря. З огляду на те, що буквально останніми днями була гаряча новина, що запалав великий десантний корабель проєкту Ру-775, то і в цій частині теж є результат. А значить ми точно досягнули паритету в акваторії Чорного моря.

Це хороша для нас новина. Росіянам стає дедалі важче здійснювати, як ракетні пуски з цілого сімейства кораблів, які у них зберігаються, так і доправляти до Криму важкі вантажі. Бо цей найбільший десантний корабель має тоннажність у межах до 500 тонн.

Якщо перевести це у кілограми, буде 500 тисяч кілограмів, ділимо на 200 (приблизна вага Shahed 136), бо є точка зору, що саме вони доправлялися до Кримського узбережжя, виходить 2500 ("Шахедів" могло бути на борту – 24 Канал). Якщо це правда і підтвердиться, то це дуже хороший результат. Однак до справжнього надлому ще доволі далеко.

Ви зачепили у першому своєму запитанні, що для нас буде перемогою. Увесь наш аналітичний простір тримає в тональності один концепт – це вихід на кордони 1991 року. Неодноразово пояснював, що якщо Росія зберігає стійкість оборони, а вона зберігає його на цю хвилину, вони вмирають тисячами, але б'ються.

То я не уявляю, як проходити стару лінію розмежування без застосування десятків тисяч тонн важких бомб GBU-10, 12,24, 31,38 або надважких бомб GBU-57 чи GBU-43. Підкреслюю, не одиниць, а десятків тисяч тонн.

А для того, щоб це все засипати бомбами, та й чи треба все засипати бомбами, потрібна стратегічна авіація класу B-52, B-1 Lancer чи Б-2 B-2 Spirit, яку мають тільки американці. Тому тут ще наразі немає про що серйозно розмовляти.

Для мене проміжною перемогою на цьому етапі війни буде, якщо ми зуміємо вийти на північне Поазов'я і, скажімо, десь в районі Молочного Лимана перерубаємо сухопутний коридор. А з іншого боку, від того лівого берега Херсонщини наблизимося до Перекопського перешийка і наші HIMARS зможуть завдавати ударів по логістиці вже на глибину хоча б 50 – 70 кілометрів Кримського півострова.

Українські артилеристи / Getty Images

А якби з'явилася велика кількість далекобійних ракет, то і весь Кримський півострів. Оце для мене буде проміжною перемогою, не інакше.

Як Україні убезпечити себе від Росії

Якщо повертатися до розмов про вихід на державні кордони, я так розумію і гадаю, що це дійсно не означає, що Росія закінчить війну. Вона обстрілюватиме наші території, українці надалі прокидатимуться від повітряних тривог. А от що потрібно для безпеки українців після цієї перемоги, якщо все-таки нам вдасться вийти на кордони 1991 року? Має бути якась демілітаризована зона, чи мають бути гарантії безпеки?

Повноцінно. У нас одвічна війна з Росією, ми воюємо з ними з 1169 року, коли князь невдаха Юрій Долгорукий зруйнував перший раз Київ. А потім цей Московський улус став частиною татаро-монгольської орди, бо саме звідти вони й виросли. Це їхній справжній історичний корінь: суміш угро-фінських племен з татаро-монголами й наші князі ізгої, які принесли частину нашої культури.

Допоки це все не буде зруйновано по-справжньому, а по-справжньому має руйнуватися в частині фрагментації Росії на 15 – 25 частин – чим більше, тим краще. В обов'язковому порядку треба забрати ядерну зброю, як стратегічну, так і тактичну. Їх в обов'язковому порядку треба відрізати від великих безплатних сибірських природних ресурсів: нафти, газу, лісу, діамантів, золота і так далі.

Вони мають стиснутися до розмірів Московської республіки, чи якогось іншого Московського утворення до 1471 року – саме цього року були останні карти, які зафіксовані без приєднання Новгорода Великого (він був приєднаний в 1478 році, потім у 1552 році упало Казанське ханство й імперія почала рости). І це ще не все: щонайменше 60 років, 3 повних покоління проходитимуть санацію – ідеологічне очищення від "вєлічія". Не інакше.

І ми вступимо в НАТО. На території України повноцінно з'являться справжні воєнні бази. Насамперед армії США, авіаційні потужні бригади.

От тоді ми видихнемо. Якщо цього не стається, якщо ми завтра виходимо на 1991 рік кордонів, Владімір Путін "висне на ліхтарі", приїжджає Гаррі Каспаров і стає президентом, чи випускають Олексія Навального і він стає президентом, то в наступному електоральному циклі вони неминуче повернуться до старого. Неминуче.

На планеті Земля демократична, успішна незалежна Україна своїм власним автентичним коренем, своєю власною культурою, світовідчуттям і світорозумінням не поміститься з тиранічною Росією. Це неможливо. От як треба дивитися на процес. А коли це складеться, оцих 5 фокусів? Даруйте, я не маю на це відповіді.

А якщо ці бази і з'являться на території України, чи не будуть окупанти їх обстрілювати, що їм заважатиме?

Я дуже сумніваюся, що якщо Україна по-справжньому вступить в НАТО, якщо росіяни відважаться на такий удар, то вже будуть змушені реагувати Сполучні Штати Америки. А якщо зреагують США і ми виносимо за дужки ядерну зброю, то Росія не має жодних шансів. Ця війна триватиме щонайбільше кілька тижнів.

Про переговори з Росією найближчим часом

The New York Times запевняє, що Путін, нібито починаючи з вересня 2023 року, посилає сигнали про готовність "зупинити бойові дії" на нинішній лінії фронту, залишивши за собою те, що вдалося захопити. Про що свідчать подібні заяви та публікації? Які шанси на переговори у 2024-му і за яких обставин вони можливі? Адже ми трактуємо і розуміємо, що для Путіна це спроба накопичити свої сили, відновити й знову йти з війною.

Вони і йтимуть з війною, по-іншому не може бути й не буде. А на цій фазі війни, щонайменше у найближчі місяці, ми маємо послуговуватися словами останнього командувача армії УПА Василя Кука: "Переговори з ворогом мають тривати рівно на довжину автоматної черги".

Усі війни без винятку закінчуються певними документами. Між Північною і Південною Кореєю досі немає повноцінного договору про мир. Вони живуть у режимі перемир'я. Тобто з боку права вони перебувають у стані війни.

До речі, між Росією, як спадкоємницею Радянського Союзу, і Японією також немає договору про мир. З боку права вони живуть у стані війни. Хоча, до речі, це не заважає один з одним торгувати, це я іронізую.

Де і коли, за яких обставин закінчується ця фаза війни, я не знаю. Безліч варіантів у голові розібрав. Допоки не складається 5 фокусів. Я не розумію, чому не має розпочатися наступна російсько-українська війна. Вона неминуче розпочнеться в обов'язковому порядку. Хтось із нас двох має зазнати катастрофічної поразки. Якщо катастрофічної поразки зазнаємо ми, вони влаштують нам наступний геноцид.

Так, як влаштували це під час різні Києва у 1240-му, як вони влаштували під час різні Батурина в часи Мазепи. Так, як Щорс влаштував, коли прийшли більшовики. І "вершина" того, що вони зробили – Голодомор, це їхня робота.

Якщо програють вони – ніхто росіянам ніякого геноциду не влаштовуватиме. Але ми чомусь недооцінюємо ці так звані культурні коди, нашу міжсуб'єктну реальність, нашу свідомість-самосвідомість, колективну пам'ять – те, що визначає суспільство, людину взагалі як Homo sapiens, як породи. Це ж фундаментально. Воно унікальне, не пояснювальне, надскладне.

У них є свій світ, у них є своє розуміння, є своє світовідчуття. І це все базується на одному слові – "імперія". А без України імперія неможлива. Отже, вони не здадуться. І оце "глухий кут", з якого я особисто поки що вийти не можу, розуміючи, наскільки височенні ставки в геополітичному сенсі.

Банально, персонально в житті Путіна поразка в Україні – це його смерть. Він відносно молодий чоловік – йому наступного року виповнюється 72, а тирани мають властивість жити й до 100 років.

Російський диктатор Путін / Getty Images

У Зімбабве був такий диктатор Роберт Мугабе – він віддав владу у 95 років. А зараз в одній із держав на Африканському континенті є чоловік Дені Сассу-Нгессо (очільник Конго – 24 Канал). Він ще Брежнєва пам'ятає, досі тримає владу. Фідель Кастро Рус тримав владу мало не до 100 років. Отака жорстока дійсність.

Союзники мають достатньо зброї, щоб забезпечити ЗСУ

Багато чого залежить від допомоги союзників. Раніше здавалося, що США та Європу навіть не потрібно переконувати у тому, що Україні варто допомагати. Це мало б бути замовчуванням. Але зараз видається, що ми взагалі дійшли до моменту, коли навпаки їх потрібно переконувати й просити. Чому так сталося? Це світ втомився від війни? Чи що їм заважає зробити все для того, аби знищити цю імперію?

Вони можуть її знищити дуже швидко, дуже якісно. Момент перший – надавати нам багато зброї. Кілька історичних паралелей.

1990 – 1991-й рік – війна у Перській затоці. Особливо, крайня фаза – "Буря у пустелі", яка тривала трошки понад місяць з січня по лютий 1991 року, якщо пам'ять не зраджує. За півтора місяця американці з союзниками, маючи понад 1 700 літаків різних класів у розпорядженні, здійснили понад 100 тисяч вильотів.

За півтора місяця застосували понад 600 ракет ATACMS. Були дні, коли відстрілювали від 20 до 100 одиниць цієї техніки. Складно це уявити в наших реаліях.

Чи мають союзники достатню кількість зброї? Мають. Неймовірно багато. Запросто їм передати нам умовно 180 – 220 літаків F-16. Чи мають величезну кількість боєприпасів до них? Мають. Ракета, яка нам дуже потрібна, AGM-158 JASSM є в комплектації від 300 до 900 кілометрів. Усіх разом їх понад 5 тисяч.

ATACMS на складах від 3 до 4 (тисяч – 24 Канал). Тисячу – запросто. Чому не передають? На мій упереджений погляд, є три жахіття американської геополітики, які вони не можуть розв'язати. Напевно не знають, як розв'язувати.

Про потенційний ядерний удар

Потенційний ядерний удар. Чи він може бути? А чому ж ні? 1962 рік, так званий Doomsday Clock – Годинник Судного дня – завмер за дві хвилини до ядерного апокаліпсиса. На Кубі розчохлили ядерні ракети. Хрущов був готовий їх застосовувати. Кеннеді зумів його переконати, що "чоловіче, тобі нічого не загрожує, треба це розв'язати". Розв'язали. Дві хвилини. Це при тому, що Хрущову персонально нічого не загрожувало.

У 1962-му році казати про розвал Радянського Союзу було не так вже скептично. Перші інтелектуальні розробки щодо його розвалу почали розробляти ще в кінці 50-х років.

А тепер дивимося на Путіна. Він – офіційно злочинець. Він нелегальний і нелегітимний з боку міжнародного права. Він знає, що його чекає у разі катастрофи. У Гаагу він не піде – це очевидно.

І Годинник Судного дня за півтори хвилини до апокаліпсиса – його перевели на 30 секунд уперед. Люди, які це зробили, – надрозумні. У клубі Годинника Судного дня Нобелівські лауреати.

Це – математичні алгоритми, а не соціально-філософський аналіз. Це – дуже серйозне аналітичне прогнозування. Вони страшенно бояться розповзання тактичної ядерної зброї. Євгєній Пригожин зі своєю бандою заходив на ядерний склад "Воронєж-45", де зберігаються тактичні боєприпаси для артилерії.

Уявімо собі, що Росія рухнула – її немає, там політичний хаос. Скільки радикальних організацій у світі захоче поборотися за такі снаряди? Це не так уже й складно у такому розумінні.

Підірвати його як ядерний – практично неможливо. І добути звідти збройовий плутоній також майже неможливо. Технологія рухається вперед, але все робилося для того, щоби його не можна було звідти добути.

Просто обкласти його звичайною вибухівкою – тротилом, і привезти до Нью-Йорку – і там підірвати. Як відреагують світові біржі? Хто знає, що буде далі? Де той супергеній, який знає, що буде після даного інциденту?

Найголовніше – планета Земля приростає людьми. Цього року шалений ріст – 8 мільярдів. Ми примножуємося шаленим темпом. Єдиний уклад економіки, який переміг капіталістичний, потребує нескінченних ресурсів. 40% ресурсів людства, особливо, прісна вода – у Сибіру.

Як Сибір поділити між потенційним гегемоном США, який діє, і потенційним Китаєм? Як мають відбутися розподіли ресурсів? Допоки ці три проблеми не розв'язані. Хоча в інтелектуальному сенсі усе там написано: Януш Бугайський, американський аналітик – "Неспроможна держава. Інструкція з розчленування Росії". Так книжка і називається, усім раджу.

У воєнному сенсі перемагаємо зброєю, а в економічному – збити ціну на нафту. Допоки Росія має вільно конвертовану валюту, доти монстр живе. А вони вже золото навчилися продавати – це погана новина для нас.

Продали цього року майже 70 тонн в Азію на 5 мільярдів в обхід всіх можливих санкцій. Закінчуються долари – кінець монстру. Ніхто поки що серйозно не збирається збивати ціни на нафту. А треба збити нижче, ніж 20 барелів за долар і протримати хоча б рік.

Так, як це зробили Маргарет Тетчер і Рональд Рейган (Британська прем'єр-міністрка та 40-й президент США – 24 Канал), коли домовилися в 1980 році, що починають, а на результат вийшли аж у 1985 – 1986 роках. І тоді світ виглядав не так гостро, як виглядає нині.

Чому союзники не надають Україні велику кількість F-16

Під час розмов із вашими колегами ми говорили, чому нам не можуть надати хоча б 100 F-16. Вони кажуть, що це не просто, тому що нам потрібна відповідна інфраструктура та щоб пройшли багато навчань військові. Чи дійсно це так?

Звичайно. Я б злукавив, якби не сказав, що F-16 – певна делікатна машина, вона потребує великої уваги, спеціальної інфраструктури та навчених людей.

Але йдемо від протилежного. Штатний курс навчання на МІМ-104 Patriot – 10 місяців. Він розроблений науковцями, грамотними людьми та технологічними корпораціями, які розуміються на когнітивних процесах людини, тобто як вона може його засвоїти. Українці засвоїли за 10 місяців і показали безпрецедентний результат – Х-47М2 "Кинджал" – єдина гіперзвукова ракета, яка існує у природі.

Американці згорнули свою програму дійсно через технологічну невдачу своєї гіперзвукової ракети. Ракета "Кинджал" вже збита щонайменше 10 разів. Тобто, це підтверджено. Ми маємо інтелектуальний потенціал, щоб це все засвоїти.

Винищувач F-16 / Getty Images

Якби рік тому ухвалили рішення й воно швидкими темпами реалізовувалося, то вже б зараз ці машини працювали. Рік часу більше ніж достатньо для того, щоб усе розгорнути так, як треба. А об'єктивно, то ми вже маємо більше, ніж рік часу.

Тут є певне дипломатичне лукавство, мовляв – це все навчання, люди і тому подібне. Так, це серйозна техніка і вона потребує дуже серйозного курсу. Однак конкретно з Patriot я навів точний приклад. За бажання наших пілотів, а вони дуже сильно вмотивовані й за бажання наших союзників – це завдання вже можна було б давним-давно реалізувати. Кілька місяців F-16 могли б працювати.

Проте є людський страх. Ми чомусь вважаємо, що на найвищих посадах сидять якісь роботи та унікальні люди, які не мають свого світогляду й керуються винятково раціо (розум – 24 Канал). Це далеко не так. У них є свої страхи, свідоме і підсвідоме. Є колективне архі. Є те, що назвав Карл Юнг – особливим налаштуванням окремої спільноти, є внутрішня політична кон'юнктура. Її також ніхто не може скасувати.

Розбити росіян як куріпок: що може допомогти звільнити Південь

Журнал Welt пише, що Україна може провести новий контрнаступ у 2024 році. На думку журналістів, відправною точкою може стати саме плацдарм на лівобережжі Херсонщини. Маючи підтримку з повітря, Україна могла б наступати на цій ділянці, оскільки тут Росія не має таких укріплень, як у Запорізькій області. Але ж ми бачимо, що зараз окупанти там укріплюються. Чи не вийде це так, як із Запорізькою областю? Поки ми чекаємо на те саме озброєння, росіяни накопають там міцних укріплень?

Все може статися. Перекопський перешийок укріплений. Велика кількість авіації з далекобійними ракетами розв'язує проблеми. Чому? Залізницю треба "добивати". Прилетить один, два, три або п'ять дронів. Проте її треба нищити системно. І постійно. Вона має бути в стані нескінченого ремонту до моменту, допоки цей ремонт буде нелогічним.

Чому так? 90% везуть через залізницю. Воює солдат. Воює не автомат, пістолет, граната, ракета чи гармата, воює людина. Зброя – це інструмент. Людям в окопі – солдатам, які чинять нам опір, треба патрони до автомата, снаряди, вода, їжа, медикаменти та зараз теплий одяг.

Якщо оце все, що везуть залізницею, знищити на далеких відстанях – нічого не доїде. Запасу, який у них є, вистачить на кілька тижнів. А далі б'ємо їх, як куріпок. Але без достатньої кількості далекобійної зброї ми не розв'яжемо цю проблему. Це все, що треба розуміти.

Про величезний успіх у модернізації ППО

За 2023 рік окупанти випустили по Україні понад 7,5 тисячі ракет різних типів, але ми бачимо, що майже щодня 90% збиття. У нас поєднуються радянські системи ППО разом із західними системами. Як їм вдається працювати в даній мережі? І чи можна віднести до здобутків цього року посилення ППО?

Не просто можу, а відношу. Ми унікальна країна на планеті Земля. Немає більше такої держави, яка б за кількістю номенклатури мала таку унікальну систему. У нас такий величезний перелік, що 5 хвилин потрібно, щоб перелічити інтеграцію американських ракет у старі пускові установки.

Ракети АІМ-9 "Sidewinder" класу повітря – повітря, понад 250 тисяч виготовили на початку 1950-х років, зуміли інтегрувати у пускові установки "Бук". Це колосальний технологічний винахід. Це свідчення того, наскільки високий інтелект на Заході.

Так, це величезна наша перемога. Проте пам'ятаємо, що небо на 100% ніколи не закривається, навіть якщо є окремі випадки збивання з коефіцієнтом у 100%. Ми маємо кілька таких підтверджених режимів, тому коли працює ППО, ми дбаємо про свою безпеку.

Противник зрозумів, наскільки все у нас серйозне і тому не застосовує накопичений великий ракетний потенціал. 100 – 120 ракет різних класів, зокрема далекобійних, щомісяця виготовляють щонайменше із серпня.

Скільки років Росія може воювати

Окупанти також не сидять на місці. Вони модернізуються, виготовляють дуже багато дронів, які використовують, зокрема на фронті. Сам Владімір Путін підвищує ставки. Цього року на оборону виділили найбільший бюджет. Він мобілізує економіку, паралельно намагається створити інші гарячі точки у світі. Чи існує загроза, що вони вистоять?

Допоки мають гроші. Допоки у них все буде відносно добре.

Ту-95МС не побудують, неможливо. Су-24 не побудують. Су-25 не побудують, Ту-22М3 не побудують. Ще дуже довго можна розказувати, чого вони не побудують. Проте підтримувати у відносному стані ремонтний процес своєї зброї, а на складах ще є десятки тисяч усього від артилерії до бронетехніки, – можуть.

Якщо йти за тим типом бойових дій, які вони ведуть зараз, то ще мінімум 2 – 3 роки в них є твердого запасу. При високій ціні на нафту, газ, золото і решту ресурсів.

Якою має бути українська армія в майбутньому

У чому ми сильні, саме наша армія, і якою має бути майбутня українська армія?

Я не дивлюся на армію як на окрему частину української спільноти. Це величезна помилка для нас усіх, що ми відокремлюємо армію як окремий інститут держави. Так, в інституційній частині правильно, але у психологічній – неправильно. Треба говорити про оборонний уклад держави.

З огляду на те, який в нас ворог, маємо будувати український ЦАХАЛ. У моєму розумінні інших варіантів немає. І система ЦАХАЛ зазвичай повністю виправдовує себе.

Пригадаймо 7 жовтня, мої опоненти скажуть: "Не виправдовує, вони пропустили удар". Пропустило вище воєнно-політичне керівництво. Народ став до бою. Навіть молоді жінки зорганізувалися, дістали зброю і дали серйозну відсіч.

"Хочемо миру – готуємося до війни". Стара добра латинська приказка. У найближчі десятиліття на людство чекає каскад малих, середніх і, не призведи Господи, одна велика світова війна. Тобто, поки не накреслиться п'ята міжнародна система, а вона накреслиться винятково через силу зброї. Все решта – ілюзії. А пацифістами можна бути тільки тоді, коли ти дуже добре озброєний та готовий чинити опір. Не інакше.