День пам’яті Петра Могили. 10 фактів про реформатора Української церкви

Петро Могила – митрополит Київський, Галицький і всієї Руси, реформатор Української церкви. Період його діяльності в українській історії має особливу назву «могилянська доба».

1 січня – день пам’яті славного митрополита, і тому варто згадати діяння великого будівничого Української церкви.

1. Походження

Петро Могила  був молдаванином. Він народився  1596 року в сім’ї молдавського господаря  (князя) Симеона й угорської князівни Маргарет.  Після смерті батька сім’я переселилася  на землі України, що були тоді під Польщею. Могили мали постійну підтримку польського короля і були посвоячені з багатьма магнатськими родами Польщі – Потоцькими,  Вишневецькими, Корецькими. Але, визнаючи політичну зверхність Польщі, ця родина лишалася вірною Православній вірі.

Петро Могила отримав блискучу світську і релігійну освіту, досконало володів декількома мовами і зі своїм статусом, статками і маєтками міг досягати високого становища. Але попри блискучі перспективи світського життя, він у 26 років обирає інший шлях – служіння Українській церкві, яка на той час перебувала у стані невизнаної урядом.

2. Постриг у монахи

Виховання нащадків у «батальйонах Монако» – це витвір і вибір сучасних скоробагатьків.  У справжніх аристократів було інакше – лицарські чесноти відваги і гідності їхні нащадки здобували у справжній боях. І тому Петро Могила  у складі війська польського брав участь і битві під Цецорою і Хотином.  Під час Хотинської баталії він мав нагоду познайомитися з керманичем козацького війська гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним.  «Могилу вразили незламний дух, хоробрість і вишкіл Запорозького Війська, військовий хист гетьмана, завдяки чому і було отримано перемогу.  В очах молодого воєводича це додало ваги не лише збройним силам України, а й самому українському народові і мало вплив на його вибір подальшого шляху.  Після Хотина Могила зачастив до Києва» (дослідники Зоя Хижняк і Валерій  Маньківський).

У Києві Петро Могила найбільше спілкувався з митрополитом Йовом Борецьким, який став його духовним наставником. 1622 року Могила полишив світське життя, прийняв чернечу рясу, і свідомо став до служіння  Православній церкві і Україні.

3. Обрання архімандритом Києво-Печерської лаври

Відбувалося це у вкрай напружені часи. Наступ католицизму, а згодом  і унія розколювали українське суспільство. Петро Могила побачив Україну тією частиною християнського світу, де мала вирішитися доля православ’я. А разом з православ’ям – і  українського народу, який формувався під його покровом вже кілька віків.  Історик Микола Аркас називав Могилу «одним з найвидатніших  в історії України людей по освіті і розуму». Але до високої освіти і розуму  у Могили ще був характер бійця.  Він відкинув популярні хитання того часу між католицизмом і московською ортодоксією, а відтак між Московським царством і Річчю Посполитою і обрав шлях служіння і захисту Українській православні церкві. 1627 року його  обирають архімандритом (ігуменом) Києво-Печерської лаври

4. Митрополит Київський Галицький і всієї Руси

1632 року на Конвокаційному сеймі у Варшаві 49 православних депутатів обирають Могилу митрополитом Київським, Галицьким і  всієї Руси. Патріарх Царгородський дає йому благословення  і титул «екзарха святого апостольського Константинопольського трону». У львівській церкві Успіння Пресвятої Богородиці відбувається урочиста хіротонія і до  Києва митрополит Київський, Галицький і всієї Русі урочисто прибув у супроводі молдавської гвардії, козаків і шляхти. Кияни зустрічали Петра Могилу патріотичними панегіриками, у яких звучали сподівання  на відродження колишньої слави України-Руси. Петро Могила добивається від польського короля легалізації православної церкви і реорганізовує українську церкву на засадах християнської вченості.

5. Організаційна реформа Церкви

На початку широкомасштабної війни генерал Залужний наголосив, що «армія тримається на дисципліні». Так само щодо церкви вважав і Петро Могила.  Його  реформа почалася із запровадження суворої дисципліни серед священиків і ченців, з викорінення шкідливих звичок, забобонів, з вимоги дотримання моральних і  і православних принципів.  Створивши консисторію, митрополит доручив їй слідство і суд над духовенством.

Історик Микола Аркас описує як Могила робив  пасторів  міцними борцями за православну віру: «Могила не висвячував нікого на священника доти, поки той не пробуде у Києві рік, або й більше, і не навчиться як слід розуміти свою віру».  Павло Алеппський, арабський мандрівник, у своїх щоденникових записах іменував Петра Могилу «митрополитом країн руських»  і лишив  такий спогад про уклад життя ченців Києво-Печерської лаври часів могилянської доби: «Всі ченці дуже лагідні, охайні, зі світлими обличчями, одягнені у вовняні мантії, тихі, дуже стримані. У кожного в руках чотки. Їдять раз на добу, з келії і до церкви – у цьому полягає все їхнє життя». Чи вдасться ще коли таких зустріти таких  у Лаврі?

Окрім організаційної  митрополит провів у Церкві і літургійну реформу. Петро Могила уклав «Служебник», який був обговорений на Соборі 1629 року і проголошений  як обов’язковий для кожного священника.  У Служебнику Петро Могила подав текст літургії та інших богослужб, очищений від різних помилок і з внесенням  багатьох звичаїв, властивих лише Українській церкві.

6. Найважливіші праці

«Православне сповідання віри» (катехізис) і «Требник» – найважливіші праці Петра Могили, які принесли йому світове визнання богослова Православної церкви і докторську мантію. «Православне сповідання віри» було схвалене  на Київському (1640) та міжнародному Помісному православному соборі в Яссах (1642) і затверджене чотирма православними патріархами. «Видання катехизису стало великим тріумфом, – пише доктор історії Наталя Полонська-Василенко, – бо спростувало думки про занепад високої науки у  Православній церкві». Катехизис  Петра Могили став основою віровчення для всього православного світу.  А значення «Требника» Петра Могили не зменшилося і до сьогодні. У ньому прописані Богослужби, пов’язані з потребами приватного характеру.  У Требнику дуже багато важливих особливостей, які відрізняють українське Богослужіння від московського. Там є молебні з приводу неврожаю, хвороби, подорожі, початку навчання і т.д.  Обидві праці поширювалися в усіх християнських країнах світу. «Православне сповідання віри» було видано і перевидано упродовж 17-18 століття церковнослов’янською (української редакції), польською,  грецькою, румунською,  латинською мовами у Києві, Польщі, Голландії, Румунії та інших країнах 25 разів.  Це стало світовим визнанням української богословської школи.

7. Петро Могила не мав сумнівів, що Русь – це Україна

На відміну від українського Міністерства освіти, Петро Могила не мав жодних сумнівів, що Русь – це Україна. Утвердження  думки про нерозривність зв’язку тогочасної України, яка переживала тяжкі часи, з періодом розквіту княжої Руси  було провідною ідеєю діяльності митрополита (доктор історії Ігор Гирич). На руїнах Десятинної церкви він віднайшов поховання князя Володимира. Останки великого правителя України-Руси  перенесли до Успенського собору Лаври,  Могила запровадив  урочисті богослужіння і пропагував культ святого рівноапостольного князя Володимира.

8. Канонізація лаврських святих

Петро Могила перший зробив заходи для канонізації всіх Печерських угодників, мощі яких спочивали у печерах: у Ближніх – 73, у Дальніх – 45. Саме за часів Могили лаврські печери, колись місця  схимницьких подвигів затворників, стали місцем великого паломництва. Показово, що Московська церква визнала печерських святих лише через 120 років – у 1762 році.

9. Відбудова церков

Петро Могила відбудовував  поруйновані київські храми періоду княжої України-Руси – св.Софії, Десятинну, Спаса на Берестові.  «Це були часи наступу унії на православ’я. Реставрація старих церков, – пише мистецтвознавець Федір Ернст, – стояла у зв’язку з тодішньою полемікою, у якій треба було довести письменникам католицького табору, що православіє, а не католицизм було тут старішою вірою». У церкві Спаса на Берестові донині зберігся  ктиторський портрет Петра Могили, де, стоячи на колінах, митрополит підносить Спасителю модель відновленого храму. Підпис під фрескою гласить наступне: «Цю церкву створив великий і всія Росії князь і самодержець святий Володимир, у хрещенні Василій. По багатьох літах і по розоренні від безбожних татар промислом Божим обновлено смиренним Петром Могилою, архієпископом, митрополитом Києвським, Галицьким і всія Росії… 1643 року».  Варто зазначити, що територія «всія Росії» Петра Могили – це були споконвічні руські, тобто українські землі, Московське царство до них, звісно, не належало, Московія стала «Росією» вже майже через століття, коли москалі вкрали нашу історичну назву.

10. Києво-Могилянська академія

Найбільшим досягненням Петра Могили була Києво-Могилянська академія. У своєму заповіті він назвав її «єдиним своїм надбанням». Митрополит її створив, виплекав і опікувався все життя. В його обітниці  були проголошені три засади навчання і виховання молоді: вірність батьківській вірі, звичаям і європейська освіченість. До давніх традицій української освіти Могила долучив високі європейські науки, іноземні мови  і насамперед латину, якою викладали тоді в європейських університетах. Уже в часи Петра Могили там навчалися студенти з чужоземних країн. За короткий час Академія здобула славу першого вищого навчального закладу України і всієї православної Європи.

«Зі стін Академії вийшла блискуча плеяда вчених, філософів, богословів, митців, керманичів українського війська, праця і розум яких сприяли зміцненню національної свідомості народу, його згуртованості  у визвольних змаганнях за вільну Україну. Для українців Києво-Могилянська академія завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців,  Оксфорд – для англійців, Сорбонна – для французів. Карловий університет – для чехів, Ягеллонський – для поляків» (дослідники історії Академії Зоя Хижняк. Валерій Маньківський).

За давньою традицією сьогодні, у день пам’яті Петра Могили, до Благовіщенського храму  НаУКМА  приходять викладачі і студенти, перед образом митрополита мерехтять свічки,  починається урочиста Служба і виголошують стихир: «Веселися, граде Києве, торжествуйте, всі православнії  люде, днесь бо пам’ять святителя Петра – ратоборця Христова…»

Ірина Костенко, Ірина Халупа, для «Главкома»